<< Предыдущая

стр. 21
(из 55 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>

производный характер. Поэтому исход из падшего состояния понимается
мыслителями по-разному. Если для Л.Шестова он заключается просто в
отказе от разума, то для Н.Бердяева – в изменении волевой активности, что
должно привести к новым формам смыслотворчества. Таким образом,
Н.Бердяев видел, что основой нового сознания, которое мы
классифицировали как мышление с помощью протоформ, является
определённая волевая установка, конституирующая отношение
человека к действительности. Акцентуализация на волевом характере
нового сознания приводит философа к необходимости поиска терминов,
выражавших это в познавательном процессе.


114
Теперь им используется терминологический ряд: символ, вера,
откровение, при помощи которого он развивает свою концепцию
преображения сознания. Первым термином в этом ряду является термин
символ, с помощью которого описывается осознание отражения духовных
реальностей в реалиях нашего мира. А поскольку дух раскрывается
извнутри, символизм осознания нацеливает на глубинное постижение.
Вторым термином является термин вера. Вера – волевая устремлённость
человека, нацеленная на избрание высшего. Третий термин – откровение,
характеризует нисхождение высшей, божественной энергии в человеческий
дух. Откровение при этом описывается в качестве многоступенчатого
процесса, ступени которого зависят от подготовленности сознания,
развитости его форм.
Можно заметить, что на протяжении своей идейной эволюции,
Н.Бердяев стремится как можно более процессуально описать
протоформическое мышление, которое определяется им как
постоянное движение от реальной действительности, через
выявление внутренней её духовной сути к открытости сознания
ввысь и принятию откровения, которое, впрочем, воспринимается в
соответствии со степенью готовности сознания.
Термины вера и откровение описывают у Н.Бердяева особую область
духовных исканий – религию. Они используются настолько коррелятивно, что
иногда термином откровение подменяется термин вера. Это происходит при
акцентировании внимания на двойственности, богочеловечности откровения.
В целом же, религия в позитивном контексте, т.е. как необъективированное
явление, описывается как направленность духовного развития человека
возникающая во взаимном общении Бога и человека. Эта направленность не
статична, а динамична, поскольку динамично, по Бердяеву, само проявление
Божества. Изначально она обретается в личном выборе человека и
развивается в пути духовного поиска.
Для Н.Бердяева истинную духовную направленность выражает
только христианство, являющееся, с его точки зрения, «религией религий» и
универсальной религией. Выбор Христианства Н.Бердяевым – акт глубоко
личный и волевой, он подтверждается достоинствами выбора, но не
обосновывается, что характеризует экзистенциальный характер выбора.
Однако в христианстве им принимаются только некоторые ключевые идеи,
да и они включены в оригинальный контекст. Всё это позволяет
предположить, что под христианством Н.Бердяев понимает лично созданное
им христианство. Рассмотрение религиозных взглядов философа в полном
объёме не является предметом рассмотрения данной статьи, поэтому здесь
мы укажем лишь на его самую радикальную модернизацию христианства.
Переосмысливая теорию Я.Бёме о тёмном Божественном начале в Боге,
Н.Бердяев гипостазирует его в качестве первоисходной сущности, из которой
проявляется Бог. Бог выявляет себя в трёх ликах Отец, Сын и Св. Дух.
Выявление Бога во второй ипостаси, под которой понимается не просто
Логос, как это трактуется традиционным Христианством, а Иисус Христос
означает не только развитие Бога, но и развитие человека. Н.Бердяев

115
нацеливает на исток обретения содержания подлинного знания в
трансцендировании к Иисусу Христу. Подлинное знание есть лишь
максимально впущенное, и доведённое до сознания в соответствие с
личным пониманием христианства, наитие. Такова развиваемая
Н.Бердяевым религиозная конструкция приобретения подлинного знания.
Она созвучна, поскольку производна, рефлексии собственных процессов
смыслотворчества.
Наиболее ярко и показательно Н.Бердяев описывает свои процессы
смыслотворчества в двух высказываниях. «Извне я получал лишь
побуждающие меня толчки, всё раскрывалось изнутри бесконечности во
мне» [2, с.85]. Здесь указывается, что, интенция извне переводится вовнутрь,
в чём реализовывается символизм, и там начинается подлинное раскрытие.
Описание этого раскрытия мы видим в другом высказывании: «Творческая
работа во мне пассивна, нет усилий. Мне кажется, что из глубины во мне
поднимаются волны, всё выше и выше, всё светлее и светлее. Из этих волн
рождаются мысли» [1, с.155].
Именно экстатический характер установки познания отвлекал
мышление Н.Бердяева от конкретности жизненного переживания, а
энергия трансцендентного наполняла его полнотой, не давала
возможности стать отвлечённым. Это и конституировало
протоформичность мышления Н.Бердяева. Философ неоднократно
указывал на необычайную целостность, синтетичность своего
миропонимания. Каждый конкретный факт он воспринимал соотнесённым с
некоей целостностью, в чём также проявлялось следование протоформам
мысли. Протоформичность мышления Бердяева отразилась и в характере
его письма.
Д.А. Жданов полагает, что протоформическое мышление выражается
в слитной речевой конструкции слово-предложение и формах
инкорпорированной речи, где цельные синтаксические комплексы
употребляются в одном слитом звуковом комплексе, с законченным
смысловым содержанием. Если обратиться к характеру письма
Н.Бердяева, то можно встретить некоторое созвучие этой конструкции. Из-за
быстроты протекания своей мысли, философ для её записи овладел
скорописью. В процессе изучения личного архива, мы установили, что
техника скорописи настолько погрузилась у Н.Бердяева в стиль его письма,
что он писал слитно, без отрыва пера, целые абзацы, которые почти всегда
были многостраничны. Только целостное содержание абзаца обладает у
него законченным смысловым содержанием. Причём смысл,
выраженный в абзаце, неразрывно целостен. Когда Н.Бердяев делает
позднейшие вставки, то они зачастую не связываются с первоначальным
текстом, разрывают его.
Д.А.Жданов усматривает аналогию речевой конструкции слово-
предложение речевым актам ребёнка, намекая на однотипность
детского сознания и мышления посредством протоформ.
Удивительно, что современник и друг мыслителя Эжен Порре указывает на
устойчивое впечатление о нём как юном человеке. Сам Бердяев в

116
«Самопознании» пишет: «Я остаюсь в своём вечном возрасте юности» [2,
с.307]. Не отражает ли это восприятие состояние протоформичности мысли
Н.Бердяева?
Исходя из вышеизложенного, мы можем заключить, что процессы
смыслотворчества у Н.Бердяева реализовывались в особых формах мысли,
которые мы, опираясь на концепцию Д.А.Жданова, определили как
протоформы мысли. Конечно, в текстах реализовывалась не сама
протоформа, а лишь её рациональная проекция, что создавало впечатление
бессвязности мысли, её тавтологичности и пустоты. Не случайно за свой
стиль мышления Н.Бердяев получил негативный эпитет современников
«белибердяев». Философ поэтому стремился к достижению ясности мысли,
и реализовывал эту ясность не в дискурсивных конструкциях, а в ключевых
формулах – афоризмах. Афоризм – спрессованная незавершённая фраза,
требующая читательской реконструкции первоначального смысла,
вложенного автором в афоризм. А, следовательно, он нацеливает на
нелинейное и субъективное восприятие смысла. Афористичность
Н.Бердяева – путь к протоформичности его мышления. Нацеливая на
понимание своей философии как трансляции осмысления жизненного опыта,
то есть экзистенциально, Бердяев приобщал к этому типу осмысления. В
«Самопознании» он признаётся, что всегда стремился сделать скрытым то,
что вызывало наибольшее отталкивание. А поскольку протоформичность его
мышления и вызывала непонимание и отталкивание от его мыслей, то её он
и скрывал, переформулировал в рациональных конструкциях, выражая в них
новое осознание. Отсюда и ощущение неясности его концепций и замыслов,
при внешней ясности описывающих их речевых форм. Концепции
Н.Бердяева понимаются более адекватно при видении в их основе особых
смыслоформ – протоформ мысли.


Литература

Бердяев Н.А. Из записных книжек (Бердяев о себе) // Р.Ж. Общественные
науки в СССР. Серия 3. – 1990 № 5. – С. 149-162.
Бердяев Н.А. Самопознание (опыт философской автобиографии). - М.:
Международные отношения, 1990. – 336 с.
Жданов Д.А. Возникновение абстрактного мышления. – Х.: Изд-во Харьков-
ского университета, 1963. – 175 с.
Соловьёв В. С. Сочинения в 2 томах. – Т.2. – М.: Мысль, 1988.- 822 с.




117
УДК 81.0+81.22
А.С. Зеленько

СПІВВІДНОШЕННЯ МОВИ Й МИСЛЕННЯ В АСПЕКТІ КОГНІТИВНОЇ
ЛІНГВІСТИКИ ТА ЛІНГВІСТИЧНОГО ДЕТЕРМІНІЗМУ (РОЛЬ І МІСЦЕ
МОВИ У СТАНОВЛЕННІ ПСИХІКИ)

Проблема статті є складовою частиною сформування автором методології
сучасного мовознавства – лінгвістичного детермінізму на основі
інтегрування принципів попереднього вітчизняного мовознавства та
зарубіжної лінгвістики, зокрема когнітивної. Дана проблематика є частиною
наукової проблеми структурно-семантичного дослідження семантики
лексичних одиниць та граматичних категорій, виконуваної кафедрою
української філології та загального мовознавства Луганського національного
педагогічного університету імені Тараса Шевченко, що входить до складу
комплексної вузівської теми. Дж. 28.

Аналіз цієї статті є продовженням і уточненням попередньої,
представленої другою главою "Язык и модель мира" колективної монографії,
де питання про співвідношення мови й мислення обґрунтувалося на тлі
розгляду системності мови, найперше, на лексико-семантичному рівні. До
речі, цей аналіз є окремою главою у монографічному дослідженні, в якому
висвітлювалася проблема світоглядного потенціалу гуманітарних наук і яке
було видане за редакцією учня Д.О. Жданова професора В.Х. Лобаса [17].
Науковий пошук у будь-якій галузі науки, зокрема й мовознавстві,
охоплює методологію у всьому її діапазоні – від теології, визнання Бога до
прагматизму. За свідченням колег-науковців, у Гарвардському університеті у
спеціальному курсі аналізується близько півтора десятка філософських
напрямків, ідеологій, і серед них, крім уже названих, – теологія, прагматизм,
структуралізм, марксизм-ленінізм, фрейдизм і т.д. Автор цієї розвідки
критично сприймає ось уже понад двадцять років видану (у 1974 році) в
Радянському Союзі книгу "Буржуазная философия ХХ века" [3], в якій
розглянуто (зрозуміло, під кутом зору марксистьско-ленінської філософії, чим
і пояснюється, що про неї там не йдеться – ЗАС) реалізм американської та
європейської філософії ХХ ст., прагматизм, позитивізм і неопозитивізм,
структуралізм, філософський антропологізм, класичний психоаналіз та
неофрейдизм, екзистенціалізм, персоналізм, неопротистантизм, неотомізм.
Допомагає йому у сприйнятті філософії ще раніше підготовлена знову ж таки
Інститутом філософії АН СРСР, але вже присвячена аналізові буржуазної
психології, книга "Основные направления исследования психологи
мышления в капиталистических странах" [19], в якій аналізуються основні
напрямки світової психології мислення, зокрема асоціативної, Вюрцбурзької
шокли, теорії інтелектуальних операцій, операцій О. Зельца, гештальт-
психології, біхевіоризму, концепцій Ж. Піаже, А. Валлона, феноменологічного
підходу, факторного аналізу тощо. На сьогодні ми є очевидцями появи нових
напрямків, один з яких й спробуємо представити.

118
Визначення загальнонаукової методології пов’язане з визнанням
співвідношення кожної окремої науки з усіма іншими, а перш за все – з
визнанням домінуючої ролі філософії у взаємозв’язках різних галузей наук.
Історія науки у цілому, зокрема й мовознавства, в окремі періоди
констатує превалювання фізикалізму, біологізму, математизації [11, с. 65].
Еволюцію співвідношення різних галузей науки аналізує Б.М. Кедров.
Безумовно, визначальною була й залишається філософія. Домінантизація
філософії не завжди постає очевидною. У ряді випадків домінантизація
філософії реалізується через посередність психології, як, наприклад, у
лінгвістичних парадигмах генеративізму, когнітивізму.
Кінець ХХ ст. ознаменований не лише послабленням ролі філософії,
але й прямою її дискредитацією. Це пояснюється тривалим жорстким
ідеологічним протистоянням в ідеології, а потім дискредитацією
марксистсько-ленінської філософії на теренах колишнього СРСР та
утвердженням запозиченого на Заході плюралізму. Утвердження
лінгвістичного (медичного, психічного, педагогічного) детермінізму цю
ситуацію розв’язує на користь визнання інтегруючої ролі філософії. На
синтезуючу роль філософії вказує М.Г. Ярошевський [20, с. 86].
Нас, наприклад, не дивує, що серед пояснювальних принципів
психології М.Г. Ярошевський визначає принципи детермінізму, системності та
розвитку, які порівняно неважко співвіднести з принципами діалектичного
матеріалізму: про взаємозв’язок і взаємозумовленість явищ, про розвиток
шляхом боротьби протилежностей, про перехід кількісних змін у якісні, про
закон заперечення заперечення.
Розкриваючи часткове детерміністське й фундаментальне пояснення
як філософський синтез, І.П. Павлов, на думку А.В. Петровського,
М.Г. Ярошевського, усвідомлює домінантизацію філософії. Як бачимо,
І.П. Павлов розрізняв детерміністське наукове пояснення, з одного боку, й
філософське синтетичне – з іншого, що констатують А.В.Петровський та
М.Г. Ярошевський [20, с. 86].
Проблема співвідношення мислення й мови десятиріччями й
століттями трактувалася багатьма вченими у світовому мовознавстві й
філософії як така, що не вдячна для опрацювання й не бажана, щоб нею
було можна серйозно займатися під кутом зору сподіваних позитивів
наслідків. І все ж вона притягала до себе увагу багатьох учених. Після робіт
Вільгельма фон Гумбольдта, зокрема книги "Про мову каві на острові Ява", в
якій зустрічаємо вступ "Про різноманітність будови мови та її вплив на
духовний розвиток людства", за нашими неповними даними, з’явилися
близькі за змістом і навіть за формою книги мовознавців, психологів,
філософів: О.О. Потебні [21], А.Г. Спіркіна [24], А.Н. Соколова [23],
Б.П. Ардентова [1], О.Р. Лурії [15], Л.С. Виготського [5], Н. Хомського [25].
До речі, у філософській спадщині Д.О. Жданова, який в основному до
останнього досліджував проблему про співвідношення мислення й мови,
зустрічаємо його книгу "Возникновение абстрактного мышления" [8], яка
певною мірою визначила науковий та професійний інтерес науковця-
доповідача А.С. Зеленька.

119
Названа проблема лише наприкінці ХХ й на початку ХХІ століть постає
як співвідношення свідомості й мови, бо до останнього вона фактично
тлумачилася здебільшого як співвідношення мови й мислення. Безумовно, й
когнітивна лінгвістика аналізує мовну одиницю й категорію у єдності
ментально-розсудкового й почуттєвого. Саме тому у ній йдеться про
співвідношення мови й свідомості, а не просто мови й мислення, яке, до того
ж, частіше асоціюється з понятійним.
На питанні стадіальності співвідношення мислення й мови у концепції
О.О. Потебні спеціально зупиняється В.О. Гречко.
Аналіз історії світового мовознавства під кутом зору визнання сучасних
лінгвістичних парадигм в їх історичному становленні та ієрархії переконує, що
названа проблема логікою науки у цілому, філософії й мовознавства зокрема
стала приховано й непрямо однією з найосновніших. Це підтверджує
когнітивна наука і її складова – когнітивна лінгвістика. Це підтверджує й
оформлення таких парадигм у мовознавстві, як синергетика, лінгвістичний
детермінізм.
В.О. Гречко у констатованій ним теорії стадіальності розвитку мови й
мислення в ученні О.Потебні серед трьох стадій називає міфологічне
мислення, в якому образ і значення близькі чи тотожні, через що людина
схильна вважати, що об’єктивно функціонуюче слово постає сутністю
позначуваної речі [7, с. 98]. Очевидно, визначення співвіднесення типів
мислення й типів мови та наголошення на еволюційному переході від одного

<< Предыдущая

стр. 21
(из 55 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>