<< Предыдущая

стр. 34
(из 42 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>

звичайним еволюційним змінам духовних і моральних зв’язків людей у
суспільстві. “Нова” філософія виховання є по суті моральною філософією.
Але її цікавлять не просто загальні проблеми моралі і моральності у
вихованні людського “Я”. Вона прагне переконати читача, що здатна
відкрити реальну можливість для докорінних змін нравнісності і поведінки не
лише окремих людей, а й великих соціальних груп.
Отже, сучасна філософія виховання знаходить свою власну
проблематику, свої власні засади і спрямованість. Вона вже не може
називатись ні прагматистською, ні неопозитивістською, ні утилітаристською, ні
екзистенціалістичною, не пов`язана взагалі ні з якими філософськими
"ізмами".
У чому ж полягає її специфічність, своєрідність? Не вдаючись до
конкретики, множини висловлень окремих спеціалістів у сфері філософії
виховання, звернемось до аналізу двох, абсолютно протилежних, на перший
погляд, точок зору, репрезентованих Б. Скіннером і Л. Кольбергом.
Можна довести, що більшість сьогоднішнього людства, як і в епоху
класичного раціоналізму, знаходиться в полоні етичного протиставлення
добра і зла.
Чому нравнісна, етична проблема добра і зла продовжує збуджувати
інтелектуальну думку?
По-перше, сучасна філософія не просто наближається до помислення
людського у людському. Вона стає “людською” філософією, тобто
продовженням гносеологічного “Пізнай самого себе” в онтологічних вимірах,
пов`язаних з людським існуванням в певних суспільних відносинах. Це
проблема не лише поведінкова, а ширше – діяльнісна. Однак діяльність,
практика завжди прагне обмеження свободи людини здійснитися людиною,
190
бо і сама практика не виходить за межі наявного суспільного простору і часу,
певного типу культури. Подолання зазначеного обмеження власною волею в
свободі вибору неминуче приводить до помислення добра і зла.
По-друге, духовність, душа, мислення є тими сутнісними чинниками,
що виражають суще людини. “Зі зламаною ногою не можна ходити, –
зазначає в своїх записках С.І. Муравйов-Апостол, – зі зламаною душею не
можна жити” [2, с.232]. Духовне, мислення проголошуються тим грунтом,
куди має закинути свій якір філософія на хвилях наукового руху. Але душа, є
й найбільшим джерелом особистої для “Я” несвободи, “узурпатором” влади
людини над самою собою. Саме душа, власна духовність “Я” обирає себе в
добрі чи злі діяння. Далеко не кожна людина витримує напругу вибору, не
кожна духовність здатна власними силами і волею дійти свого, унікального
шляху до здійснення для себе небувалого. Хто може допомогти людині?
Виникає велика спокуса зовнішнього середовища оточити людину
“батьківською” опікою.
З погляду на зазначене, можна собі уявити, що людське “Я” в
реальному житті є людиною-маріонеткою в руках зовнішніх життєвих
обставин, а людська свобода є ні чим іншим, як мотузком певної довжини.
Залежно від довжини цього мотузка збільшується чи зменшується сегмент
людської діяльності, відповідно і ступінь свободи людського ”Я”.
Один із видатних сучасних мислителів – Беррес Фредерік Скіннер –
вважає, що подібний “мотузок” має бути щонайкоротшим. “Моя книга, – пише він
з приводу бестселеру “По той бік свободи і гідності”, – продиктована прагненням
довести, як украй погано йдуть справи, коли свободу і гідність людини
перетворюють у фетиш” [5, с.181].
Лейтмотивом усіх теоретичних міркувань Скіннера є питання про те,
яким чином цивілізація може врятувати себе, тобто занепокоєність
майбутнім цивілізації детермінує його ставлення до сучасних проблем
людського існування [5, с.181-182], до того ж, не найкращим чином.
Виживання західної цивілізації в сучасних умовах є абсолютно несумісним,
на його думку, із подальшим збереженням свободи і гідності людини. І
свободу, і гідність необхідно принести в жертву, тим більше, що і сама
жертва є символічною, адже насправді людині легко зректися того, чим вона
в дійсності не володіє.
Що ж знаходиться, за Скіннером, по той бік свободи і гідності, що має
бути реалізованим у дійсній життєдіяльності людини?
Відповідь лежить на поверхні його “технології поведінки”. Мова йде про
всеосяжний контроль над поведінкою особистості, відверту маніпуляцію її
свідомістю. Свідомість людини лише сприймає зовнішні дії і сприяє людині
для її пристосування до зовнішнього середовища. В такій інтерпретації вона
уподібнюється “чорному ящику”, тобто явищу, з приводу внутрішнього
улаштування якого нічого невідомо, окрім можливості щось припускати,
звертаючись до його реакції на зовнішні подразники.
Скіннер незадоволений спробами соціологів, педагогів і психологів, які
намагаються здійснити “автономну особистість” із прагненням до свободи
волі і моральної відповідальності, гідності і інших “привидів”. Усі ці найкращі
людські якості є не більш як благопристойна тінь людської поведінки. З
191
точки зору Скіннера, реальна людина є біологічним організмом, або
безвольною рабою зовнішніх обставин, що маніпулюють нею як
маріонеткою. Але на відміну від тварини, у людини більше ниток для зв`язку
із зовнішім світом, і ці нитки збільшуються за довжиною, коли
спостерігаються певні послаблення в залежності людини від природи [4,
с.69-70]. Отже, Скіннер робить наукову, як йому здається, спробу заглянути
всередину “чорного ящика” людської свідомості і не знаходить там ані
свободи, ані гідності, навіть специфічної людської природи. Відтак, всі
суспільні негаразди, на його думку, походять від примітивного стану
наукових уявлень про “людську природу” і нездатності “наукового впливу” на
поведінку людей. Звідси виводиться необхідність в “технології поведінки”,
що не поступалася б своєю ефективністю природничо-науковій технології.
Б.Ф. Скіннер знаходить теоретико-методологічні засади “науки про
поведінку” в соціальному біхевіоризмові, започатковуючи його у зв`язку з
аналізом психологічної детермінації соціальної поведінки як своєрідну
філософію психології. Відомого вченого не бентежить психологічний
редукціонізм, натуралізація соціального пізнання в цілому.
Основою скіннерівського підходу є дослідження реальних дій людей у
процесі життєдіяльності як соціальних суб`єктів, індивідуальних організмів та
зовнішнє по відношенні до поведінки конкретного “Я” соціальне середовище.
Скіннер здійснює по суті натурфілософський, а не спекулятивно-
метафізичний підхід до вирішення людських проблем. Він витлумачує як
поведінку окремого індивіда, так і соціальну поведінку в цілому виключно в
поняттях психології. Його ідея “оперантної поведінки” є певною
модифікацією відомого принципу рефлексивної поведінки тварин, отже, не
виходить за межі опису об`єктивно наявних закономірних зв`язків між
стимулами і реакціями, що можуть спостерігатися в реальній соціальній
дійсності.
"Відкрита поведінка” індивідів дає Скіннеру безліч прикладів для
роздумів: якщо вчинки заохочуються, без сумніву, індивід прагне їх
повторювати, вони є найбільш ймовірними. Разом з тим, винагорода за
певні зразкові дії урешті-решт скасовується (відбувається насичення), що
може викликати адекватну реакцію людського “Я”.
Скіннер враховує вади старого біхевіоризму, що грунтується на
збіологізованому зв`язку стимул-реакція. Він значно соціологізує цей зв`язок,
запроваджуючи принцип оперантної поведінки в поняттях успіху і ціни як
стимулів, тобто вводячи поняття “підкріплення”. В його інтерпретації успіх є
головним елементом “підкріплення”, спонукаючим до дії, тоді як в ціні
вбачаються необхідні “витрати” для досягнення успіху. Отже успіх і ціна
успіху є коригуючими чинниками дій і вчинків. Для Скіннера, таким чином,
підкріплення виступає виразом певного відношення між поведінкою і її
наслідками, між стимулом і реакцією. За допомогою підкріплення, на його
думку, людина не лише формує свою поведінку, але й може посилити ті її
риси, які хоче виділити. Усяких відхилень, що заважають людям відчувати
себе щасливими, можна позбутися, згідно з його точкою зору, за допомогою
системи підкріплення, що, власне, і є запропонованою ним “науковою”


192
системою виховання людини, тобто вироблення експериментальним
шляхом методик формування умовних рефлексів “доброї поведінки”.
Б.Ф. Скіннер вбачає перевагу створеної ним “технології поведінки” в
тому, що вона передбачає зрушення не лише в поведінці людини, але і
зміни в оточуючому людину соціальному середовищі. Якщо вчинки людини
до сих пір важко було контролювати, то можливості сучасної цивілізації в
цьому відношенні як сукупності чинників підкріплення є надзвичайно
дієвими. Адже всі зацікавлені в тому, щоб підтримувати суспільну
організацію, її ефективне функціювання, надавати їй можливості свідомо
долати будь-які несподіванки. Та й де взятися несподіванкам, якщо усяка
подія в житті людини, кожний крок її власних дій є чітко регламентованими
чинниками підкріплення. Скіннер без іронії вважає, що в такому суспільстві
усі люди будуть щасливими, бо вони будуть позбавлені самостійних суджень
і рішень, звільнені від усяких, хвилюючих їх проблем.
Не менш цікавою фігурою в сучасній філософії виховання або психології
моралі є Лоуренс Кольберг. Якщо програма перевлаштування суспільства
Б. Скіннера пов`язана, по-перше, з відмовою від загальновизнаних людських
цінностей, таких як свобода, гідність, відповідальність, то Л. Кольберг
пропонує проект перевлаштування суспільства на нових началах. Моральні
принципи і закономірності моральних начал повністю виводяться в його теорії
із практичної доцільності, досвіду соціальної взаємодії, законів реального
життя людей в суспільстві, а не запроваджуються як належне, як певні
обов`язкові правила поведінки, що існують як зовніші для особистості,
екстернатні структури. Це надає йому можливість звернутися до емпіричної
конкретики дослідження проблем моральної особистості в реальному
суспільному житті. “Фундаментальна мета виховання, – і в цьому криється для
Л.Кольберга його власне розуміння всемогутності виховання, - полягає в
розвитку особистості з визначеною структурою пізнання і мотивації, тобто
особистості, здатної слугувати ствердженню більш справледливого
суспільства” [3, с. 464]. Вчений не просто пов`язує еволюцію суспільства, в
якому панувала б справедливість, із визначальним чинником виховання. Він
намагається знайти альтернативу теоріям, що досліджують моральний
розвиток особистості як результат її соціалізації в процесі соціального
навчення (біхевіоризм). Для нього моральний розвиток особистості є
когнітивним розвитком, розвитком пізнавально-ціннісної орієнтації
особистості і його теорія “моралізації” - це моральна рефлексія, що
супроводжує моральний вибір, вчинок, є необхідною умовою оцінки вчинків, а
моральна зрілість особистості, контроль за власною поведінкою - це сутнісний
чинник “справедливого суспільства” [3, с. 72].
Основна ідея вчення Кольберга полягає у вивченні процесу зміни
моралізації залежно від стадій звичайного або природного морального
розвитку особистості. Він започаткував шість стадій морального розвитку
особистості, що згруповані у три основних рівні: доконвенціональний,
передумовний або доморальний рівень, конвенціональний або умовний
рівень і постконвенціональний або автономний рівень.
На першому рівні знаходяться індивіди, для яких, природно у зв`язку з
їхнім віком і соціальним досвідом, моральні правила і вимоги суспільства є
193
чимось зовнішнім. На другому – індивіди, що вже змогли ідентифікувати
себе із зазначеними конвенціями. Третій рівень стосується індивідів, які
диференціювали своє “Я” щодо моральних вимог і осмислено визначили
власні моральні цінності як усвідомлений самостійний особистий вибір
моральних принципів. Сам термін “конвенціональний” означає, що людина
поділяє, визнає, засвоює моральні правила, вимоги і конвенції суспільства
чи певної авторитетної спільності, але саме тому, що вони є
загальноприйнятими моральними конвенціями. Проходячи крок за кроком у
своєму розвитку ці стадії, кожний індивід здатний досягти такого рівня
розвитку моральної свідомості, коли здійснюється єдність раціонального і
морального, отже, моральна свідомість має сягати такого рівня, коли вона
перетворюється в дієвий чинник належної поведінки людини.
Щоб чітко визначити моральне зростання людського “Я”, Л. Кольберг
звертається до моральних категорій, які, на його думку, є прерогативою
моральної філософії: звичайні нравнісні (права, обов`язки, відповідальність
тощо) та сутнісні (благо, свобода, рівність, соціальний порядок і т.ін.). Він
виділяє чотири можливих групи головних категорій, пов`язаних з
відповідними моральними орієнтаціями, а саме:
- орієнтації на нормативний порядок – правила та ролі, що диктуються
соціальним і моральним порядком; приймаючи якесь рішення, людина
обирає визначені і визнані моральні правила для його здійснення;
- орієнтації на утилітарні наслідки – на хороші або погані наслідки дій,
які витікають із блага інших чи свого власного;
- орієнтації на справедливість та чесність – на взаємодію у свободі,
рівності, толерантності;
- орієнтація на ідеал “Я” – на образ самого себе як поважної людини
або людини совісної, добродійної.
Мислитель своєрідно розглядає зміни в моральному розвитку
особистості. Ці зміни стосуються філософського, етичного, психологічного і
соціологічного аспектів розвитку людського “Я”. Втім, більш висока моральна
стадія розвитку людини, на його погляд, має бути філософськи більш
адекватним способом судження з приводу моральних проблем. Іншими
словами, запропонована ним градація рівнів морального розвитку є не
теорією як дескрипцією морального зростання особистості, а судженням про
спосіб морального судження. Його рівні мають абсолютно визначені і
радикальні імплікації щодо теорії етики і соціальної науки, адже
передбачається, що кожна більш висока стадія судження є більш
адекватним способом вирішення нравнісних та моральних проблем з точки
зору моральної філософії. Безумовною передумовою зрушень до власного
“Я” є залежність людини від свого, набутого в життєдіяльності, практичного
досвіду. Дійовою особою теорії Кольберга і водночас її ідеалом стає
“моральний філософ” не в професійному, а в житейському смислі, що вміє і
хоче філософствувати з приводу моральних проблем [3, с.29].
Стадії морального розвитку особистості є прямим підтвердженням її
когнітивного розвитку. Проте Кольберг прагне зберегти змістовний підхід до
моралі, не знищити її специфіку, не розчинити мораль у зовнішній поведінці


194
людини [3, с.38]. Найвищий рівень моральної свідомості людини, за
Кольбергом, відповідає за змістом раціональній, автономній особистості.
В цілому Б. Скіннер і Л. Кольберг так чи інакше поділяють точку зору
просвітників щодо всемогутнього виховання і в смислі “втручання” в людську
природу для зміни свідомості людини, і в смислі значення виховання для
прогресуючого суспільства. Сучасна “філософія виховання” майже не
втрачає зв’язку з філософською традицією, хоч і мало подібна до якогось
певного філософського напряму минулого.
Разом з тим, сучасна філософська та соціально-наукова думка, по-
перше, ніяк не може зрозуміти, що людина в її становленні до істинної
людськості не просто є змінною величиною, а “невидимо”, невідчутно
змінною і навіть змінною в протилежному напрямку до онтогенезу. По-друге,
настирно прагне до істини в межах натурфілософської парадигми. По-третє,
не доходить істинного розуміння явища дитинства (отже і виховання
дитини). В цьому відношенні і біологізаторство, і психологізм, з погляду на
моральність, є обмеженим, поверховим, спрощеним поглядом на дійсний
рух дитини до дорослості.
Література
1. Корженко В.В. Історична доля філософії//Науковий вісник Харк. держ. пед. ун-ту ім.
Г.С.Сковороди. Серія 1. Політичні, соціологічні та філософські науки. – Х., 1997. –
№1. – С.4-13.
2. Мережковский Д.С. Царство зверя//Собр. соч.: В 4-х т. Т.4. – М.: Правда, 1990. –
558 с.
3. Moral Development, Moral Education and Kohlberg / Ed. by Munsey B. – Birmingham,
1980.
4. Skinner B.F. About Behaviorism. – N.Y., 1974. – 201p.
5. Skinner B.F. Beyond and Dignity. – N.Y., 1974. – 225p.




195
ЕСТЕТИКА ТА ФІЛОСОФІЯ МИСТЕЦТВА


УДК 7.03
Т.И. Домбровская

ИСКУССТВО И ФИЛОСОФИЯ
(МОРФОЛОГИЧЕСКАЯ ВЗАИМОСВЯЗЬ)

В статье ставится проблема критериев определения промежуточных
жанров между искусством и философией.
Философия и искусство связаны множеством нитей. Их генетическая
связь состоит в том, что они имеют общий корень, источник, вышли из
мифологии – универсальной формы общественного сознания первобытных
людей. Философия и искусство связаны функционально: они могут служить
мировоззрением, способны решать одни и те же общечеловеческие вечные
проблемы – о смысле бытия в мире, об отношении человека к природе,

<< Предыдущая

стр. 34
(из 42 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>