<< Предыдущая

стр. 29
(из 55 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>

Щоб зрозуміти те або інше явище, ті або інші факти, події і процеси
історії, суб’єкт повинен витлумачити історичне свідчення як своєрідний
герменевтичний "текст", а для цього – оволодіти "історичним
передрозумінням", що передбачає завдання осягнути не лише минуле, але й
історичну ситуацію, в якій він живе і діє. Герменевтичне коло розуміння
складним діалогічним чином охоплює і минуле і сучасне, тому з відкриттям
нових фактів історичні події минулого входять у наше розуміння сучасності,
як і сучасні процеси висвітлюють нові смислові грані минулого. Отож, щоб
осмислити теперішній час, ми повинні постійно звертатися до реліктів
минулого, і навпаки. Так у дослідника виникає історична свідомість
критичного ставлення до самого процесу отримання знання, накопичування
"фактів" рефлексією. Становлення цієї свідомості проходить через
герменевтичні механізми співвіднесення частини і цілого.
Історизм космофізики виявився настільки всеохоплюючим і значущим,
що суттєво змінив звичне поняття раціонально обгрунтованої діяльності
людини, посиливши значення тих моментів в мотивації його діяльності, які,
здавалося, не мали нічого спільного з істинною, вважалися суто
суб’єктивними. Новий статус набув інструментарій феноменології та
герменевтики, завдяки якому сформувався історичний досвід космофізики як
досвід, ефективний за межами безпосередньої очевидності, в області
експериментально нерепрезентативного, але від того не менш реального.
Принципово обмежена рамками старої раціональності людська суб'єктивність
і екзистенціальність дозволили черговий раз здійснити прорив "до самих
речей", вийти в сферу об'єктивності нових світів космомікрофізики,
показавши торжество мислячого розуму у поєднанні з людським єством.
Виявилось, що герменевтичне включення в пізнавальний процес
суб'єктивності і екзистенціальності зовсім не означає зречення розсудку і
розуму, а навпаки, їх найбільшу перемогу.
Сучасний фізико-космологічний дискурс обертається навколо
проблеми пошуку експериментальної опори найновіших теорій. Суть цієї
проблеми полягає в тому, що об’єктом найновіших фізико-космологічних

160
теорій став Всесвіт як деяке цілісне, за сучасними уявленнями, історичне
явище, ні початку, ні кінця якого ми не знаємо. Вважається, що ми
спостерігаємо певний етап розвитку цього неймовірно грандіозного явища,
про енергетичні і часові масштаби якого нам відомо лише те, що воно
набагато порядків перевищує масштаби земних явищ і тому недоступне
безпосередньому експериментуванню. Досі вважалось, що навіть непрямі
експерименти неможливі, оскільки за сучасними уявленнями у Всесвіті існує
три різко відмінних масштаби енергій, з яких доступний нам лише мізерно
малий масштаб. Між масштабом "земних" і космічних енергій — в царині, де
можна було б знайти достовірні свідчення про Всесвіт як явище, пролягають
"пустелі явищ". Відповідні теорії мають справу з нечисельними
мегареліктовими рисами Всесвіту, що за існуючими канонами побудови
теорій явно недостатньо.
Сьогодні ми знаємо, що Всесвіт якісно багатоманітний і навіть
експериментально доступна нам внутрішня структура матерії виявляє дивну
особливість, яку фізик В. Вайскопф назвав Квантовими Східцями [6]. Існують
енергетичні рівні (Східці) явищ Всесвіту, які характеризуються абсолютно
особливими властивостями, і, отже, являють собою окрему область фізики.
Кожний рівень Східців відрізняється від сусідніх абсолютно різними по
порядку величини енергіями переходів і, отже, розмірами області доступних
рухів. Достовірно відомі чотири Квантових Східці: нульовий, або класичний
(енергії менші збудження атомів або молекул.); атомний — енергіями
6 9
переходів порядку 1 эВ; ядерний – 10 эВ і суб’ядерний – 10 эВ. У межах
кожного рівня є багата спектроскопія (феноменологія) з характерними
відстанями між рівнями. Це те, що ми вважаємо встановленим або шляхом
прямих спостережень, або за допомогою переконливих теоретичних
висновків із сукупності теорій, яка отримала назву Стандартної Моделі. Це
той, як кажуть герменевти, базис достовірності, який подальші експерименти
істотно не змінять. На Стандартній Моделі закінчується низькоенергетична
фізика. Далі, як стверджують теорії Великого об'єднання, аж до енергій 1015
ГэВ (передпланківський рівень) пролягає "Велика Пустеля", позбавлена такої
потрібної нам нової феноменології. На цьому рівні гігантських енергій,
безперечно, є своя феноменологія, але вона експериментально недосяжна.
Ще вище розташований рівень зовсім немислимих енергій Супероб'єднання
19
полів 10 ГєВ. На жаль, феноменологія і цього рівня існувала лише в епоху
надраннього Всесвіту і більше ніколи існувати не буде.
Після прийняття під тиском астрономічних та астрофізичних фактів
концепції Великого Вибуху постало питання, як можна осмислено говорити
про космічну історію. Деякою мірою в нагоді став герменевтичний досвід
теорії відносності та квантової фізики, які розробили принципово нові методи
переходу від світу, в якому ми живемо, до релятивістських та мікроскопічних
світів. Проте за великим рахунком, ядро фізичної екзегези, яке сформувалося
в процесі тлумачення теорії відносності та квантової механіки, потребувало
суттєвих змін. Хоча проникнення у світи білясвітлових швидкостей та мізерно
малих квантових рухів було надзвичайно складним з теоретичного та
експериментального боку, все ж ситуація була принципово контрольована у

161
тому розумінні, що світ явищ був, що називається, завжди під рукою. Тепер
же фізико-космологічні теорії втратили те, що завжди складало суть фізики, а
саме явища, які можна за своєю волею експериментально відтворити й
контролювати в теоретичних висновках. "Пустеля явищ", яка пролягла між
далеко рознесеними масштабами космічних енергій, відкрила нове поле для
герменевтики фізики: спираючись на напрацьовані конкретні методи фізичної
екзегези, здійснити широкий герменевтичний пошук того шару реальності,
який вже не можна просто назвати явищами, а доречніше йменувати
феноменологією такого гатунку, який у чомусь подібний до феноменології
"наук про дух".
Хоча філософія традиційно обмежує герменевтику областю
естетичної, історичної, мовної свідомості, тим паче відмовляється в цьому
плані від всіляких згадок про "точні науки", все ж не будемо забувати, що
герменевтична проблематика склалася в рамках экзегези спеціальних
областей і завжди несла в собі це ядро.
Те, що відбувається в новітній фізиці на її теренах, дуже нагадує не
лише зліт екзегези до найвищої філософської герменевтики, особливо в
спробах осмислити теоретичне поєднання життя з космофізикою
світобудови, але й обертання абстракцій загальнофілософської
герменевтики в екзегетику космофізики, а саме у пошук феноменології в
царині "Великих Пустель". Бо чим же таким, як не оволодінням реальністю за
допомогою значущих виразів, а не сутністю вражень, що походять від самих
речей, слід називати те, що там діється. У новітній космофізиці, яка базується
вже не тільки на класичних теорії відносності і квантовій механіці, а на цілій
ієрархії теорій, що виникли після них і створили композицію, яка замикається
в одне комунікативне ціле лише за умови врахування теорій космологічного
ряду, відбулися кардинальні зміни – вона досягла рівня буттєво-
світоглядного опису. Кожен її крок – це відповідь на жагучі проблеми
пізнання, світогляду, місця людини у Всесвіті. Кожен її крок – це вже не
просто теорія природничо-наукового гатунку, а новий герменевтичний
дискурс про сенс буття, про розуміння Всесвіту і всього, що в ньому
відбувається.
Останнім часом піддаються ще більш глибокій і детальній розробці всі
базові (усталені) пункти новітньої космофізики – Стандартна модель, теорії
Великого об’єднання, суперсиметрії, супергравітації, суперструн тощо. Йде
друга хвиля критичного вивчення і перетворення цих надабстрактних теорій.
Масштабність досліджень в усіх згаданих напрямках дає можливість говорити
вже про постновітню космофізику, яка прийшла на зміну ще не так давно, як
здавалося, найсміливішим теоретичним і експериментальним здобуткам.
Основний акцент в розвитку всіх цих космофізичних теорій явно зміщується у
бік ще більшої їх герменевтизації, що виявляється у введенні глобальних
герменевтичних гіпотез – наданні сенсу базовим блокам космофізичної
схеми. Метою нового витку герменевтизації є подолання феноменологічних
розривів ("пустель"), що утворилися в згаданому діапазоні енергій.
Прикладом можуть служити космофізичні теорії, які працюють з більш ніж
тривимірними просторово-часовими уявленнями про світ. Вони намагаються

162
у герменевтичний спосіб за допомогою осмисленого уявлення "світу на бра-
ні" буквально видобути більш багату феноменологію, що перевіряється там,
де для усталених теорій і моделей пролягає пустеля явищ.
Коли говорять про "світ на брані", то мають на увазі локалізацію
звичайної речовини на тривимірному різноманітті – "брані", вкладеному в
навколишній багатовимірний простір. Ця по суті фізико-герменевтична
модель йде далі "старих" сучасних теорій і на відміну від них виходить з
того, що додаткові виміри можуть не згортатись у якісь щезаюче малі
утворення, а мати великий або навіть безконечний розмір, і тому вони можуть
бути в принципі, як в старі добрі часи, безпосередньо виявлені навіть в
існуючих або, в крайньому випадку, майбутніх експериментах [7].
Герменевтичні процеси породжують цілі спектри нових явищ. Це змушує
філософські неупереджено осмислити співвідношення герменевтичної
рефлексії і традиційного методичного пізнання.
Особливий інтерес в цьому плані становить герменевтика космофізики
"другої хвилі", яка уточнює моделі "першої хвилі" і дає можливість
просунутись набагато далі останніх у розв’язанні парадоксів квантової
гравітації. Центральною проблемою багатовимірних теорій, які намагаються
за допомогою багатовимірності осмислено говорити про гравітацію разом з
іншими полями, є механізм "приховування зайвих вимірів" на рівні
макроспостережень, від уявлення про який залежить багато інших корінних
питань. До останнього часу в основному розглядалися теорії типу Калуци-
Клейна, в яких зайві виміри неприродно компактифіковані до планківського
масштабу і тільки через це не можуть бути виявлені. "Друга хвиля" народила
нові герменевтичні світи – квантово-гравітаційні моделі світу на брані.
Останні побудовані так, що додаткові виміри можуть мати природно великий
або навіть нескінченно великий розмір і призводити до ефектів, які можуть
експериментально спостерігатися, тобто вони відкриті до перспективи повної
натуралізації герменевтичних побудов.
Основний стимул для розгляду всіх цих моментів дають теорія струн і
М-теорія, які включають в себе гравітацію і природно формулюються в
просторі-часі з числом вимірів, більше чотирьох. Найбільш реалістичні
моделі бран будуються саме в контексті цих теорій. Основний висновок з
дослідження їх концептуалістики полягає в тому, що постновітня космофізика
"другої хвилі" об’єктивно породжує ще більш потужні герменевтичні процеси,
які "вибудовують" партнер-суперенергетичну феноменологію там, де за
уявленнями супертеорій "першої хвилі" донедавна пролягала пустеля явищ;
вони єдині дають змогу просуватись вперед у науковому пошуку нових
реальностей, хоча й незвичним шляхом. Вони дають можливість внести
корективи в усталений базис достовірності, наприклад, пояснити цілком
природним шляхом походження трьох поколінь Стандартної моделі, дати
розумну картину маси, по-новому поглянути на проблему ієрархії. Можливість
відповіді на питання про те, чому масштаби енергій взаємодій так сильно
відрізняються, виникає внаслідок герменевтичної зміни природи
фундаментального параметра. У багатовимірних теоріях фундаментальним
параметром є масовий масштаб багатовимірної гравітаційної взаємодії, який і

163
входить в повну дію багатовимірної гравітації, а не чотиривимірна
планківська маса. В новій концептуалістиці всі ці проблеми герменевтично
природно переходять у проблеми пояснення і оцінки сенсу деяких параметрів
теорії і, далі, у пошук раціонального смислу відхилень від загальноприйнятих
законів базису достовірності. Головне ж полягає в тому, що герменевтичні
моделі "другої хвилі" через, здавалося б, ефемерні смислові місточки
відкривають нові перспективні можливості експериментального дослідження
там, де ми й не сподівались [7, c.916-920].
На прикладі моделей світу на брані ми прослідковуємо ще один
герменевтичний аспект раціональності сучасного фізико-космологічного
дискурсу: смисл, образно кажучи, – завжди скалка, шматочок голографічного
цілого "тексту" світобудови, комунікативно (через безліч дискурсів
багатоманіття сфер діяльності людини, через її нескінченні екзистенціальні
прояви) представленого в сучасній культурі. Через це смислова формула
часткових імплікацій цілого асиметрична, нерівноважна і в нашій свідомості
прагне до вирівнювання і, отже, постійного розширення. Асиметрія смислової
формули походить від спроб осягнути, укласти в мовні форми нескінченність
Всесвіту шляхом об’єднання його різноманітних, часто-густо різнопорядкових
доповняльних граней. Завдяки цій комунікативній "голографічності", ми
вловлюємо смисл (розуміємо) навіть за відсутності повної інформації про
фізичні явища.
Всі герменевтичні моделі нового покоління, хоча й мають екзотичний
вигляд, приводять до важливих уявлень про незвичайні явища у масштабах
експериментально доступних низьких енергій, що дозволяє герменевтично
розглянути багато феноменологічних питань: можливість уявного
незбереження енергії і електричного заряду, природність малого порушення
лоренц-інваріантності або можливі прояви конформного сильно
взаємодіючого сектора, який слабо пов'язаний з полями Стандартної моделі.
У полі зору виникають нові герменевтичні ідеї щодо більш природного
(осмисленого) розв'язання фундаментальних проблем світобудови, таких, як
проблема космологічної сталої або питання про "початок" нашого Всесвіту.
Все це робить предмет герменевтики космофізики не лише філософські
цікавим, але й актуальним у розв’язанні цілком конкретних теоретичних
завдань. Проте як і в теоріях першої хвилі, залишається відкритим питання
питань, чи прямує Природа якимось з цих, виключно герменевтично
проторованих, шляхів? Але без цього кардинального питання не було б
потреби у герменевтиці.
Загалом же, завдяки герменевтичній інфляційно-сценарній (а тепер ще
й "феноменологічно багатовимірній") стратегії, за короткий час відбулися
величезні зрушення у нашому світогляді, зокрема у його ціннісно-світоглядній
структурі. Сучасний фізико-космологічний дискурс знаходиться на
переломному етапі: планківсько-мовна космофізика в своїх основах здійснює
кардинальний перехід від традиційних вузькоспеціальних принципів
теоретико-суб’єкт-об’єктного ("поставного") опису реальності до кван-
товопольових принципів осмислено-ймовірнісного герменевтичного
тлумачення буття Всесвіту разом з людиною і життям в ньому, яке перед-

164
бачає обов'язкове сценарно-ретроспективне пояснення їх походження,
історії, результатів еволюції у просторі та часі як герменевтично-
екзистенціальної цілісності. Цей перелом відображується в структурі та
основних рисах концептуально-ідейного фонду космофізики, зокрема він
позначається на її теоретико-методологічних засобах та стратегії.
Можна зробити висновок, що сучасний фізико-науковий дискурс
рухається у напрямку глибокого усвідомлення необхідності не лише
конкретного фізичного та математичного врахування принципової зміни
характеру феноменології та онтології космофізики, але й нової загальної
філософсько-методологічної переоцінки сутності пізнання фізичного Всесвіту
як світу усього сущого. Структурним центром нових поглядів спершу стає
антропний принцип і трактування дійсності Всесвіту як такої, що реалізується
лише за умови присутності у ньому людини, її екзистенції. Проте подальше
поглиблення цієї ідеї виявляє, що основним у цьому новому концепті свідомо-
сті є те, що докорінно змінюється сам характер фізичного пізнання: воно стає
принципово герменевтичним, бо зосереджується не лише на традиційному
послідовному теоретико-експериментальному дослідженні, яке безумовно
залишається в його арсеналі базисом достовірності, а й на світоглядно-
ретроспективному тлумаченні (реконструкції) становлення та буття Всесвіту
через певні фізичні константи як знаки прихованого минулого (вже неісную-
чого і випадково реалізованого) дійсного, яким Всесвіт є можливим і яким він
міг би бути з точки зору варіаційних напівфізичних-напівфілософських
принципів. У свою чергу, розуміння необхідності втілення цього нового,
глобального за своїм характером, концепту ініціює докорінне оновлення всієї
методологічної культури мислення.
Обгрунтування особливостей, які стоять у центрі сучасного фізико-
наукового дискурсу, дозволяє нетрадиційно поглянути на онтологічні
проблеми теорії, взагалі на онтологічне навантаження сучасної наукової
мови, зробити нові акценти у співвідношенні осмисленого та дійсного, мови
та буття, змінити епістемологічне наповнення і місце таких ключових
категорій, як суб'єкт, об'єкт, простір, час, причинність, закон тощо, одним
словом прослідкувати суттєві зміни у сучасній методологічній культурі.
Справа у тому, що таке незвичне поєднання особливостей мови є плідним
грунтом для розквіту не лише герменевтики космофізики, яка виявляється чи
не єдиним засобом її сучасного прогресу. Воно є основою пролонгації її в
широкі сфери культури як новий тип раціональності, оскільки, за словами
патріарха французської герменевтики П. Рікера, ідея доповняльності
герменевтики може слугувати засобом дослідження прогресивного розвитку
культурних смислів та редукції смислів (ми б додали конкретних наук) до
енергетичного базису культури.
Раціональність герменевтики повертає нас до старих ідей
телеологічного сенсу передзнання Гуссерля на новий лад. Сам Гуссерль
прозрівав цей поворот так: "Чи здійснить філософія свій первинно

<< Предыдущая

стр. 29
(из 55 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>