<< Предыдущая

стр. 53
(из 55 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>


ЕСТЕТИЧНІ ЦІННОСТІ У СПІВВІДНОШЕННІ З ЕКОНОМІЧНИМИ

В статті аналізується антропологічний підхід до сучасного стану ціннісно-
естетичного потенціалу практики, тієї психокультури, яка мотивує
абсолютизацію певних форм грошово-економічної доцільності як ситуацій
екзистенціальної небезпечності та драматичності форм і моделей
життєвого світу. Висувається ідея раціонально-гуманістичної необхідності
розробки спеціальних філософсько-світоглядних і гуманістично-
конструктивних концепцій, програм, проектів та сценаріїв–передбачень
горизонтів, можливостей і ступеней свободи у контексті абсолютизації
ціннісно-естетичного Універсуму. Дж.14.

Актуальність проблематики. Одним із численних проявів
глобалізації є формування загального для всієї планети поля економічних
відносин. Кожна людина, потрапляючи в зону його дії, починає підкорятися
загальним законам економічної доцільності.
Загальновідомо, що в основі економічних різноманітних типів відносин
лежить обмін. Але обмін, заснований на економічній доцільності, припускає
універсальність, яка у свою чергу виявляє надто поширену тенденцію
нівелювати і обезцінювати духовні та матеріальні людські якості і потреби.
Такою універсальною, як відомо, виступають гроші. Однак у просторі
людського буття є й інші форми обміну: від обміну світоглядними і
теоретичними поглядами до обміну естетично-життєвими. І в таких формах
обміну, здійснюваного поза економічним простором буття людини,
посередником гроші виступають не можуть, та й не виступають.
Виникнувши як засіб обміну, гроші досягли свого максимального
поширення. Людина економічної та екзистенціальної ситуації стала
вимірюваною у грошових одиницях. Наслідки глобального впливу
матеріального світу (грошей зокрема), що проявляються в зміні структури
внутрішнього світу людини, її устрімлень і моральних критеріїв, гроші
обумовили таку сутність їх, вплив та якісні характеристики духовного та
матеріального буття людини і суспільства, що вони змінили систему
людських мотивів та цінностей, самодетермінацію людини техногенної
цивілізації [1;6;7;8;9;10;11].
Об’єктом дослідження даної роботи є процеси усвідомлення
сучасним суспільством необхідності створення ефективних естетичних
296
стратегій, програм, проектів і світоглядних концепцій, суть яких полягає в
тому, щоб продукувати такі емоційно-естетичні образи й викликати такі
форми почуття, які б формували конструктивно-гуманістичні виміри
людського буття, передбачали не тільки зміни економічних форм практики,
але й концептуально трансформували її у контексті загальнолюдського
ціннісного Універсуму. Власне кажучи, мова йдеться про докорінні зміни не
тільки у виробничих можливостях людства, а про суттєві трансформації
духовних пріоритетів смисложиттєвої проектичної діяльності. Логіка технічної
раціональності і грошово-смислової доцільності, логіка перманентних
перетворень повинна набути філософії антропологічних проектів та
проектування в аспекті нової раціональності, щоб її форми, за словами
Гегеля, вселяли впевненість та соціальний оптимізм у тому, що людина
“знайде себе у світі, що цей світ має бути до неї дружним”. Саме така
раціональна проективна діяльність протистоїть ірраціональній стихії, яка
абсолютизує логіко-технологічну редукцію інтелекту, суспільних відносин до
здатності мислити та діяти не страждаючи тільки у грошово-економічному
просторі, абсолютизації грошових форм діяльності. Сучасна ситуація
потребує введення більш детальної концептуальної сітки розкриття
феномену раціональності естетичного Універсуму. Необхідно виділити
концепт “перехідний процес”, який стає істотною ланкою методологічного
аналізу феноменів зміни, перетворення та трансформації систем, особливо
коли поняття “розвиток” диференціюється низкою доповняльних уявлень та
концепцій. Світоглядне та методологічне висвітлення антропологічного стану
ціннісного Універсуму передбачає розширений аналіз естетичних форм та
горизонтів діяльності як способу освоєння світу та розвитку естетичної
свідомості, як основи проективного смислоутворення, так і форм соціально-
економічної практики, як теоретичної, так і духовно-практичної орієнтації. В
останньому випадку естетичні цінності виявляються вписаними в
соціокультурний контекст цивілізації, у систему психокультури як засіб
людського саморозвитку.
А тому предметом дослідження є визначення соціальної сутності
естетичних функцій соціокультурної діяльності і взаємозв’язок їх з
символічною вартістю, онтологічний та феноменологічний вплив ціннісно-
естетичного Універсуму на грошово-економічні процеси і форми
трансформації їх в аспекті загальнолюдського способу життєдіяльності.
Метою дослідження є філософський аналіз проблеми виявлення в
аукціоні і ринку особливої стратегії вартості, що виходить за границі
економічного поля й охоплює процеси перетворення вартості в естетичну
цінність.
Для досягнення поставленої мети нам уявляється необхідним
вирішити наступні завдання:
1. Простежити вплив переходу від однієї логіки вартості до іншої на
свободу особи;
2. Виявити вплив економічного поля на смислові екзистенціальні інтенції та
предметно-практичні форми діяльності людини;


297
3. Переглянути традиційне розуміння раціональної сутності “економічної
людини" з урахуванням її взаємодії з глибинними духовно-
екзістенціональними потребами особистості.
Основний зміст. Основоположник філософії грошей Г. Зиммель
дослідував ставлення людей до грошей як у парадигмі, запропонованій
економічними теоріями, так і в парадигмі втрати духовних цінностей при
порушенні їх людиною в економічному бутті. Так, у концепціях А. Сміта і Дж.
Кейнса обґрунтована "економічна людина" з її суто економічними потребами,
основною метою яких є одержання максимальної грошової вигоди.
Виявляється, що мистецтво як особлива сфера буття, для людини
економічної може бути відгороджено стіною, яка не є для людини
нездоланною перешкодою. Раціонально-економічна людина може двома
способами перебороти цю стіну. По-перше, це спосіб найбільш
розповсюджений у світі, який полягає в тому, щоб мистецтво вмонтувати в
систему ринкових відносин. Основна мета та, що цей спосіб "не додасть
натхнення, але можна рукопис продати" . Ця "убудованість" у кінцевому
рахунку зводить нанівець будь-які спроби людини зберегти залишки хоч
якогось гуманізму. У цьому випадку мистецтво перетворюється на форму
квазімистецтва, що народжує квазіорієнтири особистісного буття. По суті,
весь постмодерн являє собою безладну галерею, чи, краще сказати, смітник
таких квазіорієнтирів. Людина економічна подавлена волю економічного
буття. Відбувається те, що економічна м'ясорубка перемелює людину за
мірками певної економічної доцільності в єдиний фарш антигуманних,
антикультурних форм існування.
По-друге, парадигма, запропонована економічними теоріями, і духовне
зубожіння людства приводять до того, що гроші стають засобом поширення
контролю і панування [11;12]. А це значить, що тільки зі зміною теоретичної
раціональності економічної парадигми і відродженням духовних цінностей
особистості зміниться і ставлення до грошей. Ці завдання можна вирішити,
об'єднавши зусилля філософів і економістів. Аналізуючи ці питання у своїй
роботі "Сучасне постіндустріальне суспільство", В.Л. Іноземцев бачить вихід
у зміні структури потреб людини таким чином, щоб "матеріальні мотиви
перестали бути домінуючими".
Цілі, що реалізуються, разумно організують діяльність, ідейно
мотивують її. А розумно організована діяльність – це раціональна форма в
тому значенні, що проектується, ігнорується і узгоджується людськими
цінностями та нормами. Раціонально-естетичне життя в утилітарній і духовній
сфері діють різні моделі та стратегії економіки. В міру життя стає усе більш
помітним і воно висвітлює те, гроші як символ життя і певний його смисл,
діють однобоко і неефективно, вони не зорієнтовані на дійсне сприйняття
нормальних цінностей. У зв’язку з цим виникає певна соціальна проблемна
ситуація, яка фіксує пріоритет грошей і знецінення духовності, відображає
певні протиріччя між ціннісно-естетичним та змістом символу “грошей”.
Конфлікту між естетичним і економічним не було б, якби майновий ценз
збігався з духовним. Декодування грошових сигналів у мистецтві – зовсім
окреме і мало досліджене завдання. Системних досліджень не має, проте

298
потреби культурного і культурно-індустріального співтовариства у вимірі як
необхідному інструменті обміну так загострилися, що в пошуках міряльного
інструмента люди природно звернулися до послуг грошей [2, с. 124].
Предмети мистецтва у економічному просторі знаходять ціну і
трансформуються лише в символ міні цінностей. Ціна, за якою продається
картина, є мірою її цінності не на тій підставі, що це ціна якого б то не було
споживчого блага. Пропозиція ціни має зміст лише в момент продажутому,
що , вона є певним феноменом, результатом змагальної гри, у якій стає
певним відносним еквівалентом значень і абсолютних цінностей. Але
насправді це вже не ціна, а ставка. У найголовніший момент аукціону гроші як
ділемма, мінова вартість заперечуються [3, с.118]. Тим самим вони стають
аналогом того єдиного і неподільного предмета, яким є картина як знак. «Між
грошима, що стали в результаті утрати своєї економічної мінової вартості
надлишковою матерією, і картиною, що стала знаком престижу,
установлюється відношення вже не еквівалентності, а аристократичного
паритету» [4, с.119]. Подібно грі, аукціон як явище – це завжди одночасно і
ритуальна, і унікальна подія. Тут, на відміну від ринку, немає гри попиту та
пропозиції, що припускає максимальне наближення запропонованої мінової
вартості до схованої споживчої. У самому моменті аукціону немає ніякої
кореляції, що керується економічним підрахунком, мінової вартості і
споживчої. Прихована споживча вартість не зростає в міру збільшення ціни.
Фактично, властива аукціону гра встановлює особливе відношення, що
виходить за межі споживчої вартості. Мінова вартість уже не може
пропонуватися (в обмін на щось), вона розіграна, а тому перестає бути
міновою вартістю. Отже, аукціон репрезентує і робить перетворення в
системі економічної вартості й економічних координат естетичного в знак,
символ.
У контексті перетворення мінової економічної вартості у вартість/знак
необхідно сказати і про символічну вартість. На рівні картин,
використовуваних як суперзнаки, символічна вартість розчиняється в
естетичній функції, виконує роботу піднесеної раціоналізації. Вважається, що
ринок живопису рухається то під знаком «любові до мистецтва», то під
знаком «правильного розміщення капіталів» [5, с.125].
Картина, символічна робота якої піддавалася запереченню, відіграє
роль:
а)розпізнавального матеріалу, підтримки «шляхетного» і виборчого
обміну;
б)«естетичної» універсальної цінності: картина подвоюється ідеєю
живопису.
Дійсна цінність картини - це її генеалогічна цінність (її «народження»:
підпис, аура, послідовність переходів з одних рук в інші, тобто її «родовід»).
Картина циркулює як свідчення шляхетного походження від одного
спадкоємця до іншого, набуваючи усе більшого престижу. Тут і наявний
деякий вид додаткової вартості, яку необхідно відрізнити від економічної.
Така додаткова вартість робить не доход, а легітимність, і саме з нею через
економічне жертвопринесення намагається поріднитися аматор мистецтва на

299
аукціоні. Цінитель живопису і власник живопису, перетворюючись в продавця
і покупця, елімінують творця, художника і тим самим естетичну сутність.
Естетична насолода, торгівля творами мистецтва, так називані
«абсолютні» цінності – усе це дається тим, хто не має доступу до
привілейованого потлачу. Розглядаючи системи обміну універсальних
цінностей, доступних усім, було б цікаво зіставити взаємні функції інституту
ринку й аукціону з функціями інституту музею. Якщо музей, виключаючає
твори із рівнобіжного приватного ринку з метою їх «націоналізації», то він
повертає їм характер деякої колективної власності, їх «справжню» естетичну
функцію. Але ж насправді музей працює як застава аристократичного обміну,
якщо казати більш точніше, то це є подвійна застава:
1. Так само, як для організації кругообігу капіталів і приватної спекуляції
необхідний золотий запас, суспільна гарантія, так і для того, щоб міг
функціонувати обмін / знак картин, необхідний фіксований музейний
запас. Музеї в політичній економіці живопису відіграють роль банків;
2. Музей виконує роль інстанції, що гарантує універсальність живопису і
естетичну насолоду належить всім іншим.
Економічна стратегія зводиться до простого, на перший погляд,
рішенню: скільки це коштує. Культурні ж стратегії вимагають постійних
коментарів. Через них вічні культурні цінності здобувають конкретно
історичний зміст для реальних людей, що живуть у реальному історичному
часі. Культура для кожної людини виступає як постійний коментар,
найважливішою складовою якого є пояснення доцільності окремих форм
економічної діяльності і особливо окремих грошових феноменів, притаманних
сучасній життєдіяльності суспільства. Парадигма людської діяльності стає у
сьогоденні все більш еврістичною, раціонально доцільною. Вона потребує
дотримування принципу єдності ціннісно-естетичних та економічних
пріоритетів, принципу аналітичності та принципу оптимізму. Цінності
естетичні виступають предметом безкомпромісного служіння і мають
переваги перед усіма іншими реальними та можливими благами. З цієї точки
зору раціональність навколишнього світу, його краса і багатство є творіння
людини, вони визначають міру та смисли відкрити, побачені і почуті. Попович
М.В. вважає, що є три виміри людського буття як різні характеристики
можливостей людини. Це розум, воля і почуття “…виміри, що створюють
простір, в якому перебігають події нашого внутрішнього життя, або
характеризують нашу психічну, духовну структуру” [14,69]. Естетичні та
економічні феномени виконують регулятивну та конструктивну роль
направленості розвитку духовної структури.
Висновки. Таким чином, дослідження ціннісно-естетичного
потенціалу різноманітних форм, моделей, рівнів конструктивно-теоретичних
та соціально-перетворюючої практики, її передбачувальних горизонтів і
ступеней свободи є евристичне для розуміння людиною себе і сенсу свого
життя, а також усвідомлення проективних сценаріїв життєвого світу, тієї
психокультури, яка мотивує гуманістичну та антигуманістичну економічну
діяльність. Естетична діяльність – це завжди шлях до самого себе, до своєї
особистості, до свободи. Отже, щоб не було трагедії використання техніко-

300
інструментального розуму за догмами класичного раціоналізму,
орієнтованого на те, щоб “мислити не страждаючи” необхідно розробити
спеціальні системні конструктивно-антропологічні концепції, програми і
проекти, які б були зорієнтовані на вищі духовні цінності, а також здійснити
раціональні форми прозорого контролю за її повне практичне виконання, щоб
не допустити розмежування істини і брехні, правди і кривди відносно “світла
розуму”.
Виникає проблема створення ефективних естетичних стратегій. Суть
їх в тому, щоб створювати такі образи і викликати такі почуття, які б
змінювали економічний дискус на людський: піти від свого пильного Его і
відкритися тому, що знаходиться за ним, космосу. Необхідно залучати увагу
філософів, психологів, соціологів і економістів до всебічного конструктивного
вивчення та обговорення питання співвідношення грошей і духовних
цінностей. Саме ціннісно-естетичний Універсум є тим регулятором та
конструктивом, за допомогою якого можна співчувати і любити ближнього
свого. Абсолютизація феномену грошей і гонитва за накопиченням грошей
заради егоїстичних цілей сприяє розвитку деструктивних форм
психокультури.

Література

1. Аболина Т.Г., Бередницкая Л.И. Взаємозв'язок практики реального
гуманізму з духовним змістом моралі і мистецтва / Аболина Т.Г.,
Бередницкая Л.И. // Етика й естетика: Міжвідомчий науковий збірник. - К.:
Вища школа. - 1987. - №30. - С.28-33.
2. Бодрийяр Ж. К критике политической экономии знака / Бодрийяр Ж. - М.:
Библион - Русская книга, 2003. – С.124.
3. Там же. – С.118.
4. Там же. - С. 119.
5. Там же. – С.125.
6. Борев Ю.Б. Эстетика / Борев Ю.Б. - М.: Политиздат, 1975-399 с.
7. Гарман Н. Эстетика / Гарман Н. - М.: Изд.ин.лит., 1988. - 496 с.
8. Гуманізм: Сучасні інтерпретації та перспективи / Ус. Базенок, В.В. Лях,
О.М. Соболь, К.Ю. Файда та ін. - К.: Український центр духовної культури,
2001. - 379 с.
9. Воеводин А.П., Илюшин В.А. Про соотношение эстетического и
утилитарного / Воеводин А.П., Илюшин В.А. // Філософські науки. - 1985. -
№1. - С. 73-81.
10. Исаев В.Д. Человек в пространстве цивилизации и культуры / Исаев В.Д.
Луганськ: Світлиця, 2003. - 188 с.

<< Предыдущая

стр. 53
(из 55 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>