<< Предыдущая

стр. 5
(из 13 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>

- мігрень;
- серцева недостатність (при жорсткому слідуванні правилам
призначення)
- гіпертензія у передопераційному або післяопераційному періоді.
Бета-адреноблокатори знижують АТ завдяки зменшенню серцевого
викиду та пригніченню секреції реніну. Для лікування АГ застосовуються всі
групи бета-адреноблокаторів: селективні та неселективні, із внутрішньою
симпатоміметичною дією та без неї. В еквівалентних дозах вони дають
схожий антигіпертензивний ефект. Бета-адреноблокатори із альфа-
блокуючими властивостями (лабеталол, карведілол) справляють більш
сильну антигіпертензивну дію. Небажанами ефектами бета-адреноблокаторів
є бронхоконстрикторна дія, погіршення провідності в міокарді та
периферичного кровообігу, негативний вплив на метаболізм глюкози і
ліпідів. Бета-адреноблокатори, які мають вазодилатуючі властивості
(карведілол, небіволол, целіпролол) не дають несприятливих метаболічних
ефектів.
АНТАГОНІСТИ КАЛЬЦІЮ розділяють на 3 групи: фенілалкіламіни
(верапаміл, галопаміл), похідні бензотіазепіну (ділтіазем) та
дигідропирідини. Перевагу антагоністам кальцію слід надавати у таких
випадках:
- середній та похилий вік;
- ізольована систолічна гіпертензія;
- цукровий діабет;
- дисліпідемія;
- ураження паренхіми нирок;
- стабільна стенокардія;
- суправентрикулярна тахікардія та екстрасистолія (верапаміл,
ділтіазем);
- порушення периферичного кровообігу.
Слід застосовувати лише антагоністи кальцію тривалої дії, оскільки
короткодіючі дигідропирідинові похідні можуть справляти негативний
вплив на перебіг артеріальної гіпертензії: є дані про збільшення ризику
інфаркту міокарда та підвищення смертності у осіб похилого віку при їх
застосуванні. У виняткових випадках, коли препарати тривалої дії є
недоступними (наприклад, з економічних причин), на короткий строк можна
застосовувати дигідропирідинові похідні короткої дії у комбінації з бета-
блокаторами. Останні частково нівелюють побічні ефекти дигідропирідинів,
зокрема, активацію симпато-адреналової системи.
30

Таблиця 11
Антагоністи кальцію
Середні Частота
дози прийому
Назва препарату Примітка
(мг на на добу
добу)
120-480 1–2 Верапаміл та
Верапаміл тривалої дії
ділтіазем
Ділтіазем тривалої
120-540 1–2 блокують повіль-
дії
ні канали у сину-
совому та AV
узлах, внаслідок
чого можуть
спричиняти
брадікардію та
AV блокаду
Дигідропирідинові похідні
Амлодипін 2.5–10 1 Похідні дигідро-
Ісрадипін 2.5–10 1–2 пирідину мають
Лацидипін 2–4 1 більш виразний
Лерканидипін 10-20 1 вазодилатуючий
Нікардипін тривалої дії 60–120 1 ефект, ніж ділтіа-
1–2 зем та верапаміл,
Нітрендипін 10–20 тому можуть
спричиняти
Ніфедипін тривалої дії 20– 60 2– 3 головний біль,
запаморочення,
Фелодипін 2,5 – 20 1 почервоніння
обличчя, тахікар-
дію, периферичні
набряки
Амлодипін та лацидипін – препарати, які мають найбільшу тривалість дії
серед дигідропирідинових похідних .
Антагоністи кальцію зменшують АТ завдяки зниженню судинного
тонусу, зумовленого зменшенням концентрації кальцію в гладких м’язах
судин. Верапаміл та ділтіазем діють також на синусовий та атріо-
вентрикулярний вузли, у зв’язку з чим вони протипоказані при слабкості
синусового вузла, атріо-вентрикулярній блокаді та вираженій брадикардії.
Дигідропирідинові антагоністи кальцію (ніфедипін, нікардипін, нітрендипін,
ісрадипін) мають більш сильну вазодилатуючу дію, ніж верапаміл та
ділтіазем, через що можуть викликати тахікардію, приливи крові, набряки на
ногах. Всі антагоністи кальцію, крім амлодипіну та фелодипіну,
протипоказані при серцевій недостатності, оскільки мають виразну негативну
інотропну дію. Антагоністи кальцію, на відміну від діуретиків та бета-
31


адреноблокаторів, є метаболічно нейтральними: вони не впливають на
толерантність до глюкози та рівень ліпідів у крові.
ІНГІБІТОРИ АПФ зменшують концентрацію ангіотензину II в крові та
тканинах, а також збільшують у них вміст брадикініну, завдяки чому
знижується тонус судин та АТ. Вони застосовуються для лікування як м’якої,
так і тяжкої гіпертензії, особливо ефективні у хворих з високою активністю
реніну, а також у тих, хто приймає діуретики, оскільки діуретики
підвищують рівень реніну та активність системи ренін-ангіотензин в крові.
Перевагу призначенню інгібіторів АПФ слід надавати у таких ситуаціях:
- супутня серцева недостатність;
- безсимптомне порушення функції лівого шлуночка;
- ренопаренхімна гіпертензія;
- цукровий діабет;
- гіпертрофія лівого шлуночка;
- перенесений інфаркт міокарда;
- перенесений інсульт або транзиторне порушення мозкового
кровообігу;
- - підвищена активність ренін-ангіотензинової системи
(в т.ч. односторонній стеноз ниркової артерії).
Таблиця 12
Інгібітори АПФ
Середні Частота
Назва дози прийому
Примітка
препарату (мг на на добу
добу)
Беназеприл 10–40 1–2 Можуть спричиняти гіпер-
Еналаприл 5–40 1–2 каліємію у хворих з
Каптоприл 25–100 2–3 нирковою недостатністю
Квінаприл 10–80 1–2 або у тих, хто приймає
Лізіноприл 10–40 1–2 калійзберігаючі діуретики.
Моексиприл 7.5–30 1 У хворих з креатиніном
Периндоприл 4–8 1 крові >2.5 мг/дл (220
Раміприл 2,5–20 1–2 мкмоль/л) дозу інгібіторів
Спіраприл 6 1 АПФ необхідно зменшити
Трандолаприл 1-4 1
Фозіноприл 10–40 1–2
Цилазаприл 2,5–10 1–2
Рекомендується починати лікування з невеликих доз (наприклад 12.5 мг
каптоприлу чи 5 мг еналаприлу), щоб запобігти розвитку гіпотензії, яка
інколи виникає при прийомі першої дози препарату (за винятком
періндоприлу, який не дає ефекту першої дози). Перевагою інгібіторів АПФ є
їх здатність зменшувати смертність хворих із серцевою недостатністю та
після гострого інфаркту міокарда. У хворих із стабільною ІХС смертність
зменшується при вживанні периндоприлу. Інгібітори АПФ також зменшують
32


протеїнурію у хворих з АГ та цукровим діабетом завдяки здатності
знижувати високий внутрішньогломерулярний тиск (останній підтримується
ангіотензином II). Як і антагоністи кальцію, інгібітори АПФ є метаболічно
нейтральними препаратами. Негативні сторони їх дії – здатність викликати
ниркову недостатність у хворих із двостороннім стенозом ниркових артерій
або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки, а також сухий кашель, що
спостерігається у 10–12% хворих, які приймають ці препарати.
АНТАГОНІСТАМ АНГІОТЕНЗИНУ II слід надавати перевагу у таких
випадках:
- діабетична нефропатія;
- наявність побічних ефектів (кашлю) у разі застосування інгібіторів
АПФ;
- серцева недостатність.
Таблиця 13
Антагоністи ангіотензину ІІ

Середні Частота
Назва препарату дози прийому
(мг на добу) на добу
Валсартан 80-320 1
Епросартан 400-800 1
Ірбесартан 150-300 1
Кандесартан 8-32 1
Лозартан 50-100 1
Олмесартан 20-40 1
Телмісартан 20-80 1


Механізм їх антигіпертензивної дії – блокада рецепторів ангіотензину
(АТ 1 – рецепторів), яка запобігає реалізації основних фізіологічних ефектів
ангіотензину II. За механізмом дії та клінічною ефективністю ці препарати
близькі до інгібіторів АПФ. Як правило, вони не викликають кашлю та
ангіоневротичного набряку. Відсутність істотних побічних ефектів є особли-
вістю цього класу препаратів. Препарати ефективні при одноразовому прийомі.
Антигіпертензивна дія посилюється при застосуванні разом з діуретиками.
АНТИГІПЕРТЕНЗИВНІ ПРЕПАРАТИ ДРУГОЇ ЛІНІЇ
До першого ряду препаратів не ввійшли блокатори ? 1 -адренорецепторов
(празозин,доксазозин), агоністи альфа2 – адренорецепторів центральної дії
(клонідін, гуанабенз, метилдопа, гуанфацин), алкалоїди раувольфії, анти-
адренегічні препарати периферійної дії (гуанетидин, гуанадрел) та прямі
вазодилататори (гідралазин, міноксиділ).
Альфа1 -адреноблокатори (доксазозин) виявились менш ефективними, ніж
тіазидоподібний діуретик хлорталідон в дослідженні ALLHAT, у зв’язку з
чим їх тепер не вважають препаратами першої лінії. Вони чинять виразну
судинорозширюючу дію в результаті селективної блокади альфа1-адрено-
рецепторів у судинах. Викликають зниження АТ, найістотніше при прийомі
33


першої дози (“ефект першої дози”) та при переході з горизонтального у
вертикальне положення. У зв’язку з цим починати лікування цими
препаратами слід з мінімальної дози (0.5 мг празозину, 1мг доксазозину).
Доксазозин є препаратом пролонгованої дії, завдяки чому ортостатичні
реакції та “ефект першої дози” при його вживанні спостерігаються рідко, на
фоні празозину – часто. Основним станом, за якого слід надавати перевагу
цим препаратам, є аденома передміхурової залози. Вони справляють
позитивний вплив на хворих з аденомою простати завдяки тому, що
зменшують ступінь обструкції сечовивідних шляхів.
Таблиця 14
Альфа 1-адреноблокатори
Середні Частота
дози прийому
Назва препарату Примітка
(мг на на добу
добу)
Можуть спричи-
1–16 1
Доксазозин няти ортостатичну
1–20 2–3
Празозин гіпотензію
1–20 1
Теразозин

Незважаючи на достатню антигіпертензивну ефективність та суттєве
зменшення частоти ускладнень АГ при тривалому застосуванні
антиадренергічних препаратів центральної дії, сьогодні вони відсунуті на
другий план новими, більш специфічними засобами. Найважливіша причина
цього – небажані ефекти, що погіршують якість життя хворих. Центральним
альфа-агоністам властиві седативна дія та сухість у роті, алкалоїдам
раувольфії – седативна дія, набряк слизової оболонки носа, подразнення
слизової оболонки шлунка; прямі вазодилататори спричиняють рефлекторну
тахікардію та затримують рідину в організмі. Седативний ефект порушує
працездатність, емоційний стан, знижує увагу, уповільнює реакцію хворих.
Проте використання невеликих доз цих препаратів дозволяє значно
зменшити їх небажані ефекти, а комбіноване застосування препаратів
центральної дії з діуретиками та вазодилататорами супроводжується значним
зниженням АТ при мінімальних небажаних реакціях. Досить ефективна
комбінація резерпіну з гідралазином та гідрохлоротіазидом (адельфан) або з
дигідроергокристином та клопамідом (кристепін, бринердін, нормотенс).
34



Таблиця 15
Інші антигіпертензивні препарати
Середні дози Частота прийому
Назва препарату
(мг на добу) на добу
Агоністи альфа-рецепторів центральної дії
Гуанфацин 0,5–2,0 1
Клонідін 0,1–0,8 2–4
Клонідін (пластир тривалої дії) 0,1–0,3 1 раз на тиждень
Гуанабенз 4–64 2
Метилдопа 250–1000 2
Антиадренергічні препарати периферійної дії
Гуанадрел 10 – 75 2
Гуанетидин 10 – 100 1
Алкалоїди раувольфії
Раунатин 0,002–0,012 2–3
Резерпін 0,05 – 0,25 1
Прямі вазодилататори
Гідралазин 25 – 100 2–4
Міноксиділ 2,5 – 80 1–2

НОВІ АНТИГІПЕРТЕНЗИВНІ ПРЕПАРАТИ

Агоністи імідазолінових рецепторів є новою генерацією препаратів,
що діють на центральну нервову систему. Їх особливість – менша частота
побічних ефектів порівняно з іншими препаратами центральної дії, такими.як
метилдопа, клонідін, гуанфацин. Останні знижують АТ внаслідок
зв’язування з альфа2 -адренорецепторами в ЦНС та на периферії, що веде до
зменшення вивільнення норадреналіну з нервових закінчень. Однак
взаємодія з альфа2 - рецепторами призводить, поряд зі зниженням АТ, і до
побічних ефектів – втоми, сухості в роті, сонливості. Протягом останніх
років синтезовані препарати, які мінімально впливають на альфа2 -рецептори і
стимулюють переважно імідазолінові рецептори в ЦНС – моксонідін та
рилменідін. Клінічні обстеження показали, що за ефективністю ці препарати
не поступаються клонідіну, але в 2 рази рідше викликають побічні явища.

ВИБІР АНТИГІПЕРТЕНЗИВНИХ ПРЕПАРАТІВ
Дані доказової медицини свідчать про те, що раціональна

<< Предыдущая

стр. 5
(из 13 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>