<< Предыдущая

стр. 28
(из 41 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>

тенденцію йдеться у підготовленому російськими філософами альманасі
"Запад и Восток" [8]. І в умовах дещо послабленої конфронтації у світі ця
проблема особливо активізувалася. Як і слід було сподіватися, вона опи­
нилася у центрі уваги філософів незалежно від їх приналежності до того чи
іншого напрямку, матеріалістичного чи ідеалістичного колишнього спряму­
вання, а значить, того чи іншого табору. Поглиблення пізнання, власне
складання цілісної наукової моделі, безумовно, супроводжується інте­

156
грацією природничих і соціальних гуманітарних галузей науки, що знову ак­
тивізує проблему методології, власне домінантизацію філософії. Колишня
ортодоксальна матеріалістична марксистсько-ленінська філософія навіть у
розширеному й доповненому сталінському варіанті не відповідає потребам
сьогодення і з цим завданням не може впоратися. Але й західна, особливо
північноамериканська з усіма її течіями й напрямками, філософія також не
орієнтована на виконання інтегруючої ролі у синтезі природничих та
суспільних наук, що зумовлено однобоким антигуманістичним розвитком
усієї європейської науки. Філософське методологічне осмислення сучасно­
го наукового процесу бачиться вченим на шляху звернення європейської
науки до науки Сходу у процесі гуманізації технічного прогресу й тех­
нікалізованої європейської науки. Поки що ні розквіту гуманітарних галузей
науки, ні посилення інтегруючої ролі філософії європейські вчені не де­
монструють, хоч це відчувається у посиленому зацікавленні психологією,
яка присвоює не властиві їй функції філософії, а тепер це відчувається й у
філософії, зокрема у мовознавстві, яке з класичного через модерний струк­
туралізм уже в складі когнітивної науки вийшло на свій третій, прагматич­
ний аспект, уже під кутом зору функціоналізму. Домінантизація філософії у
пізнавальному процесі визначається її об'єднуючим характером, що дає
змогу "орієнтуватися на досягнення науки і в той же час виходити уперед,
позначаючи й прогнозуючи досягнення цивілізації" [3, c.143].
На жаль, констатуємо, що колись монолітна й монопольна у
соціалістичному таборі марксистсько-ленінська філософія не могла й не
стала справді науковою методологією мовознавства, що на сьогодні цілком
очевидно, як не став нею будь-який західноєвропейський напрямок філо­
софії. З усіх відомих нам парадигм найближчою за її потенціями стати та­
кою методологічною базою могла б претендувати хіба що герменевтика,
але, як раніше відзначали і тепер наголосимо, вона не позбавлена ряду
істотних недоліків, найперше, стосовно цілісності наукової моделі світу.
Найперше герменевтика й оперта на неї когнітивна лінгвістика не припус­
кають цілісність наукової моделі, яка не так давно відділилася від повсяк­
денно-побутової й виділилася серед міфологічно-релігійної й художньої й
постала як початкове понятійне усвідомлення конкретно-образних останніх.
Ортодоксальна марксистсько-ленінська філософія з її абсолютизацією ма­
теріального й зневагою до суб'єкта, на нашу думку, поступається гештальт-
психології, власне, феноменології й, зрозуміло, герменевтиці й когнітивній
науці. Марксистсько-ленінська філософія з її абсолютизацією матеріально­
го відірвала понятійно-когнітивний каркас від його рушія й регулятора функ­
ціонування, що призвело до нехтування людської психіки, примітивного од­
нобокого її розвитку, небажання бачити цей розвиток як безперервну
взаємодію безмежного несвідомого й незначного щодо обсягу свідомого.
Навіть тепер, на етапі усвідомлення структурованого характеру мовної си­
стеми, як і в часи класичного мовознавства , ми не гарантовані від спроб
представити мову і відповідно сприймати її у вигляді однієї гіпертрофовано
представленої підсистеми мови. Тим більше це не дає можливості тлумачи­
ти мову як самоорганізуючу функціональну постійно діючу систему. Си­

157
стемність у лінгвістиці, зокрема в лексикології, а останнім часом у семасіо­
логії, реалізовувалася спершу статично й позасистемно у цілому, але зв'яз­
но лише щодо окремих явищ, пізніше – загальносистемно синхронічно
структуровано на окремих підсистемах мови, а пізніше – діахронічно й
міжрівневими зв'язками – у вигляді єдиної макроструктури. У даному випад­
ку мова зайшла про теорію лінгвістичної відносності й мовну модель світу,
а відповідно про диференціацію мовної й наукової, точніше повсякденно-
побутової, міфологічно-релігійної, художньої й наукової синкретичної моде­
лей, складовою частиною якої постає лінгвістична. Кожна з моделей, а нау­
кова всіма підмоделями відтворює пізнаваний світ у цілісності, структуру­
ючи його. Враховуючи реальність співвідношення чуттєвого й понятійного,
характер цього співвідношення, змушені при визначенні картини (моделі)
світу виходити з її синкретичного характеру і диференціювати цю синкре­
тичну картину на повсякденно-побутову (мовну), міфологічно-релігійну, ху­
дожню, наукову, визначити їх ієрархію і статус у системі пізнання світу, а
можливо, й ізоморфізм однієї стосовно другої.
Повсякденно-побутова картина світу як комплексна складається у
процесі формування людини, вона представлена матеріальними речами –
знаряддями праці й засобами виробництва, предметами споживання та іде­
альними речами у вигляді звичаїв, обрядів, творами усної народної твор­
чості, літератури, інших видів мистецтва. У повсякденно-побутової моделі
світу одиниці змісту – конкретні життєві ситуації, виділювані у процесі по­
вторюваних актів взаємодії людини з реальним світом, унаслідок чого
пізнавана реальність членується й позначається сприйманими органами
чуттів знаками, а з сформуванням природної звукової мови – у вигляді аб­
солютизованої штучно універсалізованої мовної картини світу – у процесі
диференціації синкретичної повсякденно-побутової моделі світу формують­
ся усі уже згадані моделі. Скажімо, у художньої моделі зміст інший, ніж у
повсякденно-побутової одиниці змісту – побутові поняття з денотатними
значеннями, виражені словами-образами типу хата, душа, серце, у худож­
ньої – художній образ, у фольклорі та художній літературі – створюваний за
допомогою метафоричного переносу художній поетичний образ. У кожної
галузевої наукової моделі – свій зміст і своя, специфічна форма виражен­
ня. В усіх їх зміст універсальний раціональний, позбавлений експресивної й
етнічно-етнографічної конотації. Це виявляється при аналізі наукової галу­
зевої термінології, здебільшого представленої словами-інтернаціоналізма­
ми. У даному випадку мова заходить про кваліфікований нами так званий
мегаструктурний аналіз. У художній поетичній моделі на цьому рівні визна­
чається метафоричне поле, співвідносне з художнім образом. На мікро­
структурному ж рівні тут називаємо ознаку-властивість.У релігійної моделі
одиницею на мегаструктурному рівні постає ситуація-картина з життя Хри­
ста чи апостолів, відтворена іконою чи прочитана з Біблії, Євангелія тощо і
відповідного обрядового релігійного дійства. На рівні наукової моделі оди­
ницею мікроструктурного аналізу постає відношення, мегаструктурного, так
би мовити, молекулярного – комплекс відношень у вигляді понять, що син­
тагматично об'єднуються у судження й умовисновки, а тих – у вигляді кон­

158
цепцій чи теорій, створених системою понять через судження й умовиснов­
ки. На рівні мови науки з названими змістовими одиницями співвідносяться
відношення, поняття, понятійні поля. У мовній системі на рівні наукової мо­
делі у процесі все зростаючого абстрагування й узагальнення в аспекті син­
тагматичному, граматичному утворюються граматичні парадигми-категорії,
які утворюють систему понятійних полів, характерних для кожної націо­
нальної мови.
Сучасна лексична підсистема мови – це різночасові, різнотипні еле­
менти, що сприймаються на мікро-, мега- й макроструктурному рівнях
аналізу. До речі, серед лексичних парадигм у мовній моделі за ступенем аб­
страгування ми розрізняємо предметно-тематичні групи, лексико-семантич­
ні й понятійні поля.
Зроблена нами спроба визначити моделі світу, лексичні парадигми й
структуру слова, не претендуючи на абсолютну істину, підсумовує структур­
но-семантичний аналіз лексики в аспекті функціональної, власне когнітив­
ної лінгвістики з виходом на обгрунтовуваний нами лінгвістичний детер­
мінізм.
Л.В. Боброва розрізняє концептуальну й ситуативну (мовну) моделі
світу і, оперуючи стандартними референтними ситуаціями у вигляді конвен­
ційних мовних фреймів, виявляє "ідіоетнічну інтерпретацію значень" та
"ідіоетнічні риси інтерпретаційного компонента висловлювань, що описують
ту ж саму стандартну референтну ситуацію" [4, c.17]. Кінець ХХ століття
констатацією філософів однобокості європейського світобачення, а від­
повідно диспропорцією у співвідношенні суспільно-гуманітарних та природ­
ничих наук на користь перших, наголошенням на необхідності посилення
антропологізму й гуманізму, здається, звертає увагу світової громадськості
на цю ваду у розвитку сучасного світобачення; створення й утвердження
сучасної наукової моделі світу, вивчення структури лексичного значення в
основному дало змогу змоделювати денотатно-предметний й десигнатно-
смисловий його компоненти й серйозно зайнятись конотативним значен­
ням, його природою, структурою, різновидами цього компонента. Нами у
попередніх роботах виділено мовну модель світу на основі конкретно-об­
разного мислення й лінгвістичну як складову частину наукової моделі на
основі понятійного мислення, як і те, що слід розрізняти слова-образи, в
яких денотатно-предметне значення поєднується з конотативним емоційно-
експресивним, і слова-поняття з десигнатним значенням без уже названого
конотативного компонента.
Ознайомлення з кандидатською дисертацією Л.В. Мельник [15] дало
підстави визнати, що не лише денотатне (предметне) значення слова, зо­
крема символа, екзотизму, лексичного діалектизму ), але й десигнатне (по­
нятійно-смислове) значення фразеологізму супроводжується конотативним
емоційно-оцінним та етнічно-етнографічним відтінком-значенням. Структур­
на лексична семантика у мовній системі поєднується з функціональною
морфолого-синтаксичною граматичною семантикою. Граматичні значення й
граматична морфологічна й синтаксична сполучуваність визначаються лек­
сичною сполучуваністю й лексичною структурно-семною будовою. Лексикон

159
смисловий визначає як лексичну семантику у вигляді структурованого лек­
сичного рівня як макроструктури лексичних парадигм, так і граматичної
морфемно-морфолого-синтаксичної системи граматичних категорій-пара­
дигм. Семантика, власне семасіологія як галузь лексикології, на сьогодні
вже має визначатися не лише як лексична семантика. Пам'ятаючи про ро­
зрізнення лексичного й граматичного значень, а вже тепер про діалектичну
єдність обох та ієрархічну трансформацію лексичного значення в граматич­
не у світлі вже складеної функціональної лінгвістики, семантика, чи се­
масіологія, має охоплювати вивчення як лексичного, так і граматичного
значень.
Безумовно, зрозуміле є те, що невизначеність щодо методів, неодно­
значність через дискредитацію колись єдиної в тоталітарному суспільстві ме­
тодології в особі марксистсько-ленінської філософії і така ж невизначеність
філософсько-психологічних основ лінгвістики, представленої, природно,
майже одночасно численними напрямками й течіями на Заході, вимагають
зведення всього динамічного мовознавчого процесу до спільного знаменника,
бо в природі і суспільстві будь-які складні явища все ж пізнаються, вияв­
ляючи універсальну загальну тенденцію, яка притаманна й, очевидно, Все­
світу. У мовознавстві це виявилося у нерозумінні розширення предмета се­
масіології, трансформації структурної семантики у функціональну семантику
граматичних категорій, переростання парадигматичної номінативної семанти­
ки у синтагматичну предикативну граматичну. За парадигматичною
номіналізацією вгадувалася предметно-речовинна логіка-синтагматизація,
яка витискала конкретну у предметно-тематичних групах лексики логіку діа­
лектного мовлення й абстраговану логіку у лексико-семантичних полях
літературної мови, трансформуючись з структурної діахронічної спершу се­
масіології номінативної парадигматичної у діахронічну, щоб постати функціо­
нальною граматичною синтагматично у вигляді граматичних парадигм-кате­
горій, власне поєднавши номінацію й предикацію, парадигматику й синтагма­
тику, внутрішньомовне й позамовне. Синхронічний принцип системності у
поєднанні з розвитком безвідносно до витлумачення в філософському аспек­
ті на тлі взаємодії суб'єкта-об'єкта з зовнішнім середовищем, взаємодоповню­
ючи одне одного, цілком сприймаються нами як творцем лінгвістичного детер­
мінізму. Визнання структурованої системності тягне за собою визнання понять
цілеспрямованості, феноменологічної категорії доцільності-інтенції, бо інакше
системність не набуває завершеності й залишається хаосом. Продовжуватися
так надалі не могло (що констатуємо) не лише у мовознавстві, але й в інших
галузях наук. Сучасне європейське світобачення, як констатують філософи
кінця ХІХ ст., позбавлене цілісності, бо воно однобоке, технікалізоване, ан­
тиантропологічне, а значить, фактично ненаукове при всьому намаганні бути
об'єктивним. Особливо це стосується європейської науки, де понятійне
відірвали від почуттєвого. Цілком логічно філософ Л.Ф. Кузнецова у виступі
на Міжнародному конгресі у Мінську обґрунтовує запровадження різних кур­
сів та спецкурсів з історії, методології, соціології науки у вузах, бо це не лише
познайомить студентів з історією й сучасним станом природознавства, але й


160
долатиме "мозаїчність" бачення світу і сприятиме складанню у них цілісного
представлення культури [10, c.23].
Перехід з генетичної фізіологічної моделі до конкретно-образної (вед­
межої, заячої, язичної, фетишизованої, міфологічної, нарешті, православ­
ної чи католицької, ісламу, буддизму тощо) супроводився підсвідомим
сприйняттям цілісності моделі світу, яка реалізувалася з часом у вигляді
єдиних етнічно універсальних змістом картин світу, що все ще зближуються
формою і змістом. Допуском на цьому шляху стала віра у можливість
пізнання себе, тотема, чию модель плем'я, рід запозичало, наявність зако­
номірностей функціонування природного середовища і можливість пізнання
цих закономірностей. Саме цим вабить до себе мистецтво – здатність від­
творення цілісного сприйняття реального світу - природного й соціального.
Початково "я" не мав цілісного уявлення про світ, "я" в це не вірив, а лише
повіривши, став намагатися його пізнати і відтворити за допомогою кон­
кретно-образного мислення, яке функціонує у людини з доби неандер­
тальця (десь біля 500-300 тисяч років). Віра передує й складанню наукової
моделі світу за допомогою понятійного мислення, бо ще й сьогодні, крім
геніальних спроб А. Ейнштейна у вигляді часткової теорії відносності й об­
грунтування поняття ноосфери В.І.Вернадського й численних проміжних га­
лузей типу біохімії, геофізики, психолінгвістики і т.д., про цілісну модель
світу мова не заходить. Генетично успадкована ритуалізована поведінка й
вся життєдіяльність людини основується на функціонуванні підсвідомості;
конкретно-образна модель завдячує самоусвідомленій свідомості; наукова
модель світу формується на основі інтуїції, а в широкому розумінні – по­
надсвідомості. В основі свідомого й понадсвідомого лежать буденні, як пра­
вило, елементарні аксіоми – собака, заєць, не підозрюючи про конкретно-
образне мислення, а тим більше про понятійне, тікають навпростець, не
маючи найменшого уявлення про пряму лінію. У даному випадку змушені
стати на позиції вже згадуваних нами ізоморфізму й ієрархії, розрізнення й
представлення складнішого як сукупності простіших компонентів, якісного й
кількісного розрізнення першого й другого.
Актуальність інтеграції соціально-гуманітарних та природничих наук
зростає у наш бурхливий вік, що відзначали на Міжнародному конгресі у
Мінську Мартишова [14, c.31] та М.Ю. Калініна [9, c.21].
Сучасна мода на антропоцентризм у європейській науці у цілому, у
педагогіці, філософії (з орієнтацією на етнокультурний компонент, сформу­
лювання прагматичного аспекту), усвідомлення неприродності відриву при­
родничих і технічних наук від суспільних європейськими філософами й
соціологами – усвідомлення однобокості й нецілісності сучасного європей­
ського наукового світобачення. Ця цілісність сучасного світосприйняття лю­
дини сучасної цивілізації інша, ніж у тварини.
Про відсутність цілісного повного сприйняття тваринами й птахами
навколишнього середовища і навіть окремої людини, що утримує чи об­
грунтовує їх, повідомляє Бернгард Гржимек [7]. Виявляється не обличчя,
його вираз, а загальне сприйняття, навіть значний для обслуговуючого
працівника одяг, дають можливість на приязнь коня. Різні ж птахи пізнають

161
господаря за різними органами, часом різні частини тіла сприймаються як
окремі істоти. Доречним є нагадування П.В. Симонова про те, що "тварини
використовують позитивні і негативні емоції як внутрішні орієнтири поведін­
ки, спрямовані на корисне чи уникнення шкідливого для їх життєдіяльності.
Але, не маючи свідомості й похідних від неї під- та понадсвідомості, вони
не мають разом з тим тих специфічних позитивних емоцій, які ми пов'я­
зуємо з функціонуванням творчої інтуїції, з сприйняттям краси, як не вла­
стиві такі почуття й дітям до певного віку, чим зумовлена необхідність есте­
тичного навчання й естетичного виховання як складової частини оволодін­
ня культурою, формування духовного багатства особистості [20, c.106].
Поки що незначна за часом з'яви свідомість не здатна осмислити всю без­
межну варіативність не фіксованого не лише структурою організму, але й
генетично понадмільйонного людського й кількамільйонного тваринного
розвитку - еволюції людини у процесі її взаємодії з зовнішнім середовищем,
яке з об'єкта все більше й більше стає суб'єктом. Еволюцію психічного ро­
звитку відтворює схематично той же П.В. Симонов, особливо дохідливо у
двох своїх розвідках [18],[20]. На жаль, уся досить складна структура ево­
люції психіки не робить логічно зрозумілим перехід від класичної психології
свідомості до психології несвідомого (підсвідомого й понадсвідомого).
В аспекті еволюції підсвідомого у свідоме у процесі розвитку психіки
людини стають зрозумілими судження В.П. Ефроїмсона про сформування у

<< Предыдущая

стр. 28
(из 41 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>