<< Предыдущая

стр. 32
(из 41 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>

(Там же, 5:1-11)."
Религия о личностном смысле жизни
Религиозное мировоззрение не оставляет вне своего внимания и лич­
ностный аспект смысла жизни человека. Мы не будем сейчас рассматри­
вать место личностного смысла жизни в мировоззрении верующих разных
религий. Продолжим рассмотрения этой проблемы на примере христи­
анской религии.
На сколько нам известно, из всех религий мира христианство в вопро­
сах смысла жизни культивирует среди своих последователей наибольшую
меру крайнего индивидуализма. Оно учит верующих видеть смысл жизни
исключительно в спасении своей души, и только своей души. А спасение
души христианская религия истолковывает как вечную жизнь в небесном
раю, куда человек всеми фибрами своей души должен стремиться. Во имя
спасения своей души, своей личности, человек, по христианскому вероуче­
нию, должен пренебречь своими материально-биологическими потребно­
стями. "Какая польза человеку, – говорил Христос, – если он приобретет
весь мир, а душе своей повредит? Какой выкуп даст человек за душу свою?
(Матфея, 16:26; Марка 8:36-38). Свое учение о смысле жизни Иисус Хри­
стос проиллюстрировал такой притчей:
16. У одного богатого человека был хороший урожай в поле.
17. И он рассуждал сам с собою: "Что мне делать?
Некуда мне собрать плодов моих. "И сказал: "Вот что сделаю:
сломаю житницы мои и построю большие. И соберу туда
весь хлеб мой и все добро мое.
18. И скажу душе моей: "Душа! Много добра лежит у тебя
на многие годы. Покойся, ешь, пей, веселись."
20. Но Бог сказал ему: "Безумный! В сию ночь душу твою
возьмут у тебя. Кому же достанется то, что ты заготовил?"
(Евангелие от Луки, глава 12)
Во имя спасения своей души Новый завет призывает верующих "не­
навидеть мир и то, что в мире". Больше того, христианская Библия призы­
вает чуждаться всех тех, кто верит не так, как они. "Кто не с нами, тот про­
тив нас", – говорил Иисус Христос (Матфея, 12:30). Обращаясь к своим по­
следователям Христос рекомендовал спасать свою душу даже ценой нена­
висти ко всем ближним. Он говорил: "Не всякий Меня достоин. (То есть, не
всякий спасет свою душу, не всякий попадет в небесный рай, не всякий
сможет прожить осмысленную жизнь. – Е.Д.) Меня достоин только тот, кто
возненавидит отца своего и мать свою и всех ближних своих ради имени
моего. А кто любит отца или мать, жену или детей, братьев или сестер или
кого-нибудь из ближних больше, нежели Меня, тот Меня не достоин" (Луки,
14:26,33; 18:29-30; 12:51-53; Матфея, н8:21-22; 10:37; 23:9).
Мы привели всю палитру христианского учения о смысле жизни. Как
видим, в нем, как и в любом типе мировоззрения, находят свое положи­
тельное и отрицательное решения те смысложизненные проблемы, кото­

180
рые диктуются всеми составными тройственной природы человека: приро­
ды биологической, природы социальной и природы личностной (духовно-
нравственной). А выбор конкретных ответов на смысл жизни каждый веру­
ющий и каждое христианское вероисповедание находят свои. И своему вы­
бору в текстах Библии всегда находят подтверждение. Таким образом,
Библия только отобразила противоречивость ответов на смысл жизни, но
так и оставила выбор конкретного ответа за верующим, за церковью, за ве­
роисповеданием.
***
Наряду с изложенным выше в каждой религии непременно указывает­
ся, что смысл жизни человека заключается исключительно в служении
Богу, в выполнении всех его предписаний. Так, в трактате современного
мусульманского богослова Абу Аля Аль-Маудуди пишется: "По своей при­
роде и предназначению человек – раб Аллаха, и его единственная функция
в этом мире заключается в поклонении Аллаху и исполнении Его приказа­
ний. Человеческая жизнь имеет смысл только в том случае, если она пол­
ностью посвящена поклонению и служению Аллаху. Сам человек не имеет
права определят путь своего служения и поклонения Аллаху, поскольку это
функция самого Аллаха, который создал человека и сделал его своим ра­
бом... Человек отвечает перед Господом за все добрые и злые поступки в
этом мире... Смысл жизни заключается в стремлении человека к лицу Все­
вышнего Господа и в получении Его милости. Это именно тот критерий, по
которому этическая система Ислама оценивает все действия человека как
добрые, так и злые. Подобное определение дает человеку ориентир, кото­
рым человек руководствуется в своей жизни." (Абу Аля Аль-Маудуди. Об­
раз жизни в исламе, стр. 9) Аналогичными заявлениями наполнен текст
Библии и все христианские трактаты. Правда, вчитавшись в содержание
тех требований, в которых излагается сущность самого служения Богу, мы
всегда можем обнаружить в них замаскированные смысложизненные идеа­
лы тройственной природы человека: природы физико-биологической, при­
роды социальной и природы личностной.




181
УДК 130+155.4+8.09

В.В. Левченко, О.О. Левченко

ШТРИХИ ДО ОБРАЗУ М. ГОГОЛЮ: ТВОРЧІСТЬ ТА СУЧАСНИЙ ГОРИ­
ЗОНТ СПРИЙНЯТТЯ (ЖИТТЯ, ТВОРЧІСТЬ, ДОЛЯ)

Автори розглядають проблему духовно-творчого перетворення людини в ми­
стецтві і літературі XIX століття. Особлива увага приділяється розгляду ху­
дожніх ідеалів, втілених у творах В.Даля, М.Гоголя, О.Іванова в контексті
проблем сьогодення. Дж. 24.

Мислитель – це людина, покликана сим­
волічно виразити епоху, як вона її ба­
чить і розуміє.
О.Шпенлер
Ми звертаємося до творчості, сторінок життя М.Гоголя, розглядаючи
його літературну спадщину насамперед як пізнавальне й унікальне літера­
турно-художнє явище культури, що містить особливий спосіб бачення світу
і світорозуміння.
Розгляд проблеми духовно-творчого перетворення людини багато в
чому залежить від відтворення художньої реальності. Художня реальність
як духовна цілісність – художній образ чи феномен, у якому творцем реалі­
зуються результати пізнання, ціннісних орієнтацій спілкування і розуміння.
Тому розуміння як і мистецтво в цілому адекватно цілісній особистості.
Воно може бути представлене як складна інтеграційна система людської
діяльності, розглядаючи розуміння як метод "наук про дух", як спосіб одер­
жання гуманітарного знання.
Метою роботи є проблема формування духовно-творчої сутності люди­
ни в мистецтві і літературі XIX століття та виявлення художніх ідеалів,
втілених у творах В.Даля, М.Гоголя, О.Іванова та ін., що вбачається нами як
шлях до самовдосконалення, самореалізації особистості та предметно-ці­
леспрямованого "проживання" нею свого життя в культурному просторі (ку­
льтурній системі).
Система відбиває це "цілісне-людське" у розумінні. Останнє роз­
глядається герменевтикою, котра є мистецтвом і теорією тлумачення текс­
тів. Тлумаченню і розумінню характерне як відчуття ясної внутрішньої взає­
модії, організованості розглянутих явищ [1, с.250], так і емоційне відношен­
ня.
Способом реалізації волі є Творчість як внутрішня необхідність – потре­
ба індивіда як особистості в самореалізації [7, с.44], де життєві колізії волі і
необхідність в обрії особистісного буття людини трансформуються в площи­
ну протиріччя між внутрішньо-духовною необхідністю (потребою) волі і ви­
падковістю всякого іншого, мимовільного буття. Розглядом та аналізом про­
блематики останніх свого часу займались М.Бердяєв, В.Воропаєв, Ю.Єненко,
Д.Лихачов, П.Флоренський та ін [19; 3; 15; 22; 23 та ін.].

182
Прикладом ідейної духовно-творчої сутності особистості може слугу­
вати феномен Миколи Гоголя. Знайомство і дружба його із О.Пушкіним та
розуміння Пушкіним і В.Жуковським проблем Гоголя дає можливість остан­
ньому визначитися з роботою (1831) у Петербурзькому педагогічному інсти­
туті. З липня 1834 року М.Гоголь вже працює ад'юнкт-професором у Петер­
бурзькому університеті на кафедрі загальної історії. Заняття історією відби­
лися і на творчості письменника.
Після постановки „Ревізора” 19 квітня 1836 року автора осягло важке
розчарування у своїй місії „комічного письменника”, що стало початком щи­
росердечної кризи М.Гоголя і причиною його від’їзду за кордон. Побував він
у багатьох країнах: у Німеччині, Швейцарії, Франції, Італії. Оселившись у
Швейцарії, працює над романом „Мертві душі” [22, с.250].
У О.Пушкіна, О.Іванова, В.Даля Микола Гоголь навчався багато чому.
Однак зі смертю О.Пушкіна для М.Гоголя частина власної істоти пішла на­
віки (про смерть поета він довідався, вже перебуваючи за кордоном). Го­
голь страждав. В стражданнях, говорять, душа удосконалюється. Разом з
тим, у Гоголя була гордість від співробітництва з журналом „Сучасник”. Зга­
дуючи Пушкіна, він писав: „У статтях моїх він знаходив багато того, що
може повідомити журнальну жвавість виданню” [21, с.27].
Багато М.Гоголь звертався і до творчості В. Даля, до його матеріалів
про творчість і духовне відродження – головної теми творчості Даля [17].
Позиція з цього питання у В.Даля була однозначною: „Чи можна допустити,
щоб призначення людини, створеної за образом і по подобі Творця, було
саме це жалюгідне, принизливе ворожування розуму і серця, ці уривчасті
перемоги того чи іншого, щораз на шкоду і гноблення один одного?” [9,
с.33]. Полемізуючи із собою, В.Даль відзначав: „Ми починаємо осягати, що
істина і добро утворять святий і нероздільний союз. Досягаючи узгодження
розуму і волі, істини і добра, віри і любові, ми поступово прагнемо назад до
порушеного нами Божественного порядку, до воз'єднання розумового і мо­
рального початку, до єдності духу” [11, с.35]. М. Гоголь представляв „вищу”
духовність і підіймався до неї, беручи приклад із своїх учителів. Він знав,
що, відповідаючи християнським істинам, Володимиром Далем було вста­
новлене взаєморозуміння із Тарасом Шевченком [20, с.221].
Свого часу М.Гоголь сказав про Даля, що кожен його рядок вчить і
напоумляє, присуваючи ближче до пізнання російського побуту і нашого
народного життя. Вагомість цих слів тим значніша, що вони виходять від
великого знавця життя народу. Це було сказано ще тоді, коли не було ні
„Тлумачного словника” [10], ні збірника прислів'їв В.Даля.
Питаннями духовної біографії Миколи Васильовича Гоголя займалося
майже виключно російське зарубіжжя, яке виявило модерністський підхід
(книги К. Мочульского "Духовний шлях Гоголя" і протоієрея професора
В.Зенківського "М.В. Гоголь"). Але багато тем, наприклад, "Гоголь і черне­
цтво", у них практично не порушені. Це особливо стосується біографічних
моментів... Геній М.Гоголя "дотепер залишається невідомим повною мірою
не тільки широкому читачеві, але і літературознавцям, що при нинішньому
стані вітчизняної науки не завжди здатні осмислити долю письменника і
183
його зрілу прозу. Це може зробити тільки глибокий знавець як творчості М.­
Гоголя, так і святовітчизняної літератури, і неодмінно знаходиться в лоні
Православної Церкви..." [13].
Однак треба зауважити, що крім "Вибраних місць з листування з
друзями" і "Міркувань про Божественну літургію", М.Гоголю належать вели­
кі виписки зі творінь святих отців, що займають в архіві письменника не
одну сотню сторінок. У своєму заповіті Микола Гоголь радив сестрам від­
крити в їхньому селі притулок для бідних дівиць, а по можливості і пере­
творити його в монастир. І просив: "Я б хотів, щоб тіло моє було поховано
якщо не в церкві, то в огорожі церковної, і щоб панахиди по мені не припи­
нялися".
За спогадами доктора А.Тарасенкова, помітно, що за кілька днів до
смерті Микола Васильович указував йому "на твір Іоанна Лествичника, у
якому зображені ступені християнської досконалості, і радив прочитати його".
У 1842 році М.Гоголь писав В.Жуковському: "Живе в душі моїй глибока,
непереборна віра, що небесна сила допоможе зійти мені на ті сходи, що має
бути мені, хоча мешкає ще на нижчих і перших її ступінях"; у 1843 році Н.Ше­
реметьєвій: "Довге виховання має бути мені, великі важкі сходи".
Про духовну творчість і християнське життя М.Гоголя як невід'ємної
його частини Володимир Воропаєв пише з дивним тактом і обережністю.
Книга "Духом схимник розтрощений..." дозволяє зовсім по-новому глянути
на такі важливі події духовного життя Гоголя, як його бажання прийняти
постриг, відвідування Оптіної пустелі і паломництво в Єрусалим до Труни
Господньої.
Сьогодні відомо, що в бібліотеці Оптіної пустелі зберігався екземпляр
"Вибраних місць з листування з друзями" із вкладеним у нього відгуком свя­
тителя Ігнатія (Брянчанинова), переписаного рукою старця Макарія [3].
В. Жуковський згадував, що сьогоденним покликанням М.Гоголя було
чернецтво. "Я упевнений, – писав Жуковський П.Плетньову в березні 1852
року з Бадена, одержавши звістку про смерть М.Гоголя, –- що якби він не
почав свої "Мертві душі", яких закінчення лежало на його совісті і все йому
не давалося, то він давно б став ченцем і був би заспокоєний зовсім,
вступивши в ту атмосферу, у якій душа його дихала б легко і вільно".
Безумовно, сильна сторона згаданої книги – глибоке знання матеріалу і
культурно-історичного контексту часу. Її відрізняє стримана і лаконічна манера
оповідання. Головне ж достоїнство книги – її цінність як однієї з перших ду­
ховних біографій письменника. Ми знаходимо тут хронологічно простежений
опис останніх днів життя М.Гоголя, зроблений на основі розвідки. Події від­
новлюються не тільки за листами самого письменника і спогадами його най­
ближчих друзів, але і за записками доктора А.Тарасенкова, домашнього лікаря,
у будинку якого і провів свої останні дні Гоголь. Використовувалися також і
маловідомі свідчення фортечного фельдшера А.Зайцева, який брав особисту
участь у лікуванні Гоголя [13, с.6].
Один із друзів по творчості М.Гоголя – художник О.Іванов обрав сюжет,
що дозволив показати духовне переродження людей різних віків і соціальних
станів, коли навіть раб у надії на краще починає почувати себе людиною. Оле­

184
ксандр Андрійович припускав викликати у глядачів стан щиросердечного ката­
рсису, що приведе до настання на землі нової ери волі, добра і соціальної
справедливості. У своїй картині Іванов моделює загальні ситуації людського
поводження. В ній художник прописав і по християнські „смиренну” постать М.
Гоголя. Разом з тим, він гранично використовує поетичні ресурси ситуації „купа­
ння”. Назву "Явище Христа народу" картина одержала в 1858 р., коли була
представлена петербурзькій публіці. Сам майстер назвав свою полотнину
"Поява Месії" чи "Явище у світ Месії" [6, с.25].
Першим портретистом Миколи Васильовича є О.Іванов. Одна з голо­
вних удач портретної творчості Іванова (і, як на нашу думку, єдина) –
„Портрет М.В.Гоголя” (1841). Вони познайомилися в Римі в 1838 році. Їхня
дружба тривала до кінця 1840-х років, але перервалася, коли у художника
настала жорстока криза. Як відзивалися сучасники, „реальні події (револю­
ція 1848 року і настання реакції в Італії) усе більше переконували Іванова в
неспроможності ідеї його картини про те, що поява довгоочікуваного Месії
здатна дозволити знищити у світі зло” [2, с.81]. І художник може зобразити
тільки те, що він відчув. А провідна тема картини – людина у мінливому сві­
ті [2, с.85]. Однак творець завжди відчуває замішання при спробі пояснити
причини і джерело своїх фантазій…[8]. Проте, "брила" Іванова не підлягає
забуттю, тому що художник створив новий образ Христа, розвивати який
пізніше будуть Полєнов, Бердяєв, Суриков, Флоренський, Мень та ін.
Народне життя і побут народу стали основною темою здобутків М. Го­
голя, де культура народу є монолітом, що поєднує його (народ). А хіба не
майбутні картини „Тараса Бульбы” постають вже в тім синтезі, влучному
узагальненні пісенного циклу, що дає Гоголь у статті про „Малороссийские
песни”, у них „…рухає широка воля козацького життя. Скрізь вбачається та
сила, радість, могутність, з якими козак кидає тишу і безтурботність життя
домовитого, щоб удатися у всю поезію битв, небезпек і розгульного бенкету
з товаришами. …Упертий, непохитний, він поспішає в степ, у вольницю
товаришів” [18, с.60].
Творчість М.Гоголя викликала численні спадкування і взаєморозумін­
ня в українській літературі: Г.Квітка, П.Куліш, О.Стороженко, і в російській –
представники „української школи” (Е.Гребінка, Ф.Достоєвський, В.Сологуб
та ін.) [22, с.391].
Як релігійного мислителя, а не автора жартів, його добре характери­
зував Д.Мережковський. Але ідеологія Гоголя викликала і великі розбіж­
ності в оцінках. Так що „Выбранные места из переписки с друзьями” (1847)
одержали негативну оцінку з боку політичних „лівих” кіл (окремі висловлен­
ня Бєлінського), які бачили в здобутках натурального періоду лише сатиру
на російську дійсність, зневажаючи їх творчим завданням... Тенденційно й
у радянський час ставилися до творчості Гоголя, навіть у видавництвах по
частині формування збірників і видання повного зібрання творів. Останній
здобуток, що згадується нами, не знайдеш у ряді видань. Його „Божествен­
на літургія” – богословське надбачення – видавалося усього кілька разів. У
деяких виданнях для дітей взагалі прізвище письменника відсутнє [24].

<< Предыдущая

стр. 32
(из 41 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>