<< Предыдущая

стр. 4
(из 4 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Кошти, одержані в результаті ліквідаційної процедури, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються:
а) вимоги, забезпечені заставою;
б) вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що виникли у випадках, визначених законодавством про гарантування вкладів фізичних осіб;
в) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банку, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;
г) витрати, пов'язані з роботою ліквідатора, в тому числі: на оплату державного мита; на публікацію оголошення про ліквідацію банку; на публікацію в органах інформації про порядок продажу майна банку; витрати ліквідатора, пов'язані з утриманням і збереженням активів банку; на проведення аудиту; на оплату праці працівників, залучених для здійснення ліквідації;
д) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян.
Перелічені витрати відшкодовуються після реалізації ліквідатором частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено законом;
2) у другу чергу задовольняються вимоги вкладників – фізичних осіб в частині перевищення суми, передбаченої системою гарантування вкладів фізичних осіб, вимоги, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками;
3) у третю чергу задовольняються інші вимоги.
За загальною процедурою, вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідатор не враховує суму грошових вимог цього кредитора. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникам, а майно державних банків – відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України. Майно кооперативних банків, що залишилося після задоволення потреб кредиторів, підлягає використанню відповідно до законодавства України про кооперацію.
З моменту внесення відповідного запису до Державного реєстру банків після ухвалення звіту ліквідатора ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим.
Контрольні запитання:
Які ознаки притаманні комерційному банку?
Що собою являє компетенція комерційного банку?
Які види комерційних банків Ви можете назвати?
Яке значення для діяльності банків мають його фонди?
Що собою являють економічні нормативи, що встановлюються НБУ?
Який порядок створення та державної реєстрації банків?
Які документи повинен подавати новостворюваний банк для державної реєстрації?
Розкрийте правовий статус відокремлених підрозділів банку?
В чому полягають особливості реєстрації представництв іноземних банків в Україні?
Які особливості реорганізації та ліквідації банків Ви можете назвати?
ЛЕКЦІЯ 6
ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ
БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ В УКРАЇНІ

§ 1. Банківський нагляд: поняття, завдання, мета

Банківський нагляд традиційно спрямований на підтримку надійності та ефективної діяльності окремих складових кредитної системи країни, в першу чергу, банків, з метою забезпечення стабільного нормального функціонування всієї банківської системи. Досвід багатьох країн свідчить про те, що при правильному управлінні банки можуть вижити навіть і не в сприятливих економічних умовах.
У широкому розумінні банківський нагляд являє собою систему, яку використовує держава, щоб гарантувати стабільність фінансової системи країни, її безпеку і здоров`я. Незважаючи на специфіку банківського нагляду в різних державах, його цілі і завдання, в основному, подібні.
Головними завданнями, що стоять перед будь-якою системою банківського нагляду, є:
– гарантія здоров`я банківського сектора для підвищення і сприяння економічному зростанню країни;
– захист вкладників, які розміщують свої кошти в банках. Ця задача пов`язана із підтримкою довір`я громадськості до банківської системи, втрата якого веде до її послаблення і таких макроекономічних наслідків, як скорочення грошової пропозиції, розвал системи платежів, більш несподівані зобов`язання уряду, економічна нестабільність у державі.
– підвищення конкуренції в банківському секторі: тобто банківські закони й положення повинні бути спрямовані на заохочення конкуренції і попередження монополії та дій, що перешкоджають конкуренції;
– підвищення ефективності банківської справи і справедливий розподіл кредиту в економіці: банківська система повинна відповідати вимогам суспільства високою якістю фінансових послуг по прийнятій вартості. Грошові кошти повинні надходити в економічні сектори, які можуть використати їх найбільш продуктивно і ефективно.
Італійський фінансист Карл Нанні вважає, що кінцевою метою банківського контролю є усунення системних та індивідуальних ризиків, а також стимулювання ефективності банківської системи. Р.С. Портер до завдань банківського нагляду відносить підвищення конкуренції в банківському секторі економіки, підвищення ефективності банківської справи, справедливий розподіл кредиту в економіці.
Сильна і пристосована до ринкових умов банківська система надто необхідна як провідник монетарної політики центрального банку в економіку країни. Тому завдання банківського нагляду тісно пов`язані і визначаються завданнями і функціями центрального банку як органу, що визначає і здійснює грошово-кредитну політику. Підтримка стабільності банківського сектора спрямована також на попередження системних ризиків, яку полягають у тому, що банкрутство одного банку може потягти за собою банкрутство декількох банків та втрату довіри до всієї системи. Захисту підлягає і фонд страхування від втрат у тих країнах, де застосовуються заходи по захисту інтересів банківських вкладників. Відповідно центробанк зацікавлений в забезпеченні дотримання піднаглядовими суб’єктами банківських законів і положень. Для його здійснення згідно з іншими завданнями в державі необхідне розвинене, пристосоване до ринкових умов банківське законодавство.
Банківський нагляд повинен базуватися на нормах спеціального банківського законодавства, що пристосоване до ринкових умов. Центральний банк завжди є провідником монетарної політики, і саме ця його функція в першу чергу вимагає наявності сильної і пристосованої до ринкових умов банківської системи. Отже, завдання банківського нагляду тісно пов’язані і визначаються завданнями і функціями центрального банку як органу, що визначає і здійснює грошово-кредитну політику в державі. Крім того, банківський нагляд забезпечує дотримання стандартів та нормативів суб`єктами, що контролюються банківськими законами і положеннями.
Метою нагляду є підтримання ефективності банківської системи, оскільки банки повинні забезпечити виконання своїх платіжних зобов’язань і в економічно важкі часи. Це означає, що поточні операції будь-якого банку повинні здійснюватися так, щоб обсяг позик знаходився у відповідному співвідношенні до власного капіталу банку, щоб банк в будь-який час мав достатні поточні фінансові ресурси й давав у позику доручені грошові кошти лише за умови, що він зможе справитися з ситуацією при непередбаченій втраті окремих кредитів, в тому числі й великих. Для кінцевої реалізації зазначеної мети уповноваженим органом банківського нагляду встановлюються детальні принципи, що стосуються власного капіталу й ліквідності. Принципи закріплюють істотні обмеження для банківської діяльності, які пов`язані з ризиками, і цим зменшують загальний ризик для окремих банків. Завдяки регулярним повідомленням і контролю, а також особливим виїзним перевіркам контролюється дотримання принципів й інших законодавчо приписаних обов’язків (наприклад, повідомлення про всі кредити, які перевищують певну суму).
В концепцію банківського нагляду повинна бути закладена відсутність можливості втручання в договірні відносини клієнта та банку, що повинні вирішуватися за взаємною згодою сторін або в судовому порядку. Орган нагляду не повинен впливати на виконання окремих договірних відносин, хоча клієнт банку зацікавлений в підтримці його інтересів в можливих приватно-правових спорах. Нагляд служить виключно суспільним цілям: захисту вкладів і підтриманню ефективної кредитної системи.
У фаховій літературі триває дискусія щодо розуміння потянь „банківський контроль” та „банківський нагляд”, їх змісту та співставлення або ототожнення. Наприклад, Ж. Матук стоїть на узагальненні зазначених повноважень центробанку під егідою „банківський контроль”, включаючи до нього видання нормативно-правових актів, процес спостереження за діяльністю банків та адміністративно-вольовий вплив на їх діяльність. Навпаки, В.П. Поляков в якості узагальнюючого бере поняття „банківське регулювання”, яке визначає як систему заходів, за допомогою яких держава через центральний банк забезпечує стабільне та безпечне функціонування банківської системи. Г.А. Тосунян, розглядаючи компетенцію центробанку в сфері банківського нагляду, приходить до висновку про наявність підпорядкованості між центробанком та банківськими установами. В.В. Пасічник розмежовує вказані поняття і зазначає, що під банківським регулюванням розуміють розробку та видання уповноваженими органами на підставі законів нормативно-правових актів, які регламентують види і способи банківської діяльності. А під контролем за діяльністю банків мається на увазі цілісне і безперервне відстеження здійснення банками їх діяльності згідно із нормативно-правовими актами.
Слід зауважити, що суть фінансового контролю є складною за змістом. Зокрема, д.ю.н. Грачова О.Ю. зазначає, що фінансовий контроль є складною, багатоаспектною категорією. З одного боку, – це функція державного управління, по відношенню до якого виступає засобом, інструментом реалізації політики держави. З іншого боку, сам фінансовий контроль можна розглядати як управлінську діяльність, що має свої методи, способи, форми реалізації.
Банківське регулювання як одна з форм державного управління являє собою систему заходів, за допомогою яких держава через центральний банк (або інший уповноважений орган) забезпечує стабільне та безпечне функціонування банків, попереджає дестабілізаційні процеси в банківському секторі. Слід розуміти, що терміни „банківське регулювання” і „банківський контроль” не є тотожними, оскільки відносяться до різних (хоча і взаємодоповнюючих) видів діяльності. Регулювання включає в себе розробку та видання уповноваженими установами конкретних правил, інструкцій, методологічних матеріалів, які базуються на чинному законодавстві та визначають структуру і способи здійснення банківської діяльності. Контроль зі діяльністю банків здійснюється з метою забезпечення їх надійності та стійкості. Він передбачає цілісний і безперервний нагляд за здійсненням банками своєї діяльності у відповідності з чинним законодавством.
Ян Гінді відмічав чотири основні причини, згідно з якими банки повинні регулюватися: 1) грошово-кредитна політика – спроможність створювати гроші; 2) розміщення кредитів – канал кредитів та інвестицій; 3) конкуренція та інновації – щоб попередити картелі; 4) „розважливе” регулювання – збереження приватних накопичень, оперування механізмами платежів та схильність до банкрутства.
Пруденційний нагляд є спеціалізованим типом нагляду та, за загальним порядком, відноситься до фінансових інститутів, в першу чергу банків. Замість того, аби просто створювати правила, що регулюють діяльність банків, підхід пруденційного нагляду розроблений для гарантування фінансової стабільності банків. Країни, що мають підхід пруденційного нагляду, здійснюють його двома шляхами:
гарантуючи те, що банки вчиняють діяльність по обмеженню та контролю за ризиком;
гарантуючи те, що банківська діяльність буде здійснюватися особами, що відповідають критеріям порядності та чесності.
Банківський нагляд представляє систему контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.
Банківський нагляд є тією сферою, яка повинна розглядатися як об’єкт державного управління, а діяльність кредитно-фінансових установ – як сфера суспільного життя, де управлінська діяльність необхідна, бажана, і доцільна. Його повна відсутність – це створення потенційних умов для фінансових правопорушень та зловживань, це можливість банкрутства банку, це збитки, понесені вкладниками (а не засновниками, як правило), це втрата довіри до банківської сфери – а значить і різке зменшення надходження вільних коштів у банківський обіг, послаблення вітчизняного ринку позичкових капіталів, зменшення вкладання коштів у виробництво, втрата зацікавленості інвестора, послаблення національної валюти тощо.

§ 2. Міжнародні організації та їхня діяльність у сфері банківського нагляду

Одним з важливих кроків реагування світового фінансового співтовариства та урядових організацій на процеси банкрутування великих банків світу в 60-70 роки ХХ ст. стало створення єдиного органу, який би зайнявся уніфікацією банківського законодавства у сфері банківського нагляду, виробленням єдиних стандартів тощо. З метою гармонізації банківського законодавства у 1975 р. під егідою Банку міжнародних розрахунків у м. Базель (Швейцарія) був створений Базельський Комітет з питань банківського нагляду. Базельський Комітет включає банківських супервізорів із Групи Десятьох (Бельгія, Канада, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Нідерланди, Швеція, Великобританія, США), а також Швейцарію і Люксембург. До його компетенції віднесено розробку групи директив у сфері банківського нагляду з тим, щоб жоден банківський інститут не зміг уникнути банківського контролю. Слід зауважити, що з 12 країн-учасниць лише три неєвропейські країни (США, Канада і Японія), а серед 9 європейських 8 – континентальні країни з міцними традиціями цивільного права. Тобто, є певні підстави говорити про те, що „міжнародні стандарти банківського нагляду” розроблені, фактично, представниками континентальної Європи.
Директиви, розроблені Базельським Комітетом, знайшли своє втілення у Базельському конкордаті, що містить такі ключові принципи:
а) нагляд за закордонними банківськими інститутами є загальна відповідальність влади країни, де діє даний інститут, і країни, до якої він належить;
б) жоден закордонний інститут не повинен уникати контролю;
в) нагляд за ліквідністю – головна відповідальність влади країни функціонування інституту;
г) контроль за платоспроможністю інституту у випадку закордонних відділень і головна відповідальністю влади країни функціонування у випадку закордонних дочірніх компаній;
д) обмін інформацією повинен сприяти практичному співробітництву між владами країн функціонування і приналежності, а також уповноваженню банківських інспекцій з боку влади країни приналежності на території країни функціонування.
У серпні 1987 р. Базельським Комітетом були опубліковані „Ключові принципи ефективного банківського нагляду”, які стали основним джерелом рекомендацій для розробки національних банківських законодавств країн, що формували національні банківські системи або реформували їх, виходячи зі світових стандартів організації банківської справи.
Повноваження наглядового органу та інструменти, що перебувають в його розпорядженні, визначаються в законодавчому порядку. Однак, оскільки наглядовий орган по суті є гарантом законності, від нього не можна вимагати виходити за рамки закону навіть у випадку кризи банківської системи. За наявності системних банківських проблем підтримку повинна надавати держава (уповноважений нею орган). Влада бере на себе відповідальність за новостворені або зростаючі банки та проблеми з депозитами, якщо допускає подальшу роботу банків, що не виконують усіх встановлених вимог. Експерти вважають, що якщо інформація про погіршення стану банківських установ не доводиться до відома громадськості, переважно у формі узгодженої програми з подолання труднощів, що підтримується урядом і центральним банком, то банківських нагляд підводить клієнтів банків. Це може і повинно служити підставою для пред’явлення вимог до уряду компенсувати інтереси вкладників, оскільки влада не виконала вимог закону країни.
Ключові принципи включають 25 основних принципів, підпорядкованих вищезазначеним цілям, що стосуються: a) попередніх умов здійснення ефективного банківського нагляду; b) ліцензування та структури нагляду; с) пруденційних положень та вимог; d) методів поточного банківського контролю; e) офіційних повноважень контролюючих органів; f) трансграничних банківських операцій.
За оцінкою міжнародних експертів МВФ з 25 базових принципів Базельської угоди в Україні вже на початок 2002 р. було впроваджено 15; і процес триває. Прикладом може бути впровадження комерційними банками нових стандартів Базельського комітету „Належне ставлення банків до клієнтів” (KYC), що були затверджені 1 жовтня 2001 р. при підготовці внутрішніх програм та процедур з запобігання легалізації коштів, одержаних злочинним шляхом. Зазначені стандарти зміцнюють принципи процедури „знай свого клієнта”, визначені в попередніх документах Комітету, і спрямовані на впровадження банками мінімальних процедур контролю за притаманними їх діяльності ризиками.
Слід відзначити, що, прийнявши зазначений стандарт, Базельський Комітет та Офшорна група банківського нагляду (OGBS) підтверджують підтримку, прийняття та впровадження рекомендацій FATF, особливо тих, які стосуються банків. При цьому підхід Базельського Комітету до KYC базується на більшій пруденційній перспективі, а не тільки на боротьбі з відмиванням грошей. Запобіжні заходи KYC виходять за межі простого відкриття рахунків і ведення записів і вимагають від банків розробки політики прийняття клієнта і програми ступеневої ідентифікації клієнта, яка включає всебічну ретельну перевірку рахунків підвищеного ризику і профілактичний моніторинг рахунків підозрілої діяльності.
У жовтні 1997 р. на щорічних зборах Міжнародного валютного фонду та Світового банку Базельські принципи ефективного банківського нагляду було затверджено, і близько 150 країн світу заявили про свою готовність застосовувати їх на практиці. Необхідність оцінки якості ступеня впровадження Базельських принципів у різних країнах спонукала до створення спеціальної методики, щодо якої був підготовлений та виданий у жовтні 1999 р. відповідний документ: „Методологія Базельських принципів”. У 2001 р. з’явився новий документ, впровадження якого планується закінчити до 2005 р. Зокрема, якщо “Угода по капіталу” 1998 р. нараховувала близько 50 сторінок, то останній документ – понад 500. Головна відмінність Угоди в новому вигляді – дуже висока чутливість до ризиків в усіх їх сучасних формах.
Слід зазначити, що в міжнародній банківській практиці застосовуються не лише Базельські принципи. Значної уваги потребують питання законодавчого закріплення повноважень органів державної влади та банківських установ по боротьбі з відмиванням (легалізацією) грошей, набутих незаконним злочинним шляхом. У 1989 р. країнами Великої сімки було створено Financial Action Task Force on Money Laundering (FATF) – міжнародну організацію, основною метою якої є розробка заходів протидії “відмиванню” грошей. В квітні 1990 р. FATF опублікувала першу свою розробку – Сорок рекомендацій, що визначають напрямки протидії держав та фінансових установ “відмиванню” грошей, а також визначають загальні риси операцій, яким фінансові установи повинні приділяти особливу увагу.
24 квітня 2002 р. вийшла в світ публікація FATF “Настанова фінансовим установам по відстеженню фінансування терористів. У травні 2002 р. були розповсюджені Всесвітні принципи по відмиванню (легалізації) грошей для приватних банків, прийняті у Вольфсберзі, що визначили міжнародні стандарти в зазначеній сфері, базуючись на рекомендаціях FATF і FinCEN.
Україна, яка ставить перед собою перспективу входження у Європейське співтовариство, не могла залишатися осторонь зазначених процесів, і під впливом міжнародних фінансових організацій поступово створює умови для реформування національного законодавства. Одним з перших кроків у цьому процесі стало прийняття 10 грудня 2001 р. Указу Президента України "Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”.
Законодавче визначення сумнівних операцій та запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом, представлено в ряді базових законів. Зокрема, Закон України „Про банки і банківську діяльність” у ст. 63 закріпив загальні вимоги щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Згідно зі ст. 64 цього ж Закону на банки було покладено обов’язок ідентифікації осіб. Зокрема, банкам було заборонено вступати в договірні відносини з анонімними особами. Банки зобов'язані ідентифікувати відповідно до законодавства України: клієнтів, що відкривають рахунки в банку; клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансовому моніторингу; клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, що перевищує еквівалент 50 000 грн.; осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.
Фінансові установи зобов'язані повідомляти відповідні уповноважені державні органи про операції своїх клієнтів. Що підпадають під відповідні критерії Таке повідомлення здійснюється без інформування осіб, яких стосується відповідне повідомлення. Посадові особи фінансової установи у випадку неповідомлення про сумнівні та незвичні операції несуть відповідальність, установлену законом. Фінансові установи та їх посадові особи не несуть відповідальності за порушення комерційної таємниці внаслідок повідомлення. Згідно зі ст. 8 Закону „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" суб'єкти первинного фінансового моніторингу, їх посадові особи та інші працівники не несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність за надання Уповноваженому органу (Державному департаменту фінансового моніторингу) інформації про фінансову операцію, якщо вони діяли в межах закону, навіть якщо такими діями заподіяно шкоду юридичним або фізичним особам, та за інші дії, пов'язані з виконанням закону". Фактично у разі завдання збитків від проведення перевірки або оперативних дій правоохоронних органів внаслідок отриманої інформації про сумнівні операції підприємець має право оскаржити дії контролюючих або правоохоронних органів, а не дії фінансових установ з надання інформації.
Прийняті на виконання вимог FATF протягом 2001–2002 рр. підзаконні акти не змогли чітко визначити вимоги щодо віднесення операцій до сумнівних. Залишалася проблемною обробка інформації щодо визнання операцій сумнівними, отриманої від банківських установ, та встановлення відповідальності за її розголошення з боку державних органів. Ці фактори сприяли внесенню України у вересні 2001 р. до так званого „Чорного списку” – списку країн, що не здійснюють співробітництва з питань боротьби з легалізацією злочинних доходів та фінансуванням терористів. До 15 грудня 2002 р. міжнародною спільнотою було дано час для прийняття відповідного закону. 28 листопада 2002 р. парламентом був прийнятий Закон „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”. Відповідно до абз. 9 ст. 11 зазначеного Закону обов’язковому фінансовому моніторингу підлягає будь-яка операція клієнта (фізичної чи юридичної особи, резидента чи нерезидента) з переказу коштів за межі України, яка не пов’язана з виконанням зовнішньоекономічного контракту, незалежно від наявності індивідуальної ліцензії (переказ коштів для оплати лікування, навчання, поповнення власного рахунку, у зв’язку з поверненням інвестиції, виїздом на постійне місце проживання тощо), за умови, що сума, на яку проводиться операція, дорівнює чи перевищує 80 000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 80 000 гривень.
6 лютого 2003 р. для усунення неузгодженостей, закладених вказаним законом та на виконання вимог експертів СБ та FATF було прийнято Закон № 485-ІY “Про внесення змін в деякі закони України з питань попередження використання банків та інших фінансових установ з метою легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом”. Національним банком на виконання вимог законодавства було затверджено Положення про здійснення банками фінансового моніторингу. Відповідно до пункту 3.1. Положення, під час реалізації Програми ідентифікації та вивчення своїх клієнтів банк стосовно кожного клієнта формує та веде відповідну анкету. Анкета є внутрішнім документом банку з обмеженим доступом, вона заповнюється працівником банку. Разом з тим, банк може розробити свою анкету, або опитувальник для клієнтів на основі яких буде заповнюватися анкета ідентифікації клієнта, чи при відкритті рахунку у заяві передбачити необхідні для заповнення реквізити з метою отримання необхідної для ідентифікації клієнта інформації і занесення її до анкети клієнта.
Внаслідок скупних заходів та дій, що проводилися органами державної влади України, фінансовими установами у лютому 2003 р. FATF скасувала введені проти країни у грудні 2002 р. санкції за недостатню боротьбу з відмиванням брудних коштів. У березні 2004 року Україна добилася того, що її виключили з „Чорного списку”. Водночас FATF залишила країну у списку держав, що недостатньо здійснюють співробітництво у сфері боротьби з відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом.
У 2004 р. Україна збирається вступити до складу Egmont Group, яка об’єднує відомства фінансової розвідки близько ста країн.
Доцільно звернути увагу на те, реформування національного законодавства у сфері боротьби із відмиванням (легалізацією) грошей, набутих незаконним шляхом, відбувається як в країнах пострадянського простору (так, у РФ такий закон був прийняти ще в 2001 р.), так і в економічно розвинених європейських країнах. Наприклад, в Австрії з 1 липня 2002 р. набрав чинності закон, який заборонив анонімні вклади в банках. На такий крок австрійський уряд пішов на вимогу Організації економічного розвитку і співпраці та Європейського Союзу, які вимагали від Австрії посилити боротьбу з відмиванням „брудних” грошей.

§ 3. Система органів банківського нагляду в Україні

Аналізуючи практику організації системи банківського нагляду, можна визначити таку його структурну особливість як розподіл функцій між двома інстанціями. Загальна схема розподілу функцій має такий вигляд:
1) нормативна база здебільшого розробляється у Міністерстві фінансів;
2) контроль здійснюється або безпосередньо центральним банком ( як це практикується у Великобританії, Голландії, Люксембурзі, Ірландії, Італії, Португалії, Греції), або незалежним органом (Німеччина, Швеція, Норвегія, Фінляндія);
3) ліцензія видається або органами, що розробляють нормативну базу (Фінляндія, Норвегія, Іспанія), або контролюючими органами (Німеччина, Бельгія, Греція, Італія, Голландія, Португалія).
Є декілька типів наглядової діяльності. Так, банківський нагляд може здійснюватися в рамках центрального банку (Італія, Великобританія, Греці, Іспанія, Казахстан, Україна). Змішана система банківського нагляду передбачає, що повноваження по його здійсненню розподіляються між центральним банком та компетентним державним органом (ФРН, США, Франція). Третій тип побудови системи банківського нагляду взагалі виключає участь центробанку у цьому процесі: органи банківського нагляду відокремлені від центрального банку (Швейцарія, Канада. Швеція, Данія, Австрія).
Україна, організовуючи власну систему банківського нагляду, пішла традиційним для більшості європейських країн шляхом, обмежуючи його проведення компетенцією центрального банку і не створюючи окремих спеціалізованих органів для здійснення банківського регулювання та нагляду. Зміст нагляду первісно визначався повноваженнями Національного банку України, встановленими Законом України „Про банки і банківську діяльність”, в якому закріплювалося, що НБУ координує діяльність банківської системи в цілому та здійснює контроль за дотриманням юридичними особами банківського законодавства і власних нормативних актів.
Безпосередньо служба банківського нагляду була утворена в Україні у 1992 р. Метою її створення стало бажання надійно захистити інтереси вкладників та кредиторів, забезпечити їхню довіру до фінансово-банківської системи країни, сприяти її вдосконаленню та зміцненню. Слід зауважити., що з цього часу організація системи банківського нагляду в країні декілька разів суттєво реформувалася з метою її вдосконалення.
Із 1997 року структура банківського нагляду побудована за вертикальним принципом і діє як єдиний механізм у складі центрального апарату та територіальних управлінь НБУ.
Система банківського нагляду складається з таких рівнів:
– відділ банківського нагляду територіального управління;
– Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків при територіальному управлінні НБУ;
– начальник територіального управління НБУ;
– відповідні департаменти банківського нагляду Національного банку України;
– Заступник Голови Правління НБУ;
– Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків Національного банку України.
Було закладене розмежування компетенції між центральним апаратом та регіональними представництвами центробанку.
На рівні територіального управління НБУ служба банківського нагляду формується в самостійний підрозділ (комісію з питань нагляду та регулювання діяльності банків – відповідно до наказу начальника територіального управління) на базі наступних напрямів діяльності: а) погодження на відкриття банківських установ та дозволів банківським установами на здійснення банківських операцій; б) інспектування банків і банківських установ; в) обробка економічної інформації; г) здійснення нагляду за банками, які у встановленому порядку отримали сукупний рейтинг „сильний” (1), „задовільний” (2) та „посередній” (3).
Провідне місце в організації банківського нагляду зайняла Комісія НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків – спеціально створений колегіальний орган. Її повноваження були визначені первісно Положенням, затвердженим Постановою Правління НБУ N 184 від 23.07.1996 р. У 1998 р. центробанк, орієнтуючись на проведену реорганізацію наглядової структури, затвердив нове Положення про Комісію Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків. Мета її створення – проведення скоординованої політики щодо здійснення нагляду за діяльністю банків в Україні, яка сприятиме успішному їх функціонуванню, надійному захисту інтересів вкладників і кредиторів, прогнозуванню та своєчасному реагуванню на зміни, що відбуваються в банківській системі. Очолив Комісію голова на рівні першого заступника Голови Правління НБУ.
Заступник голови Правління НБУ, який очолював на той момент систему банківського нагляду, мав у своїй компетенції затвердження планів контрольно-інспекційної діяльності банківського нагляду, приймав рішення про здійснення інспектування банків, забезпечував координацію діяльності департаментів банківського нагляду, а також вирішував інші поточні питання. Разом з тим до його повноважень не відносилося право застосовувати заходи примусового впливу, що, на думку службовців центробанку, вважалося недоцільним.
Найвищою інстанцією в сфері банківського нагляду було визначено Правління НБУ, до компетенції якого відносилося прийняття найважливіших рішень в галузі банківської діяльності, в тому числі і банківського нагляду, видання нормативно-правових актів, вирішення питань щодо усунення керівництва банків, призначення тимчасової адміністрації, проведення санації та ліквідації банків.
На початку 1999 р. з метою запобігання дублювання функцій, що виконували структурні підрозділи центрального апарату НБУ, посилення роботи з проблемними банками була проведена реорганізація служби банківського нагляду, результатом якої стало створення департаменту пруденційного нагляду, управління реєстрації та ліцензування банків, управління нагляду за великими банками, управління з питань роботи з проблемними банками.
З метою підвищення ефективності банківського нагляду і наближення його до вимог світових стандартів у жовтні 2000 р. Правління НБУ прийняло постанову про реорганізацію банківського нагляду. Нею було передбачено встановлення перехідного періоду протягом 2001 – 2005 рр. для підготовки виведення банківського нагляду з-під контролю НБУ і створення самостійного наглядового державного органу.
У відповідності з постановою ліквідовано департамент пруденційного нагляду і три управління: нагляду за великими банками; з питань роботи з проблемними банками; реєстрації та ліцензування банків. На їх базі було створено Генеральний департамент банківського нагляду; департамент інспектування та моніторингу банків; департамент реєстрації та ліцензування банків; департамент реорганізації і ліквідації банків. Директори всіх новостворених департаментів підпорядковуються директору Генерального департаменту банківського нагляду
Операції з банківського нагляду виконують також відділи банківського нагляду за діяльністю комерційних банків, створені в регіональних відділеннях НБУ. До складу відділу входять три сектори: сектор реєстрації та ліцензування; сектор аналізу та контролю економічних нормативів; сектор інспектування. Основним завданням відділу є здійснення контролю і нагляду за дотриманням банками чинного законодавства України та нормативних актів НБУ і забезпечення функціонування банківських установ на основі принципів безпечної і стабільної діяльності.
Генеральний департамент з питань банківського нагляду активно співпрацює із Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків.
Із січня 2001 р. наглядова діяльність НБУ охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині здійснення банківської діяльності (ч. 2 ст. 67). Крім того, НБУ має право здійснювати перевірку осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, з метою дотримання законодавства щодо банківської діяльності. При здійсненні перевірки Національний банк України має право вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов'язані подавати Національному банку України затребувану інформацію у визначений ним строк.
До осіб, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, відносяться: 1) власник істотної участі у банку, якщо Національний банк України вважає, що він не відповідає вимогам, встановленим цим Законом щодо істотної участі, або негативно впливає на фінансову безпеку і стабільність банку; 2) особа, що придбала істотну участь у банку без письмового дозволу Національного банку України.
Об'єктом перевірки Національного банку України може бути також особа, щодо якої є достовірна інформація про здійснення цією особою банківської діяльності без банківської ліцензії.
Отже, на Національний банк покладено функцію банківського нагляду та контролю за виконанням банками законодавства з банківської справи, додержанням економічних нормативів, установлених Національним банком, та власних нормативних актів.

§ 4. Види та методи проведення банківського нагляду в Україні

До системи наглядово-контрольної діяльності входить декілька основних напрямків, зокрема: державний нагляд, що здійснюється НБУ; внутрішній банківській контроль (внутрішній аудит), що проводиться відповідною службою банківської установи; зовнішній аудит – проводиться незалежними недержавними аудиторськими компаніями. Фактично при такому підході втілюються основні 4 підходи до проведення банківського нагляду, зокрема: 1) надання інформації; 2) саморегулювання шляхом: внутрішнього аудиту та контролю, зовнішніх аудиторів; 3) перевірка центральним банком; 4) схема гарантування депозитів (визначає гарантування депозитів).
В Україні запроваджена змішана форма банківського нагляду, яка передбачає зосередження функцій нагляду в рамках центрального банку у тісній взаємодії з органами внутрішнього та зовнішнього аудиту. При здійсненні банківського нагляду Національний банк України може користуватися послугами інших установ за окремими угодами. Як і в країнах континентальної Європи, в Україні здійснення банківського нагляду відбувається із застосуванням дистанційного контролю та інспектування на місцях.
Основними принципами здійснення банківського нагляду повинні виступати принципи законності, незалежності, гласності, постійності, плановості, обов’язковості та неупередженості посадових осіб, що здійснюють перевірки, по відношенню до кредитно-фінансових установ. До зазначених принципів можна також віднести виключність та безпосередність, які передбачають здійснення банківського нагляду Національним банком України; поєднання зовнішнього і внутрішнього контролю та можливість залучення сторонніх незалежних аудиторських організацій.
Кожний банк, незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, є об’єктом перевірки посадовими особами центробанку та незалежними аудиторами (ч. 1 ст. 71 Закону „Про банки і банківську діяльність). Крім того законом закріплений обов’язок банків подавати НБУ фінансову і статистичну звітність щодо роботи банку, його операцій, ліквідності, платоспроможності, прибутковості, а також інформацію афілійованих осіб банку з метою оцінки фінансового стану банку (ст. 69).
Наглядові та регулятивні функції НБУ здійснюються центробанком як безпосередньо, так і через створений ним орган банківського нагляду шляхом реалізації ним таких повноважень:
1) здійснює всі види перевірок на місцях банків в Україні (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевірку достовірності інформації, що надається юридичними та фізичними особами при реєстрації банків та ліцензуванні банківських операцій;
2) може вимагати від банків проведення загальних зборів акціонерів (учасників) і визначає питання, за якими мають бути прийняті рішення;
3) може брати участь у роботі зборів акціонерів (учасників), засідань спостережної ради, правління і ревізійної комісії банку з правом дорадчого голосу (ст. 61 Закону „Про Національний банк України”).
Закон „Про банки і банківську діяльність” деталізує вищезазначені загальні повноваження центробанку, а його нормативні акти безпосередньо визначають процедуру та методологію організації фінансового контролю. Крім того, службовці НБУ, що згідно законодавства мають статут державних службовців, повинні дотримуватися посадових інструкцій та здійснювати свої повноваження винятково в межах, встановлених відповідними нормативно-правовими актами.
Банківський контроль проводиться із застосуванням різноманітних методів, під якими розуміють прийоми або способи, засоби його здійснення. Застосування конкретного методу залежить від ряду факторів: від правового положення та особливостей форм діяльності органів, що здійснюють контроль; від об’єкта та мети контролю; підстав виникнення контрольних правовідносин тощо.
Стратегічну політику служби банківського нагляду визначають її контрольно-наглядові функції, які концентруються за такими формами:
– вступний контроль – здійснюється з метою чіткого і повного визначення вимог для отримання ліцензії на проведення банківських операцій. Він здійснюється на стадії державної реєстрації банків та їх філій і дає змогу ще до вирішення питання щодо відкриття банку впевнитися в його майбутній надійності. Основною метою вступного контролю є допущення на фінансово-кредитний ринок країни лише таких банків, умови діяльності яких відповідають встановленим НБУ обов`язковим вимогам і не створюють загрози інтересам їх клієнтів. Відповідно до Закону України „Про банки і банківську діяльність” вимоги вступного контролю передбачають подачу НБУ для державної реєстрації відповідних установчих документів, що відповідають чинному законодавству України. Зазначені вимоги стосуються обсягу капіталу; джерел внесків до статутних фондів банків; фінансового стану засновників банків; кваліфікації, професійної придатності та ділової репутації керівників банку; бізнес-плану, що визначає основні види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки. Основними вимогами для отримання банківської ліцензії є: 1) наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу у розмірі, що встановлюється законодавством; 2) належна забезпеченість банку банківським обладнанням, комп’ютерною технікою, приміщенням; 3) рівень професійної придатності керівників банку тощо;
– попередній контроль – здійснюється з метою дотримання вимог розумного (з оптимальним ризиком) ведення справ, заборони або обмежень окремих видів діяльності, відрахувань від резервів страхування активних операцій банків, які гарантують безпеку і стабільність банку та захист інтересів його клієнтів. Він базується на перевірці та аналізі звітності, що надається комерційними банками до НБУ (документальна ревізія). Проведення документальної ревізії дає можливість спостерігати за динамікою економічних нормативів для визначення реальних можливостей та перспектив розвитку кожного конкретного банку, а також ймовірності й причин виникнення можливих негативних явищ в його наступній діяльності. Контроль включає також: заборону або обмеження банківської діяльності; встановлення обмежень щодо відрахувань при формуванні резервних фондів страхування активних операцій і контроль за їх виконанням; запровадження штрафних санкцій адміністративного і фінансового характеру;
– поточний контроль –- здійснюється шляхом інспектування, проведення комплексних і тематичних перевірок поточної діяльності банків і їх установ (ревізії на місцях), а також розробки і вживання заходів з їх організаційного закріплення. При інспектуванні перевіряються такі аспекти: законність здійснюваних операцій; стан бухгалтерського обліку; діяльність служби внутрішнього банківського аудиту; достовірність звітів; відповідність законодавству локальних актів банківської установи тощо. Поточний контроль передбачає визначення методів і форм перевірки банків, розробку заходів їх організаційного зміцнення і фінансового оздоровлення та їх застосування.
Основними вимогами поточного контролю є: а) проведення комплексних і тематичних перевірок банків; б) надання керівництву банків рекомендацій щодо поліпшення діяльності за результатами інспектування; в) застосування санкцій до банків, які порушили законодавчо-нормативні акти, що регулюють банківську діяльність; г) прийняття рішень за підсумками інспектування.
Національний банк України здійснює банківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі і застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності.
В свою чергу, за напрямками здійснення диференціація банківського нагляду здійснюється наступним чином:
Загальний нагляд розповсюджується на стабільно працюючі банки, які фінансово стійкі, дотримуються економічних нормативів, норм чинного законодавства і вказівок НБУ, мають добру ділову репутацію. Його здійснюють регіональні управління НБУ. Загальний нагляд заключається в контролі за дотриманням економічних нормативів і перевірці інших звітів, що надаються банкам. Інформація щодо виявлених порушень направляється Правлінню НБУ для вжиття відповідних заходів.
Інтенсивний нагляд розповсюджується на банки, які періодично порушують економічні нормативи, мають нестабільне фінансове становище, в діяльності яких є інші недоліки, що не дає можливості зробити висновок про його благополуччя.
Нагляд високої міри застосовується до банків, які систематично (тобто два і більше рази протягом кварталу) порушують економічні нормативи і допускають інші грубі порушення або мають незадовільне фінансове становище.
Приймаючи рішення про застосування інтенсивного нагляду і нагляду високої міри, відповідні органи банківського нагляду НБУ проводять інспектування банків, їх відділень, філіалів і представництв, направлене на виявлення причин порушень і недоліків в роботі банку. Інспектори НБУ перевіряють законність виконання операцій, діяльність внутрішнього і зовнішнього аудиту, стан обліку, достовірність звітів, засновницьких та інших документів. За підсумками інспектування керівництву банку направляється інформація, в якій зазначаються причини виявлених недоліків, оцінюються фінансове становище банку, його можливості і шляхи виходу із ситуації, що склалася. Рекомендації НБУ є обов`язковими для виконання.
При впровадженні індикативного регулювання центробанк стикається з необхідністю проведення активного нагляду, оскільки активне застосування економічних нормативів дозволяє виявити проблеми в банках на ранньому етапі та застосовувати заходи щодо виправлення ситуації, поки для цього ще існує можливість. При цьому центробанк повинен побудувати систему нагляду, щоб у випадку недотримання банками економічних нормативів та встановлених обмежень до них були застосовані відповідні заходи впливу для виправлення ситуації.
При здійсненні нагляду за установами, що ведуть банківську діяльність в інших державах, Національний банк України співпрацює з відповідними органами цих держав. Повідомлення, надіслане відповідними органами інших держав, може використовуватися тільки в таких цілях: – для перевірки ліцензії установи на право ведення діяльності; – для перевірки права на здійснення банківської діяльності.
Однією з форм банківського контролю, як вже зазначалося вище, є подання банками звітності. Перехід вітчизняної банківської системи з початку 1998 р. на Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та звітності (МСБО) і запровадження на їх основі практики щоденного складання звітних балансів та різноманітних економічних показників по банківській системі підвищило прозорість банківської діяльності та функціонування грошово-кредитного ринку, сприяло поліпшенню інформаційного забезпечення управлінських та наглядових функцій НБУ. При наявності гармонізованої із МСБО національної системи бухгалтерського обліку та звітності відбудеться і поліпшення якості управління всією економікою в цілому та окремими підприємствами зокрема.
Банки повинні організовувати бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та положень (стандартів) України. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. У фінансових звітах кожного банку відображаються результати його діяльності за звітний період.
Банківська звітність – це сукупність дій банківської установи та центрального банку по складанню, веденню та здачі документів встановленої форми, які містять відомості про результати діяльності банківської установи, в тому числі результати за активними та пасивними операціями, її майновий стан, ліквідність, платоспроможність, прибутковість тощо.
Банківська звітність здійснюється банком самостійно та подається в органи Національного банку України за підсумками звітного періоду у встановлені законодавством строки. Вона надає можливість як власникам банку, так і його кредиторам, клієнтам та безпосередньо центробанку інформацію про поточний фінансовий стан банку та про ефективність його діяльності за звітний період.
Чинним законодавством до обов’язків НБУ віднесено встановлення для банків: 1) форми звітності та методику її складання; 2) періодичність та строки подання звітності; 3) структуру пояснювальної записки; 4) мінімум відомостей, що підлягають опублікуванню, та строки їх подання; 5) методику складання консолідованої звітності. Національний банк України має право в окремих випадках вимагати подання разової та тимчасової звітності. Крім того, він має право вимагати від банку подання консолідованої звітності для отримання повної картини економічної діяльності банку.
Відповідно до зазначених повноважень НБУ розробив Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків в Україні, в якій, зокрема, регламентуються питання звітності банків. Згідно з зазначеною Інструкцією форми звітності банків поділяються на щоденні, щомісячні та квартальні. Порядок складання та подання щоденних і щомісячних форм банківської звітності затверджуються відповідними актами Національного банку України, у тому числі Постановою Правління НБУ „Про затвердження Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України” вiд 19.03.2003 р. № 124.
Національний банк України має право вимагати подання інших періодичних звітів чи інформації від власників істотної участі в банку з метою здійснення нагляду за безпекою і надійністю фінансового стану банку та забезпечення дотримання положень закону. З метою вдосконалення методів оцінки фінансового стану банків НБУ було розроблено Уніфікований звіт діяльності комерційних банків (УЗБД), який дозволяє службам банківського нагляду усіх рівнів на основі уніфікованої (стандартної) системи показників одержувати інформацію, що надає поглиблене уявлення про фінансовий стан будь-якого банку, ступінь ризиковості його операцій, виконання пруденційних вимог НБУ тощо, заздалегідь виявляти певні проблеми в діяльності банку і впроваджувати попереджуючі заходи.
Крім того банки та банківські об'єднання (материнський банк/центральний кооперативний банк) зобов'язані складати консолідовану фінансову звітність згідно з Інструкцією про консолідацію фінансової звітності банків України.
Фінансова звітність банків, що подається до Національного банку України, має бути щорічно перевірена аудитором. За підсумками фінансового року банківські установи також повинні були надавати в центробанк аудиторські висновки. Згідно з постановою Правління НБУ N 53 від 09.02.1999 р. „Про заходи щодо подальшого розвитку банківського аудиту” комерційні банки зобов'язані подати до Департаменту пруденційного нагляду аудиторські висновки та звіти зовнішніх аудиторів (аудиторських фірм) щодо результатів перевірки діяльності комерційних банків. У разі невиконання вимог постанови за центробанком закріплювалося право застосовувати примусові заходи впливу до комерційних банків.
Незалежний аудит річної фінансово-господарської діяльності комерційних банків України може здійснюватися тільки аудиторськими організаціями, що мають ліцензію Аудиторської палати України на здійснення аудиторської діяльності. Аудитори повинні мати сертифікати на право проведення аудиту банків серії "Б" чи "АБ". Крім того аудитори повинні отримати в НБУ сертифікати на проведення аудиту банківських установ. Введення центробанком останньої вимоги пояснювалося необхідністю досягнення Україною відповідності її банківського нагляду вимогам Ключових (базових) принципів ефективного банківського нагляду, розроблених Базельським Комітетом з питань нагляду і регулювання діяльності банків. Для отримання сертифіката аудитор повинен підтвердити свою кваліфікаційну придатність складанням кваліфікаційного іспиту в Кваліфікаційній комісії НБУ з питань сертифікації аудиторів, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банківських установ.
У 2002 р. з метою вдосконалення системи звітності було прийнято Положення про порядок подання до НБУ аудиторського звіту та висновку за результатами перевірки річної фінансової звітності банку, в якому визначені вимоги щодо здійснення обов'язкової аудиторської перевірки банку та подання банком до НБУ аудиторського звіту та висновку за результатами аудиторської перевірки річної фінансової звітності банку.
В Україні використовується комбінована модель організації банківського регулювання і нагляду, яка передбачає використання як документарного (легалістичного) підходу, побудованого на аналізі звітності комерційних банків, так й інспектування банківських установ на місцях шляхом проведення перевірок органами банківського нагляду. Цей метод відомий також як формалізований підхід до організації банківського регулювання і нагляду. Поряд з ними широко практикується неформальний підхід до здійснення банківського регулювання і нагляду, який базується на проведенні консультацій, переговорів, попередженнях. Дистанційний контроль включає в себе перевірку звітності, яку надають банки. Він дозволяє передбачати проблеми, які можуть впливати на платоспроможність і ліквідність банків і призвести до їх банкрутства. Інспекційні перевірки на місцях дають можливість перевірити ступінь достовірності інформації, яку передають банки наглядовим органом та сформувати максимально точну уяву про фінансовий стан банку, якість його менеджменту.
Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України. Планова перевірка здійснюється не частіше як один раз на рік. Про проведення планової перевірки Національний банк України зобов'язаний повідомити банк не пізніше, ніж за 10 днів до її початку.
Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України.
За часом проведення перевірки поділяються на планові та позапланові. Планові перевірки здійснюються відповідно до плану, затвердженого Національним банком України, не частіше одного разу на рік. Про проведення планової перевірки Національний банк України зобов'язаний повідомити банк не пізніше, ніж за 10 днів до її початку. Національний банк України може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обґрунтованих підстав. Таке рішення має бути підписане Головою Національного банку України або уповноваженою ним особою.
За організацією проведення перевірки поділяються на виїзні та безвиїзні. При проведенні виїзних перевірок банки зобов'язані забезпечити інспекторам Національного банку України та іншим уповноваженим ним особам вільний доступ до всіх документів та інформації з дотриманням вимог чинного законодавства , а при перевірці на місці – можливість вільного доступу в робочий час у всі приміщення банку. Крім того, законодавство покладає на керівництво банку обов’язок призначити компетентного представника для надання необхідних документів та пояснень, а також забезпечення приміщенням для роботи працівників служби банківського нагляду Національного банку України.
Також НБУ приділяє увагу питанням організації і проведення валютного контролю. Зокрема, з 20 жовтня 2002 р. набрало чинності Положення про порядок проведення виїзних перевірок щодо дотримання банками та фінансовими установами вимог валютного законодавства України.
До уповноважених осіб, що здійснюють виїзні перевірки у сфері дотримання вимог валютного законодавства, віднесено працівників Департаменту валютного контролю та ліцензування, відділу валютного ліцензування і контролю Операційного управління НБУ, управління контролю валютних операцій Головного управління НБУ по місту Києву і Київській області, відділів валютних операцій і контролю Головного управління НБУ в АРК та територіальних управлінь центробанку. В той же час вимоги зазначеного акта не поширюються на перевірки пунктів обміну іноземної валюти, порядок та організація проведення яких визначаються відповідним нормативно-правовим актом Національного банку.
За результатами проведення виїзних перевірок повинен складатися Акт перевірки з обов’язковими реквізитами. Якщо під час перевірки були виявлені порушення банківського законодавства, то такі порушення повинні бути обов’язково відображені в акті перевірки із зазначенням конкретних статей законодавчих актів та пунктів нормативно-правових актів НБУ, вимоги яких були порушені. Відображаються також факти протидії проведенню перевірки (якщо такі були).
Акт складається не менше ніж у двох примірниках і підписується не пізніше останнього дня перевірки всіма членами робочої групи (уповноваженим працівником) та керівником банку (фінансової установи). Керівник банку зобов'язаний забезпечити надання на усну чи письмову вимогу керівника робочої групи (уповноваженого працівника) засвідчених копій потрібних йому матеріалів і документів. У разі неподання окремих документів керівник банку дає щодо цього письмові пояснення. Цей факт відображається в акті перевірки. У разі відмови відповідальних працівників банку в поданні будь-яких матеріалів і документів, потрібних для здійснення перевірки дотримання валютного законодавства, складається акт та підписується не пізніше ніж на другий день перевірки. Пропозиції та висновки за результатами перевірки подаються на розгляд керівникові перевірки не пізніше 10 робочих днів від дня її закінчення.
При здійсненні безвиїзного контролю фінансового положення банків працівниками служби банківського нагляду ключову роль відіграє банківська статистика. Однак тільки перевірка на місці може дати детальну інформацію про операції, процедури, систему контролю і процес керівництва банком, яка необхідна для оцінки фінансового становища банку і його відповідності вимогам банківського законодавства.

§ 5. Застосування заходів впливу за порушення банківського законодавства

Завершальним етапом нагляду за банками є контроль за дотриманням ними у визначені строки вказівок органів нагляду щодо усунення виявлених недоліків. Санкції можуть застосовуватися центральним банком до кредитно-фінансових установ за наявності юридичних та фактичних обставин. Юридичною підставою застосування санкцій є здійснення кредитно-фінансовою установою діяння (дії або бездіяльності), що порушує встановлений законами та підзаконними нормативно-правовими актами порядок банківської діяльності в Україні.
Згідно з чинним законодавством у випадку порушення суб`єктами банківської діяльності законодавства, економічних нормативів, порядку, строків і технології виконання банківських операцій, допущення несанкціонованої емісії, невиконання нормативних актів НБУ, ненадання звітності або надання недостовірної звітності, збиткової діяльності, створення становища, яке загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку, перешкоджання антимонопольним діям або праву клієнта вільно вибирати банк, Національний банк України має право застосовувати до комерційного банку відповідні санкції.
Особливістю банківського нагляду є можливість застосування безпосередньо штрафних санкцій за порушення банківського законодавства. При цьому норми законодавства завжди повинні мати проміжні заходи впливу, а не лише анулювання банківської ліцензії й припинення діяльності банку.
В країнах з більш розвиненою правовою системою існує ряд проміжних заходів. Вони включають перелік примусових заходів щодо припинення некомпетентного й неправомірного володіння й управління, в тому числі: 1) можливість усунення апарату управління або директора; 2) грошові штрафи, що накладаються на посадових осіб, а також на юридичні особи за злочини або порушення банківського законодавства; 3) грошові штрафи в порядку цивільної відповідальності, що накладаються на фізичних осіб, за участь у небезпечних й нездорових банківських операціях; 4) право обмежувати або припиняти виплату дивідендів; 5) можливість ліквідації філії та інших форм розповсюдження; 6) можливість зупинення або припинення діяльності банку; 7) можливість накладення фінансових стягнень на директора (директорат) банку за збитки, що спричинені протизаконними діями банку, тощо.
На відміну від будь-яких інших фінансових правовідносин у банківських правовідносинах представники центробанку (тобто органу, який представляє інтереси держави) наділені правом оперативної самостійності. В залежності від виду порушення фінансової дисципліни, наслідків для банківської системи та суспільства в цілому орган банківського нагляду буде вирішувати питання про застосування того чи іншого заходу відповідальності. Такий підхід пояснюється самою суттю нагляду та багаторічною банківською практикою, що доводить її ефективність.
Заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені. Вибір таких адекватних заходів впливу має здійснюватися з урахуванням: а) характеру допущених банком порушень; б) причин, які зумовили виникнення виявлених порушень; в) загального фінансового стану банку та рівня достатності капіталу; д) значимості даного банку на ринку банківських послуг; е) розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників.
Заходи впливу повинні застосовуватися Національним банком на підставі:
1) результатів інспекційних (планових та позапланових) перевірок діяльності банків чи їх філій;
2) результатів аналізу дотримання банками вимог банківського законодавства з використанням статистичної звітності, щомісячних і щоденних балансів тощо;
3) результатів перевірок діяльності банків аудиторськими організаціями, уповноваженими відповідно до чинного законодавства на їх здійснення.
В якості додаткових підстав, за яких органами НБУ та його територіальними відділеннями можуть розглядатися питання про можливість застосування заходів впливу за порушення банківського законодавства, можна також назвати матеріали правоохоронних органів, місцевих державних податкових адміністрацій (інспекцій) та інших органів, що характеризують дотримання банками та їх відокремленими підрозділами законодавчих актів з питань банківської діяльності.
При цьому слід звернути увагу на обмеження кола повноважень НБУ щодо застосування санкцій до банківських установ – порушників банківського законодавства, які ведуть банківську діяльність в інших державах. Щодо останніх, то НБУ повинен співпрацювати з відповідними органами таких держав, він надсилає уповноваженим органам повідомлення, які можуть використовуватися лише з метою перевірки ліцензії установи на право ведення діяльності або перевірки права на здійснення банківської діяльності.
У разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки НБУ банківського законодавства, нормативно-правових актів центробанку або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк адекватно вчиненому порушенню має право застосувати заходи впливу.
Процедура застосування санкцій за порушення банківського законодавства врегульована на рівні підзаконних актів, зокрема у Положенні про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства.
Відповідно до зазначеного Положення на виконання ст. 73 Закону „Про Національний банк України” центральний банк застосовує до банків заходи впливу, до яких належать:
а) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій. У разі невиконання банком вимог щодо усунення хоча б одного зазначеного в письмовому застереженні порушення в установлені строки відповідне територіальне управління НБУ в строк до 5 робочих днів має подати до відповідного структурного підрозділу банківського нагляду центрального апарату пропозиції щодо застосування інших (жорсткіших) заходів впливу;
б) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення або плану реорганізації банків, які: отримали за результатами інспекційної перевірки загальну рейтингову оцінку "4" за системою CAMEL або є недокапіталізованими чи значно недокапітолізованими та отримали за результатами інспекційної перевірки загальну рейтингову оцінку "3" за системою CAMEL. Після схвалення програми фінансового оздоровлення Комісією Національного банку з банком укладається письмова угода на строк до дванадцяти місяців (до вісімнадцяти місяців, якщо нагляд за діяльністю банку безпосередньо здійснює структурний підрозділ банківського нагляду центрального апарату) у визначеному законодавством порядку. За наявності обґрунтованих підстав для успішного завершення фінансового оздоровлення банку цей строк може бути продовжений Правлінням Національного банку ще на шість місяців. У разі невиконання банком програми фінансового оздоровлення (плану реорганізації) та/або погіршення його фінансового стану Національний банк розриває з банком письмову угоду і приймає рішення про призначення тимчасової адміністрації або про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора банку;
в) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо. У письмовій угоді банк письмово визнає свої недоліки в роботі та допущені порушення і подає перелік обґрунтованих заходів, яких банк зобов'язується вжити для усунення порушень, їх запобігання в подальшому, поліпшення фінансового стану тощо із зазначенням строків їх виконання. Такі строки встановлюються індивідуально з урахуванням характеру проблем та допущених порушень, а також оцінки й висновку відповідного підрозділу Генерального департаменту банківського нагляду (територіального управління) НБУ щодо реальності строків, установлених банком для виконання своїх зобов'язань без загрози погіршення його фінансового стану;
г) розпорядження щодо зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі. Розпорядження щодо зупинення розподілу капіталу в будь-якій іншій формі стосується розподілу прибутку банку, що залишається в розпорядженні банку після сплати податків та обов'язкових платежів;
ґ) розпорядження щодо встановлення для банку підвищених економічних нормативів. Таке розпорядження видається Національним банком в частині підвищення нормативу адекватності регулятивного капіталу та/або нормативу адекватності основного капіталу, а також нормативів кредитного ризику для банків, що здійснюють операції з високим рівнем ризику;
д) розпорядження щодо підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами. Полягає в установленні підвищеного розміру відрахувань до резервів (коефіцієнта резервування) під ці активні операції або при розрахунку суми резервів ураховується лише першокласне забезпечення за кредитними операціями банку;
е) розпорядження щодо обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику. Високий рівень ризику здійснюваних банком операцій при видачі розпорядження Національного банку про обмеження, зупинення чи припинення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику визначається за оцінкою (класифікацією) активів відповідно до нормативно-правових актів Національного банку з урахуванням результатів безвиїзного нагляду та інспекційної перевірки (планової та позапланової). У разі отримання банком рішення Комісії НБУ щодо припинення здійснення окремого виду операцій банк утрачає право на їх здійснення. Таке рішення є підставою для розірвання банком відповідних договорів на здійснення цих операцій.
У разі отримання банком рішення Комісії Національного банку щодо зупинення здійснення окремого виду операцій банк:
а) з часу отримання цього рішення втрачає право на здійснення цих операцій на строк, визначений цим рішенням;
б) утрачає право на збільшення обсягу цих операцій (забороняється укладення нових договорів або продовження строку діючих) з часу отримання цього рішення;
в) одночасно забезпечує здійснення операцій згідно з договорами, що укладені ним до дня отримання зазначеного рішення.
Обсяг обмежень щодо здійснення банком окремих видів операцій визначається органом, який приймає рішення про зупинення (обмеження) здійснення окремих видів банківських операцій;
є) розпорядження щодо заборони надавати бланкові кредити. Розпорядження НБУ щодо заборони надавання бланкових (незабезпечених) кредитів має видаватися: недокапіталізованим банкам, що не сформували резерви під кредитні ризики та інші активні операції в достатньому обсязі та мають загальну рейтингову оцінку "3" або "4" за системою CAMEL; значно недокапіталізованим та критично недокапіталізованим банкам;
ж) розпорядження щодо накладання штрафів на:
- керівників банків у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,
- банки в розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду.
Положенням конкретизуються види порушень, за які накладаються штрафи, розмір та порядок їх застосування. Розрахунок суми штрафів здійснюється за кожним фактом допущених порушень, накладення штрафів за ці порушення здійснюється в наступному за звітним місяці. До банку-порушника надсилається розрахунок суми штрафу та пропозиція про добровільну сплату нарахованої суми штрафу протягом трьох робочих днів, починаючи з наступного дня після отримання банком цього рішення;
з) розпорядження щодо тимчасової, до усунення порушення, заборони власнику істотної участі в банку, використовувати право голосу придбаних акцій (часток/паїв) у разі грубого чи систематичного порушення ним вимог Закону про банки або нормативно-правових актів Національного банку. Рішення доводиться до відома спостережної ради та правління (ради директорів) банку з вимогою надати Національному банку у визначений строк інформацію щодо надання банком рекомендацій довіреній особі (чи особам), якій буде передано право брати участь у голосуванні. Рекомендована банком особа має відповідати вимогам банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку щодо власників істотної участі банку. Відновлення права власника істотної участі у використанні голосу придбаних акцій (паїв) здійснюється за дозволом Комісії Національного банку уразі усунення порушення;
и) розпорядження щодо тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади у разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог Закону про банки або нормативно-правових актів Національного банку. До вказаних посадових осіб належать такі перші керівники банку та керівники філій: голова, його заступники та члени ради банку; голова, його заступники та члени правління (ради директорів) банку; головний бухгалтер, його заступники; керівник філії; головний бухгалтер філії. Особу, яку на підставі рішення Національного банку було відсторонено від посади, може бути поновлено в посаді лише на підставі відповідного дозволу Національного банку;
і) розпорядження щодо примусової реорганізації банку. Приймається виключно у разі істотної загрози платоспроможності банку, тобто банк за рівнем достатності капіталу віднесений до значно недокапіталізованих або критично недокапіталізованих банків та має загальну рейтингову оцінку "4" або "5" за системою CAMEL. Рішення про реорганізацію приймає Правління НБУ на підставі обгрунтованих пропозицій Генерального департаменту банківського нагляду та підготовлених відповідним територіальним управлінням Національного банку (підрозділом банківського нагляду центрального апарату управління, що безпосередньо здійснює нагляд за банком) прогнозних розрахунків (прогнозного балансу на останню звітну (місячну) дату після проведення загальних зборів банку-правонаступника або банку, що реорганізовується - у разі його реорганізації шляхом виділення, та розрахунку економічних нормативів) та плану реорганізації. Загальні умови реорганізації банку визначаються постановою Правління НБУ;
ї) розпорядження щодо призначення тимчасової адміністрації. Процедура тимчасової адміністрації застосовується Національним банком для тимчасового управління банком з метою забезпечення схоронності капіталу й активів банку, докладної оцінки його фінансового стану і вжиття відповідних заходів щодо приведення його діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства, відновлення його платоспроможності й ліквідності, стабілізації діяльності банку, усунення виявлених порушень, причин та умов, що призвели до погіршення фінансового стану. НБУ зобов'язаний призначити тимчасову адміністрацію в разі істотної загрози платоспроможності банку. Законодавство встановлює порядок призначення тимчасової адміністрації, вимоги до її членів, їхню компетенцію та інші питання.
Крім того, з метою створення сприятливих умов для покращання та стабілізації фінансового стану банку Національний банк має право ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше шести місяців. Мораторій на задоволення вимог кредиторів може застосовуватися під час тимчасової адміністрації за постановою Правління Національного банку. Мораторій на задоволення вимог кредиторів застосовується, зокрема, на строк підготовки програми санації (продажу) банку або програми фінансового оздоровлення. У постанові Правління Національного банку про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів зазначається дата введення та строк дії мораторію.
Мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації. Протягом терміну дії мораторію: забороняється стягнення коштів на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється їх стягнення відповідно до законодавства України; не нараховується неустойка (штраф, пеня), інші фінансові економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Водночас мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій, здійснюваних тимчасовим адміністратором, на вимоги щодо виплати заробітної плати працівникам банку, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв'язку із зобов'язаннями банку під час здійснення тимчасової адміністрації банку;
й) відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації банку.
Законодавство встановлює, що Національний банк може відкликати банківську ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку виключно в таких випадках:
а) якщо було виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію (зокрема те, що статутний капітал банку на час його державної реєстрації сформований з непідтверджених джерел і внаслідок цього були фальсифіковані прогнозні показники діяльності банку, надані Національному банку для отримання банківської ліцензії);
б) якщо банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії;
в) у разі порушення вимог Закону про банки або нормативно-правових актів Національного банку, що спричинило значну втрату активів або доходів і настання неплатоспроможності банку;
г) на підставі висновку тимчасового адміністратора про неможливість приведення діяльності банку в правову відповідність до вимог Закону про банки та нормативно-правових актів Національного банку;
ґ) у разі недоцільності виконання плану тимчасової адміністрації щодо реорганізації банку.
Якщо банк-боржник неспроможний виконати свої зобов'язання відповідно до рішення суду про примусове стягнення коштів протягом шести місяців і за цей час не досягнуто домовленостей щодо реструктуризації визначеного боргу, то Національний банк зобов'язаний відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку.
Для введення щоденного контролю за діяльністю банків і виконанням ними вимог Національного банку щодо усунення допущених порушень може встановлюватися особливий режим контролю за їх діяльністю, що є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно з заходами впливу, що встановлені ст. 73 Закону про банки, у разі виникнення в банку некерованої ситуації, а саме:
- невиконання керівниками банку вимог Національного банку щодо усунення виявлених порушень;
- відсторонення керівників банків від посади;
- виявлення за результатами безвиїзного нагляду або інспекційної перевірки фактів проведення банком операцій з високим рівнем ризику, порушень банківського законодавства, а також одержання доходів із порушенням вимог чинного законодавства, навіть якщо ці порушення не призвели до погіршення фінансового стану банку;
- виникнення реальної загрози невиконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами і кредиторами;
- потреби в посиленому контролі за діяльністю банку з метою уникнення можливості невиконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами та кредиторами до часу прийняття Національним банком рішення про призначення тимчасової адміністрації або про відкликання ліцензії та ініціювання процедури ліквідації.
Рішення про встановлення особливого режиму контролю приймається Комісією Національного банку з питань нагляду та регулювання діяльності банків або заступником Голови Національного банку (куратором служби банківського нагляду), або у виняткових випадках на строк до одного місяця для подальшого вирішення питання щодо діяльності банку – Комісією при територіальному управлінні Національного банку з питань нагляду та регулювання діяльності банків з повідомленням про це Генерального департаменту банківського нагляду Національного банку протягом трьох робочих днів.
Якщо порушення банківського законодавства спричинило значну втрату активів або доходів і настання ознак неплатоспроможності банку, НБУ має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку відповідно до встановленої законодавством процедури. Якщо в діях керівника банку або фізичної особи чи представника юридичної особи – власника істотної участі, якій пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, не встановлено складу злочину, але має місце порушення вимог Закону або нормативно-правових актів НБУ, або якщо таку особу визнано винною у вчиненні корисливого злочину із призначенням покарання без позбавлення волі, Національний банк України має право видати банку розпорядження про звільнення такої особи з посади або заборону користуватися правом голосу придбаних акцій (паїв). Особу, яку на підставі розпорядження НБУ було відсторонено від посади або якій тимчасово заборонено користуватися правом голосу придбаних акцій (паїв), може бути поновлено на посаді або відновлено у використанні права голосу придбаних акцій (паїв) лише на підставі попереднього дозволу Національного банку України. Штрафи на керівників та службових осіб банку, фізичних осіб – власників істотної участі накладаються в порядку, передбаченому Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Слід зауважити, що НБУ застосовує до банків та їх керівників усі заходи впливу за поданням Генерального департаменту банківського нагляду та підрозділів банківського нагляду територіальних управлінь центробанку або за погодженням з ними відповідно до Регламенту застосування заходів впливу. Виняток становить письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій, що видається банкам за пропозиціями самостійних структурних підрозділів центрального апарату Національного банку та інших, крім банківського нагляду, структурних підрозділів територіальних управлінь Національного банку України.
Крім того центробанк наділений компетенцією достроково відміняти повністю або частково застосовані заходи впливу за порушення банківського законодавства. Рішення про таку відміну застосованих заходів впливу має прийматися Комісією Національного банку (Комісією Національного банку при територіальному управлінні) або Правлінням Національного банку, або особою, яка прийняла рішення про застосування заходу впливу.
Чинне законодавство залишає за банками або іншими особами, на яких поширюються повноваження Національного банку України, право оскаржувати в суді у встановленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб, а так само рішення, дії чи бездіяльність тимчасового адміністратора та ліквідатора. При цьому за загальновстановленими процесуальними засадами оскарження не зупиняє виконання оскаржуваного рішення або дії.
Окремо слід згадати особливості порядку застосування відповідальності за порушення валютного законодавства. Зокрема, якщо в результаті перевірки дотримання валютного законодавства банку встановлено порушення валютного законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, то матеріали про порушення розглядають та рішення про притягнення до відповідальності приймають у порядку, встановленому Положенням про валютний контроль.
В цілому можна говорити про те, що банківський нагляд в Україні здійснюється подібно до європейської моделі в рамках центрального банку країни і в цілому виконує ті функції та завдання, які покладені на органи банківського нагляду.


Контрольні запитання:
В чому полягає зміст та суть банківського нагляду?
Які завдання банківського нагляду Ви можете назвати?
Розкрийте зміст діяльності міжнародних організацій у сфері банківського нагляду?
Як побудована система банківського нагляду в України?
Які форми, види та методи використовує Національний банк при здійсненні банківського нагляду?
Які заходи впливу може застосовувати Національний банк України?
















<< Предыдущая

стр. 4
(из 4 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ