<< Предыдущая

стр. 12
(из 47 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>

теоріями Ж-Ж.Руссо та К.Маркса, які проводять думку про первісне
миролюбство і творчий характер природної людини.
У межах визначеної вже концепції неабияке місце належить пи-
танням харчування, пов’язаних з проблемами моралі і щастя в теорії
Винниченка. Враховуючи те, якої величезної уваги і значення
приділяв він цій проблемі (судячи з того, як наполегливо, переконливо
і скрупульозно письменник при нагоді викладав її), вважаємо
доцільним зупинитися на основних положеннях його вегетаріанської

74
теорії, тим більше, що вона органічно вписується в загальний контекст
моральної поведінки людини.
Як відомо, на схилі життя Винниченко разом з дружиною, Ро-
залією Яківною, стали сироїдами і були переконаними, що харчування
людини не повинно включати нічого крім фруктів, горіхів, овочів та
зелені. “Сучасна наука, ясна логіка і наш власний досвід приводять
нас до абсолютного переконання, що наша дієта найбільш здорова,
корисна, чиста, естетична... Радість і насолода приходять не від роз-
маїття і вибагливості меню, а від здоров’я та апетиту” (3, с.310-312).
Здоровий спосіб життя в маленькому містечку на півдні Франції, свіже
повітря, фізична праця і його дієта справді сприяла поліпшенню здо-
ров’я і самопочуванню письменника. Те, що, пропонуючи систему мо-
ралі, Винниченко не обійшов власного обґрунтування вітаріанізму
(саме таким був його спосіб харчування), є звичайним явищем в
історії етичної думки. Так Піфагор, “батько” європейського веге-
таріанства, був переконаний, що відмова від м’яса найбільш не-
обхідна політикам, “якщо вони прагнуть бути вищою мірою справед-
ливими” і пов’язував здоров’я, душевну рівновагу, а також розумові
здібності і моральні якості з уживанням “невинної, чистої і гуманної їжі”
(7, с.260). Інший давній мислитель – Плутарх стверджував, що чисте
моральне почуття людини не може сприймати смерть близьких нам
істот. За Плутархом, моральний тягар “злочинства” харчування
м’ясом посилюється беззахисністю тварин перед людиною. Пізніше
Кант, Монтень, Руссо, Вольтер розвивали вегетаріанську ідею про те,
що жорстокість до тварин проектується і на людські стосунки. Не мож-
на не згадати Л.Толстого, так само письменника-філософа, для якого
перехід до вегетаріанства був, як казав сам письменник, “природним
наслідком просвітництва” (7, с.264). Харчування м’ясом він вважав
негативним моральним явищем, яке “заслуговувало найвищого осу-
ду”, тому відмову від м’ясної їжі російський письменник дорівнював
першому щаблю на шляху морального самовдосконалення людини.
Шлях до вегетаріанства для Толстого лежить не через доводи, а че-
рез переконання власними вчинками-прикладами.
У моральній системі Винниченка ми зустрічаємо основні прин-
ципи класичного вегетаріанства. Деякі правила виразно демонстру-
ють їх: “Живи у мирі і злагоді з іншими живими істотами на землі, які
не шкодять тобі. Намагайся якомога більше займатися фізичною пра-
цею, встановлювати контакти з сонцем, водою і рослинним світом”;
“Не їж нічого такого, що не сумісно з людською природою, інакше ка-
жучи, не вживай нічого такого, що виготовлено не матінкою-
природою”. Цікаво простежити роздуми Винниченка, який намагається
75
пов’язати питання харчування з проблемою щастя. В одному своєму
романі, що являє собою мистецьке втілення конкордистської моралі,
він пише, що свідомість – “самовпевнена” та “геніальна” – є, водночас,
“немовлям” у порівнянні з підсвідомістю і багато шкідливого принесла
“всій комуні людського організму” саме в цьому аспекті. Людина, по-
кладаючись на свідомість, відійшла від природи і самостійно почала
годувати “комуну”. “Мільйони років до свідомості людство жило на
планеті і не знало, що таке вогонь, що таке кухня. А якщо не знало, то
значить і м’яса не їло, як не їсть і не може його їсти, наприклад, наша
найближча кузиночка – горила. Однак ця кузиночка, яка харчується
тільки виключно фруктами та горіхами, вважається найсильнішою і
найсуворішою істотою серед усього тваринного світу, не виключаючи
лева та тигра. І це є що не найсправжній критерій, надійний і правиль-
ний. Я на нашу кузиночку-горилу покладаюсь у даному випадку
більше, ніж на всю медичну науку, геніальну, сповнену сумнівів і про-
тиріч. Горила тим, власне, сильна, що вона у повному погодженні із
собою та з природою. Нам треба повернутися до погодження з нашою
великою, мільйоновіковою економкою (так образно Винниченко нази-
ває підсвідомість – Н.Г.). І наш режим є першим кроком у цьому на-
прямку. Цей напрямок повільно, але вірно буде повертати нас до того
стану здоров’я, сили, веселості духу, які є у всіх тварин. Людина – це
найбільш хвора, а тому і найбільш безрадісна, похмура і найбільш зла
істота на землі!” (5, с.60,61). “Чим більше живу, – розмірковує далі
герой, що втілює Винниченкові думки у згадуваному романі, – чим
більше замислююсь, то все ясніше бачу, яке місце у житті окремої
людини і всього людства займає їжа. Їжа важливіша за всі політики,
всі війни, реформи, всі науки, мистецтва, релігії... Я говорю про те, як
їжа людини, якщо вона у неї є, складає головну причину її нещастя. І
чим краще їжа, тим нещасніше людина. Це – трагедія” (5, с.62,63).
Критикуючи м’ясовживання, Винниченко ще підкреслює, що
звичний для людини спосіб харчування виражає егоїстичну, споживчу
орієнтацію людської свідомості: людина звикла почуватися “царем
природи” – “не якимсь собакою, горобцем, мікробом”. “Ось що страш-
но, – зауважує він, – всякий собака, всякий горобець, блоха, мікроб
може знайти собі їжу на землі, якщо докладе якісь зусилля. Лишень
одна тільки людина, цей “цар природи”, як не докладає зусиль, не
завжди може знайти собі бодай маленьку крихітку хліба” (5, с.6,7).
Таким чином, приєднавшись до прихильників так званого “без-
убійного” харчування, Винниченко прагнув покращити існуючі у
суспільстві звичаї. Джерело його позиції можна тлумачити як щабель
не тільки встановлення моральної гармонії у стосунках між людиною і

76
навколишнім світом, а й досягнення рівноваги в духовному світі кож-
ної людини. З позицій сучасних реалій, Винниченкова позиція пред-
ставляється як морально виправдана, орієнтована на майбутнє аль-
тернатива існуючому (і переважаючому на сьогодні) способу харчу-
вання.
Очевидним є те, що у вирішенні Винниченком проблеми щастя
більше виявили себе дохристиянські етичні уявлення про світ і люди-
ну – йдеться про гармонію, яку висвітлюють ведійське вчення, буд-
дизм, індуїзм. Всі вищезгадані “правила”, як видно, підтверджують і
органічно розвивають перший конкордистський постулат: “У всіх сфе-
рах життя постійно звільняй себе від впливу релігії і будь просто час-
тиною природи”. Що таке релігія? Релігійний образ мислення? Це
обожнення своїх власних вигадок, віра в їх реальну і надприродну
дійсність, нав’язування їх всім різними засобами.., ? Винниченко не
може миритися з насильством і примушенням, тому його принципи
певним чином виголошують свободу волі і, отже, знаходяться поза
Християнством, заперечуючи “стару” мораль. Всі канони і принципи
ігнорує і скасовує стихійна віталістична сила – життя, – такого виснов-
ку доходить Винниченко. А якщо немає нічого окрім життя, треба
сприймати його як єдину розкіш буття – цілісно і повно – з його приро-
дою, біологічними програмами, інстинктами тощо. Його концепція
рівноваги є альтернативою лицемірному дотриманню догматичних
релігійних заповідей. Основою єднання людей для письменника вис-
тупає природне начало в людині, яке асоціюється ним з моральністю.
“Як ці релігійники заплямували великі чисті сили природи!.. Де, які
інстинкти в людині є темними і низькими? Інстинкт життя? Інстинкт
роду? Інстинкт колективу? Інстинкт самозбереження?.. Всі інстинкти –
чисті, моральні, прекрасні, необхідні, всі вони служили людству
мільйони років...“ (5, с.145). Не є випадковим те, що у творах пись-
менника людина відкриває у собі глибини і провалля, несподівані для
неї самої. Конфлікт “Закону”, “Записок кирпатого Мефістофеля”, “По-
свій”, “Моменту” розгортається у сфері “вищих законів природи”.
Несвідоме виступає у Винниченка не як чужа людині
ірраціоналістична сила, не як “тваринний інстинкт”, а як те, що гар-
монізує внутрішній світ людини, як те, що весь час існування людства
керувало і керує життям. Як видно, тут знайшло своє місце і утворило
тривке підгрунтя психоаналітичне вчення. Несвідоме у Винниченка –
“це стара економка людства”, яка “володіє величезним господарством
організму людини з мільйонним населенням”, – порівнює письменник і
намагається будь-що довести, що “треба бути у найбільшому погод-
женні зі “старою економкою” як всередині себе, так і в природі”, позаяк

77
розум – “релігійний деґенерат-інтелект” (назвавший інстинкти “темни-
ми, низькими, брудними”), “є тільки регістраційно-організаційним бюро
з дуже обмеженою компетенцією”, “міністерством іноземних справ”,
що, за словами Даніеля Брена з “Вічного імперативу” (з яким, без
сумніву, ототожнює себе автор роману), “ніколи не мало і не буде ма-
ти ніякої диктаторської влади”. Винниченко вважає, що “примхи” при-
роди обов'язково треба враховувати, коли йдеться про нові форми
життя, інакше “мохноноге” – те “одвічне і темне”, “щось більше за нас”
– проявить свою силу і призведе до трагедії, як це показано, наприк-
лад, у п’єсах “Натусь”, “Пригвождені”, “Чорна Пантера і Білий
Медвідь”, “Закон”. Праминуле, сховане у глибину століть, земне і
давнє “мохноноге” живе в кожнім з нас, живе раніше, ніж свідомість і
воля. Коли воно узгоджено з нашими бажаннями – добре, коли про-
тивне їм – зле, але чи можна ставити питання про боротьбу з ним? –
такі свої міркування виставляє на обговорення Винниченко у п’єсі
“Мохноноге”, поглиблюючи проблематику скандальних “Мemento” і
“Щаблів життя”. Не важко помітити, однак, що сам письменник пере-
конаний у тому, що природа не терпить ніяких компромісів і експери-
ментів, вона мстить за найменші викривлення її законів: справжня
любов не може триматися лише на духовних зв'язках (це відчула і
перевірила на собі Ольга з “Дизгармонії”); у всіх сферах життя виказує
себе “проблема статі” (дівчина-революціонерка з “Базару” перекона-
лася, що її жіноча привабливість важить більше ніж її справа та ду-
ховні якості); батьківські почуття виявляються дужчими за всі “мо-
дерні” теорії “вільного кохання” і таке інше (Антоніна в “Memento”, ад-
вокат Михайлюк в “Записках кирпатого Мефістофеля”, професор Мус-
ташенко, його дружина Інна і секретарка Люда в “Законі” стали жерт-
вами поєдинку людини з “мохноногими” біологічними чинниками). За
словами самого Винниченка, він конкретизував ці проблеми на “пи-
танні про дітей” – відбилася, ймовірно, власна трагедія неможливості
мати дитину.
На наш погляд, яскравою у цьому відношенні є драма “Закон”.
Героїня п’єси Інна Мусташенко, яка не може мати власну дитину, при-
ходить до думки, що її чоловік, Панас, повинен мати дитину від іншої
жінки. Позаяк тільки в дитині Інна вбачає шлях до щастя, вона сама
організовує прихід такої жінки в їх дім і скеровує поведінку чоловіка.
Спочатку все, справді, йде “за планом”: Люда (так звати молоду сек-
ретарку чоловіка) має народити дитину, отримати гроші і зникнути,
залишивши немовля в родині Мусташенків. Власні сором, біль, пере-
живання, жіноча гідність – все покладено героїнею на олтар майбут-
нього щасливого материнства. Але розв'язка несподівана: Люда, якою

78
рухає материнський інстинкт, ні за що не хоче віддавати дитину, по-
при всі умовляння і погрози. Панас змушений вибирати: залишитися з
дружиною, донедавна єдиною і коханою жінкою, задля якої і погодив-
ся на цей вчинок, і продовжувати “з чужими дітьми по садках у пісочку
гратися”, або піти з тою, яка народила йому очікувану дитину, і до якої
його вже вабить “бажання близькості”. Батьківський інстинкт, що про-
будився з появою Михасика, виявився непереможним, сам Мусташен-
ко усвідомив, що цей “закон вищий од нас”. Тому не важко здогадати-
ся, що вибір його незабаром визначиться на користь Люди – на-
справді випадкової і майже незнайомої жінки. Але Інна полегшує си-
туацію вибору, – вона покидає свого чоловіка, щоб зробити його до
кінця щасливим, адже “родина там, де є дитина” .
Таким чином, своїми дослідженнями Винниченко намагався до-
вести, що будь-які експерименти із “законами” життя та природи не
можуть сприяти людині у її прагненні щастя. З іншого боку, він тим
самим намагається пояснити очевидну алогічність морального вчинку.
Щоб вчинити вибір, тільки розумового розрахунку виявляється недос-
татньо, потрібні ще безпосередні так звані “порухи душі”, що їх Винни-
ченко мотивує тими ж законами природи. До них він відносить і лю-
бов.
Любов як моральна цінність безпосередньо пов’язана у Винни-
ченка з відчуттям щастя. З одного боку, йому близька бунінська кон-
цепція любові з її раптовістю і трагедійністю. Першородне почуття
любові і гармонійної цілісності світу, яким просякнута вся навколишня
дійсність – і ліс, і бджоли, і пташки, і “сплетені коханням метелики”
(8, с.498) – раптом охоплює двох молодих людей і розчиняється в них
(“Момент”), але недосконалість людського світу, конфлікт “абсолют-
ності” пануючих цінностей і їх “відносності” у межах любові створюють
трагедійність ситуації, викликають дисгармонію і призводять героїв до
страждання. Тому абсолютно закономірно, що з певним сумом і
трагічністю звучить в оповіданні думка: щастя - це момент.., демонст-
руючи тим самим, що любов являє собою найбільш трагічний варіант
опору нормативній системі суспільства. З іншого боку, через таке,
здавалося б, особисте відношення, як кохання, відтворюється
найбільш загальне відношення людини і світу. Любити притаманно
кожній здоровій людині, – вважає Винниченко. – Такий є закон якоїсь
вищої сили, що привела нас на світ. Світ не обирається людиною,
отже, саме у цій максимально несвободній ситуації людина і виявляє
свою людську сутність: здійснює свободу, що виступає як перетво-
рююча світ практика, “революціонізуюча практика”, де народжуються і
відношення, і його суб’єкти. Це є проривом людини до людини у всій
79
дійсності і конкретності, подоланням відчуження, що змінюють
ціннісну свідомість і виводять її – любов – за межі пануючої моралі.
Любов (кохання) є для Винниченка тим, через що людина творчо вхо-
дить у простір свободи із сфери необхідності, отже, вона не може бу-
ти нав’язана кимось ззовні. А значить не можна примушувати себе
“любити ближнього”, як пропонує Біблія, без особистісної оцінки,
оскільки в основі стосунків, у тому числі і любові, лежить визнання
цінності окремої людини. Звернемося до аналізу цього відношення.
У філософських трактатах, як, власне, і в нетеоретичній
релігійній, буденній свідомості любов вважається найвищим мораль-
ним показником по відношенню до людини. Існування морального
ставлення неможливо без свободи вибору і волі. На підставі цього
формується і дружба: другом стає той, хто позитивно оцінюється, чий
образ, духовні якості і поведінка співвідносяться з тими чи іншими
нашими ціннісними орієнтаціями і уявленнями. Саме в цьому полягає
мудрість афоризму “скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти”. Ось
чому, ? вважає Винниченко, ? “ця заповідь ... є чистий абсурд, без-
глуздя, ... ніколи, хоч би людськість мільйони віків прожила, ця за-
повідь не може бути здійснима. Коли ж би здійснилась, то це визначи-
ло б дегенерацію, убогість, вимирання людськості. Це значило б, що
всі індивіди людськості стали до хоробливості подібні одне на одного,
з математично однаковими інтересами, бажаннями, рухами, слова-
ми... Тільки при таких умовах можливо любити кожного, як самого се-
бе, і любити з умовою робити йому добро, а також, що це добро для
цього ближнього не буде злом для того” (2, с.387). Цей запис було
зроблено у щоденнику в 1919 році, ймовірно, не без “участі” Ніцше,
але, як ми можемо спостерігати, у “Конкордизмі” Винниченко зали-
шився вірним своїм давнім переконанням. Більше того, він розвиває і
доповнює тут цю думку: не можна, у свою чергу, і чекати любові чи
поваги з боку того, для кого сам ти не є цікавим і значущим. У цьому
суть його наступного “правила”. Любов, як і повага, може існувати
тільки на засадах свободи. Неможливо любити людину, не знаючи її,
ще більш неможливим є примушування себе любити неприємне, по-
творне та непотрібне для себе. Не можна не відзначити, що роздуми
Винниченка нагадують погляди утилітаристів (Юма, Сміта, Бентама,
Мілля), маємо на увазі їх “принцип корисності”, і сам “творець системи
щастя” не заперечував цього, додаючи: “Якщо вважати за корисне не
тільки гроші, а й здоров’я та психіку”. (Запис у щоденнику 2.12.1926 р.)
З інтересів насамперед власного самопочуття треба, на його думку, і
виробляти методи та способи сприйняття зовнішнього світу, і це не
може не мати у собі “корисного” забарвлення, бо треба “організувати

80
своє життя так, щоб сума ясного, гармонійного, спокійного, радісного,
дієвого була завжди більше за суму таємного дисгармонійного”, – чи-
таємо нотатки щодо “методологічного” аспекту майбутньої “Книги про
щастя” у щоденнику (21.07.1928 р.). З етичної точки зору утилітарний

<< Предыдущая

стр. 12
(из 47 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>