<< Предыдущая

стр. 29
(из 41 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>

людини соціальних форм відношень, таких як почуття обов'язку й спра­
ведливості. У даному випадку доречно процитувати сказане ним: "В умовах,
коли складалось людство, людські відносини, природний відбір створив і
закріпив інстинкт й емоції великої моральної сили. Таким чином, почуття
обов'язку й справедливості, що домінують у більшості людей, з'явилось не
чудом, не Божим втручанням - вони розвивались при визначальному впливі
соціальних умов паралельно з відображеним протягом десятків тисяч по­
колінь комплексом емоцій, настільки ж необхідних людству, як мова, як
уміння користуватися знаряддями праці" [5, c.25]. У згоді з функціональною
та структурною еволюцією свідомості, констатованою психологом, ака­
деміком П.В. Симоновим та генетиком професором В.П. Ефроїмсоном є, й
виділенням як одного з найважливіших при захворюванні людей психома­
тичного чинника, пов'язуваного з концепцією психолога Дж. Гроддека. Сут­
ність останнього в тім, що задумані й вчинені проти людства як виду будь-
яким індивідом вчинки, нагромаджуючись у підсвідомості, нарешті стануть
причиною органічного захворювання як компенсаторна реакція, спрямова­
на на збереження виду людей.
Представлення психології й фізіології на рівні вчення про рефлекси
І.П. Павлова і його послідовників штучне: у першої все ще наївний період,
коли об'єкт з визначуваним аспектом вивчення поки що аналізується як
"чорний ящик", коли спостерігають за діючими на вході і вихідними наслід­
ками цього впливу на психіку людини на виході навіть за умови наявності
нейропсихологічної локалізації функціонування окремих ділянок мозку, але
без все ще визначеного механізму (нейрофізіологічного й анатомічного,
хіміко-біологічного, електро-фізичного) складних психічних процесів пізна­

162
вальної діяльності людини, у другої експериментально досліджено й теоре­
тично осмислено психічні процеси у тварин і примітивніші психічні процеси
в людини. Очевидно, прийде час, коли такою ж прозорою й зрозумілою ста­
не механізм складних психічних процесів людини. Тим більше, що в Європі,
особливо в Скандинавії, а також серед еліти США психологія підсвідомого
й почуттєвого стала об'єктом посиленого інтересу, про що свідчить не лише
з'ява новіших теоретичних напрямків у філософії, психології, лінгвістиці,
але й потяг до книг Ф. Достоєвського, Л. Толстого, А. Чехова. У тоталітар­
ному Радянському Союзі психологія зводилася до рефлексології, що була
зручним теоретичним фундаментом методики роботи вождів з мільйонами
гвинтиків, якими командували і яких вели, незважаючи на їх індивідуальні
особливості, почуття, інтереси, тоді як на Заході усе робилося опосередко­
вано, з можливим вибором, зважаючи на інтереси, бажання й почуття. Істо­
ричний досвід змагання двох способів життя засвідчив перевагу орієнтова­
ного на індивідуальність, соціальну варіативність і модальність. Переваги
сучасного Заходу не лише в мірі споживання, кількості і якості автомобілів,
обладнанні житла й офісів, а в усвідомленому потягу до підсвідомого, в
якому смисл виражається у єдності понятійно-денотатного (предметного) й
почуттєвого, тоді як в країнах СНД інтерес до підсвідомого все ще не від­
чутний не лише середнім класом (якого все ще фактично нема або його
мало), але, й, на жаль,елітою. Фактично країнами посттоталітарного періо­
ду все ще керують не лише далекі від сучасної психології (З. Фрейда,
К. Юнга, А. Адлера), але й взагалі від гуманітарії перші особи в державі і
такі ж депутати-законодавці, які разом ніяк не вийдуть з примітивного
меркантилізму і превалювання матеріального над ідеальним на розуміння
необхідності гармонізації матеріального й ідеального, справжньої ціни
знань, умінь, інформації, гармонії й краси. Викликає подив гадамерівське
протистояння щодо цілісності наукової і художньої, а відповідно повсякден­
но-побутової, міфологічної, релігійної моделей. Адже, виходячи з детер­
мінізму матеріального й ідеального, з того, що мовна модель як спадкоєм­
ниця через ритуалізований побут і всі сфери життєдіяльності, будучи ціліс­
ною у відтворенні і сприйнятті світу, стала не одразу, а значно пізніше, дов­
гий час опираючись на підсвідоме, генетично зумовлене, через те й супро­
воджуючись весь час вірою, підсвідомо підживлюваною практикою пози­
тивної конкретної взаємодії людини з реальним світом, запрограмованою
генетичною цілісністю взаємодії цієї людини-істоти з природним середови­
щем. Виявляється, й на етапі диференційованого складання інтегрованої
наукової моделі світу, яка у майбутньому стане такою ж інтегративною, як і
повсякденно-побутова й усі інші, залишається і місце для віри, з чим узго­
джується те, що великі учені були часом віруючими людьми (П. Флоренсь­
кий, І. Павлов та інші).
Ми у спробі створити свою методологічну базу не найоригінальніші,
бо практика світової науки, зокрема усієї світової зарубіжної психології і до
певної міри зарубіжного мовознавства - тому найкраще підтвердження.
Зважаємо при сформуванні лінгвістичного детермінізму як методології се­
масіології на те, що сучасна й пострадянська філософія (не говорячи про

163
примітивну марксистсько-ленінську філософію тоталітаризму), як і постра­
дянська сучасна психологія після Л.С. Виготського не здатні все ще творчо
сприйняти здобутки новіших напрямків зарубіжної філософії й психології. У
зв'язку із дискредитацією соціалізму й комунізму у тоталітарному СРСР, а
відповідно й методології в особі марксистсько-ленінської філософії (діалек­
тичного й історичного матеріалізму), теорії наукового комунізму, теорії
політекономії капіталізму й соціалізму, переоцінки ролі й місця суспільних і
гуманітарних наук в СРСР на тлі світової науки постала потреба співвідне­
сти суспільні й гуманітарні науки на Заході й країнах, що виникли на терені
колишнього Радянського Союзу з метою синтезувати й мовознавство як
одну з гуманітарних галузей науки в Україні з мовознавством у західноєвро­
пейських країнах та США на тлі аналізу такого ж синкретичного процесу у
філософії. На цьому шляху відмовляємось від ортодоксальності ма­
теріалізму (бо всяке мовне явище матеріальне й ідеальне – воно є об'єктив­
но існуючим і виділюваним суб'єктом у взаємозв'язках речей і явищ і в
зв'язку-взаємодії з суб'єктом), сприймаємо спрямованість-інтенцію феноме­
нології, розрізняємо генетико-біологічну, домовну предметно-ритуальну
символічну, мовну з подальшою її диференціацією на повсякденно-побуто­
ву, міфологічно-релігійну, художню й наукову моделі. Погоджуючись з гер­
меневтами стосовно цілісності мовної й інших моделей на конкретно-об­
разній основі, усупереч їм обгрунтовуємо неминучість складання цілісності
наукової. Переконані, що й трансформація структурної лінгвістики у
когнітивну не могла відбутися на якійсь однобокій методологічній основі,
зокрема догматичному спрощеному діалектичному й історичному матеріалі,
як і при нехтуванні його як одного з помітних напрямків у філософії. Саме
тому ми й говоримо, що лінгвістичний детермінізм творчо свідомо засвоює
здобутки багатоаспектного релятивного зарубіжного й одноплощинного
"монолітного" радянського мовознавства, здійсненого на основі конверген­
ції численних напрямків зарубіжної й монолітно одноаспектної радянської
філософії у цілісному процесі становлення сучасної менталінгвістики.
У концепції Ю.С. Степанова, названій ним метаморфізмом і сумісністю,
а ще раніше детермінізмом, прекрасно узгоджується принцип системності в
еволюції тропізмів рослин – комунікативних систем тварин – людської при­
родної мови – штучних мов (математичної логіки, комп'ютерів тощо) і визна­
чається у цьому ланцюгу як самобутня сфера буття з своїми, специфічними
закономірностями культура, представлена, найперше, духовною культурою у
вигляді рядів понять-концептів "Свобода ", "Правда", " Доля", "Любов", "Віра",
"Добро", "Зло", "Закон", "Влада", "Сім'я" і т.д. Концепти Ю.С. Степанова як
метаморфіста й детермініста перегукуються з семантичними примітивами
А.Вежбицької – когнітивістки, глибинних структур Н.Хомського-генеративіста,
чотирьох елементів М.Я. Марра-яфетидолога.
Лінгвістичний детермінізм виформовується на зіткненні, найперше,
філософії, психології, лінгвістики, на основі синтезу принципів ма­
теріалістичної діалектики, теорії інтеріоризації Л.С.Виготського, вчення
М.М. Бахтіна і т.д. Автори теорії, в основному сприймаючи ідеї герменевтики,
не згодні з тим, що наукова картина світу, на відміну від повсякденно- побу­

164
тової й художньої, позбавлена цілісності. Значною мірою лінгвістичний де­
термінізм опирається на спадщину учених-лінгвістів, що обгрунтовують ізо­
морфізм генетичного й лінгвістичного кодів, зокрема Р. Якобсона, Т.В. Гам­
крелідзе, психолога Л.С. Виготського та інших. Наголошуємо, що безпосе­
редньо концепція лінгвістичного детермінізму розробляється лінгвістом
акад. Ю.С. Степановим, професором-філософом Н.Б. Мєчковською, а також
доповідачем професором-мовознавцем А.С. Зеленьком. Останнім часом
принцип детермінізму згадується психологами І.П. Манохою та В.А. Роман­
цем, при характеристиці концепцій сучасних психологів Г.С. Костюка [19,
c.902-903] та М.Г. Ярошевського [12, c.955-962].
До речі, про детермінізм йдеться у довіднику "Современная психоло­
гия" [21, c.344]. Фактично обстоює філософський детермінізм психолог,
фахівець у галузі психофізіології, П.В. Симонов [17]. Ми вже після визна­
чення поняття й терміна лінгвістичний детермінізм зустріли у книзі ака­
деміка Російської медичної академії "Теории медицины ХХ века" поняття й
термін демографічний детермінізм на позначення бази ряду теорій наро­
донаселення та охорони здоров'я, яка "якщо й не може бути визначена
визначальним чинником, що пояснює медико-демографічні явища та їх ре­
гулювання, але відіграє неабияку роль" [11, c.171], власне концепцію де­
термінаційної теорії медицини [11, c.163], що акумулює усі інші , аналізо­
вані автором теорії медицини й патології, що постають ланками цієї універ­
сальної концепції [11, c.163], як детермінаційна теорія медицини [11, c.162-
166].
Власне, у книзі Ю.П. Лисицина [11, c.162-166] даються лише побіжні
зауваження з приводу детермінаційної теорії медицини (повністю про неї
йдеться в іншій, згадуваній ученим , великій монографії) як теоретичного
обгрунтування у науці у цілому, зокрема у медицині, власне, побудови ме­
тодологічної бази у всякій галузі науки на сучасному етапі шляхом система­
тизації всіх галузей знань і практики у процесі ідентифікації й калькуляції
елементів, розділів наук і проблем різними фахівцями, що вимагає багато
часу й великих витрат, а тому залишається інше – виявити й дати оцінку
найзначимішим, найперспективнішим і найефективнішим для даної епохи
напрямків, розв'язуваних проблем, відкрить ХХ століття [11, c.7].
Зрозуміло, й принципи палеосемасіології М.Я. Марра узгоджуються з
основами когнітивної лінгвістики, як і теорія інтеріоризації Л.С. Виготського.
Лінгвістичний детермінізм – складова філософського детермінізму.
Детермінізм на відміну від діалектичного й історичного матеріалізму визнає
дуалізм – об'єктивність матеріального й ідеального, матерії й форми її
функціонування – простору і часу, матерії і її ознак – властивостей, матерії
й енергії (згадаймо хоча б про подвійну природу світла). Саме у такому разі
стає зрозумілим розрізнення у вивченні понятійного й чуттєвого, свідомого
й підсвідомого, науки й віри. Дуалізм узгоджується з феноменологією,
когнітивізмом, детермінізмом, він передумова, синтезу науки й віри, свідо­
мого й підсвідомого, когнітивного й почуттєвого. Підкреслимо, що автори
теорії лінгвістичного детермінізму, сприймаючи в основному ідеї герменев­
тики як методологічної бази, не згодні з положенням у ній про те, що науко­

165
ва картина світу на відміну від художньої (а відповідно й повсякденно-побу­
тової) позбавлена цілісності. У такому випадку, з одного боку, логічно акту­
алізується питання, а чи завжди була цілісною художня (й повсякденно-по­
бутова) і яким чином одразу вона постала цілісною, а з другого, чи можна
нехтувати відомостями про те, що наукова модель світу виявляє тенденцію
до цілісності у частковій теорії відносності А.Ейнштейна та вченні про не­
осферу В.І. Вернадського. Наше обгрунтування можливості складання від­
носно повної наукової моделі світу підтримується А.А. Бєловою, яка відзна­
чає, що "науці притаманний елемент інтуїції, а ірраціональне знання
містить у собі раціональний елемент" [3, c.143] і що "різні системи знань,
акцентуючи на особливостях психіки людини й застосовуючи різні методи у
залежності від цих особливостей, своєрідно розв'язують проблему пізнан­
ня" [3, c.143], а оскільки "немає такої окремої дисципліни, яка б могла
всебічно пояснити феномен людини" [3, c.143], то "філософія постає об'єд­
нуючою ланкою, яка може орієнтуватися на досягнення науки і в той же час
виходити вперед, позначаючи й прогнозуючи майбутні досягнення
цивілізації" [3, c.143].
Література
1. П.В. Алексеев. Философы России ХІХ - ХХ столетий. Биографии, идеи, труды. – М.:
Академический Проект, 1999.– С. 761-762.
2. Ф.С. Бацевич, Т.А. Космеда. Очерки по функциональной лексикологии. – Львов: Свит,
1997.
3. А.А. Бєлова. Феномен творчества на грани рационального и иррационального в по­
знании и личности // Слово и мысль. Вестник Донецкого отделения Петровской ака­
демии наук и искусств. Гуманитарные науки. – Донецк, 1999. – Вып. первый. – С. 142-
148.
4. Л.Я. Боброва. Контрастивний аналіз відображень стандартних ситуацій в різнострук­
турних мовах (англо-українсько-російськомовні паралелі). Автореферат... канд. філол.
наук. – Донецьк, 2000. – 22 с.
5. В. Варжапетян. Надеяться на человека // Семья и школа. – 1988. – № 5. – С. 24-27.
6. Великие психологи. Серия "Исторические силуэты". – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000.
– 576 с.
7. Бернгардт Гржимек. Как лошадь узнает своего хозяина? // Наука и жизнь. – 1986.
– №9. – С. 48-51.
8. Запад и Восток. Традиции и современность. Курс лекций для негуманитарных специ­
альностей. – М.: Знание, 1993. – 239 с.
9. М.Ю. Калинина. Наука, религия и образование как элементы перехода человеческого
общества на модель устойчивого развития // Наука и образование на пороге ІІІ тыся­
челетия: Тезисы докладов Международного конгресса (г. Минск, 3-6 октября 2000 г.).
В 2-х книгах. – Кн. 2. – Минск, 2000. – С. 20-21.
10. Л.Ф. Кузнецова. Междисциплинарные стратегии развития научного знания и поиск но­
вых технологий // Наука и образование… Кн.1. – С. 22-23.
11. Ю.П. Лисицын. Теории медицины ХХ века. – М.: Медицина, 1999. – 176 с.
12. І.П. Маноха, В.А. Романець. Історія психології ХХ століття. – К.: Либідь, 1998. – 964 с.
13. Паскаль Марсен. 25 ключевых книг по психоанализу. Пер. с франц. – Челябинск:
Урал LГД, 1999. – 348 с.
14. Л.С. Мартышова. Архитектурное творчество – целостное мировосприятие // Наука и
образование на пороге ІІІ тысячелетия… Кн. 2. – Минск, 2000. – С. 30-31.

166
15. Л.В. Мельник. Культурно-національна конотація українських фразеологізмів. Дисер­
тація… канд. філол. наук. – Луганськ, 2001 (машинопис).
16. А.Е. Селиванова. Когнитивная ономасиология (монография). – К.: Фитосоциоцентр,
2000. – 248 с.
17. П.В. Симонов. Детерминизм и свобода выбора // Методологические проблемы физио­
логии высшей нервной деятельности. – М., 1982.
18. П.В.Симонов. Предыстория души // Наука и жизнь. – 1984. – № 2. – С. 112-123.
19. П.В. Симонов. О двух разновидностях неосознаваемого психического: под- и сверхсо­
знание // Бессознательное. – Тбилиси, 1985.
20. П.В. Симонов. Красота – язык сверхсознания // Наука и жизнь, 1989. – № 4. – С. 100-
107.
21. Современная психология. Справочное руководство. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 688 с.
22. Дуана П.Шульц, Сидни Элен Шульц. История современной психологии. Пер. с англ. –
СПб: Евразия, 1988. – 528 с.
23. Г.М. Яворська. Прескрептивна лінгвістика як дискурс: мова, культура, влада. – К.,
2000. – 288 с.




167
КУЛЬТУРА І СВІТОГЛЯД


УДК 130.2 + 128
Е.К. Дулуман

ТЕОРЕМА О СМЫСЛЕ ЖИЗНИ ЧЕЛОВЕКА

Исходя из аксиоматических принципов природы человека (существо – биоло­
гическое, существо – социальное и существо – личностное) автор показыва­
ет многообразие реализации человеком смысла своей жизни.

Аксиомы о человеке, его мировоззрении
и высшей проблеме мировоззрения
1. Человек приходит в мир (рождается) биологическим существом с
задатками человека – кандидатом на человека.
2. Только в обществе и благодаря обществу биологическое существо
из кандидата на человека превращается в человека, в zoon politikon (обще­
ственное животное), как определял человека Аристотель.
3. Усваивая духовные элементы общественной жизни и прибавляя к
ним свои, приобретенные из собственного опыта, человек формирует соб­
ственный тип мировоззрения, – свой неповторимый взгляд на мир и свое
место в нем, становится существом духовно-нравственным, то есть стано­
вится личностью, осознающей самое себя, мотивирующей свои поступки и
несущей за них ответственность перед своей биологической природой,
перед обществом и перед самим собой.
4. Только на личностном уровне человек осознает свое "Я" и как
единственный, неповторимый индивид, и как своеобразный центр физиче­

<< Предыдущая

стр. 29
(из 41 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>