<< Предыдущая

стр. 4
(из 5 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>

виготовлення та використання політичної реклами, політичної агітації, стимулювання політичних дій, активної політичної поведінки та ін. [9].
Вдале застосування прийомів маркетингу в політиці забезпечує досягнення популярності, перемогу на виборах, утримання на верхівці «політичного Олімпу». Сутністю політичного маркетингу є вивчення існуючої та формування бажаної громадської думки щодо образу (іміджу) політика, політичної організації чи ідеї.
Найважливішими функціями політичного маркетингу вважають: вивчення реального уявлення людей про політика, організацію чи ідею; визначення характеристик ідеального образу, що існує в масовій свідомості, та якомога тісніше зближення цих двох образів; планування та втілення в життя конкурентоспроможної програми дій, розрахованої на розуміння та активну підтримку громадськістю політичного лідера, організації чи ідеї.
Одним із різновидів політичного маркетингу є виборча інженерія, тобто комплекс правових, адміністративних, політичних та інших заходів, що регулюють політичні відносини щодо норм представництва та процедур формування законодавчих, виконавчих і судових органів влади.
З певним спрощенням можна сказати, що під поняттям виборчої інженерії розуміють пристосування виборчих процедур до реалізації інтересів правлячих та політичних еліт стосовно завоювання і збереження влади на національному, регіональному та місцевому рівнях. Головним предметом уваги виборчої інженерії є виборчі системи, що аналізуються, виходячи з таких їхніх характеристик: кількість голосів на одного виборця, способи визначення виборчих округів, кількість депутатів, що обираються від кожного округу тощо.
Основними видами виборчої інженерії, якими користується політична та правляча еліта, є: зміна виборчих систем і процедур залежно від політичної ситуації; стимуляція пересування виборців з одного округу до іншого; маніпуляція кордонами виборчих округів, сприятливе «розмежування» округів та виборчих дільниць, маніпуляція часом проведення виборів.
Названі види виборчої інженерії є цілком легальними способами нав’язування правлячими колами своїх «правил гри», з якими змушена погоджуватись політична опозиція. За розумного використання цих засобів представниками правлячої еліти вони можуть дати істотну перевагу тим, хто перебуває при владі.
Різновидом політичного маркетингу є політична іміджологія. Імідж політичний (від англ. image — зображення, відбиття в дзеркалі) — образ (найчастіше політика, політичного лідера), що цілеспрямовано формується для забезпечення належного емоційно-психологічного впливу на певні кола суспільства з метою популяризації, політичної реклами і т. ін. Річ у тім, що населення формує своє уявлення про політика не через безпосередні контакти, як буває за звичайного знайомства, а на підставі його «символічного відображення» в засобах суспільних комунікацій. Таке символічне, знакове відображення і є політичним іміджем. Політик, як правило, стає певним символом, що значно полегшує реагування суспільства на його поведінку, оскільки відпадає потреба щоразу по-новому тлумачити ті чи інші його дії.
Політичний імідж — це своєрідне відображення суспільного уявлення про ідеальне втілення тієї чи іншої соціальної ролі. Імідж політика включає різноманітні характеристики: особистісні якості (рішучість, певна агресивність, привабливість, зовнішній вигляд); організаторські, управлінські здібності (компетентність, уміння полемізувати, участь у процесах прийняття рішень); характеристики, що зближують лідера з електоратом (виходець з низів, невибагливий у побуті) та ін. Імідж політика формується на підставі реально властивих цій особистості характеристик, але у відповідний спосіб «препарованих» спеціалістами (іміджмейкерами). Вправний іміджмейкер завжди вибере з наявного набору саме те, що найліпше впливатиме як на виборців у цілому, так і на конкретні соціальні групи. Образ політика відтак свідомо збагачується тими характеристиками, які потрібні для посилення значущості особи, але реально існують лише в потенції. Формування політичного іміджу спирається не тільки на характерні риси самого політика, а й тих осіб, що постійно супроводжують його (сім’я, діти, найближчі друзі), а також на спосіб його життя (домашні тварини, хобі, улюблений відпочинок) та минуле (якісь благородні чи геройські вчинки).
У цілому засоби зі створення політичного іміджу мають позитивний характер, хоча б тому, що вони наближають політика до його електорату, змушують враховувати настрої населення, підтримувати з ним постійний зв’язок.
Завершальним етапом політичного маркетингу є політичне рекламування, спрямоване на формування позитивного політичного іміджу тих чи інших державних, соціальних, політичних інститутів, окремих лідерів та особистостей, ідей, доктрин, програм тощо.
Виокремлюють такі етапи політичного рекламування (багато в чому вони збігаються зі щойно розглянутим процесом створення політичного іміджу — це не дивно, бо їхня мета, власне, така сама): 1) дослідження характеристик ідеального іміджу; 2) дослідження характеристик реального іміджу (якщо такий уже існує в суспільній свідомості); 3) «пакування» (проектування) іміджу, що планується на «продаж»; 4) розробка форм, методів і засобів просування «спакованого» іміджу на політичний ринок; 5) «продаж» створеного іміджу через засоби політичної комунікації; 6) аналіз ефективності рекламної кампанії та коригування раніше запланованих дій.
Ефективність здійснення політичного рекламування оцінюється тим, чи пощастило вигідно «продати» політичний товар. Ясна річ, що для досягнення успіху потрібно залучати професіоналів у галузі політології, соціальної психології, соціології та комунікації.
В Україні політичне рекламування, як і сам політичний ринок, ще тільки формуються. Однак у вітчизняну політичну практику все активніше входять специфічні товари політичного ринку, тобто різноманітні вигоди і привілеї. Насамперед це пов’язано зі зростанням ролі політичної реклами та широким використанням засобів масової інформації, а також включенням такого потужного засобу впливу на політичні рішення, як громадська думка.

ЛІТЕРАТУРА







Розділ І. Місце і роль політики та політології
як науки в житті суспільства
1. Американская социология. — М., 1972. — С. 205—207.
2. Див.: Аристотель. Сочинения: В 4 т. — М., 1984. — Т. 4. — С. 55.
3. Див.: Политология. Энциклопедический словарь. — М., 1993. — С. 269.
4. Див.: Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. — К., 1998. — С. 325—333.
5. Там само. — С. 325—333.
6. Гравитц М., Пенто Р. Методы социальных наук. — М., 1972. — С. 190.
7. Цит. за: Цыганков П. Политология Роберта Даля // Социально-политические науки. — 1990. — №10. — С. 88.
8. Див.: Санистебан Л. С. Основы политической науки. — М., 1992. — С. 7.
9. Див.: Демидов А. И., Федосеев А. А. Основы политологии. — М., 1995. — С. 6.
10. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. — Т. 25. — Ч. 1. — С. 257.
11. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. — Т. 9. — С. 72.
12. Див.: Політологія: історія та методологія / За заг. ред. Ф. М. Кирилюка. — К.: Здоров’я, 2000. — С. 20.
13. Див. Політологія: історія та методологія / За заг. ред. І. С. Юзюбка, К. М. Левківського. — К.: Вища шк., 1998. — С. 18.
14. Див.: Политология: Энциклопедический словарь.— М., 1993. —
С. 256.
15. Freund Y. L’Essense du politique. — Paris, 1965. — P. 374.
16. Макиавелли Н. Государь. — М., 1910. — С. 14.
Розділ ІІ. Політичні ідеї Стародавнього світу,
Середніх віків та Відродження
1. Див.: Корягин К. М. Конфуций. Его жизнь и философская деятельность. — СПБ, 1897.
2. Див.: Демокрит в его фрагментах и свидетельствах древности. — М., 1935.
3. Платон. Государство. Сочинения: В 3 т. — М., 1971. — Т. 3. — Ч. 1. — С. 564.
4. Аристотель. Сочинения: В 4 т. — М., 1984. — Т. 4. — С. 376.
5. Див.: Макиавелли Н. Государь. — М., 1910.
Розділ ІІІ. Політична думка Нового
та Новітнього Часу
1. Див.: Гоббс Т. Левиафан. — М., 1936.
2. Див.: Локк Д. Опыт о человеческом разуме. — М., 1960.
3. Див.: Монтескье Ш. Избранные произведения. — М., 1955.
4. Див.: Вольтер. Избранные произведения. — М., 1956.
5. Руссо Ж.-Ж. Трактаты. — М., 1969. — С. 159.
6. Там само. — С. 160.
7. Гегель Г. Сочинения. — М.; Л., 1934. — Т. 7. — С. 211.
8. Там само. — С. 211
9. Див.: Цыганков А. П. Политология Роберта Даля // Социально-политические науки. — 1990. — №10. — С. 94.
10. Вятр Е. Социология политических отношений. — М., 1979. — С. 294.
11. Lasswell H. Psychopathology and Politics. — N. Y., 1960. — P. 280.
12. Ibid. — P. 303.
13. Фромм Э. Бегство от свободы / Пер. с англ. — М., 1990. — С. 213—214.
14. Там само. — С. 118.
15. Моргентау Г. Четыре парадокса ядерной стратегии. — М., 1967. — С. 353.
16. Див.: Сытин А. Г. Политическая социология Мориса Дюверже (Власть и демократия: зарубежные ученые о политической науке). —М., 1990. — С. 90.
17. Цит. за: Запрудский Ю. Г. Социальный конфликт: политологический анализ. — Ростов-на-Дону, 1992. — С. 35.
18. Там само.
19. Там само. — С. 36.
Розділ ІV. Розвиток політичної думки в Україні
1. Історія філософії на Україні. — К., 1987. — С. 27.
2. Оглоблін О. Гетьман Іван Мазепа і духовне життя України // Памятки України. — 1991. — №6. — С. 18.
3. Дорошенко Д. І. Нарис історії України. — К., 1991. — С. 152.
4. Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т. — К.; Львів, 1909. — Т. 7, С. 269—270.
5. Крип’якевич І. П. Історія України. — Львів, 1991. — С. 173.
6. Див.: Голос України. — 1991. — №11.
7. Див.: Угода та Конституція Пилипа Орлика // Права держави.— 1992. — №5. — С. 8—9.
8. Драгоманов М. Австро-руські спомини. — Львів, 1889. — С. 221.
9. Драгоманов М. Автобіографія (Вибрані твори). — Прага; Нью-Йорк, 1937. — С. 75.
10. Див.: Грушевський М. Автобіографія. — Львів, 1906.
11. Грушевський М. Історія України-Руси. — К. — 1913. — Т. 1. — С. 8.
12. Там само. — С. 14.
13. Грушевський М. Українська партія соціалістів-революціонерів та її завдання // Борітеся — поборете. — 1920. — №1. — С. 21.
14. Його ж. На село (там само. — №4. — С. 17).
15. Там само. — С. 29.
16. Грушевський М. Про українську мову і українську справу: Статті і замітки. — К., 1907. — С. 15, 16.
17. Грушевський М. Історія України-Руси. — К., 1913. — Т. 1. — С. 3.
18. Грушевський М. На порозі нової України. Гадки і мрії. — К., 1918. — С. 76.
19. Грушевський М. Українська партія соціалістів-революціонерів та її завдання // Борітеся — поборете. — 1920. — №1. — С. 44.
20. Див.: Грушевський М. Вільна Україна. — Нью-Йорк, 1918.
21. Грушевський М. Якої автономії і федерації хоче Україна. — Відень, 1918. — С. 20—21.
22. Грушевський М. На порозі нової України. Гадки і мрії. — К., 1918. — С. 24.
23. Там само. — С. 75.
24. Зі з’їзду національностей у Києві // Українське слово (Львів). — 1917. — 3 листоп.
25. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. — Відень, 1926. — С. 129—132.
26. Липинський В. До українських хліборобів // Українська суспільно-політична думка в ХХ столітті: Документи і матеріали: У 3 т. — Мюнхен, 1983. — Т. 1. — С. 482.
27. Липинський В. Листи до братів-хліборобів… . — С. 69.
28. Там само. — С. 375.
29. Там само. — С. 376.
30. Там само.
31. Там само. — С. 20.
32. Там само. — С. 387.
33. Там само. — С. 67.
34. Липинський В. «Нова зоря» і ідеологія гетьманців // Діло. — 1929. — 18 лип. — Ч. 157. — С. 1.
35. Ткачук Д. Український націоналізм (Народня бібліотека «Поступ»). — Прага, 1940. — С. 5.
36. Там само. — С. 10.
37. Донцов Д. Націоналізм. — Лондон; Торонто, 1966. — С. 341—342.
38. ЦДІА України, ф. 304, оп. 1, спр. 1, арк. 57.
39. Лисяк-Рудницький І. Український націоналізм // Енциклопедія українознавства. — Париж; Нью-Йорк, 1966. — Т. 5. — С. 1724.
Розділ V. Сучасні ідейно-політичні течії
1. Див.: Заблоцький В. Феномен лібералізму // Схід. — 1998. — № 6. — С. 26—35.
2. Див.: Голубицький О., Кулик В. Консерватизм — ідеологія порядку, стабільності і добробуту. — К., 1995.
3. Современный консерватизм. — М., 1994.
4. Див.: Маркс К., Энгельс Ф. Манифест Коммунистической партии // Маркс К., Энгельс Ф. Полн. собр. соч. — Т. 4. — С. 419—459.
5. Див.: Маркс К. Критика Готской программы // Маркс К., Энгельс Ф. Полн. собр. соч. — Т. 19. — С. 9—32.
6. Див.: Ленин В. И. Государство и революция // Ленин В. И. Полн. собр. соч. — Т. 33. — С. 1—120.
7. Див.: Троцкий Л. Сталинская школа фальсификаций. — М., 1990. — С. 7—8.
8. Эклунд К. Эффективная экономика: шведская модель. — М., 1991.
9. Див.: Туган-Барановский М. И. П. Ж. Прудон, его жизнь и общественная деятельность. — СПБ, 1891.
10. Див.: Бакунин М. А. Философия. Социология. Политика. — М., 1989. — С. 483.
11. Див.: Кропоткин П. А. Записки революционера: М.; Л., 1933.
12. Троцкий Л. Наша революция. — СПБ, 1905. — С. 274.
13. Там само. — С. 266—267.
14. Див.: Глобальні трансформації і стратегії розвитку / Кер. авт. кол. О. Г. Білорус. — К., 1998.
15. Див.: Современный мир глазами «зелёных» — М., 1987.
16. Див.: Политология. Энциклопедический словарь. — М., 1993. — С. 400.
17. Див. Желев Ж. Фашизм. — М., 1991.
18. Див. Остроухов. Терроризм: Социально-философские аспекты исследования. — Вып. 3. — М., 1999. — С. 216—224.
19. Ковальский Я. В. Папы и папство І—ХХ в. — М., 1991.
20. Крывелёв И. История религии: В 2 т. — М., 1975—1976.
Розділ VI. Політична влада
1. Див.: Аристотель. Сочинения: В 4 т. — М., 1984. — Т. 4. —
С. 376—380; Гегель Г. Философия права. — М., 1990. — С. 308—339; Соловьев В. С. Сочинения: В 2 т. — М., 1990. — Т.1. — С. 415—420.
2. Див.: Бурлацкий Ф. М. Политические системы современности. —М., 1978. — С. 26.
3. Див.: СЭС. — М., 1990.— С. 26.
4. Див.: Политология: Энциклопедический словарь. — М., 1993. — С. 45.
5. Конституція України. — К., 1996. — С. 4.
6. Див. Кремень В., Табачник Д., Ткаченко В. Україна: альтернативи поступу. Критика історичного досвіду. — К., 1996. — С. 271—279.
7. Там само.
8. Конституція України. — К., 1996. — С. 4.
9. Кучма Л. Д. Немає Батьківщини без свободи і свободи без Батьківщини // Голос України. — 1996. — 28 серп.
10. Драгоманов М. Политические сочинения. — Париж, 1906. — С. 220.
Розділ VІІ. Політична система суспільства
1. Див.: Журавський В. С. Політична система України: проблеми становлення і розвитку. — К., 1999.
2. Социально-политические науки. — 1991. — № 5. — С. 67.
3. Див.: Политология: Энциклопедический словарь. — М., 1993. — С. 273.
4. Политика мира и развитие политических систем. — М., 1979. — С. 208—209.
5. Марков П. Г. Политика, власть, демократия. — К., 1999.
6. Див.: Липинський В. Листи до братів-хліборобів: про ідею і організацію українського монархізму // Філософська і соціологічна думка. — 1991. — № 10. — С. 83.
7. Саламатин В. С. Политические режимы: к методологии понятий. — М., 1995.
8. Див.: Технік А. В. Тоталітаризм і авторитаризм (спільне й особливе) // Актуальні проблеми політики. — 1999. — Вип. 5. — С. 133—136.
9. Див.: Трубайчук А., Розумок В. Що таке тоталітаризм // Пам’ять століть. — 1998. — № 6. — С. 16—28.
10. Див.: Ладиченко В. В. Суть та функції державної влади // Держава і право. — 1999. — Вип. 2.
11. Ленін В. І. Про державу // Ленін В. І. Повн. зібр. тв. — Т. 39. — С. 70.
12. Бакунин М. Государственность и анархия. — Женева, 1873. — С. 278, 280, 281.
13. Див.: Козлихин И. Ю. Идея правового гусударства. История и современность. — СПб, 1993.
14. Див.: Політичні партії України / За ред. В. М. Якушика. — К., 1996.
15. Каддафи М. Зелёная книга. — М., 1989. — С. 27—28.
16. Див. Политология: Энциклопедический словарь. — М., 1993. — С. 246.
17. Див.: Михельс Р. Социология политической партии в условиях демократии // Диалог. — 1990. — № 5. — С. 84.
18. Див.: Дюверже М. Однопартийность // Политика. — 1990. — № 6, 7.
19. Михельс Р. Необходимость организации // Диалог. — 1990. — № 3. — С. 58.
20. Острогорский М. Демократия и политические партии. — М., 1930. — Т. 2. — С. 308.
21. Вебер М. Избранные произведения. — М., 1990. — С. 676.
22. Политология и современный политический процесс. — М., 1990. — С. 98.
23. Цит. за: Социально-политические науки. — 1990. — № 9. — С. 72.
24. Див.: Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. — К., 1998. — С. 325—327.
25. Див.: Програмові засади Молодіжного Конгресу українських націоналістів // Визвольний шлях. — 1998. — Кн. 8. — С. 923—926.
26. Див.: Народний Рух України. Документи і матеріали. — К., 1993. — С. 10—16.
27. Див.: Народно-демократична партія. Статут, керівні та контрольні органи. — К., 1998.
28. Див.: Программа Коммунистической партии Украины. Устав Коммунистической партии Украины. — К., 1996. — С. 33—36.
29. Див.: Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. — К., 1998. — С. 335—342.
Розділ VIII. Громадянське суспільство
1. Невичерпність демократії. Видатні діячі минулого і сучасного про вільне, демократичне суспільство і права людини. — К., 1994. — С. 4—5.
2. Гаджиев К. С. Концепция гражданского общества: идейные истоки и основные вехи формирования // Вопр. философии. — 1991. — № 7. — С. 19—20.
3. Цицерон. Диалоги: О государстве. О законах. — М., 1966. — С. 21.
4. Макиавелли Н. Государь. — М., 1990. — С. 69.
5. Монтескье Ш. Избр. произв. — М., 1955. — С. 430.
6. Руссо Ж.-Ж. Трактаты. — М., 1969. — С. 159.
7. Гегель Г.-В.-Ф. Философия права. — М., 1990. — С. 228.
8. Політологічний енциклопедичний словник. — К.: Генеза, 1997. — С. 80.
9. Дорошенко Д. І. Нарис історії України. — К., 1991. — С. 152.
10. Див.: Угода та Конституція Пилипа Орлика // Права держави. — 1992. — № 5. — С. 8—9.
11. Конституція України. — К., 1996. — С. 3.
12. Там само. — С. 4.
Розділ ІХ. Економічна політика
1. Див.: Коновалов В.Н. Экономика и политика. — Ростов-на-Дону, 1995.
2. Див.: Лукінов І. Інвестиційна політика в стабільному економічному розвитку // Економіка України. — 1999. — № 10.
3. Див.: Мандибура В. Посилення політичної дестабілізації в Україні. Соціально-економічні причини // Віче. — 1999. — № 1.
4. Див.: Чистілін Д. Еволюційний розвиток світової економіки та інтеграція України // Економіка України. — 1999. — № 1.
5. Див.: Сатановська О. Роль держави в регулюванні економічних відносин // Економіка України. — 1999. — № 11.
6. Див.: Гальчинський А. Рішучі дії // Економіка України. — 1999. — № 7.
7. Послання Президента України до Верховної Ради України 2000 рік «Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр.» // Урядовий кур’єр. — 2000. — 28 січ.
8. Див.: Лукінов І. Методи і засоби державного регулювання економіки перехідного періоду // Економіка України. — 1999. — № 5.
9. Див.: Мочерний С. Характер перехідного періоду в Україні 90-х // Віче. — 1999. — № 10.
10. Див.: Білорус О., Скаленко О. Українську економіку врятує тільки справжня демократія // Віче. — 1998. — № 4.
11. Див.: Лукінов І. Методи і засоби державного регулювання економіки перехідного періоду // Економіка України. — 1999. — № 5.
12. Див.: Кемпбелл Р., Макконелл, Стенли Л. Брю. Экономикс: принципы, проблемы и политика. — М.: Республика, 1992. — Т. 1. — С. 275.
13. Там само. — С. 277.
14. Там само. — С. 277—278.
15. Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 рік «Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр.» // Урядовий кур’єр. — 2000. — 28 січ.
16. Там само.
17. Див.: Гальчинський А. Складним шляхом реформ: деякі підсумки і перспективи // Економіка України. — 1999. — № 6.
Розділ Х. Соціальна політика
1. Див.: Соціальна сфера у перехідний період. — К.: Основи, 1994.
2. Див.: Скуратівський В. А. Соціальна політика як суспільний феномен і вид практичної діяльності // Вісник УАДУ при Президентові України. — 1997. — № 1. — С. 130—147.
3. Див.: Барков В. Ю. Національні й соціальні проблеми як предмет політики в сучасній Україні. — К., 1998.
4. Див.: Паламарчук В. М. Соціальна стратегія в Україні в період здійснення економічних реформ. — К., 1993.
5. Там само.
6. Див.: Социальная структура общества и её динамика // Социология: наука об обществе. — Херсон: Константа, 1996. — С. 286—324.
7. Ленин В. И. Великий почин / Полн. собр. соч. — Т. 39. — С. 16.
8. Вебер М. Избранные произведения. — М., 1990. — С. 576.
9. Див.: Дзвінчук Д. Конфлікти та способи їх подолання // Віче. — 1999. — № 5. — С. 11—16.
10. Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 рік «Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр.» // Урядовий кур’єр. — 2000. — 28 січ.
11. Там само.
12. Див.: Сіленко А. В. Соціальний захист. Політичний вимір // Віче. — 1999. — №12.
13. Див.: Ролещук Ю. Ф. Эволюция социальной политики США в 60—80-е годы. — М., 1987.
14. Див.: Реформування ринку праці та соціальної політики в Україні. — К.: МОП, 1994.
15. Див.: Біляцький С. Соціальний захист як ознака цивілізованості суспільства // Віче. — 1998. — № 8
16. Див.: Скуратівський В., Палій О., Лібанова Е. Соціальна політика. — К., 1997.
17. Див.: Хилько М. Від психології підкорення до психології захисту природи // Віче. — 1999. — № 6.
18. Маркс К. Энгельс Ф. Сочинения. — Т. 32. — С. 45.
Розділ ХІ. Політика та етнонаціональні відносини
1. Див.: Бромлей Ю. В. Очерк теории этноса. — М., 1983.
2. Див.: Бромлей Ю. В. Этнические процессы в современном мире. — М., 1987.
3. Див.: Макарчук С. Н. Український етнос (виникнення та сучасний розвиток). — К., 1992.
4. Див.: Грушевський М. С. Хто такі українці і чого вони хочуть? — К., 1991.
5. Див.: Ленин В. И. О праве наций на самоопределение / Полн. собр. соч. — Т. 24. — С. 124.
6. Див.: Кашлев Ю. В. Общеевропейский процесс: вчера, сегодня, завтра. — М., 1990.
7. Див.: Гаджиев К. С. Американская нация: национальное самосознание и культура. — М., 1990.
8. Див.: Старосольський В. Теорія нації. — К., Вища шк., 1998.
9. Див.: Ленин В. И. О праве наций на самоопределение / Полн. собр. соч. — Т. 24. — С. 115.
10. Див.: Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів. — К., 1994.
11. Див.: Старосольський В. Теорія нації. — К.: Вища шк., 1998.
12. Див.: Барков В. Ю. Національні й соціальні проблеми як предмет політики в сучасній Україні. — К., 1998.
13. Див.: Шаповал Ю. І. І ці трагічні роки. Сталінізм на Україні. — К., 1990.
14. Див.: Декларація прав національностей України // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 53. — С. 1554.
15. Див.: Картунов О. В. Вступ до етнополітології. — К., 1999. —
С. 238—240.
16. Там само. — С. 230—243.
17. Див.: Грушевський М. Володимир Антонович. Основні ідеї його творчості і діяльності / Записки наукового Українського т-ва в Києві. — К., 1909. — Кн. 3. — С. 8, 9.
18. Див.: Бистрицький Є. Націоналізм та легітимація комуністичної влади. Політологія посткомунізму. Політичний аналіз посткомуністичних суспільств. — К., 1995. — С. 51—66.
19. Див.: Донцов Дм. Націоналізм. — Львів, 1926.
20. Грушевський М. Освобождение России и украинский вопрос. — СПб, 1907. — С. 111.
Розділ ХІІ. Політична культура
1. Див.: Гаджиев К. С. Полическая культура: концептуальный аспект // Полис. — 1991. — № 6.
2. Див.: Дахин В. Политическая культура и власть // Свободная мысль. — 1996. — № 1.
3. Див.: Гердер И. Г. Идеи к философии истории человечества. — М., 1977. — С. 333, 368.
4. Див.: Алмонд Г., Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии // Полис. — 1992. — № 4.
5. Вятр Е. Социология политических отношений. — М., 1979. —
С. 259.
6. Кейзеров Н. М. Политическая и правовая культура. Методологические проблемы. — М., 1993. — С. 14.
7. Див.: Смирнов В. В. «Круглый стол» по проблемам политической культуры. — М., 1979. — С. 128.
8. Див.: Матусевич В. Політична культура: теоретико-методологічні проблеми дослідження // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 1998. — № 4—5.
9. Уледов А. К. Общественная психология и идеология. — М., 1985. — С. 100.
10. Эйдельман Н. Я. Грань веков. Политическая борьба в России. Конец XVIII — нач. ХІХ столетия. — М., 1982. — С. 36.
11. Див.: Бебик В. М., Головатий М. Ф., Ребкало В. А. Політична культура сучасної молоді. — К., 1996.
12. Див.: Шморгун О. Україна: шлях відродження. Економіка, політика, культура. — К., 1994.
13. Див.: Головаха Е. И., Бекешкина И. Э., Небоженко В. С. Демократизация общества и развитие личности. От тоталитаризма к демократии. — К., 1992. — С. 105.
14. Там само. — С. 106.
15. Там само. — С. 117.
16. Див.: Головаха Е. И. Отношение молодёжи к материалам средств массовой информации по проблемам перестройки и демократизации общества. Массовая информация и общественное мнение молодёжи. — К., 1990. — С. 53—67.
17. Див.: Цимбалистий Б. Тавро бездержавності. Політична культура українців. — К., 1994.
18. Цит. за: Політологія / О. І Семків та ін. — Львів, 1994. — С. 419.
Розділ XІII. Особистість і політика
1. Див.: Философия: Учеб. пособие. — К., 1994. — С.159.
2. Див.: Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии.— М., 1991.
3. Див.: Вебер М. Избранные произведения.— М., 1990.
4. Див.: Маркс К. Критика Готской программы // К. Маркс., Ф. Энгельс. — Соч. — Т. 19. — С. 9—32.

<< Предыдущая

стр. 4
(из 5 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>