<< Предыдущая

стр. 3
(из 3 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

17. Вирішуючи спори, що випливають із права приватної власності громадян, суди повинні виходити з положень ст. 41 Конституції про те, що це право с непорушним і ніхто не може бути противоправно його позбавлений. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, які встановлені законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості (крім умов воєнного чи надзвичайного стану, коли можливе наступне відшкодування).
Судам необхідно мати на увазі, що відповідно до ч. 6 ст. 41 Конституції конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. У зв'зку з цим справи про адміністративні правопорушення, за вчинення яких законом передбачено конфіскацію приватного майна особи, повинні розглядатися тільки судами.
18. при розгляді кримінальних справ має суворо додержуватись закріплений у ч. 1 ст. 62 Конституції принцип презумції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і неможе бути піддана крімінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законої сили. При цьому неприпустимо покладати на обвинуваченого (підсудного) доведення своєї невинуватості.
Звернути увагу судів на те, що згідно з ч. З зазначеної статті усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачатися на користь останьої.
Статею 129 Конституції до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін, забезпечення доведеності вини та підтримання в суді державного обвинувачення, яке згідно зі ст. 121 Конституції покладається на прокуратуру. Виходячи з цього при відданні особи до суду слід в усіх справах, що над-
69
ійшли до суду з обвинувальним висновком, визнавати обов'язковою на підставі п. 1 ст. 253 КПК участь у судовому засіданні прокурора.
19. Відповідно до ст. 59 Конституції кожен має право на захист від обвинувачення та на правову допомогу. Тому, розглядаючи кримінальну справу, суд у передбачених законом випадках має забезпечити обвинуваченому право на захист.
Визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст. 62 Конституції обвинувачення не може грунтуватись на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом. Докази повинні визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.
20. Відповідно до вимог ст. 63 Конституції не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом, а отже, вона не може бути змушена свідчати проти себе, членів сім'ї чи близьких родичів.
Пропонуючи підсудному дати пояснення щодо пред'явленого обвинувачення та відомих йому обставин справи, суд має одночасно роз'яснити йому, а також його дружині чи близькому родичу зміст ст. 63 Конституції.
Якщо під час проведення дізнання чи поперднього слідства підозрюваному, обвинуваченому, його дружині чи близькому родичу цього не було роз'яснено, показання зазначених осіб повинні визнаватися судом одержаними з порушенням закону, що має наслідком недопустимість їх використання як засіб доказування.
Роз'яснити судам, що з урахуванням зазначеного конституційного положення члени сім'ї чи близькі родичі обвинуваченого, цивільного позивача або цивільного відповідача не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за відмову від дачі показань. У разі ж, коли зазначені особи погодились давати показання, вони несуть відповідальність за завідомо неправдиві показання.
21. Конституційне положення про здійснення правосуддя виключно судами зобов'язує їх розглядати кримінальні справи і про злочини, перелічені у ч. 1 ст. 27 КПК. У зв'язку з цим суд
70
не може передати матеріали такої справи на розгляд товариського суду в порядку, передбаченому ст. 51 КК та ст. 8 КПК.
22. Гарантовані статтями ЗО і 31 Конституції недоторканність житла і таємниця листування, телефоних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції є невід'ємним право'м особи. Дозвіл на проникнення до житла чи до іншого володіння особи, на накладення арешту на кореспонденцію, її виїмку в поштово-телеграфних установах та на зняття інформації з каналів зв'язку надоється тільки судом. За результатами розгляду матеріалів про надання такого дозволу, який здійснюється судом з додержанням таємниці слідства, ухвалюється процесуальне рішення.
Слід мати на увазі, що статті 9 і 13 Перехідних положень Конституції (розділу XV) на дію ст. ЗО (в частині надання дозволу на проникнення до житла чи іншого володіння особи) та ст. 31 Конституції не поширюються.
23. Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції судові рішення ухвалюються іменем України і с обов'язковими до виконання на всій її території усіма без винятку органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, організаціями, установами, посадовими особами, а також окремими громадянами та їх об'єднаннями.
У разі невиконання судових рішень суди мають піддавати винних у цьому осіб встановленій законом відповідальності.
24. Звернути увагу судів на те, що керівці роз'яснення Пленуму Верховного Суду України щодо застосування чинного законодавства, дані до введення в дію Конституції України, можуть застосовуватись при розгляді справ у частині, що не суперечить Конституції.
Голова Верховного Суду України В. Бойко
Секретар Пленуму,
суддя Верховного Суду України Т.Роцька
ПОСТАНОВА № 13 ПЛЕНУМУ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
від 3 грудня 1997р.
Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян
Конституція України, а також закони «Про звернення громадян» і «Про внесення змін до статей 235, 236 та глави ЗІ—А Цивільного процесуального кодексу України» значно розширили можливості громадян щодо судового захисту їх прав і свобод від неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб у сфері управлінської діяльності.
Враховуючи, що при розгляді судами справ скаргами громадян на такі рішення, дії чи бездіяльність виникло ряд питань, які потребують роз'яснення, Пленум Верховного Суду України
Постановляє:
1. Звернути увагу судів на те, що відповідно до ст. 55 Конституції України, Закону «Про зверення громадян» та гл. ЗІ—А Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК) громадянами можуть бути оскаржені до суду рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади чи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання грормадян, іншої юридичної особи або їх посадових чи службових осіб (далі — суб'єкт оскарження), за винятком актів, перевірку конституційності яких віднесено до повноважень Конституційного Суду України або щодо яких передбачено інший порядок судового оскарження. Під останнім слід розуміти порядок, спеціально встановлений відповідними законами.
Зокрема, не можуть оскаржуватися до суду в порядку, передбаченому гл. 31 — А ЦПК, рішення, дії чи бездіяльність службових осіб органів дознання, попереднього слідства, суду, прокуратури, органів, уповноважених розглядати справи про адміністратівні правопорушення, щодо яких кримінально-процесуальним, цивільним процесуальним законодавстом, законодавством про адміністратівні правопорушення встановлено інший порядок судового оскарження.
72
2. Право на зверенння зі скаргою до суду на підставі ст. 55 Конституції України та ст. 248 ЦПК мають лише фізичні особи, які вважають, що суб'єктом оскарження порушено їх особісті права і свободи.
Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в країні на законих підставах (імігранти, особи, які в ній працюють, прибули на її територію в установленому порядку на певний час тощо), мають таке саме право на подання скарг, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, учасницею яких вона є.
Скаргу на захист прав і свобод громадянина може бути подано предстаником громадської організації, трудового колективу, уповноваженим їх органом, який діє на підставі закону чи установчих документів.
3. Військовослужбовці відповідно до ч. 1 ст. 248 ЦПК і ст. 5 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вправі оскаржити рішення, дії чи бездіяльність військових посадових осіб і органів військового управління, які порушили їх права або свободи, до військового суду з додержанням правил підсудності, передбачених ч. 2 та 3 ст. 123 ЦПК.
Виходячи зі смісту цих норм, до військового суду можуть бути оскаржені також рішення, дії чи бездіяльність осіб, які не перебувають на військовій службі, але за посадою, яку вони займають в органах військового управління, уповноваженні приймати рішення щодо прав і свобод військовослужбовців. Громадяни, звільнені з військової служби, вправі оскаржити рішення, дії чи бездіяльність військових посадових осіб і органів військового управління, які порушили їх права і свободи під час проходження ними військової служби, до районого (міського) або до військового суду на свій розсуд.
Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність щодо військовослужбовців, інших суб'єктів оскарження за загальними правилами ч. 2 ст. 248 ЦПК оскаржуються до районного (міського) суду за місцезнаходженням суб'єкта оскарження.
4. До державних органів, рішення, дії чи бездіяльність яких можуть згідно зі ст. 55 Конституції України і гл. ЗІ—А ЦПК оскаржуватися до суду, належать створені відповідно до Конституції України і правових актів Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради й Ради міністрів Автономної Республіки Крим органи, які реалізують надані державою функції та повноваження у сфері управління.
73
Під органами місцевого самоврядування маються на увазі створені на підставі Конституції України і Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» як представницькі органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські, районні та обласні ради) та їх виконавчі органи, так і органи самоорганізації населення.
Що ж до рішень, дій чи бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, то згідно зі ст. 55 Конституції України до суду можуть бути оскаржені лише ті з них, які належать до сфери управлінської діяльності.
5. Судам слід мати на увазі, щодо відповідно до ст. 248 ЦПК предметом судового оскарження можуть бути як колегіальні, так і одноособові рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів оскарження, акти як нормативного, так й індівідуального характеру, у зв'язку з якими громадянин вважає, що:
— порушено або порушуються його права і свободи;
— створено або створюються перепони для реалізації ним своїх конституційних прав чи свобод (або вжиті заходи їх реалізації є недостатніми);
— на нього покладено обов'язки, не передбачені законодавством або передбачені, але без врахування конкретних обставин, за яких ці обов'язки повинні покладатися, або що вони покладені не уповноваженими на це особою чи органом;
— його притягнуто до відповідальності, не передбаченої законом, або до нього застосовано стягнення за відсутності передбачених законом підстав чи неправомочною службовою особою (органом).
Наприклад, до суду можуть бути оскаржені: відмова в реєстрації акта громадського стану; відмова в оформленні паспорта для виїзду за кордон чи в продовженні терміну його дії або тимчасова затримка паспорта чи його вилучення; рішення місцевих органів державної виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про введення не передбачених законом податків і зборів, про встановлення обмежень на вивіз товарів за межі адміністративно-територіальної одиниці.
Згідно з ч. 3. Ст. 16 Закону «Про звернення громадян» судами вирішуються скарги на рішення у сфері управлінської діяльності загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств, громадських організацій і об'єднань, житлово-будівельних кооперативів та інших юридичних осіб, створених на основі колективної власності.
6. Як випливає з п. 1 Перехідних положень Конституції України, наведений у ст. 248 ЦПК перелік актів і дій, скарги на
74
які не підвідомчі судам, може застосовуватися тільки в тій частині, яка не суперечить Конституції. Зокрема, їй не суперечить правило ст. 248 ЦПК про непідвідомчість судам скарг на акти та дії об'єднань громадян, які відповідно до закону, статуту (положення) належать до їх внутріорганізаційної діяльності або їх виключної компетенції. У тому числі не можуть розглядатися судом скарги на рішення з питань прийому в члени політичної партії чи виключення з неї, на рішення й постанови партійних органів про основні напрями діяльності, на партійні програми, на постанови бюро та інших органів про накладнення партійних стягнень.
7. Необхідно враховувати, що відповідно до Закону «Про звернення громадян» звернення громадян підлягають розгляду відповідними органами державної влади, місцевого самоврядування та їх посадовими особами, керівниками та посадовими особами підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень, яких він належить.
У разі надходження до суду пропозицій (зауважень), заяв (клопотань), вирішення яких входить до повноважень зазнача-них органів, суддя відповідно до п. 1 ст. 136 ЦПК постановляє ухвалу про відмову в їх прийнятті й на підставі ч. З ст. 7 зазначеного Закону після закінчення строку на оскарження ухвали пересилає таке звернення відповідному органу чи посадовій особі, а якщо воно не містить даних для визначення належного органу, — повертає громадянину.
8. Згідно зі ст. 248 ЦПК громадянин може на свій розсуд звернутися зі скаргою до суду безпосередньо або після оскарження рішення, дії чи бездіяльності суб'єктів оскарження до вищого у порядку підлеглості органу чи службової особи.
Виходячи з положень ст. 55 Конституції України, правила ч. 1 ст. 16 Закону «Про звернення громадян» щодо подачі скарги на дії чи рішення суб'єкта оскарження вищому в порядку підлеглості органу або посадовій особі не позбавляють громадянина права звернутися безпосередньо до суду.
9. Згідно з вимогами ч. 7 ст. 248 ЦПК суд, встановивши при розгляді скарги наявність спору про право, який розглядається в порядку позовного провадження, залишає скаргу без розгляду, у зв'язку з чим провадження у справі закінчується. У разі з'ясування цих обставин при поданні скарги суддя відмовляє в її прийнятті й роз'яснює заявнику його право на пред'явлення позову на загальних підставах, оскільки провадження в порядку, передбаченому гл. 31—А ЦПК, не може бути розпочате.
75
Суди мають виходити з того, що при розгляді справ за правилами гл. ЗІ—А ЦПК вирішуються питання не про захист суб'єктивних прав, що виникли з цивільних, трудових, сімейних та інших правовідносин шляхом їх встановлення прав чи свобод громадян, закріплених Конституцією України, законами та іншими нормативно-правовими актами й порушених суб'єктами оскарження під час здійснення ними управлінських функцій.
10. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів оскарження подаються до суду за місцезнаходженням останніх, за формою та змістом мають відповідати загальним вимогам (ст.ст. 137, 138 ЦПК) і оплачуються державним митом у розмірі, встановленому законом.
З урахуванням особливостей порядку розгляду цих скарг, передбачених ст.ст. 248 — 248 ЦПК, у них, зокрема, повинно бути зазначено, чиї та які саме рішення, дії чи бездіяльність оскаржуються, які конкретно права і свободи порушено, наведено правове обгрунтування останніх та запроповано шляхи їх поновлення, а також вказано, чи подавалася така сама скарга вищому в порядку підлеглості органу або посадовій особі, яку й коли відповідь отримано. До скарг, що не відповідають зазначеним вимогам, судлдя застосовує правила ст. 139 ЦПК.
11. Звернути увагу судів на необхідність беззастережного виконання ними передбаченого ч. З ст. 248 ЦПК обов'язку, повідомити суб'єкта оскарження про подання скарги не пізніше наступного дня після її прийняття, оскільки подання скарги зупиняє викоання оскарженого акта.
12. Згідно зі ст. 248 ЦПК скарга подається до суду у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли громадянин дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав чи свобод, і в місячний строк з дня одержання ним письмової відповіді про відмову в задоволенні скарги органом або службовою особою вищого рівня щодо того органу чи службової особи, які постановили рішення, вчинили дії, допустили бездіяльність, або з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо громадянином не було одержано на неї письмової відповіді.
Пропуск цього строку не є підставою для відмови у прийнятті скарги, оскільки він може бути поновлений за наявності поважних причин.
Оскільки двомісячний і місячний строки на звернення зі скаргою до суду встановлено законодавством про цивільне судочинство (ст. 248 ЦПК), вони є процесуальними строками і на них поширюються правила ст. 85 ЦПК. Тому скарга, подана після закінчення відповідного строку, залишається без розгля-
76
ду, якщо суд за клопотанням заявника не знайде підстав-для його поновлення.
13. Відповідно до ст. 237 ЦПК розгляд справ за скаргами громадян на рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів оскарження провадиться за загальними правилами цивільного судочинства, з винятками і доповненнями, передбаченими гл. ЗІ—А ЦПК. Тому в цих справах мають застосовуватися строки підготовки справ до судового розгляду, встановлені ст. 146 ЦПК.
Після прийняття скарги і проведення підготовки до судового розгляду справа згідно зі ст. 124 , ч. 2 ст. 237, ст. 248 ЦПК розглядається суддею одноособове в десятиденний строк.
14. Встановивши при розгляді справи обгрунтованість доводів скарги, суд своїм рішенням визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними й одночасно визначає, яким шляхом мають бути поновлені права чи свободи. При цьому він зазначає, які норми права порушені та які конкретно дії повинні бути вчиненні, наприклад:
а) у разі необгрунтованої відмови в реєстрації автотранспортного засобу — зобов'язує посадову особу державтоінспекції зареєструвати транспортний засіб за заявником;
б) при необгрунтованій відмові в реєстарції акта громадянського стану — зобов'язує посадову особу органу РАГС провести відповідну реєстрацію;
в) встановивши неправомірність рішення місцевих органів державної виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про введення не передбачених законом податків і зборів, — зобов'язує відповідний орган усунути допущені порушення.
Суб'єктів оскарження може бути зобов'язано до виконання лише тих обов'язків, які були на них покладені законом чи іншими нормативно-правовими актами.
Визначаючи доводи скарги необгрунтованими і відомляю-чи в ії задоволенні, суд має зазначити в рішенні, у зв'язку з чим і виходячи з яких норм закону він дійшов такого висновку.
15. Вирішуючи питання про правомірність дій суб'єктів оскарження, слід мати на увазі, що відповідно до ст. 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права й обов'язки громадян, не доведені до відома населення у встановленому законом порядку, є нечинними.
16. Роз'яснити судам що за змістом ст.ст. 103, 179 ЦПК мирова угода є одним із способів добровільного вирішення сторонами спору про право, внаслідок чого кожна з них бере на себе певні права й обов'язки. У справах за скаргами на неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів оскарження спір
77
про право відсутній, тому суди не вправі затверджувати в них мирові угоди.
17. Справи за скаргами на неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів оскарження, в яких одночасно поставлено вимоги про стягнення заподіяної цими рішеннями, діями чи бездіяльністю матеріальної чи моральної шкоди (ст. 56 Конституції України, ст. 25 Закону «Про звернення громадян»), розглядаються в порядку позовного провадження.
18. Рішення суду про визнання неправомірним індивідуального чи нормативно-правового акта або окремої його частини, яке набрало законої сили, тягне за собою недійсність цього акта чи його частини з моменту їх прийняття, що необхідно зазначати в резолютивній частині рішення. Одночасно суд має вирішити питання про зобов'язання суб'єкта оскарження оприлюднити висновок суду про визнання нормативно-правового акта незаконним у такий самий спосіб, яким було оприлюднено цей акт.
19. При задоволенні скарги суд може відповідно до ст. 248 ЦПК допустити негайне виконання рішення, обговоривши це при його постановленні.
Суд зобов'язаний надіслати рішення суб'єкту оскарження та заявникові не пізніше десяти днів після набрання ним законої сили (ст. 248 ЦПК), а в разі негайного виконання рішення — одразу після його постановлення.
20. Звернути увагу судів на необхідність забезпечення дійового контролю за виконанням судових рішень про задоволення скарг на неправомірні рішення, дії або бездіяльність суб'єктів оскарження, маючи на увазі, що відповідний орган чи посадова особа зобов'язані повідомити суд і заявника про виконання судового рішення не пізніше ніж у місячний строк з дня його отримання.
Голова Верховного Суду України В.Ф. Бойко
Секретар Пленуму
Верховного Суду України М.П. Селіванов
СОДЕРЖАНИЕ
Глава І. Общие вопросьі гражданского судопроизвод-ства (формьі защитьі права, гражданский процесе, гражданс-кое судопроіізводство, язьік судопроизводства, закрьітое за-седание, отводьі, инициаторьі возбуждения дела, достаточ-ность доказательств, подведомственность й подсудность, права сторон в суде, соистцьі й соответчики, правопреемни-ки, третьи лица, представите/їй, доказательства, судебньїе расходьі)...................................................................................... З
Глава II. Производство в суде первой инстанции по ис-ковьім делам (право на предьявление иска й его реализация, форма й содержание искового заявления, защита против иска, обеспечение иска, исследование доказательств, порядок раз-бирательства дела, замечания на протокол, дополнительное решение, немедленное исполнение, прекращение дела й др.) .... ЗО
Глава III. Производство в суде первой инстанции по неисковьім делам (подведомственность, обжалование дей-ствий в сфере управлення, недоимки по пологам, обжалование действий налоговой служби, особое Производство, ограниче-ние в дееспособности, установление юридических фактов, усьі-новление детей).......................................................................... 46
Глава IV. Производство по пересмотру судебньїх реше-ний (право обжалования, основания отменьї решений, вновь открьівшиеся обстоятельства)................................................. 56
Глава V. Исполнительное Производство (участники ис-полнения, поворот исполнения, исполнительная давность)..... 61
Приложение........................................................................ 64
Навчально-практичне видання
ТЕРТИШНІКОВ Володимир Іванович ТЕРТИШНІКОВ Роман Володимирович
ЗАХИСТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ В СУДІ (57 питань та відповідей по порядку розгляду цивільних справ)
Російською мовою
Тертишніков В.І., Тертишніков Р.В. Захист цивільних прав в суді: (57 питань та відповідей по порядку розгляду цивільних справ). — X.: Фірма «Консум», 1998. — 80 с.
В цьому посібнику в доступній та популярній формі пропонуються відповіді щодо засобів, способів і порядку захисту конституційних прав та свобод громадян, пояснюється сутність основних інститутів цивільного судочинства. Головний акцент зроблено на судову форму захисту права від впровадження справи в суді до виконання судового рішення.
В додатку вперше надруковані постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» та № 13 від 03 грудня 1997 р. «Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян».
Посібник розрахован на працівників правоохоронних органів та широкий загал читачів.
Відповідальний за випуск В. В. Сунцов
Комп'ютерна верстка М. Л. Теплицький

<< Предыдущая

стр. 3
(из 3 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ