<< Предыдущая

стр. 7
(из 47 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>

є тип нашої супільності і нашої культури” (13, с.85). Відповідно, саме
владний стереотип призводить до катастрофічних наслідків мате-
ринської любові, що описані у деяких піснях. Як досвід фольклору, так
і психологічні спостереження свідчать, що саме мати, а не батько, чи
жінка як дружина (а не мати) є центром, осердям українського родин-
ного життя. Жінка лише тоді створює насправді власну родину, коли
помирає свекруха. Подібні явища є, звичайно, і в інших народів, але
як виняток, а не правило. У піснях про кохання головною і навіть
єдиною перепоною до шлюбу є сувора мати, яка не довзволяє синові
або дочці зустрічатися. У духовній царині мати бере на себе функції
своєрідної “сімейної жриці”, яка контролює правильність виконання
побутових ритуалів і дотримання забобонів. Подібна “жрицька”
функція зафіксована, наприклад, у словах веснянки:
Благослови, мати,
Весну закликати,
Весну закликати,
Зиму проводжати (11, с.18).
Навіть побіжне знайомство з фольклором інших народів
свідчить, що там подібні функції виконує, навпаки, батько. Втім, існує
суттєва різниця сімейних стереотипів у різних регіонах України. Тип,
що описаний вище, є притаманним, насамперед, центральній,
наддніпрянській Україні. Це можна пояснити історичними особливо-
стями, а саме козацьким і колонізаційним минулим цього краю. Коли
чоловік був козаком або колонізатором степу, ще напівкочовиком, ро-
дина трималася на жінці. Така ситуація робила необхідною передачу
домінування у сім’ї і господарстві саме жінці, яка звикає до регулярних
і тривалих від’здів чоловіка. Десь у другій половині ХVІІІ століття
стиль життя суттєво змінюється: воно стає суцільно осідлим, до того ж
пригніченим панщиною. Чоловіки деякою мірою ще зберігають
41
напівкочовий козацько-колонізаторський менталітет, страждають від
рутини життя, стають соціально пасивними, з’являється потяг до пи-
яцтва. Жінки за традицією контролюють господарство і домінують у
родині, де чоловік поводить себе пасивно і байдуже. Саме така ситу-
ація стала предметом безкінечних анекдотів, жартів і наскрізним сю-
жетом українського театру романтичної доби.
Втім, ця ситуація має і зворотній бік, що стосується дітей. Діти
виховуються переважно матір’ю, що призводить до появи у
національному менталітеті двох специфічних рис. По-перше, це поси-
лення жіночих психологічних рис: з одного боку, емоційності, душевної
чутливості, а з іншого – прагматичної спрямованості життя, замикання
на вузькосімейному колі інтересів, що є притаманним для переважної
більшості жінок. Власне чоловічі риси – вольове, нетрадиційне став-
лення до життя, внутрішня свобода духу, домінування позасімейних
ідеалів і інтересів і т.д. – риси, властиві козакові, різко послаблюють-
ся. Трагікомічний сюжет Гоголя про “сварку” Івана Івановича та Івана
Никифоровича добре ілюструє цей процес. (З іншого боку, відповідні
риси у жінок, навпаки, посилюються). По-друге, формується так зва-
ний “материнський комплекс” як специфічна риса національної мен-
тальності. Як пише сучасна дослідниця Н.Зборовська, “в українській
культурі маємо справу з комплексом матері, або... патологічною
“інфантильною” зацикленістю на її образі, яка робить неможливим
повноцінне чоловіче життя” (5, с.27). Первинним враженням від життя
для людини стає не батьківський приклад і повчання, а материнська
ласка і жіноча приземлена життєва мудрість. Мати стає не просто
найближчою людиною, але й починає символізувати собою все доб-
ре, світле, справедливе, цілюще і т.д. у житті.
З іншого боку, на цьому фоні сильніше відчувається темний бік
символу матері, у чому проявляється його архетипне коріння. Так,
наприклад, жорстокість і зрадництво матері перед дитиною стало ок-
ремою темою у Шевченка, для якого трагічна сторона життя була
домінуючою у світосприйнятті:
Породила, та й байдуже;
Людям годувати
В чужім селі покинула:
Отака-то мати! (14, с.143).
Прокльони матері за лиху долю стало у Шевченка майже штам-
пом (Див.: 14, с.318, 330, 430). Звичайно, ця темна сторона образу
матері завжди була на задньому плані, не завжди помітною на тлі ос-

42
новного смислу цього символу, але ж вона є дуже симптоматичною
для розуміння наслідків “материнського комплексу” в українській душі.
Шевченко мав цей комплекс у собі й одночасно боровся з ним,
відчуваючи його безпосередній вплив у “гріхах” народу, у його “не-
долі”. Негативний вплив “материнського комплексу” має багато про-
явів. Крім руйнування козацького (“лицарського”) менталітету слід на-
звати ще два з основних. Перший – це спотворення стосунків у новій
родині між чоловіком, що залишається, насамперед, материним си-
ном, та його дружиною. Яскраві приклади таких спотворених стосунків
знаходимо у багатьох піснях. Характерним прикладом є сюжет однієї
народної пісні:
Ой прийшов козак з війська, з дороги,
Та й уклонився матоньці в ноги:
– Матусенько-голубонько, сядь біля мене,
Сядь ти біля мене та й пожалуй мене.
Заложи рученьку за пазушину
Та й одкинь од серденька люту гадину:
Вже ж мене гадина в пил переїла,
Біля мого серденька гніздо звила (7, с.139).
Важко сказати, що то за “гадина” – незагоєна рана, нерозділене
кохання чи якась журба, але тут характерною є зовсім не козацька
інфантильна поведінка. Втім, цікавою є відповідь матері:
– Лучче ж мені тебе, сину, не мати,
Ніж білу рученьку гадині оддати.
Натомість його дружина, до якої в останню чергу (!) звернувся
козак, відповіла:
Лучче ж мені білої ручки не мати,
Ніж твоє серденько та гадині оддати.
Таким чином, навіть і для одруженого чоловіка, жінкою №1 за-
лишається мати.
Так само доля доньки може бути розбитою материнською во-
лею, як про це оповідається у Шевченка:
Убогого полюбила,
Мати заміж не пустила,
Осталася я
У високих палатах
43
Увесь вік свій дівувати,
Недоля моя.
…………………………
Прости мене, моя мати!
Буду тебе проклинати,
Поки не умру (14, с.430).
З іншого боку, символ матері має глибоку конструктивну
функцію. Як пише Г.Грабович, “у поезії Шевченка зустрічаємо
відлуння... древнього материнського ладу й глибоко емоційне інтимне
ставлення до нього... Для Шевченка колективна пам’ять про мате-
ринський лад, хоч як сильно не передалася вона фольклором, зали-
шається вторинною, а от первинність матері й формування навколо
неї сім’ї стає для нього глибоко психологічною потребою й
орієнтацією. Саме на цій основі витворює він ідеал справедливого
ладу і згідно з цією уявною моделлю ставить у центр і поглиблює
фольклорну традицію” (3, с.81). На думку Г.Грабовича, у глибині по-
етичного світу Шевченка наявна “дихотомія, що будується на опозиції
“світу батька” й “світу матері”, але включає незмірно більше. Це опо-
зиція ідеальної спільності й суспільної структури, яка лежить в серці
поетової міфологічної думки” (Там само, с.87). Таким чином,
амбівалентний характер образів матері у Шевченка зумовлений тим,
що “материнський принцип” організації світу людини не є зре-
алізованим в історичному бутті народу, і така реалізація стає одним із
компонентів проекту національного відродження. Саме в цьому – одна
з передумов формування “материнського комплексу” в українців, що
мав і свої негативні наслідки.
Основним негативним наслідком “материнського комплексу”
в історичному бутті народу є жорстка прив’язка і навіть замикання
інтересів чоловіка на сімейному вогнищі (“моя хата з краю…”). Це –
одна з передумов невдалого державотворення, коли еліта насампе-
ред дбала про власні інтереси, а народна маса була пасивною і фа-
талістичною. “Материнський комплекс” з його послабленням волі і
редукцією понадособистісних, жертовних ідеалів людини є великим
гальмом державотворчого духу народу. Для порівняння слід
відзначити, що росіяни, які до останнього часу демонстрували вели-
кий державотворчий потенціал, не мають “материнського комплексу”,
але мають комплекс протилежний, який можна назвати “царським”
або “авторитарним”. Звичайно, останній має свої вади. Але саме у
тому, що інтереси чоловіків ніколи не замикаються на рідному вогнищі

44
і тягнуть їх до “служби” надособистісним цілям, – у цьому російський
етатизм знаходить свою силу і відновлення у будь-яких історичних
обставинах. Звідси ж російський колективізм і інстинктивний мо-
нархізм: маленької “своєї” родини для росіяна замало, йому потрібне
відчуття однієї для всіх величезної сім’ї з одним на всіх “батьком”-
царем. Ця надсім’я та цар (реальний чи умовний) посідають для
росіянина те саме місце, яке для українця у його душі посідає мати.
Архетип Матері у російському менталітеті є перенесеним на країну і
державу, а також на дружину. (Серед росіян є майже нормою зверта-
тися до дружини “мать” і називати її “рідною”). Така навіть дуже
побіжна характеристика національних комплексів, пов’язаних з архе-
типом Матері, дозволяє побачити глибоку ментальну обумовленість
історичної долі двох народів. Подальші дослідження у цьому напрям-
ку, на нашу думку, мають бути дуже плідними.
Слід відзначити актуалізацію архетипу Матері в українській
культурі другої половини ХХ століття. У загальносвітовому контексті
цей період був епохою “бунту архетипів” у культурі (ця ідея належить
мексиканській дослідниці С.Рівера Кусіканкі (1, с.450)). Цей “бунт” був
зумовлений кризою десакралізованої свідомості, особливо гострою в
атеїстичних ідеологіях. Тут відбувалась ресакралізація (часто
підсвідома) основних архетипів, які мали заповнити духовну і
світоглядну порожнечу. “Материнський комплекс” мав суттєвий прояв
в українській літературі цього періоду. З образом Матері
поєднувалися нумінозні символи джерел, традицій, народу, безсмертя
тощо. З’явилися перші спеціальні дослідження цього феномена (12).
Приклад найрадикальнішої ресакралізації цього архетипу у зв’язку із
символікою безсмертя знаходимо, наприклад, у Б.Олійника:
В чорнім горі і журі
Віру нашу не підтяти:
Умирають матері,
Та не вмре ніколи Мати! (7, с.157).
Коментарем до цього вірша може бути визначення з наукового
видання останніх часів: “Мати – символ життя, святості, вічності, теп-
ла і всеперемагаючої любові” (7, с.156). Приклади сакралізації
літературного символу Матері, актуалізації його архетипних рис мож-
на знайти практично у всіх значних українських митців ХХ століття. У
одного з них, І.Савича, образ матері символізує первісну, святу силу
буття, і навіть те джерело спасіння, яким для людей інших епох був
Бог. Голос матері, що пробуджував у дитинстві, піднімає пораненого
бійця і не дає йому загинути:
45
І мов схилилась наді мною мати,
І вчув я голос: “Уставай, синок!”
І я устав. І взяв свою рушницю,
І так пробивсь, прорвався до своїх (9, с.35).
У художній літературі цього періоду символ Матері набув, окрім
квазірелігійності, ще й певної соціокультурної функції. Однією з клю-
чових тем у художніх пошуках 60-80-х років ХХ ст. було дослідження
протистояння двох світів: життя спотвореного, несправжнього, де всі
цінності знецінені і панують примітивні інстинкти і лицемірство, – та
життя справжнього, що дуже часто було локалізовано у сільському
дитинстві нібито у первісному райському стані. Символ Матері, що був
одночасно і символом справжнього, неспотвореного буття. Отже, “ма-
теринський комплекс” тут, очевидно, мав прояв, але у досить конст-
руктивній функції.
Проблеми, пов’язані з функціонуванням символу Матері у куль-
турі (від архетипу до його національних образів-специфікацій), демон-
струють плідність дослідження ґендерної символіки в культурі і, зок-
рема, у національній ментальності. Еврістичний потенціал цього
підходу є очевидним щодо дослідження ментального чинника в
історичній долі народів та парадигматики соціального буття. Так, на-
приклад, можна виділити кілька негативних аспектів “материнського
комплексу” в українській ментальності і одночасно його певну конст-
руктивну роль у культурі. Актуалізація архетипу Матері є симптомом
загострення смисложиттєвих проблем, а також актуалізацією ме-
тафізики життя і смерті, істинного і спотвореного буття людини. Втім,
слід принципово наголосити, що символ Матері в культурі має бути
підпорядкованим вищим духовним смислам і цінностям, що дані люд-
ству в євангельському Одкровенні. В іншому випадку деструктивність
цього символу буде переважати над його конструктивністю.

Література
1. Атоян А.И. Социомаргиналистика. – Луганск, ЛИВД, 1999. – 456с.
2. Гачев Г.Д. Национальные образы мира. – М.: «Наука», 1988. – 435с.
3. Грабович Г. Шевченко як міфотворець. Семантика символів у
творчості поета. – К.: “Радянський письменник”, 1991. – 212с.
4. Григорьева Т. Женская ипостась мира (Китай, Япония, Россия) // Феми-
низм: Восток. Запад. Россия. – М.: “Наука”, 1993. –С. 107–135.


46
5. Зборовська Н. Чому в українській літературі немає любовних ро-
манів // Критика. – липень-серпень, 1999. – С. 27 – 31.
6. Лосев А.Ф. Философия. Мифология. Культура. – М.: «Политиздат»,
1991. – 525с.
7. Мати // Потапенко О.І., Кузьменко В.І. Шкільний словник з ук-
раїнознавства. – К.: “Радянський письменник”, 1995. – С. 156 – 157.
8. Рабинович Е.Г. Богиня-мать // Мифы народов мира. Энциклопе-
дия: в 2-х т. / Гл.ред. С.А.Токарев. – М.: “Рос. энциклопедия”, 1997.
– Т.1. – С. 178 – 180.
9. Савич І. Вічні джерела. Вибране. – К.: “Дніпро”, 1978. - 176с.
10. Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських. –
К.: “Наукова думка”, 1978. – 327с.
11. Українські народні пісні з голосу Антоніни Голентюк. Пісенник. – К.:
“Музична Україна”, 1991. – 272с.
12. Фенько О.В. Відгомін Архетипу Великої Матері у творчості Уласа
Самчука // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наукових
праць. – Вип. 3. – К.: “Твім інтер”, 1997. – С. 198 – 202.
13. Цимбалистий Б. Родина і душа народу. // Українська душа. – К.:
“Фенікс”, 1992. – С. 66 – 67.
14. Шевченко Т.Г. Кобзар. – К.: “Дніпро”, 1985. – 640с.
15. Элиаде М. Миф о вечном возвращении. Архетипы и повторяе-
мость. – Спб. «Алетейя», 1998. – 250с.
16. Юнг К.Г. Алхимия снов. – СПб.: “Тимошка”, 1997. – 352с.




47
УДК 801: 2
В.М. Шелюто

ПРОБЛЕМА САКРАЛЬНОГО И ЯЗЫК

В статье излагаются аспекты проблемы современного религиоведения
– природы сакрального, основу которого составляет язык. Ист. 11.

В одноименном рассказе Дж. Сэлинджера его герой – девяти-
летний Тедди – рассуждает о том, что слова и предметы, которые они
обозначают, — это далеко не одно и то же. Название одной из глав-
ных работ французского философа-структуралиста М. Фуко «Слова и

<< Предыдущая

стр. 7
(из 47 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>