<< Предыдущая

стр. 25
(из 55 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>

досвідних знаннях, і можна виділити перехідну ланку між ними; це –
проблема, яка ще зовсім не розроблена.
Крах соціалізму був і крахом марксистської ідеології і методології. Це
не значить, що марксизм зник. Він залишається досить впливовою школою і в
філософії, і в методології. Тим більше, що люди, які виросли в часи
панування марксизму, і „в духові марксизму”, не можуть його просто
відкинути, як можна скинути одяг. Як філософія він має також право на
існування, як і інші філософські течії – екзистенціалізм, персоналізм і т.п.
Оскільки ж філософія стала багатоманітною, такою стала і методологія, а
гуманітарні науки, особливо в їх загальній проблематиці, отримують
різноманітне тлумачення.
Це потребує розширення тематики і проблематики методології науки
за рахунок включення в неї гуманітарних наук, таких як історія, політика,
право, політична економія та ін.
Особливо тут стоїть питання про філософію. В цілому вона
розглядається як загальна методологія стосовно всіх інших наук –
соціальних, природничих, математичних. Але проблеми методології зараз
гостро стоять і в самій філософії. Якими є методи сучасної філософії (бо
кожна з них має свій методологічний інструментарій), як їх використовувати і
сполучати в дослідженні, які не йдуть в якомусь одному руслі – марксизму,
137
феноменології тощо? Чи можливо їх сполучати, доповнюють вони один
одний чи виключають (бо і це має місце)? Зараз відомі принаймні такі
методи, як дослідний, аналітичний, діалектичний, феноменологічний,
герменевтичний – проблемою є взагалі виокремлення всіх таких методів,
розкриття їх зв’язків, бо практика показує, що одним з них власне ніколи не
обмежуються.
Наскільки важливим є така постановка питань, показують окремі науки.
Наприклад, в класичній політичній економії (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс)
вартість товарів визначалася працею, а її міра – часом. В післякласичній
поступово почали відмовлятися від такої установки, визначати вартість
попитом і пропозицією, рідкістю чи розповсюдженістю товарів і т.ін.
Відмова від трудової теорії вартості досить розповсюджена зараз і у
нас, в Україні. Вона добре відповідає і є виправданням приватизації
суспільних цінностей без належної праці і вартості. По суті така точка зору
обґрунтовує розкрадання накопичених народних багатств. Насправді ж праця
залишається субстанцією вартості, інша справа, що Маркс жив в епоху, коли
домінувала проста фізична праця і її було легко вимірювати часом; працю
інтелектуальну або матеріальну і водночас складну і вимірювати складніше,
але це все таки практично робиться.
Інший приклад: матеріалістичне розуміння історії базується на тому,
що спосіб виробництва складає основу всього суспільного життя. Це – теж
істина, особливо якщо враховувати активний характер похідних від нього
процесів і феноменів – торгівлю, фінанси тощо. Поправки в цьому напрямі
були зроблені Ф. Енгельсом в "Листах з історичного матеріалізму". В них він
показав, що процеси і установи, котрі виникають для обслуговування
громадянського суспільства, – фінанси і банки, політичні установи, торгівля і
т.п. – дуже швидко набувають самостійності і починають працювати на самих
себе – за рахунок суспільства і проти нього. Цю загальну закономірність
М. Вебер розкрив і проаналізував на прикладі формування і функціонування
бюрократії.
Проблемою є і походження права. У Маркса право – це воля класу,
перетворена на закон. У нас, в Україні, теж є щось подібне до класів: багатих
і бідних. По традиції, по інерції, а також під впливом і тиском світової
спільноти закони, які розробляються сьогодні, теж бувають справедливими і
відповідають інтересам трудящих. Але особливість цих законів –
громадянських, політичних – у тому, що вони не виконуються, і немає
установ, які могли б впроваджувати їх в життя. Право – лише надбудова над
приватною власністю. Немає власності – немає й права або воно дуже
обмежене. Не видно, як внутрішніми ресурсами вирішити дану головну
проблему правової науки і правового життя. Останнє має дійти до якоїсь
крайньої межі, щоб виникла результативна протидія. Яка?... Щоб запобігти
крайнощів, слід поєднати право з моральними та іншими цінностями, які
виробило людство.
10.В сучасній методології науки вже позначився поворот до
гуманітаристики у двох формах. По-перше, в аспекті дослідження соціальних
умов існування і функціонування природознавства. Це здійснено і в так

138
званому постпозитивізмі, і в працях з логіки і методології науки наших
співвітчизників в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Луганську та ін. містах. По-
друге, здійснюється поворот в переорієнтації методології науки на самі
соціальні науки, особливо ті, що пов’язані з глобальними проблемами
людства – екологія, історія, антропологія, глобалістика тощо.
11.Остаточною істиною попередньої філософії науки, яка своїм
об’єктом мала науки про природу, є те, що сучасна глобальна криза людства
має підставою не стільки суспільні стосунки, не класові відносини, а саме
природознавство і його технологічне втілення і втручання в навколишній світ.
Це є кінцева засада майбутнього занепаду людства. Розум, мислення – та
сила, яка вивела людину з тваринного світу і яка створила сучасну кризу. Ця
загроза є причиною того, що природознавство залишається в межах
методології науки і навіть підсилює свою роль, але не само по собі, а в більш
широкому контексті – спасіння планети від техногенної катастрофи.
12.Хоча природничі науки і техніка в сучасному світі тісно пов’язані, що
знайшло відбиток і в терміні „науково-технічна революція”, яка
перетворилася згодом на науково-технічну катастрофу, котра загрожує
людству, – в еволюції методологічних проблем найбільш повільно
відбувається поворот саме до техніки. Це пояснюється як труднощами
спеціалізації в технічних дисциплінах, так і неможливістю замінити сучасну
техніку менш загрозливими силами оволодіння природою. Але і тут помітні
зрушення як в загально-філософських пошуках, так і в конкретних розробках
більш раціонального використання техніки і технології.


УДК 316.27:316.722.001
В. С. Лукъянец

ГУМАНИТАРНАЯ РЕВОЛЮЦИЯ: ДЕКОНСТРУКЦИЯ
МИРОВОЗЗРЕНЧЕСКОГО ИНТЕРЬЕРА

Исследуются: феномен «гуманитарной революции», порождаемая ею
мировоззренческая перспектива, а также эволюционное состояние, к
которому эта революция приближает планетарный социум Ист.9.

На изломе тысячелетий планетарный социум вступает в эпоху, которую
принято характеризовать как эпоху развертывания информационно-
гуманитарной революции, взрывного распространения информационно-
сетевых технологий, глобализации общественных процессов,
международной конвергенции, формирования планетарной информационно-
гуманитарной сферы, а также поступательного нарастания потока
глобальных антропогенных опасностей, рисков, угроз.
Деконструируя мировоззренческий интерьер Модерна,
информационно-гуманитарная революция рискованно деформирует
жизненный мир человека, по-новому актуализирует извечные проблемы
человечества:
139
• Кто мы в этом мире?
• Только ли человек имеет собственную ценность, статус субъекта права
и морали?
• Как нам следует жить в мире, порождаемом информационно-
гуманитарной революцией?
• Могут ли живые существа, биотипы, биологические виды или природа в
целом быть самоцелью?
• Какие основополагающие моральные нормы должны регулировать
отношения человека и Природы, планетарного социума и окружающей
среды?
• Каковы пределы допустимого использования в нем стратегических
ресурсов - вещества, энергии, информации!
Анализ этого сложного комплекса социально-мировоззренческих
проблем целесообразно начать с уточнения общего представления об
информацинно-гуманитарной революции, в которую ныне перерастает НТР.
Социальные аналитики XXI века осмысливают НТР не так, как это
делали их предшественники. В социально-философском дискурсе нашего
времени НТР предстает не как финальная фаза исторической эволюции
человечества, а как начальный этап научно-технологической эры. Сама же
научно-технологическая эра - неизмеримо более масштабна, нежели эпоха
НТР. За горизонтом этой последней начинается не менее судьбоносный
этап, именуемый эпохой информационно-гуманитарной революции. В
современной социально-философской литературе новая эпоха
номинируется такими терминами, как постиндустриальная, постмо-
дернистская, телекратическая, интеллектуально-технологическая и т.д.
Информационно-гуманитарная революция кардинально отличается не
только от социально-исторических революций, но и революций научных.
Социальные революции, как известно, меняют политическую власть, режим,
социальные устои общества. Научные революции осуществляют слом
старых и установление новых парадигм науки.
В отличие от них научно-технологические революции (особой
разновидностью которых является гуманитарная революция) меняют сумму
технологий, с помощью которой человечество преобразует не только мир, но
и самого себя. Такие революции осуществляют глубинные изменения
глобального метаболизма цивилизации, т.е. изменения минерального,
энергетического, информационного взаимообмена между цивилизацией и
природой.
«Дигитальной» новая эпоха характеризуется не случайно. Эта
характеристика отличает нынешнюю эпоху от «эпохи Слова», т.е. от той
эпохи, в культуре которой безраздельно господствовало Слово, а не Число.
Именно об этой эпохе авторитетно напоминает знаменитый пролог
Евангелия от Иоанна: «Вначале было Слово. И Слово было у Бога. И было
Слово Бог».
Число в те времена играло подсобную роль и не предназначалось для
духовной жизни. Об этом очень образно сказал Николай Гумилев:
"А для низкой жизни были числа, Как домашний, подъяремныйскот,
140
Потому что все оттенки смысла Умное число передает".
Любая гуманитарная информация (т.е. любое знание о психике,
интеллекте, духовности человека), если она закодирована в числах,
становится дигитализированной информацией. Эра дигитализации
информации судьбоносный период в исторической эволюции человечества.
С помощью все более мощной индустрии технологий дигитализации
информации человечество превращает информацию в свой важнейший
производственный ресурс. Такую информацию человек может обрабатывать
технологически, с помощью машин и использовать в любых утилитарно-
прагматических целях. Дигитализация информации это способ отчуждения
человеческих знаний от тех, кто их добыл и превращение их в технологии.
Технологии же это законы функционирования физических и социальных
машин, а не законы становления живых, разумных и духовных существ. Все,
что допускает технологофикацию (СМИ, сфера образования, науки и т.д.),
может быть превращено в своеобразные «социальные машины».
Дигитализация знаний о психике, интеллекте, духовности человека -
это своеобразное жертвоприношение, в процессе которого в жертву власти,
распоряжающейся суммой информационных технологий, приносятся
гуманитарная информация, знание, жизненный опыт. Как именно
распорядится власть этой гуманитарной информацией, превращенной в
сумму технологий, зависит уже не от воли создателей этих технологий.
Резко усилив роль Числа в культуре, информационно-гуманитарная
революция превратила социальный мир планеты в единый информационный
социум. В таком мире, многократно оплетенном информационно-
компьютерными сетями, Число (числовое кодирование информации)
становится доминирующим фактором. Благодаря дигитализации, книга,
музыка, кино, живопись с помощью машин могут транслироваться с огромной
скоростью в любую точку пространства и на неограниченные расстояния в
историческом времени. Образно говоря, информационно-гуманитарная
революция позволяет осуществлять «информационные залпы» гигантской
мощности в адрес грядущих поколений, удаленных от нас во времени на
многие тысячелетия. Собственно поэтому социальные аналитики нашего
времени оценивают проект дигитализации информации как своеобразный
«пропуск в вечность».
Осуществление таких грандиозных проектов, как «Проект тотальной
информатизации планетарного социума», «Проект дигитализации
информации», «Нанотехнологический проект», «Геном человека», открывает
перед человечеством безграничные возможности преобразования не только
материально-пространственной среды, но и медийной, информационно-
гуманитарной среды обитания человека [1].
Овладев такими возможностями, человечество буквально рванулось
преобразовывать свою телесность, социальность, спиритуальность, a,
значит, и самого себя во всей своей тотальности. В этих преобразованиях
задействованы самые разнообразные хай-тек-технологии (начиная с
технологий виртуальной реальности и искусственного интеллекта и кончая


141
геномными, наноинженерийными, спиритуально-наркотическими, психо-
информационными технологиями).
Планетарная практика использования подобных технологий
преобразования человека погружает человечество в качественно новую
экзистенциально-антропологическую ситуацию, кардинально отличающуюся
от той ситуации, которая сложилась в Модерне.
В центре экзистенциально-антропологической ситуации,
сформировавшейся в эпоху НТР, располагалась практика преобразования
массива естественнонаучных знаний в сумму наукоемких технологий,
позволяющих овладевать двумя важнейшими стратегическими ресурсами
человечества - веществом и энергией. Магистраль НТР ассоциировалась с
глобальными преобразованиями вещественно-энергетического мира в
неисчерпаемую сокровищницу ресурсов человечества. Что же касается мира
психических, интеллектуальных, духовных реалий (а следовательно, и
человека в полноте всех его психических, интеллектуальный, духовных
измерений), то этот мир оставался как бы в стороне от магистрали НТР. В
новоевропейской культуре доминировал знаменитый принцип Канта: «во
всем сотворенном все что угодно может быть употреблено всего лишь как
средство; только человек, а с ним каждое разумное существо есть цель сама
по себе» [2, c.414].
Из этого принципа нововременной гуманитарии вытекало вполне
определенное понимание природы гуманитарного знания: гуманитарное
знание ни при каких условиях не должно преобразовываться в технологии
власти, контроля, манипуляции индивидуальной и коллективной психикой.
Знание, добытое в гуманитарных науках и вненаучных психических и
духовных практиках, - это залог гуманизма, а не средство превращения
человека в производительную силу общества, в средство усиления
эксплуатации производственных потенций человека.
Крушение этого мировоззренческого принципа Канта произошло
вместе с завершением постфеодальной эпохи, - эпохи Модерна. Критики
этого принципа, именующие себя «гуманитарными менеджерами»,
«гуманитарными технологами», акцентируют внимание на том, что
естественнонаучные знания не исчерпывают весь массив знаний, которыми
распоряжается человечество. За границами этого массива они видят
гигантский океан «гуманитарных знаний», т.е. знаний, накопленных не только
в науках о Духе, Истории, Человеке, Обществе, но и в разнообразных
вненаучных гуманитарных практиках. Переосмысливая принцип Канта,
гуманитарные технологи заявляют, что не только естественнонаучные, но и
гуманитарные знания, могут и должны быть преобразованы в технологии
овладения третьим стратегическим ресурсом человечества информацией.
Как и естественнонаучные, гуманитарные знания должны быть эффективно
использованы в качестве, средства усиления потенций человека как главной
производительной силы общества.
Итак, гуманитарная революция - это революция, в которую ныне
перерастает хорошо известная всем нам НТР. От HTP гуманитарная
революция отличается тем, что создает индустрию наукоемких технологий,

142
необходимых для преобразования в стратегический ресурс человечества не
столько вещественно-энергетического мира, сколько мира психического,
интеллектуального, духовного. Что преобразует гуманитарная революция?
Она преобразует: во-первых, главную движущую силу Истории - человека;
во-вторых, субъекта научно-технологических планетарных преобразований;
в-третьих, метаболизм цивилизации, т.е. глобальный обмен веществом,
энергией, информацией между техноцивилизацией и природой.
Вступление человечества в новый этап научно-технологической эры
связан с двумя мировоззренческими поворотами, осуществленными мировой
философией в последние десятилетия. Первый - это поворот от проблем,
порожденных НТР, к проблемам, порождаемым перерастанием НТР в

<< Предыдущая

стр. 25
(из 55 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>