стр. 1
(из 5 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
РОЗДІЛ ІІІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОВЕДЕННЯ БАНКІВСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ В УКРАЇНІ

ГЛАВА 7
ПАСИВНІ ОПЕРАЦІЇ У БАНКІВСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

§ 1. Місце пасивних операцій у діяльності банків

Категорію пасивних банківських операцій охоплює дяльність банків по злаученню грошових коштів клієнтів – фізичних та юридичних осіб. Крім того, до пасивних операцій можна віднести і отримання кредитів на міжбанківському кредитному ринку, випуск облігацій. Для центрального банку пасивною операцією буде емісія готівкових коштів.
Аналіз економічної суті пасивних операцій дозволяє віднести до них такі цивільно-правові угоди як договір банківського вкладу, договір банківського рахунку, кредитний договір, за яким банк виступає позичальником, емісію банківською установою облігацій для залучення позикового капіталу.
Банківський рахунок та відносини щодо його відкриття та обслуговування є складними за своєю правовою природою і мають комплексний характер, оскільки передбачають використання імперативних та диспозитивних засобів правового регулювання. Теорія банківського права розмежовує поняття банківського вкладу та банківського рахунку, хоча останній є по суті вкладом, що оформлюється банківською установою у відповідний вид банківського рахунку. При цьому і досі в правовій науці ведеться дискусія щодо правової природи договору банківського вкладу та банківського рахунку та можливості розгляду їх в якості різновидів договорів зберігання, позики, доручення, комісії.
Критерії розмежування між вкладом та рахунком можуть базуватися на декількох обставинах, у тому числі на підставах його відкриття – добровільно для накопичення коштів (депозитний рахунок) або обов’язково згідно умов законодавства (поточний рахунок для суб’єктів господарювання); а також відповідно до мети відкриття та функціонування вкладу й рахунку, режиму використання коштів на таких рахунках тощо. Можна визнати, що за своєю правовою природою договір банківського вкладу є близьким до договору банківського рахунку. Зокрема, згідно з п. 3 ст. 1058 ЦК України до відносин, що випливають з договору банківського вкладу, застосовуються положення та правила договору банківського рахунку, якщо інше не встановлено кодексом або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Аналізуючи пасивні операції, не слід зменшувати їх значення для успішної діяльності банків. Від того, наскільки вдалою буде політика банку по залученню вільних коштів з метою подальшого розміщення їх в кредити та інші прибуткові операції, залежить і власна стабільність банківської установи, перспективи її фінансового зростання. Особливого значення у процесі залучення коштів набуває накопичення депозитів.
Аналіз динаміки депозитів за останні декілька років дозволяє зробити висновок про стрімке зростання залучених ресурсів. Це пояснюється рядом факторів, у тому числі забезпеченням зовнішньої та внутрішньої стабільності гривні, ростом ВВП, пожвавленням ділової активності суб’єктів господарювання, підвищенням рівня реальних доходів населення та поступовим відновленням довіри до банківської системи. За підсумками 2003 року вперше населення стало основним джерелом пасивів вітчизняних банків.
§2. Договір банківського вкладу

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (п. 1 ст. 1058 ЦК України).
В якості вкладу можуть виступати не лише грошові кошти, а й банківські метали. За банками закріплено право самостійно встановлювати процентні ставки за своїми операціями.
Договір банківського вкладу є реальним (він вважається укладеним і породжує права й обов’язки у сторін лише з моменту внесення вкладником грошової суми до банку); одностороннім (зобов’язання, що виникає з такого договору, включає лише право вкладника вимагати повернення внесеної на вклад грошової суми, а також сплати відсотків і відповідний йому обов’язок банку); відплатним (згідно зі ст. 1058 та 1061 ЦК України за договором банківського вкладу банк виплачує проценти на вкладену грошову суму). Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором. Згідно зі ст. 633 ЦК України встановлюється ряд особливостей, притаманних публічним договорам, у тому числі: 1) обов’язок підприємця (банку) надавати послуги кожному, хто до нього звернеться; 2) умови є однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги; 3) відсутність права з боку підприємця надавати перевагу одному споживачеві перед іншим щодо укладання публічних договорів; 4) відсутність у підприємця права відмовити в укладанні договору за наявності можливості надання споживачеві відповідних послуг. Якщо в договорі банківського вкладу будуть викладені умови, які суперечать вищевикладеному та правилам, обов’язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, будуть нікчемними.
Водночас, якщо клієнтом виступає юридична особа, договір вкладу не має рис публічності.
Сторонами договору банківського вкладу є банк (інші суб’єкти не можуть виступати замість банку) і вкладник (юридична або фізична особа, будь-який суб’єкт цивільного права). При цьому фізичні особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років мають право самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку) (пп.4 п. 1 ст. 32 ЦК України). Крім того, допускається внесення грошових коштів на рахунок вкладника іншою особою (ст. 1062, 1063 ЦК України). За даною ознакою банківські вклади можна поділити на вклади на користь вкладника і вклади на користь третіх осіб. За загальним правилом така особа набуває права вкладника з моменту пред’явлення нею до банку першої вимоги, що випливає з прав вкладника, або вираження нею іншим способом наміру скористатися такими правами. До набуття особою, на користь якої зроблений банківський вклад, прав вкладника ці права належать особі, яка зробила вклад. Істотною умовою для розміщення коштів на користь третьої особи є визначення імені фізичної особи або найменування юридичної особи, на чию користь робиться внесок.
Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі (п. 1 ст. 1059 ЦК України). Суттєвою умовою оформлення банківського вкладу є те, що факт укладення такого договору з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок підтверджуються ощадною книжкою. В ощадній книжці вказуються найменування і місцезнаходження банку (його філії); номер рахунку за вкладом; всі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунка; залишок грошових коштів на рахунку на момент пред’явлення книжки у банк. Зазначені відомості є підставою для проведення розрахунків за вкладом між банком і вкладником. Законодавство передбачає і таку правову форму оформлення вкладу як ощадний (депозитний) сертифікат, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (володільця сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом у банку, який його видав. У випадку дострокового пред’явлення ощадного (депозитного) сертифіката до оплати банком виплачується сума вкладу та проценти. Які виплачуються за вкладами на вимогу, якщо умовами сертифіката не встановлений інший розмір процентів (ст. 1065 ЦК України).
Ощадна книжка або ощадний (депозитний) сертифікат замінюють письмову форму договору банківського вкладу. У разі недодержання встановленої форми він вважається нікчемним.
Чинне законодавство містить також положення, які повинні відображатися у договорі банківського вкладу, зокрема: вид банківського вкладу; сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок; строк дії договору; розмір і порядок сплати процентів, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін; умови дострокового розірвання договору; інші умови за погодженням сторін.
Законодавство розрізняє договори банківського вкладу за строками: на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Водночас договором може бути передбачене внесення вкладів й на інших умовах їх повернення, що не суперечать закону. Пропонуючи більшу кількість видів банківських вкладів, фінансовий посередник намагається створити якомога більш сприятливі умови для клієнтів з метою залучення собі додаткових ресурсів.
Оскільки договір банківського вкладу характеризується як односторонній, за ним клієнт (вкладник) має права, яким кореспондуються обов’язки банку. Останній зобов’язаний повернути вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Якщо банк вмістить в договір банківського вкладу іншу умову, що суперечитиме вищевикладеному, така умова буде вважатися нікчемною.
Правовий режим залучених коштів встановлюється також Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженим НБУ. Згідно з даним Положенням залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується одним з наступних способів: 1) договором банківського вкладу (депозиту); 2) договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; 3) договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; 4) договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Слід зауважити, що дане Положення зобов’язало банки надавати всім вкладникам однієї групи однакові умови відкриття рахунків, що позбавило банки проводити пільгову політику по відношенню до своїх VIP-клієнтів.
Банки забезпечують страхування вкладів фізичних осіб. В якості такого забезпечення можна розглядати можливість отримання в якості страхової виплати встановленої законодавством суми за кожним вкладом у випадку неможливості з боку банку виконати свої зобов’язання, що отримує клієнт з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) був створений на виконання Указу Президента України від 10.09.1998 р. № 996/98, з метою забезпечення захисту інтересів фізичних осіб – вкладників банків. Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Зараз Фонд функціонує на засадах, встановлених Законом „Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб”. Він гарантує відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, у розмирі загальної суми вкладів, але не більше 2000 грн. (вклади менше 1 гривні не підлягають відшкодуванню). Він гарантує вклади фізичних осіб в банках України, які є учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду (зараз їх нараховується 147). Однак Державний ощадний банк України не є учасником Фонду. Клієнт за власним бажанням може отримати гарантовану суму як готівкою, так і у безготівковому вигляді. Термін звернення до Фонду встановлюється протягом трьох років з дня призначення ліквідатора банку-учасника (тимчасового учасника) Фонду.
Кореспондуючим обов’язком банку за договором банківського вкладу є й встановлення розміру процентів. Якщо він не визначений в договорі, банк зобов’язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України (зараз – 7 %). Якщо договором не встановлено інше, комерційний банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу. При цьому у разі зменшення розміру процентів на вклади на вимогу новий розмір процентів застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення процентів, зі спливом одного місяця з моменту відповідного повідомлення, якщо інше не встановлено договором. Водночас встановлений договором розмір процентів на строковий вклад або на вклад, внесений на умовах його повернення у разі настання визначених договором обставин, не може бути односторонньо зменшений банком, якщо інше не встановлено законом.
Датою початку нарахування процентів по банківському вкладу є день, наступний за днем надходження вкладу у банк; датою закінчення – день, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. При цьому ЦК закріпив положення щодо можливості збільшення вкладу за рахунок не отриманих відсотків. Згідно з п. 5 ст. 1061 ЦК проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а не витребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.

§3. Договір банківського рахунку

За договором банківського рахунку банк зобов’язується прийняти і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (п. 1 ст. 1066 ЦК України).
На відміну від відносин, що виникають з договору банківського вкладу, банк зобов’язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам (п. 2 ст. 1067 ЦК України). Умови відкриття рахунку погоджуються сторонами. Такий обов’язок банку пояснюється вимогою, вміщеною в чинне законодавство, про необхідність суб’єктам господарювання тримати кошти та здійснювати розрахунки за господарськими операціями в безготівковому вигляді.
Для України, як і для інших держав світу, актуальним стоїть питання мінімізації розрахунків за готівку. Необхідність такого зменшення пояснюється рядом факторів: зменшенням витрат на виготовлення готівкових коштів, які зношуються й пошкоджуються; можливістю отримати додаткові доходи при здійснені переказів коштів через клірингові центри; підвищенням контролю у сфері обігу грошей та мінімізацію правопорушень; забезпечення заходів по боротьбі з відмиванням грошей, набутих незаконним шляхом тощо. Саме тому держава встановлює обов’язок суб’єктів господарської діяльності та підприємців зберігати власні кошти понад встановлені ліміти в установах банків; проводити розрахунки в готівці на суму не більше як 10 тис. грн.
Оскільки здійснення розрахунків відноситься до базових банківських операцій, які передбачає отримання доходів, за банками залишається право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта. При цьому банк гарантує клієнту право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Він не може також визначати або контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд, якщо це не передбачено договором або законом.
Вкладна операція по суті представляє договір між банком і клієнтом, проте законодавство встановлює ряд обмежень, вказівок, заборон стосовно вкладів. Наприклад, суттєвим моментом, що характеризує договір банківського рахунку, є питання його розірвання. З одного боку договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час. З іншого – банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунку:
1) якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяці від дня попередження банком про це;
2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором;
3) в інших випадках, встановлених договором або законом (ст. 1075 ЦК України).
Отже, договір банківського рахунку являє собою складану правову категорію, яка передбачає публічний обов’язок клієнта зберігати кошти на рахунку в банківській установі, та двостороннє зобов’язання банку і клієнта на умовах консенсуальності та платності.
На банківському рахунку обліковуються власні кошти клієнта, з нього здійснюється переказ коштів клієнта за допомогою платіжних інструментів і, відповідно, забезпечується безготівковий їх обіг. Будь-який клієнт (юридична або фізична особа) має право відкривати необмежену кількість рахунків в будь-якій установі банку та в обраній валюті за власним бажанням (щодо останнього, то для відкриття рахунку в іноземній валюті банк повинен мати ліцензію та відповідний письмовий дозвіл НБУ). Водночас клієнти можуть відкривати лише один поточний рахунок для формування статутного фонду господарського товариства (у національній та/або іноземній валюті) та один поточний рахунок (у національній та/або іноземній валюті) за кожною угодою сумісної (спільної) діяльності без створення юридичної особи. Юридичні особи-нерезиденти можуть відкривати в банках України поточні рахунки для здійснення інвестицій у національній та іноземних валютах у встановленому порядку.
Крім того законодавство закріплює обов’язок клієнта повідомити податковий орган, де перебуває на обліку такий клієнт, про відкриття рахунку та обов’язок банківської установи – про закриття банківського рахунку в трьохденний термін для взяття його на облік. При цьому у разі відкриття поточного або вкладного (депозитного) рахунку підприємцю до отримання банком повідомлення про взяття рахунку на облік органом державної податкової служби операції за цим рахунком здійснюються лише із зарахування коштів. Видаткові операції за рахунком підприємця або відокремленого підрозділу юридичної особи-підприємця здійснюються після отримання банком повідомлення про взяття рахунку на облік органом державної податкової служби за їх місцезнаходженням. При порушенні зазначених строків відповідно до Закону України „Про державну податкову службу” винна особа буде нести відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Нормативно-правовим актом, що регулює порядок відкриття і обслуговування банківських рахунків, поряд із Законом “Про банки і банківську діяльність”, Цивільним та Господарським кодексами України є Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах. Згідно з нею банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу – вкладні (депозитні) рахунки.
Поточний рахунок – це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
До поточних рахунків також належать:
- рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України;
- поточні рахунки типу "Н", що відкриваються в національній валюті офіційним представництвам і представництвам юридичних осіб-нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю на території України;
- поточні рахунки типу "П", що відкриваються в національній валюті постійним представництвам;
- карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог Інструкції;
- поточні рахунки виборчих фондів.
Вкладний (депозитний) рахунок – це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.
При відкритті банківського рахунку фінансово-кредитна установа зобов’язана дотриматися ряду умов. В першу чергу мова йде про обов’язковість ідентифікації клієнтів, оскільки банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки.
З метою приведення законодавства України у відповідність із Законом "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", а також недопущення використання банків та інших фінансових установ з метою легалізації (відмивання) злочинних доходів та фінансування тероризму Верховна Рада України прийняла Закон України "Про внесення змін до деяких законів України з питань запобігання використанню банків та інших фінансових установ з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом". Цим Законом внесені зміни, зокрема, до Закону України "Про банки і банківську діяльність" у частині запобігання та протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Нова редакція статті 64 цього Закону відтепер зобов'язує банки ідентифікувати відповідно до законодавства клієнтів, що відкривають рахунки в банку.
Банки зобов'язані ідентифікувати клієнтів, які відкривають рахунки, а також осіб, уповноважених діяти від їх імені, у порядку, установленому законодавством України. При цьому розрізняється підхід щодо ідентифікації громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства та біженців. Зокрема, підставою для ідентифікації клієнта – фізичної особи, яка відкриває рахунок, та особи, яка уповноважена діяти від імені клієнта, є такі документи:
- для громадян України, які постійно проживають в Україні, – паспорт громадянина України, для малолітніх осіб та неповнолітніх осіб, яким не виповнилося 16 років, – свідоцтво про народження;
- виїжджають на постійне місце проживання за кордон, – паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відповідною відміткою про виїзд на постійне місце проживання за кордон;
- постійно проживають за кордоном, – паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Фізичні особи-резиденти, крім паспорта або документа, що його замінює, додатково мають пред'явити документ, виданий органом державної податкової служби, що засвідчує присвоєння їм ідентифікаційного номера платника податків.
Водночас ідентифікація клієнта банку, що відкриває рахунок, не є обов'язковою, якщо клієнт вже має рахунки в цьому банку і був раніше ідентифікований відповідно до вимог законодавства України, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
Суттєвим моментом при відкритті банківського рахунку є й те, що подавати документи для відкриття рахунку зобов’язані безпосередньо особи, які мають право першого та другого підписів (керівник та головний бухгалтер клієнта – юридичної особи). Тобто законодавство забороняє відкривати рахунки за дорученням.
Для відкриття поточного рахунку юридична особа, яка не має рахунку в цьому банку, зобов’язана подати такі документи:
- заяву про відкриття поточного рахунку, яку підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи (якщо в штатному розписі немає посади головного бухгалтера або іншої особи, на яку покладено функцію ведення бухгалтерського обліку та звітності, то заяву підписує лише керівник);
- копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію (водночас при відкритті поточних рахунків бюджетним установам цей документ не вимагається);
- копію належним чином зареєстрованого установчого документа (статуту/ засновницького договору/ установчого акта/ положення), засвідчену органом, який здійснив реєстрацію, або нотаріально;
- копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену органом, що видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
- копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
- картку із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену нотаріально або організацією, якій клієнт адміністративно підпорядкований, в установленому порядку. До картки включаються зразки підписів осіб, яким відповідно до законодавства України або установчих документів юридичної особи надано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових документів.
Крім того для юридичних осіб, які використовують найману працю і відповідно до законодавства України є платниками страхових внесків, додатково до вищезазначеного переліку документів подаються:
- копія документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
- копія страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника страхових внесків, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку.
Інструкція також встановлює вимоги щодо відкриття рахунків відокремленим підрозділам клієнта – юридичної особи.
Оскільки для державної реєстрації господарських товариств чинне законодавство передбачає однією з обов’язкових умов внесення грошових коштів для формування частки статутного фонду у встановленому розмірі, банки відкривають відповідні поточні рахунки для формування статутного фонду. Новостворюване господарське товариство зобов’язано в такому разі подати до банку:
- заяву про відкриття поточного рахунку, що підписана уповноваженою засновниками (учасниками) особою;
- копію засновницького договору, засвідчену нотаріально;
- рішення засновників про визначення особи, якій надається право розпорядчого підпису під час проведення грошових операцій за цим рахунком, яке оформляється у формі довіреності, засвідченої нотаріально (якщо хоча б одним із засновників є фізична особа);
- картку із зразками підписів і відбитка печатки, у якій наводиться зразок підпису особи, якій засновниками надано право розпорядчого підпису. Картка приймається без відбитка печатки та засвідчується підписом уповноваженого працівника банку.
Такий рахунок починає функціонувати як поточний тільки після одержання банком документів щодо державної реєстрації господарського товариства в установленому порядку.
Фізична особа-підприємець для відкриття банківського рахунку зобов’язаний подати до банку такі документи:
- заяву про відкриття поточного рахунку, що підписана фізичною особою-підприємцем;
- копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця уповноваженим органом державної влади України, засвідчену нотаріально або органом, що його видав;
- копію документа, що підтверджує взяття фізичної особи-підприємця на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
- копію документа, що підтверджує реєстрацію фізичної особи-підприємця у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
- картку із зразками підписів. Зразки підписів засвідчуються підписом уповноваженого працівника банку або нотаріально.
Якщо фізична особа-підприємець використовує найману працю, то ця особа під час відкриття поточного рахунку додатково має подати копію документа, що підтверджує реєстрацію фізичної особи-підприємця у відповідному органі Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку. В іншому разі фізична особа-підприємець обов'язково має зазначити про те, що вона не використовує найману працю, у заяві про відкриття поточного рахунку в рядку "Додаткова інформація".
За наявності відкритого рахунку в банківській установі клієнту достатньо додатково подати лише заяву про відкриття поточного рахунку та картку із зразками підписів і відбитка печатки (картку із зразками підписів), засвідчену в установленому порядку.
Законодавство містить також ряд додаткових вимог щодо відкриття поточних рахунків клієнтам, що мають специфічний статус, зокрема: професійним спілкам, орендним підприємствам, довірчим товариствам, військовим частинам, виборчим фондам тощо.
Передбачені й особливості відкриття поточних рахунків для забезпечення таких видів діяльності, як виробнича кооперація, спільне виробництво та інші види спільної діяльності, що здійснюються на підставі договорів (контрактів) без утворення юридичної особи, для яких банк відкриває один поточний рахунок.
Для відкриття рахунку фізичною особою, що не є суб’єктом підприємництва, вона подає до установи банку паспорт або документ, що його замінює для ідентифікації (при цьому фізичні особи-резиденти додатково мають пред'явити документ, виданий органом державної податкової служби, що засвідчує присвоєння їм ідентифікаційного номера платника податків); а також заяву про відкриття поточного рахунку та картку із зразками підписів. Слід звернути увагу, що зразки підписів громадянина засвідчуються підписом уповноваженого працівника банку і не вимагають обов’язкового нотаріального засвідчення (як на цьому іноді наполягають працівники деяких комерційних банків).
За умови подання перелічених документів, їх відповідності встановленим законодавством вимогам, між фізичною особою і банком укладається договір банківського рахунку.
Законодавством передбачений особливий порядок відкриття рахунків неповнолітнім особам. Зокрема, відкриття рахунку на ім'я малолітніх осіб (дітей, які не досягли 14 років) здійснюється їх законними представниками – батьками (усиновлювачами) або опікунами.
В свою чергу за неповнолітньою особою віком від 14 до 16 років законодавство закріплює право самостійно подати документи для відкриття банківського рахунку. Однак, враховуючи обмежену її дієздатність, встановлюються додаткові вимоги порівняно із повнолітніми особами. Зокрема, неповнолітня особа має:
- пред'явити уповноваженому працівнику банку свідоцтво про народження (якщо ця особа є резидентом, то вона додатково має пред'явити документ, виданий органом державної податкової служби, що свідчить про присвоєння їй ідентифікаційного номера платника податків);
- подати довідку із зразком свого підпису, видану навчальним закладом, де вона навчається, або картку із зразками підписів, засвідчену нотаріально;
- подати документ або копію документа, засвідчену нотаріально або органом, що його видав, який надає змогу банку визначити місце проживання цієї особи;
- заповнити заяву про відкриття поточного рахунку;
- укласти з банком договір банківського рахунку.
Якщо неповнолітня особа подає довідку із зразком свого підпису, що видана навчальним закладом, де вона навчається, то ця особа має заповнити картку із зразками підписів.
Неповнолітні особи віком від 16 до 18 років відкривають поточні рахунки в порядку, встановленому для фізичних осіб, що не є суб’єктами підприємництва.
Водночас законодавством закріплює для юридичних осіб право відкривати поточні рахунки фізичним особам для здійснення деяких видів виплат на користь останніх (заробітної плати, дивідендів, стипендій, пенсій, соціальної допомоги, повернення надлишково сплачених сум тощо). У такому разі юридична особа повинна укласти з банком договір про відкриття поточних рахунків на користь фізичних осіб на загальних підставах.
Відкриття вкладних (депозитних) рахунків здійснюється в порядку, що й відкриття поточних рахунків. У випадку, якщо в банку вже відкрито поточний рахунок такого клієнта, то вкладний (депозитний) рахунок відкривається на підставі договору банківського вкладу.
Закриття поточних рахунків відбувається на підставі заяви клієнта; рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації юридичної особи; або відповідного рішення суду або господарського суду про ліквідацію суб'єкта господарювання; у разі смерті власника рахунку – фізичної особи (за зверненням до банку спадкоємців); на інших підставах, передбачених законодавством України або договором між банком і клієнтом.
Водночас за банком залишено право відмовитися від договору банківського рахунку та закрити поточний рахунок клієнта, якщо операції за цим рахунком не здійснюються протягом трьох років підряд і на цьому рахунку немає залишку коштів.
Вкладні (депозитні) рахунки клієнтів у разі залучення строкових вкладів закриваються після закінчення строку дії договору банківського вкладу та повернення коштів вкладнику. У разі залучення вкладу на умовах його видачі на першу вимогу вкладний (депозитний) рахунок закривається після повернення коштів вкладнику. Для дострокового розірвання дії договору банківського вкладу або повернення частини вкладу за бажанням вкладника – фізичної особи вкладник зобов'язаний повідомити про це банк шляхом подання заяви.
Банки можуть відкривати клієнтам і карткові рахунки. Документи, що необхідні для їх відкриття, є ідентичними для відкриття поточних рахунків. Виключенням може бути картка із зразками підписів, яка подається для відкриття карткового рахунку лише у випадку, якщо використання зразка підпису вимагається правилами платіжної системи. В заяві про відкриття карткового рахунку можуть передбачати додаткові реквізити, установлені банком або платіжною системою, які потрібні для ідентифікації держателя картки, визначення параметрів платіжної картки тощо.
Чинним законодавством України встановлений особливий порядок відкриття рахунків для іноземних представництв, для яких уповноваженим банком відкривається поточний рахунок типу "Н" у національній валюті, у тому числі: офіційним представництвам; представництвам юридичних осіб-нерезидентів, які не займаються на території України підприємницькою діяльністю; представництвам іноземних банків; організаціям і установам (групам управління програмами або проектами), які згідно з чинними міжнародними договорами України та законодавством України залучаються до здійснення програм або проектів міжнародної допомоги чи міжнародної технічної допомоги; військовим частинам Чорноморського флоту Російської Федерації, що дислокуються на території України, які одержують для свого утримання бюджетні кошти за кошторисами Міністерства оборони Російської Федерації. Після подання необхідних документів та проведення ідентифікації іноземного представництва між банком та ним та банком укладається в письмовій формі договір банківського рахунку.
Офіційним представництвам, представництвам юридичних осіб-нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю (у тому числі - представництвам іноземних банків), установам (групам управління програмами або проектами міжнародної допомоги та міжнародної технічної допомоги), відкривається поточний рахунок типу "П" у національній валюті.
Під час відкриття рахунку однією з умов є подання клієнтом картки із зразками підписів. Юридичні особи та їх відокремлені підрозділи зобов’язані подавати таку картку і з відбитком печатки. Подання даної картки пояснюється необхідністю працівнику банку ідентифікувати клієнта, що подає платіжні документи до банківської установи на здійснення будь-яких банківських операцій, із власником рахунку або особою, що діє за його дорученням.
До картки включаються зразки підписів осіб, яким відповідно до законодавства України та установчих документів юридичної особи надано право розпорядження рахунком і підписування розрахункових документів. Право першого підпису належить першому керівнику юридичної особи, якій відкривається рахунок, а також іншим уповноваженим на це особам. Право другого підпису належить головному бухгалтеру, а якщо немає такої посади – особі, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку та звітності, а також іншим уповноваженим на це особам. Вказані особи зазначаються в картці під час її складання.
Слід пам’ятати, що існує декілька правил щодо заповнення такої картки. По-перше, вона складається в двох примірниках. По-друге, право першого підпису не може бути надано головному бухгалтеру та іншим особам, які мають право другого підпису.
По-третє, право другого підпису не може бути надано особам, які користуються правом першого підпису. Так, за рахунками юридичних осіб, які обслуговуються централізованими бухгалтеріями, право другого підпису належить головному бухгалтеру централізованої бухгалтерії та особам, ним уповноваженим. За рахунками юридичних осіб і їх відокремлених підрозділів, у штатному розписі яких немає осіб, яким може бути надане право другого підпису, до банку подається засвідчена відповідно до встановлених вимог картка із зразками підписів осіб, яким належить право першого підпису. У цьому разі під час складання картки в графі, що призначена для зазначення посад осіб, які мають право другого підпису, робиться напис про те, що в штатному розписі немає таких осіб.
По-четверте, у картці зазначаються повна та скорочена назви власника рахунку, його місцезнаходження, номер телефону, назва організації, якій клієнт адміністративно підпорядкований, ідентифікаційний код цього клієнта або реєстраційний (обліковий) номер платника податку з Тимчасового реєстру Державної податкової адміністрації України. При цьому на уповноваженому працівникові банку лежить обов’язок зазначити в картці номер рахунку, що відкривається клієнтові.
По-п’яте, у картку, подану юридичною особою або відокремленим підрозділом, обов'язково включається зразок відбитка печатки, який має містити ідентифікаційний код юридичної особи або відокремленого підрозділу - власника рахунку. При цьому використання печаток, призначених для спеціальних цілей (зокрема, "для перепусток", “для пакетів”) є неприпустимим. Якщо в новоствореної юридичної особи тимчасово немає печатки, а також у зв'язку з реорганізацією, зміною найменування або підпорядкованості, спрацьованістю чи втратою печатки, керівник банку надає власнику рахунку строк для виготовлення нової печатки.
Картка має бути засвідчена нотаріально або підписом першого керівника або його заступника та печаткою організації, якій клієнт адміністративно підпорядкований. В населених пунктах, де немає нотаріальних контор чи приватних нотаріусів, картки засвідчуються сільською, селищною, міською, районною Радою. Міністерства, що належать до центральних органів виконавчої влади України, подають картки, засвідчені підписами керівників та головних бухгалтерів цих органів. Картка юридичної особи-нерезидента або його відокремленого підрозділу може бути засвідчена нотаріусом іноземної держави та легалізована в консульській установі України або засвідчена шляхом проставлення апостиля. У цьому разі застосовується форма посвідчувального напису нотаріуса іноземної держави.
При внесенні будь-яких змін до картки із зразками підписів необхідно подати нову картку, засвідчену в установленому порядку.
У разі тимчасового надання особі права першого або другого підпису, а також у разі тимчасової заміни однієї з осіб, уповноважених керівником, нова картка не складається, а додатково подається картка тільки із зразком підпису тимчасово уповноваженої особи із зазначенням строку її дії і копія відповідного документа (протоколу, наказу тощо), що підтверджує ці повноваження. Така тимчасова картка засвідчується підписом керівника та головного бухгалтера, відбитком печатки і додаткового засвідчення не потребує.
Фізичні особи, у тому числі фізичні особи-підприємці, під час відкриття поточного рахунку подають картку із зразками підписів, до якої включаються зразки підписів власника рахунку та/або його довірених осіб. Зразки підписів довірених осіб засвідчуються уповноваженою особою банку за умови їх особистої присутності та пред'явлення паспорта або документа, що його замінює, і документа, виданого органом державної податкової служби, що свідчить про присвоєння фізичній особі-резиденту ідентифікаційного номера платника податків.
За наявності у фізичної особи-підприємця печатки в картку із зразками підписів включається зразок відбитка печатки, який має містити ідентифікаційний номер платника податків фізичної особи-підприємця.

§4. Правовий режим операцій, що здійснюються за банківськими рахунками

Чинне законодавство визначає порядок здійснення операцій за поточними рахунками залежно від клієнта, що відкрив рахунок, та валюти, в якій його відкрито. Остання підстава є досить суттєвою, оскільки чинне законодавство містить ряд обмежень щодо здійснення операцій в іноземній валюті.
За поточними рахунками, що відкриваються банками суб'єктам господарювання в національній валюті, здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається суб'єкту господарювання для зберігання грошей і проведення розрахунків у межах законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті для здійснення поточних операцій, визначених законодавством України, та для зарахування, використання і погашення кредитів (позик, фінансової допомоги) в іноземній валюті.
У банківській практиці використовуються поняття поточних торговельних та неторговельних операцій, що можуть здійснюватися за поточними рахунками в іноземній валюті. До перших відносяться розрахунки:
між юридичними особами-резидентами і юридичними особами-нерезидентами під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності за торговельними операціями;
між юридичними особами-резидентами на території України за умови наявності індивідуальної ліцензії Національного банку;
- між юридичними особами-нерезидентами та юридичними особами-резидентами через юридичних осіб-резидентів (посередників) відповідно до договорів (контрактів, угод), що укладені відповідно до законодавства України;
- інші розрахунки, що здійснюються відповідно до законодавства України.
До поточних неторговельних операцій включаються операції по переказу заробітної плати, стипендій, пенсій, аліментів, державної допомоги, матеріальної допомоги тощо; здійснення обмінних операцій з іноземною валютою та платіжними документами в іноземній валюті; виплати готівкової іноземної валюти за платіжними картками та ряд інших платежів.
На відміну від режиму коштів в іноземній валюті, що перебувають на рахунках, відкритих фізичними особами, для юридичних осіб законодавство встановлює ряд обмежень щодо зарахування таких коштів. Надходження таких коштів залежить від виду рахунку, через який зараховується іноземна валюта: або через розподільний рахунок, або безпосередньо на поточний рахунок.
В першому випадку мова йде про внесення іноземної валюти готівкою, у другому – в безготівковому вигляді. В останньому випадку такі кошти можуть надходити від придбання іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі за дорученням власника рахунку, перераховані з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку або у формі кредиту відповідно до кредитного договору. Джерелом надходження коштів в іноземній валюті можуть бути і проценти, що надійшли як залишок коштів на власному поточному та вкладному (депозитному) рахунках; а також проценти, що нараховані за залишком коштів, які надійшли на рахунок як гуманітарна допомога.
З поточного рахунку в іноземній валюті юридичних осіб-резидентів за розпорядженням власника рахунку здійснюються такі операції як:
- виплата готівкою для оплати праці працівникам-нерезидентам, які працюють в Україні за контрактом (договором);
виплата готівкою або платіжними документами працівникам на службові відрядження під час виїзду за кордон, на експлуатаційні витрати, пов'язані з обслуговуванням транспортних засобів за кордоном, представницькі витрати за кордоном відповідно до законодавства України;
виплата готівкою на експлуатаційні потреби для виконання обов'язків перед капітаном судна, яке належить судновласнику-нерезиденту, за контрактом (договором, угодою) на здійснення агентських послуг, укладеним згідно з Кодексом торговельного мореплавства України;
виплата готівкою фізичним особам коштів, які отримані адвокатськими та іншими компаніями-резидентами з-за кордону за дорученням фізичних осіб за справами, що перебувають у провадженні цих компаній згідно з їх статутною діяльністю і ліцензією на відповідну діяльність;
виплата готівкою фізичним особам-резидентам за використання їх творів за кордоном;
- перерахування з рахунку резидента-посередника на поточні рахунки інших резидентів – суб'єктів господарювання, за дорученням яких на підставі договорів комісії, доручення, консигнації або агентських угод було здійснено продаж нерезиденту товарів (робіт, послуг);
- перерахування на користь нерезидента за межі України за зовнішньоекономічними договорами (контрактами, угодами);
- купівля іншої іноземної валюти відповідно до законодавства України (у тому числі на міжнародних ринках з метою виконання зобов'язань перед нерезидентами в іноземній валюті, що придбавається, без проміжного зарахування цієї іноземної валюти на поточний рахунок юридичної особи-резидента);
- перерахування коштів, що надійшли як гуманітарна допомога, за кордон на рахунки юридичних осіб-нерезидентів в оплату за товари та послуги в межах потреб, визначених іноземним донором, та відповідно до вимог Порядку використання гуманітарної допомоги тощо.
Розпоряджатися коштами, що знаходяться на поточних рахунках фізичних осіб, може як власник рахунку, так і довірена особа, яка діє на підставі засвідченої у встановленому порядку довіреності. В такому випадку банк здійснює при першому зверненні довіреної особи її ідентифікацію та перевіряє повноваження на розпорядження рахунком доручителя. Ідентифікації вимагає і здійснення видаткових операцій з рахунку, що відкритий на користь третьої особи. Певні обмеження встановлені для розпорядження коштами на поточному рахунку, що відкриті на ім’я неповнолітніх.
Щодо правового режиму таких рахунків, то законодавством заборонено використовувати поточні рахунки фізичних осіб для проведення операцій, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності. За поточними рахунками в національній валюті фізичних осіб-резидентів здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України, які не пов'язані із здійсненням підприємницької діяльності. З цих рахунків забороняється також перерахування коштів на будь-який рахунок фізичних осіб-нерезидентів.
На поточні рахунки в іноземній валюті фізичних осіб-резидентів зараховуються:
готівкова валюта; валюта за платіжними документами, що надіслані з-за кордону на ім'я власника рахунку відповідно до законодавства України; валюта за іменними платіжними документами (чеками), виписаними уповноваженими банками України; валюта, переказана з-за кордону на ім'я власника рахунку через уповноважені банки України; валюта, одержана з-за кордону від юридичної особи-нерезидента як оплата праці, премії, призи, авторські гонорари; валюта за іменними платіжними документами, що надіслані з-за кордону на ім'я власника рахунку тощо.
На цей рахунок зараховується також валюта, куплена уповноваженим банком на міжбанківському валютному ринку України; валюта, одержана власником рахунку від погашення ощадних (депозитних) сертифікатів; валюта, перерахована як кредит в іноземній валюті відповідно до кредитного договору; інші надходження і іноземній валюті, встановлені законодавством України.
З поточного рахунку в іноземній валюті за розпорядженням фізичної особи-резидента або за його дорученням проводяться операції, встановлені законодавством.
Законодавством регулюється і правовий режим операцій по рахунках, відкритих для фізичних осіб-нерезидентів.
Операції за картковими рахунками здійснюються з урахуванням особливостей, визначених відповідними нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють здійснення операцій із застосуванням платіжних карток.
На відміну від режиму поточного рахунку, правовий режим вкладних (депозитних) рахунків має ряд обмежень. В першу чергу це стосується рахунків, що відкриті юридичними особами.
Зокрема, кошти на вкладний (депозитний) рахунок суб'єкта господарювання перераховуються з його поточного рахунку і після настання обставин їх повернення, визначених договором банківського вкладу, повертаються на поточний рахунок суб'єкта господарювання. Проведення розрахункових операцій і видача коштів готівкою з вкладного (депозитного) рахунку суб'єкта господарювання забороняється. Водночас нараховані проценти за такими депозитами відповідно до умов договору банківського вкладу можуть перераховуватися на поточний рахунок або зараховуватися на поповнення депозиту.
Суттєвим моментом є й те, що за договором банківського вкладу банк зобов'язаний видати вклад на першу вимогу вкладника – суб'єкта господарювання, крім вкладів, внесених юридичною особою на інших умовах повернення, що встановлені договором банківського вкладу.
Кошти на вкладні (депозитні) рахунки фізичних осіб можуть бути внесені готівкою, перераховані з іншого власного вкладного (депозитного) або поточного рахунку. Це можуть бути кошти, що надійшли на ім'я власника рахунку від іншої особи (якщо договором банківського вкладу не передбачено інше). Після закінчення строку або настання інших обставин, визначених законодавством України чи договором банківського вкладу, кошти з вкладного (депозитного рахунку) повертаються власнику шляхом видачі готівкою або перерахування на його власний поточний або інший вкладний (депозитний) рахунок. Нараховані проценти за депозитами фізичних осіб відповідно до умов договору банківського вкладу можуть перераховуватися на їх поточні рахунки або зараховуватися на поповнення депозиту чи виплачуватися фізичним особам готівкою.
У свою чергу на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті фізичної особи-резидента зараховуються: готівкова валюта; валюта, перерахована з власного поточного або власного вкладного (депозитного) рахунку в іноземній валюті; валюта I групи Класифікатора, куплена уповноваженим банком на міжбанківському валютному ринку України за дорученням власника рахунку за іншу іноземну валюту цієї групи Класифікатора відповідно до умов договору банківського вкладу; кошти, внесені іншою фізичною особою, якщо це передбачено договором банківського вкладу; проценти на банківський вклад, якщо це передбачено договором.
На поточний рахунок типу "Н" для здійснення розрахунків, пов'язаних з утриманням офіційного представництва, представництва юридичної особи-нерезидента, представництва іноземного банку, а також для виконання організацією або установою (групою управління програмами чи проектами) статутної діяльності юридичної особи-нерезидента, не пов'язаної з підприємницькою діяльністю в Україні, і для впровадження програм та проектів міжнародної технічної і міжнародної допомоги можуть бути зараховані кошти:
- від продажу на міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти, отриманої від відповідного органу іноземної держави або юридичної особи-нерезидента;
- отримані посольством, консульством за надані консульські послуги, у тому числі і в готівковій формі;
- отримані для відшкодування збитків у разі настання страхових випадків;
- від нарахованих процентів за залишком коштів на цьому рахунку (якщо таке нарахування передбачене договором банківського рахунку) тощо.
Наявні кошти з поточного рахунку типу "Н" можуть бути використані іноземним представництво для:
- здійснення в Україні розрахунків, пов'язаних з утриманням представництва, організації або установи (у тому числі на оплату праці, орендну плату, купівлю та утримання обладнання і транспортних засобів, поточний ремонт будівлі чи приміщення представництва, установи тощо);
- страхування в Україні майна та транспортних засобів представництва, а також життя і здоров'я його працівників;
- перерахування офіційним представництвом, представництвом юридичної особи-нерезидента та представництвом банка-нерезидента благодійних внесків на користь юридичних осіб-резидентів відповідно до законодавства України;
- перерахування коштів на потреби, передбачені статутом міжнародної організації та її філій, що користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, та статутом представництва юридичної особи-нерезидента (покриття витрат на території України іммігрантам і біженцям на купівлю квитків, оформлення для них віз, їх проживання в готелях та харчування тощо);
- провадження організацією або установою (групою управління програмою чи проектом) програм і проектів міжнародної допомоги та міжнародної технічної допомоги;
- виплати готівкових коштів фізичним особам-резидентам, які уклали контракт (договір) з юридичною особою-нерезидентом про працевлаштування за межами України, для оплати витрат, пов'язаних з їх проїздом по території України в разі виїзду за її межі.
Поточний рахунок типу "П" у національній валюті використовується відповідно до правил, установлених для поточних рахунків юридичних осіб-резидентів (у тому числі для нарахування та зарахування на рахунок процентів за залишком коштів на цьому рахунку, якщо таке нарахування передбачено договором банківського рахунку), крім випадків купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України.
Наявні кошти з поточного рахунку типу "П" у національній валюті можуть бути використані постійним представництвом для купівлі на міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти згідно з Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України з метою її перерахування тільки на:
а) рахунок юридичної особи-нерезидента, інтереси якої представляє на території України це представництво, на суму коштів: отриманих унаслідок здійснення в Україні операцій з купівлі-продажу товарів (робіт, послуг); нарахованих і зарахованих процентів за розміщеними депозитами та за залишком коштів на цьому рахунку; залишку на рахунку (після сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів) у разі припинення діяльності на території України, яке підтверджується відповідними документами;
б) власний поточний рахунок в іноземній валюті в уповноваженому банку України для використання на: оплату праці працівників-нерезидентів; виплату коштів на відрядження за кордон.
Здійснення інвестицій в Україні з цього виду рахунків забороняється.
Враховуючи значення політичного виборчого процесу для життя громадянського суспільства, намагання проводити його на демократичних засадах, чинне банківське законодавство містить ряд обмежень щодо коштів виборчих фондів. Зокрема, банк, у якому відкрито рахунок виборчого фонду, забезпечує контроль за граничною сумою безготівкових витрат виборчого фонду для того, щоб гранична сума витрат виборчого фонду партії (блоку) не перевищувала 150000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а кандидата в депутати, зареєстрованого в одномандатному окрузі, – 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Водночас детальніший контроль за надходженням, обліком і використанням коштів виборчих фондів вибірково здійснює Центральна виборча комісія, окружна виборча комісія та банк, у якому відкрито рахунок виборчого фонду, відповідно до порядку, установленого Центральною виборчою комісією разом з Національним банком та центральним органом виконавчої влади з питань зв'язку.
Кошти виборчого фонду, не використані партією (блоком), за рішенням керівного органу партії (блоку), прийнятим у семиденний строк після офіційного оприлюднення результатів виборів, перераховуються на поточний рахунок партії (партій, що входять до блоку) у п'ятиденний строк з дня надходження відповідного рішення партії (блоку). У разі неприйняття в цей строк партією (блоком) такого рішення невикористані кошти виборчого фонду банк перераховує в безспірному порядку до Державного бюджету України на п'ятнадцятий день з дня офіційного оприлюднення Центральною виборчою комісією результатів виборів.

§ 5. Правове регулювання банківської таємниці

Принцип дотримання банківської таємниці повинен реалізовуватися через діяльність окремих кредитно-фінансових інститутів, у першу чергу комерційних банків. Водночас саме центральний банк може сприяти шляхом проведення виваженої політики створенню дійсно працюючого режиму дотримання банківської таємниці.
У вичерпному розумінні цей принцип означає:
а) закріплення в діючих законодавчих актах переліку відомостей, що складають банківську таємницю;
б) право клієнта фінансово-кредитної організації або центрального банку на дотримання в таємниці та нерозголошення зазначених відомостей;
в) обов`язок фінансово-кредитної установи та центрального банку в повній мірі забезпечити дотримання відомостей, що складають банківську таємницю, а також відповідальність за їх розголошення.
Науковці вважають, що банківська таємниця – це комплексний інститут, а цей термін необхідно трактувати в двох основних значеннях. У вузькому розумінні банківська таємниця – це обов’язок банку зберігати таємницю щодо операцій клієнтів, захист від ознайомлення з банківськими операціями сторонніх осіб, насамперед конкурентів того чи іншого клієнта банку, таємницю по операціях, рахунках і вкладах (депозитах) своїх клієнтів і кореспондентів. У широкому розумінні вона являє собою різновид службової таємниці, тобто конфіденційну інформацію стосовно клієнта, яка стала відома службовцю банку.
В російському законодавстві визначається, що відноситься до банківської таємниці: відомості про клієнта та кореспондента, про укладені договори банківського рахунку та банківського вкладу, відомості щодо операцій по рахунку. Французькі юристи визначають режим банківської таємниці у такий спосіб, що „банкір зобов`язаний a priori утримувати в секреті всю приватну інформацію, довірену йому клієнтами або навіть третіми особами або отриману ним у своїй професійній діяльності”.
В Україні правове регулювання відносин у сфері отримання інформації, що складає банківську таємницю, здійснюється Законом „Про банки і банківську діяльність”, нормативними актами НБУ та органів державної влади.
Під банківською таємницею законодавство розуміє інформацію щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.
До банківської таємниці слід віднести:
1) відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан кореспондентських рахунків банків у Національному банку України;
2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;
3) фінансово-економічний стан клієнтів;
4) системи охорони банку та клієнтів;
5) інформацію про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності;
6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;
7) інформацію щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;
8) коди, що використовуються банками для захисту інформації (ст. 60).
Отже, інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю. Водночас режим банківської таємниці не поширюється на узагальнену по банках інформацію, яка підлягає опублікуванню згідно встановленого НБУ переліку.
Оскільки закон визначає перелік інформації, що становить банківську таємницю, він містить і зобов'язання щодо її збереження. Для дотримання встановленого правового режиму банки зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом: 1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю; 2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю; 3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації; 4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.
Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов'язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов'язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов'язків. В свою чергу приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов'язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб. Законодавство закріплює, що у разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом витоку інформації про банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються винними органами.
В той же час закріплення поняття банківської таємниці абсолютно не означає, що органи держави або треті особи не мають доступу до неї на встановлених законом підставах. Порядок розкриття банківської таємниці визначається ст. 62 Закону „Про банки і банківську діяльність”. Відповідно з нею інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками:
1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;
2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;
3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України – на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи – суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;
4) органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи – суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;
5) спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу щодо здійснення фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу згідно з законодавством про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;
6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи – суб'єкта підприємницької діяльності.
Така вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна: 1) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми; 2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою; 3) містити передбачені цим Законом підстави для отримання цієї інформації; 4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.
Крім того довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів).
При організації міжбанківських відносин слід врахувати, що банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта. Водночас банк має право надавати загальну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій.
Водночас положення законодавства про доступ до банківської таємниці не поширюються на випадки повідомлення банками відповідно до законодавства про операції, що мають сумнівний характер, та на інші передбачені законом випадки повідомлень про банківські операції спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу.
Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть відповідальність згідно із законами України.

Контрольні запитання:

Яке місце займають банківські операції в діяльності банків?
Розкрийте правову природу договору банківського вкладу?
Які умови є обов’язковими для банків при відкритті вкладу?
Що собою являє договір банківського рахунку?
Які види рахунків може відкривати банк?
В чому полягає ідентифікація клієнтів, яку повинні здійснювати банки?
Які документи повинні подавати суб’єкти господарювання для відкриття рахунку в банку?
Які документи подає фізична особа-резидент для відкриття рахунку в банку?
Розкрийте правовий режим поточних рахунків?
Розкрийте правовий режим рахунків типу „П” і „Н”?
Що собою являє банківська таємниця?
Хто має доступ до інформації та відомостей, що складають банківську таємницю?



ГЛАВА 8
АКТИВНІ ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ

§ 1. Значення активних операцій для банків

У міжнародній банківській практиці якість активів поряд із достатністю капіталу є фундаментальною умовою, що визначає фінансовий стан банку, його благополуччя. Достатність капіталу також в значній мірі залежить від ступеня надійності розміщення банком коштів в активні операції.
Активні банківські операції є різнорідними за своїм економічним змістом, доходністю, якістю. При цьому основні види розміщення є високодохідними, але й з високими ризиками. Частина активів банку на безальтернативній основі вкладається в обов’язкове резервування, на кореспондентські рахунки банку, однак дозволяє йому стабільно працювати, хоча й не приносить доходу.
Розміщення банківських ресурсів здійснюється в кредити (клієнтам та іншим банкам), інвестиції в цінні папери (в основний капітал та в операції на фондовому ринку), а також в інші операції комерційного банку (лізингові, факторингові, іпотечні, трастові тощо). Тобто, до активних операцій відносяться різноманітні угоди, які забезпечують можливість клієнту отримання необхідних йому коштів.
Слід зауважити, що поділ операцій на активні та пасивні пояснюється особливостями їхнього правового режиму. Зокрема, на відміну від відносин по відкриттю й обсоуговуванню рахунку (в яких банк не має права відмовити клієнту, що до нього звернувся, якщо подані останнім документи відповідають встановленим вимогам), в активних операціях банк має право обирати клієнта за власним бажанням. В цьому проявляється принцип свободи договору. Банк не можна примути до укладання договору в судовому порядку. Навпаки, згідно з п. 1 ст. 1056 ЦК України банк має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений.
Пояснюється такий підхід тим, що активні операції виступають власне підприємницькою діяльністю банку, запозичені ним кошти вкладаються за власним розсудом з метою отримання прибутків, і, водночас, з мінімалізаціюєю ризиків неповернення вкладених коштів. Саме вони повинні виступати основним джерелом доходів банку.
В останні роки йде активне нарощування обсягу активних операцій в діяльності комерційних банків України. Зокрема, протягом 2003 року доля кредитів фізичним особам зросла до 14,4 % (на 01.01.2003 р. – 8,5 %), в той же час доля кредитів юридичним особам скоротилася до 76,2 % (на 01.01.2003 р. – 79,6%). Лідерами у справі кредитування фізичних осіб виступають ПриватБанк та банк „Аваль”. Крім того, серед середніх банків є своєрідний рекордсмен у справі кредитування фізичних осіб – банк „Аркада”. Із 157 млн грн. кредитного портфеля цього банку 140 млн грн – кредити фізичним особам. Він функціонує переважно при „Київміськбуді” і кредитує придбання та будівництво житла.
Слід зауважити, що в останні два роки однією з найбільш розповсюджених операцій банків стало кредитування під придбання або будівництво житла фізичних осіб. Воджночас така активізація кредитування громадян мала й негативний бік – у кінці 2003 р. банки зіткнулися з неповерненням та шахрайством. Крім того, зростання споживчого кредитування привело до зниження темпів приросту вкладів фізичних осіб, оскільки населення, впевнене у рівні майбутніх доходів, активно використовувало депозитні збереження в якості первинних внесків по кредитах.
У сегменті кредитування юриидчних осіб також виділяються банки „Аваль”, ПриватБанк і Промінвестбанк, портфель яких складає 5,7 – 5,9 млрд грн. Протягом 2003 року змінилася і валютна структура кредитування. До вересня відбувалося активне нарощування обсягу гривневих кредитів. Однак починаючи з жовтня 2003 р. їх вагома маса скоротилася і повернулася на рівень початку року. В строковій структурі кредитного портфелю відбулося істотне збільшення довгострокових кредитів – з 30% на початку року до 44% в листопаді. Це також свідчить про загальну тенденцію „подовження” активів банків.
Поступово отримують розповсюдження й операції банків по роботі з постімпортним фінансуванням, які є достатньо вигідними порівняно з класичним кредитуванням. Портфелі постімпортного фінанснування зхдебільшого формуються у регіонах України і мають значні перспективи.

§ 2. Правові засади банківського кредитування

Понятя та види кредиту. Кредитування є основним видом активних операцій комерційних банків і дає можливість банкам отримувати значні доходи, але водночас супроводжується певними ризиками, що пов'язані із можливістю неповернення позичальниками основного боргу і відсотків за позичками. Тому кредитування супроводжується суперечностями між дохідністю кредитних операцій, ризиками і ліквідністю вкладених в позички коштів. Для банку необхідно постійно вибирати, що для нього важливіше: забезпечення високої ліквідності вкладених у кредити активів чи висока прибутковість банку. І якщо кредитна політика банку буде спрямована лише на забезпечення високої ліквідності позичок, то він програє в конкуренції з іншими банками за прибутковістю, а якщо пріоритетним буде прагнення тільки до високої прибутковості кредитів, то банк втратить платоспроможність, що межує з банкрутством. У зв'язку з цим банки у своїй кредитній діяльності прагнуть до пошуку оптимального співвідношення між рівнями ефективності, ризику й ліквідності.
Банківське кредитування розглядається як кваліфікуюча ознака банку, що передбачає ліцензування з боку Національного банку України, та є різновидом професійної підприємницької діяльності банку, основним джерелом формування його прибутків.
В основі кредитних операцій як виду господарської діяльності комерційних банків повинно бути глибоке розуміння економічних, фінансових і правових підвалин бізнесу: кредит може бути повернений в строк тільки тоді, коли забезпечена його цільова ефективність. Відповідно, комерційні банки повинні володіти набором заходів для запобігання виникнення збитків від кредитної діяльності, серед яких найважливіше значення мають правові.
Тому основні правові, фінансові та економічні принципи кредитування саме знаходять свій прояв у кредитній політиці комерційного банку. Головними елементами ефективного управління кредитами є: ретельно розроблена кредитна політика, якісне управління портфелем, ефективний контроль за кредитами і добре підготовлений для цієї роботи персонал.
Відносини, що виникають з діяльності банків, являють собою синтез фактичних і юридичних відносин, оскільки відносини з банківського кредитування регламентуються нормами права і набувають правову форму. Водночас, природа таких відносин не є однорідною. Аналіз юридичних норм, що регламентують суспільні відносини в галузі кредиту, доводить про поєднання в регулюванні кредитних відносин методів публічних та приватних галузей права, застосування як рівності сторін, так і імперативу з боку уповноважених органів.
Основні економічні і правові основи кредитування знайшли своє закріплення в чинному законодавстві України. Найвагомішими законодавчими актами, що регулюють здійснення банками кредитної діяльності, є Цивільний кодекс України, закон України “Про банки і банківську діяльність”, Положення НБУ “Про кредитування”. Водночас слід зазначити, щ в розвинених країнах кредитування, як правило, є предметом регулювання окремого законодавчого акту.
Банківський кредит являє собою будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Доцільно зауважити, що операції, пов’язані з видачею та погашенням кредиту, мають назву кредитних або позичкових. Це словосполучення є таким, що історично склалося, й застосовується за традицією. Нерідко говорять про ринок позичкових капіталів, на якому банки є одними з найбільш активних учасників. Водночас слід зазначити, що хоча договір банківського кредиту й називають іноді договором банківської позички, це не свідчить, що до кредитних відносин повинні застосовуватися положення безоплатної позички, які встановлені ст. 827 ЦК України.
Новий Цивільний кодекс сформулював поняття кредитного договору, і значно ширше дав поняття позиково-кредитних правовідносин (наприклад, включено комерційний кредит, новація боргу у позикове зобов’язання). Такий підхід в більшому обсязі відображає економічну суть кредиту, хоча не можна говорити про спів падіння понять кредиту в економічному та юридичному розумінні.
Банківські кредити в залежності від обраного критерію можна класифікувати за цілим рядом ознак: строками, предметом кредитування, кредитором (позичальником), цілями, забезпеченістю, методами надання та способами погашення, характером та способом сплати відсотків, числом кредиторів тощо.
За строками використання кредити поділяються на: строкові та безстрокові (до вимоги). Вони можуть бути також простроченими або відстроченими. Строкові кредити надаються банком на строк, зафіксований в угоді з позичальником, і бувають трьох видів: короткострокові – до 1 року; середньострокові – від 1 до 3 років; довгострокові – понад 3 роки. До безстрокових відносяться кредити, видані банком на невизначений строк – кредити до вимоги. Позичальник повинен погасити таку позику на першу вимогу банку. Якщо банк не вимагатиме повернення, то кредит погашається на розсуд позичальника.
Кредит овердрафт носить багатоцільовий короткостроковийхарактер і надається у випадку розриву в платіжному обігу клієнта, коли його поточні фінансові потреби перевищують власні ресурси.
Залежно від предмету кредиту він поділяється на товарний та грошовий.
Залежно від кредитора (позичальника) кредит може бути банківським, державним, комерційним, кредитом приватних осіб.
Залежно від цілей використання кредити підрозділяються на споживчі, промислові, інвестиційні, кредити на операції з цінними паперами, міжбанківські, імпортні і експортні тощо.
За наявністю і характером забезпеченості: забезпечені; незабезпечені (бланкові) кредити. При цьому незабезпечені (бланкові) позички називаються в банківській практиці довірчими і надаються тільки під зобов'язання позичальника погасити позику. Крім того за наявністю забезпечення можна виділити ломбардний кредит – під заставу цінних паперів; вексельний кредит – під забезпечення векселями.
За методами надання розрізняють позики, які надані: у разовому порядку; у відповідності з відкритою кредитною лінією (лімітом кредитування); гарантовані кредити.
Банки можуть надавати револьверні кредити, що являють собою періодично поновнювальні позики, які надаються в межах встанволеного ліміту заборгованості і строків погашення в будь-який час, автоматично, без додаткових узгоджень між сторонами кредитної угоди.
За характером і способом сплати процентів виділяють позики з: фіксованою процентною ставкою; плаваючою процентною ставкою; сплатою процентів по мірі використання позичених коштів (звичайні позики); сплатою процентів одночасно з отриманими позиченими коштами (дисконтний кредит).
За кількістю кредиторів кредити комерційних банків можуть підрозділятися на: надані одним банком; синдиковані (консорціумні) кредити, паралельні. Найбільш поширеними є кредити, видані одним банком.

стр. 1
(из 5 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>