<< Предыдущая

стр. 11
(из 47 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>

6. Баталов Э.Я. Политическая культура современного американского
общества. – М.: Прогресс, 1990. – 297 с.
7. Pye L. Political Culture // International of the Social Sciences. – 1961. –
№ 4. – Vol. 12. – Р. 218.
8. Rosenbaum W. Political Culture. – N.Y., 1975. – 320 р.
9. White S., Yorder I. // Communist Political System. An Introduction. –
1982. – P. 29.
10. Тucker R. Culture, Political Culture and Communist Society. – N.Y.,
1982. – P. 29, 182.
11. Шахназаров Г.Х., Бурлацкий Ф.М. О развитии марксистско-
ленинской политической науки // Вопросы философии. – 1990. – №
2. – С. 13-14.
12. Политические учения: история и современность. – М.: Наука, 1976.
– 420 с.
13. Каспрук В. Україна у пошуку втраченого майбутнього // Сучасність.
– 1989. – № 5. – С. 66-78.
14. Колодій А. До питання про політичний режим в Україні // Су-
часність. – 1999. – № 7-8. – С. 84-96.
15. Полохало В. Політологія посткомуністичних суспільств в Україні і
Росії (До методології політичного аналізу) // Політична думка. –
1998. –№ 2. –С.12-13.

68
ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ



УДК 883 (091): 008
Н.І. Семчук

КОНЦЕПЦІЯ РІВНОВАГИ В ТЕОРІЇ ЩАСТЯ ВОЛОДИМИРА ВИННИ-
ЧЕНКА

У статті аналізується категорія щастя у світогляді В.Винниченка.
Розглядається зв’язок концепції В.Винниченка з епікурейською традицією
античної філософії та етичними теоріями ХХ століття. Дж. 13.

В етико-філософських поглядах Винниченка категорія щастя є
ключовою. Ще з молодих років він цікавився питанням: “Звідки нещастя
у людей і як його позбутися?”, і з самого початку своєї літературної
діяльності розвивав його у власних п’єсах і повістях. Опрацювавши,
врешті, величезну кількість філософських творів, він зупинився на ідеї
написати свою “Книгу про щастя”. Здійснити цей задум підштовхували
ще і такі факти: по-перше, обурення тим, що соціалістичні теорії, де
кінцевою метою є людське щастя, не трактували адекватно питання
щодо його природи, а по-друге, під впливом мудрості епікурейського
афоризму про те, що людина сама виступає творцем свого щастя, –
глибоке особисте переконання, що щастя – цілком можлива річ, і що
тільки в уяві “обивательських мас” воно несе печать стихійності і фа-
талістичності. “Коли, як каже Шопенґауер, день – це ніби маленьке жит-
тя, то сукупність днів є велике життя. А окремі дні, – продовжує вже
думку Винниченко, – можуть бути цілком щасливі. Ряд щасливих днів є
щасливе життя” (запис у щоденнику 3 серпня 1927 р.) Міркуючи над
ідеєю книги, Винниченко вважає, що в основу її методології “мусить
лягти якраз ідея чесності з собою, гармонізація творення свого
внутрішнього світу”. Через це його система набула назви “Конкордизм”,
що означає з латинської – “погодження”.
Витоки Винниченкового розуміння поняття щастя знаходяться в
філософії Епікура, з якою письменник познайомився ще у молоді роки.
Як видно із записників Винниченка, проблеми, що були порушені давнім
філософом, наштовхнули його на глибокі роздуми щодо моральності,
обов’язку і таке інше. Але найбільше в ній його привернула сама ідея
можливості “організації творення внутрішньої обстановки щастя” і ме-
тоди її досягнення. Визначивши для себе певні характеристики категорії
щастя (за Епікуром), Винниченко неодноразово апелюватиме до них і
69
згодом покладе їх в основу власної теорії. Це, передусім, сентенції про
незалежність щастя, яке походить з морального і фізичного здоров’я, з
незмінної гармонійності і про те, що переконати себе в тому, що ти
щасливий, майже означає бути ним насправді, тобто здійснити для се-
бе ту утопію щастя, про яку він мріяв для мудреця (1, с.23). Отже, виз-
нання щастя “єдиною ціллю”, єдиним сенсом життя, велика сила волі і
ще атараксія (відсутність тривоги) – ось що з філософії Епікура
підштовхнуло Винниченка до власних етичних роздумів.
У процесі обдумування своєї концепції щастя особливу увагу
письменник приділяє спогадам – “елементам щастя”, які, на його думку,
“потім, одійшовши вже в минуле, здатні викликати в нас солодкий сум і
тиху радісну печаль..; ми тільки по цій печалі й сумові відчуваємо, що
воно (щастя – Н.Г.) дійсно там було” (2, с.119). На перший погляд це
нагадує “роботу” “інстинктивної пам’яті” ? одне з центральних понять в
естетиці М.Пруста. За Прустом, кожна година прожитого нами буття
немовби консервується в об’єктах, ховається в них на певний час, че-
каючи виходу, а потім непередбачено спонтанно впливає на свідомість
“я” ? через це щастя здається можливим тільки в минулому: “щасливі
роки ? втрачені роки...”. Винниченко стверджує можливість “зупинити
потік безпосередніх переживань”, якщо людина відчуває гармонійну
спорідненість зі світом. “Щастя не в минулому, ? пише він у щоденнику,
? щастя є здатність бачити свою власну радість ніби збоку” (Там само).
Він акцентує активність, результативність впливу реального світу на
людину і великого значення надає раціо. Розум, здатний зупиняти себе
й усю істоту над ментами життя, прислуховуватись, освітлювати їх, як з
ручного електричного ліхтаря, пучком світла, – такий розум є великий
помічник щастя, – переконаний письменник. “Відтворювані” миті щастя
– спогади – свідчать про вже існуючий так званий “досвід щастя”, а зна-
чить можна знову досягти такого стану, якщо діяти певним чином. Для
цього необхідно працювати над собою. Таке “відкриття” підтверджувало
необхідність створення саме системи поведінки.
Отже, концепція творення щастя уявлялася Винниченкові як
скрупульозно розроблена система самовдосконалення, яку вже на ос-
нові вищесказаного схематично можна передати так:

засоби
СИСТЕМА
РОБОТА
ЩАСТЯ ПОВЕДІНКИ
НАД СОБОЮ
досягнення


70
Щастя є “почування повноти гармонії всіх сил, прагнення жити і
в самому процесі життя мати найвищу вичерпующу сатисфакцію”
(2, с.228). Щоб досягти вищої внутрішньої гармонії, необхідно працю-
вати над своїм вдосконаленням, і для цього треба поводити себе пев-
ним чином. Засобів досягнення щастя багато, і що складніше життя,
що більше факторів впливає на гармонію сил людини, то трудніше
стає саме щастя, – вважає Винниченко. Головне, на його думку, щоб
вони коригувалися законами “рівноваги” подібно до того, як усі речі,
незалежно від змін, які в них відбуваються, підкоряються закону
всесвітнього тяжіння: “Багатство, слава, здоров’я, любов, розум тощо
самі по собі (навіть вкупі) не приведуть до щастя, якщо вони не узгод-
жені між собою. Тільки активна рівновага цінностей та їх повне узгод-
ження (як внутрішнє, так і з силами, що діють ззовні) викликають стан,
який ми з упевненістю можемо назвати щастям”, – пояснює письмен-
ник (3, с.305). Над своєю системою поведінки, яка викладає так звані
“способи досягнення” щастя, Винниченко працював все своє життя і
виклав її у роботі “Конкордизм – система будування щастя” (1938 –
1948). Це двотомний трактат, який, на жаль, не видано, і ми мали змо-
гу ознайомитися лише з уривками з нього. Але щоденники, літературні
і публіцистичні твори, зокрема філософська праця “Щастя. Листи до
юнака” (1930), яка концептуально викладає конкордистські ідеї, є
цінними документами для вивчення його теорії.
“Закон погодження у собі всіх сил, що дала нам природа, є ви-
щим моральним законом, вищим законом нашої поведінки”, – так тлу-
мачить Винниченко свій імперативний закон (4, с.57), на базі якого
формулює і розвиває основні положення світської етики.
У чому полягає концепція “рівноваги” в теорії, яку запропонував
український письменник?
На перший погляд, вона видається досить абстрактною. При
подальшому уважному аналізі її помічаємо, що, з одного боку, це є
тлумаченням балансу у медико-біологічному розумінні ? так званий
“внутрішній” баланс. Багато, справді, йдеться про хімічну й біологічну
рівновагу. “Тіло людини є комуна, є рівноправне прекрасне
суспільство, де немає диктаторів, королів, вождів, ніякого начальства і
командирів, – пояснюється у “Вічному імперативі”. – Страждання
однієї частини комуни є стражданням всього цілого...” (5, с.144-145).
Таке порівняння дає підстави говорити, що концепція щастя Винни-
ченка є, власне, концепцією здоров’я. Тілесні реакції значною мірою є
проявом щасливості чи, навпаки, нещасності. Відчуття щастя, на його
думку, виявляє стан здоров’я усієї особистості, і у цьому питанні Вин-
ниченкові роздуми суголосні думкам Е.Фромма про те, що “наше тіло
71
менше, ніж наш розум, здатне помилятися на рахунок того, щасливі
ми чи нещасні, і можна сподіватися, що з плином часу у майбутньому
з’явиться можливість судити про наявність і ступінь щастя людини по
результатах аналізу хімічних процесів, що відбуваються у тілі”
(6, с.175). Доцільно відзначити, що у творах Винниченка ми
зустрічаємо те ж коло питань, що цікавили і Фромма, сучасного йому
філософа (наприклад, питання про патріотизм, про первинну за-
лежність, про духовний розвиток тощо). Автор “Конкордизму” заува-
жує, що його концепція рівноваги вже на фізіологічному рівні виключає
будь-яку диктатуру, так само це стосується і духовного рівня, іншими
словами, не можна, щоб якась одна сила (інтерес, бажання)
домінувала. Ця заява з першого погляду є досить суперечливою. Су-
часна західна теорія особистості стверджує, що сенс життя і, зокрема,
щастя полягає у реалізації свого потенціалу, або у самореалізації
(А. Маслоу), і навряд чи людина може стати справжнім вченим чи то
видатним музикантом або художником, якщо не віддаватиме всю се-
бе, свій час і сили улюбленому заняттю, професії. Навіть сам Винни-
ченко часто-густо занотовує у своєму щоденнику, що його творча
праця іноді страждає, бо через свою зайнятість чи то на політичній
арені, чи на землі дуже мало часу та енергії залишається для пись-
менницької діяльності, від якої він відчував справжню насолоду і ком-
форт. І все ж таки нам здається, що зауваження щодо можливості
існування домінуючого статусу певного одного інтересу має рацію.
Так, можна цілісно реалізувати сенс власного існування у певній
вузькій сфері. Така людина здатна переживати моменти високого за-
хвату, пізнати радість самореалізації, але чи буде вона щасливою
тільки від цього? Кохання, діти, суспільне визнання, здоров’я –
обділену у цьому плані людину, хоч би якою самореалізованою та
щасливою вона почувала себе у вузькій сфері докладання своїх сил,
залишається тільки пожаліти. Вітчизняна етика значну увагу приділяє
саме цьому аспекту проблеми.
Отже, уявлення про щастя у Винниченка співвідносяться з
усією повнотою сутнісних вимірів людського буття. Рівновага, повнота
і цілісність буття – атрибути щасливого існування. Одним з правил
“Конкордизму” є: Утворюй єдине ціле. Іншими словами, поводь себе
так, щоб твої вчинки були проявом більшості твоїх головних сил
(інстинктів, підінстинктів, причин, почуттів, несвідомих мотивів, волі,
бажань). Власне, ще кілька правил дублюють у трактаті ідею
рівноваги: одне з них, наприклад, рекомендує бути чесним із собою у
кожній частковій ситуації свого життя: “Нехай кожна твоя підсвідома
думка, підсвідоме бажання чи почуття вийде на поверхню, не хитри із

72
собою, і, що найважливіше, не бійся бути правдивим та сміливим по
відношенню до себе”. Треба зазначити, що подібним питанням так
званої “чесності” переймалися свого часу різні філософи: Хайдеґґер
пропонував бути, перш за все, феноменом для себе, тільки собі, у
першу чергу, ставити запитання: “Хто я?”, Ніцше, як відомо, про-
повідував своєю філософією “абсолютну чесність”, а згодом Сартр
закликав кожного чесно відповідати за свої вчинки. “Якщо бути чесним
і невинним перед собою, тоді ніякий людський осуд не страшний...
Немає нічого більш неморального, тяжкого і нестерпного, ніж розход-
ження з самим собою”, – так аргументував свою “чесність” Винниченко
(5, с.309). Це і стало підгрунтям іншого правила його системи по-
ведінки: Узгоджуй свої думки і дії. Все, що обіцяєш на словах,
здійснюй на практиці; все, що вимагаєш від інших, роби сам. “Без ви-
конання цієї заповіді ніякий Будда, Христос, Магомет і Моісей не мог-
ли б мати такої довірі і любові мас, які зробили їх богами. Ця заповідь
буде діяти і в нашій боротьбі з нашими супротивниками. Ніяка дема-
гогія, ніяка брехня нічого не зможуть зробити з нашими простими,
очевидними фактами... Всім і кожному буде видно, як ми живемо і як
хочемо жити” (5, с.239). А звідси і наступне правило: Будь твердим до
кінця. Винниченко пояснює його так: непослідовність, непостійність,
коливання, нерішучість і опортунізм – найбільш характерні риси дис-
кордистської (руйнуючої) моралі. Оскільки така мораль не висуває
проблему погодження між словом і ділом, то, зрозуміло, вона і не ви-
магає бути твердим і послідовним до кінця. Кожний чесний дискордист
говорить “а” і не відчуває потреби говорити “б”, тобто довести свою
справу чи діяльність до кінця. Навпаки, цей опортунізм, який здатний
коливатися і ухилятися, вважається позитивною рисою у дипломатії і
політиці. Для людини, яка ж хоче бути чесною з собою, виявлення
твердості до кінця є найкращий засіб контролювати себе і перевіряти
практичність реалізації певної ідеї. Застосовуючи це правило, можна
викрити всі таємні і приховані протиріччя норм дискордистської мо-
ралі. За допомогою цього методу Винниченко викривав московський
комунізм і його “жирафосвинство”: “Ніколи за всі часи людської історії
не було такого зневажання свободи, такого всезагального... деспо-
тизму, як в радянській Росії. Жоден монарх... не доходив такого теро-
ру і заборон, як Сталін і його сподвижники... Такий жахливий розвиток
страху, підлабузництва, догідливості і всякого приниження свободи і
гідності людини... І так у всьому. Неправда це? Лицемірство? Ні, бага-
то з них щирі, завзято стверджують інтелектом свої тезиси. Розумом
вони поперед усіх, вони рвуться вгору, але всім єством своїм, усією
психікою вони залишаються внизу, у старому релігійному, ре-

73
акційному світі. І через те виходять якісь невдалі фантастичні фігури з
довгою шиєю жирафів і тулубом гіпопотама. Вони ніколи не зможуть
бути у злагоді з собою, вони надто розбещені своїм власним захоп-
ленням... А тому слова про щасливе життя одні, а реальність ? інша. І
так у всьому, всюди ця дисгармонія” (5, с.136-138). Стосовно цього
Винниченко дає ще одну пораду – весь час пам’ятати, що абсолютно
кожна людина заражена жахливою хворобою дискордизму, і боротися
з нею, але не з допомогою догматизму, ненависті чи покарання, а ро-
зумінням, співчуттям та допомогою.
Відсутністю рівноваги, дисбалансом автор цієї теорії пояснює
нещастя та хвороби, які, власне кажучи, є тотожними у розумінні Вин-
ниченка: хвороба – це та ж дезорганізація, безладдя сил в організмі,
чи то заслаблення органів або клітин, чи порушення їхніх функцій –
будь-що, – пояснює він. – “Узгодження всіх функцій, якщо вони зба-
лансовані, сприймається організмом як стан задоволення, радості або
навіть захоплення. Якщо такий стан зберігається на довгий час, на-
довго зберігається і радість, і тільки тоді ми маємо право назвати цей
стан щастям” (3, с.298). Єдина різниця між хворобою і нещастям поля-
гає у тому, що в останньому випадку дисбаланс може бути не тільки
фізичний, а й духовний – розлад психічних сил (включаючи інтереси
або цінності), що врешті-решт все одно є хворобою, яку Винниченко
називає дискордизмом, що у художньому варіанті зветься “не-
помітною духовною проказою”. Цією хворобою заражене майже все
людство, ? вважає Винниченко, ? і в сучасному суспільстві вона стала
нормою. А тому по-справжньому здорові, і значить щасливі люди –
вже аномалія. За такою логікою лише Адам та Єва, а також первісні
люди, які жили на узбережжі Тихого та Індійського океанів, мали щас-
ливе життя, оскільки їх не турбували голод і холод, ревнощі, експлуа-
тація, хвороби. Негативні психологічні стани, у тому числі жорстокість,
насильство, суперництво, ворожість, виникли після Великого Потопу,
наслідком якого стала соціальна та економічна нерівність – головна
причина нещастя. У цьому автор ідеї перегукується з соціальними

<< Предыдущая

стр. 11
(из 47 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>