<< Предыдущая

стр. 3
(из 5 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>

Вексель є універсальним фінансовим інструментом, що виконує декілька економічних функцій та широко використовується як в торгово-промисловому обігу, так і банківській діяльності. Вексель має характерні лише для нього ознаки, які відрізняють його від інших цінних паперів та виділяють вексельне зобов’язання серед інших грошових зобов’язань. В першу чергу мова йде про основні три характерні ознаки векселя: безумовність, абстрактність та строгу формальність. Безумовний характер зобов’язання за векселем означає, що вексель містить просту і нічим не обумовлену пропозицію або обіцянку сплатити певну суму, внаслідок чого спроби обумовити платіж настанням яких-небудь умов не мають юридичної сили. Абстрактний характер зобов’язання, вираженого векселем полягає у тому, що текст векселя не повинен містити відсилок на угоду, яка є підставою для видачі векселя.
В юридичній літературі виділяють й інші риси векселя, у тому числі грошовість, строковість та визначеність, оборотність та односторонність; або безспірний характер зобов’язань за векселем, письмова форма та підвищена оборотність.
В обігу можуть перебувати наступні види векселів: комерційні векселі (обслуговують торговельні операції та операції підприємств); казначейські векселі (підтверджують державні зобов’язання); банківські або фінансові векселі (і досі не отримали широкого розповсюдження); векселі, що випускаються фізичними особами (з 1 січня 2002 р.).
Векселі поділяються на простий та переказний. Простий вексель містить у собі просте, нічим не обумовлене, зобов’язання векселедавця сплатити векселедержателю певну суму грошей у визначений строк. Переказний вексель містить в собі простий, нічим не обумовлений, наказ або пропозицію платнику сплатити на користь векселедержателя певну суму грошей у визначений термін. При видачі переказного векселя первинними учасниками вексельних відносин виступають векселедавець або трасант, платник або трасат (якщо акцептує вексель стає акцептантом) та перший векселедержатель (ремітент). При видачі простого векселя первинними учасниками вексельних відносин виступають векселедавець та перший векселедержатель. Тому при видачі переказного векселя векселедавець видає наказ платнику платити на користь третьої особи ремітента, а при видачі простого векселя векселедавець зобов’язується сам платити на користь ремітента. Однак незважаючи на те, переказним чи простим є вексель, у будь-якому випадку він містить в собі зобов’язання оплатити визначену у векселі грошову суму.
Строга формальність векселя означає, що вексель повинен бути оформлений у формі, встановленій законодавством, тобто містити всі передбачені законодавством реквізити. При цьому слід пам’ятати, що набір вексельних реквізитів не співпадає в різних системах вексельного права. Різними є й вимоги, що ставляться до заповнення таких реквізитів.
Згідно зі ст. 1 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі переказний вексель повинен містити такі реквізити: назву “переказний вексель”, яка включена до тексту документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений; безумовний наказ сплатити визначену суму грошей; найменування особи, яка повинна платити (трасат); зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж; найменування особи, якій або за наказом якої повинен бути здійснений платіж; зазначення дати і місця, де виданий вексель; підпис особи, яка видає вексель (трасант).
Відповідно до ст. 75 Уніфікованого закону, простий вексель повинен вміщувати такі реквізити: назву “простий вексель”, яка включена до тексту документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений; безумовне зобов’язання сплатити визначену суму грошей; зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж; найменування особи, якій або за наказом якої повинен бути здійсненний платіж; зазначення дати і місця, де був виданий простий вексель; підпис особи, яка видає документ.
Формальність векселя обумовлена ст. 2 Уніфікованого закону про переказні векселі і прості векселі, зокрема в ній зазначається, що документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, наведених у статті 1, не має сили переказного векселя, за винятком встановлених випадків.
Вексельне зобов’язання є цивільним грошовим зобов’язанням, за яким кредитор (векселедержатель) має право вимагати від осіб, які поставили свої підписи на векселі, здійснити платіж вексельної суми. При цьому основний боржник (векселедавець в простому та акцептант в переказному векселі) зобов’язані здійснити оплату вексельної суми безумовно, а особи, зобов’язані в порядку регресу, несуть зобов’язання оплатити вексель за умови неоплати векселя основним боржником.
Питання векселездатності в Україні врегульоване Законом України “Про обіг векселів в Україні”. Відповідно до ст. 3 Закону України “Про обіг векселів в Україні” зобов'язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи. Тобто, вексельне законодавство України не розділяє активну і пасивну векселездатність та не встановлює різниці між колом осіб, які можуть зобов’язуватись за векселем, та колом осіб, які мають право набувати права з векселя.
Аналізуючи положення ст. 3 Закону України “Про обіг векселів в Україні”, можна дійти висновку, що в Україні векселездатність збігається з загальною цивільною дієздатністю суб’єктів цивільних правовідносин. Суб’єктами вексельного зобов’язання можуть виступати фізичні та юридичні особи, а саме зобов’язання може існувати як без множинності осіб, так і з пасивною або активною множинністю осіб, зобов’язання яких в такому випадку будуть солідарними.
Правом кредитора за вексельним зобов’язанням є право вимагати оплати векселя, тобто вчинення платежу. Обов’язком боржника за векселем є обов’язок оплатити грошову суму, вказану у векселі. Тобто, змістом вексельного зобов’язання є обов’язок боржника оплатити вексель згідно з умовами векселя та право кредитора вимагати оплати векселя.
За змістом виділяють зобов’язання, що спрямовані на передачу майна у власність або у тимчасове користування; виконання робіт; сплату грошей на підставі договорів позики, кредитних договорів, договорів банківського вкладу і банківського рахунку; відшкодування шкоди, заподіяної в результаті протиправних дій; повернення безпідставно придбаного майна і на передачу безпідставно збереженого майна. 
Об’єктом вексельного зобов’язання є передача боржником кредитору грошових коштів у визначеній у векселі сумі, тобто вчинення акцептантом (векселедавцем в простому векселі) платежу на користь векселедержателя. Матеріальним же об’єктом вексельного зобов’язання будуть виступати гроші.
Функції розрахункових палат на території України виконують установи банків та органи Державного казначейства України, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування векселедавців простих векселів, трасатів (акцептантів) за переказними векселями. Для законодавчого забезпечення їхньої діяльності Національним банком України було прийняте Положення про розрахункові палати для пред’явлення векселів до платежу.
Згідно з зазначеним Положенням розрахункова палата здійснює: а) прийняття векселів від векселедержателів для представлення їх платникам; б) повідомлення платника за векселем про пред'явлення векселя до платежу; в) посвідчення факту пред'явлення векселя до платежу шляхом проставлення відповідного напису механічним способом або від руки; г) перерахування коштів в оплату векселя в передбачених цим Положенням випадках; ґ) повідомлення векселедержателя про оплату векселя платником або про відмову платника оплатити вексель.
Кожний векселедержатель має право в строк платежу за векселем пред'явити вексель у розрахункову палату. Векселедержатель, який пред'явив вексель у розрахункову палату в строк платежу за векселем, уважається таким, що здійснив своєчасне пред'явлення векселя до платежу відповідно до вимог, установлених Уніфікованим законом.
Найчастіше в ролі доміциліата виступають комерційні банки. В Україні проведення банками будь-яких операцій з векселями, у тому числі операцій, пов’язаних з доміциляцією векселів, регулюється Положенням про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України.
Згідно з цим Положенням операції з оплати векселів, у яких банки виступають особливими платниками (доміциліатами), віднесені до комісійних операцій банків. Призначення банку особливим платником (доміциліатом) може супроводжуватись укладенням з платником за векселем договору про оплату банком векселів. Проте ця умова не обов’язкова.
Окрім загальноприйнятих понять Положення визначає поняття: вексель доміцильований - вексель, у якому зазначене місце оплати не збігається з місцем проживання векселедержателя; вексель іногородній - вексель, який підлягає оплаті в іншому населеному пункті ніж місцезнаходження векселедержателя; вексель місцевий - вексель, який підлягає оплаті в місцезнаходженні векселедержателя.
Банки здійснюють операції з простими та переказними векселями за умови складання векселів у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту та заповнення їх реквізитів відповідно до вимог, викладених в даному Положенні.
Комерційні банки у сфері вексельного обігу можуть здійснювати кредитні, торговельні, гарантійні, розрахункові, комісійні та довірчі операції. Окремі банки можуть виступати в якості емітентів векселів.
Кредитними є вексельні операції, які супроводжуються наданням або залученням грошових коштів проти векселів чи під забезпечення векселями. Вексельні кредити – це банківські операції по врахуванню (дисконту) векселів і видачі позичок до запитання під забезпечення векселів. Кредитні операції банків з векселями можуть бути як активними (врахування векселів, надання кредитів під заставу векселів), так і пасивними (переврахування придбаних векселів, одержання кредитів під заставу векселів).
Торговельними операціями є операції з купівлі або продажу векселів за ціною, що встановлюється у відсотках до суми векселя. До активних торговельних операцій належить придбання векселів, до пасивних – продаж придбаних векселів.
Гарантійні операції супроводжуються взяттям банком на себе зобов’язань платежу за векселями з умовою оплатити векселі при настанні певних обставин і в обумовлений строк. До гарантійних належать операції з авалювання та надання гарантій на забезпечення оплати векселів.
Розрахункові операції поділяються на операції з оформлення заборгованості векселями (акцептування переказних векселів банком. Виданих на банк кредитором банку; видача простих веселів банком кредиторові банку; видача банком переказних векселів на боржника банку; видача банку простих векселів боржником банку) та на операції з розрахунків із використання векселів (вексельний платіж банку кредиторові; вексельний платіж боржника банку).
Комісійні та довірчі операції пов’язані з інкасуванням векселів; оплатою векселів, у яких банк є особливим платником (доміциліатом); зберіганням векселів (оригіналів, копій і примірників); купівлею-продажем, а також обміном векселів за дорученням клієнтів.
Під час проведення даних операцій банк бере на себе певні ризики, у тому числі кредитний, ліквідності, процентний, операційний. Під час проведення кредитних, торговельних, гарантійних і розрахункових операцій банк має ретельно вивчати фінансовий стан, кредито- та платоспроможність платників за векселями і зобов'язаних за векселями осіб, з якими він укладає угоди про проведення операцій.
Законодавство закріплює норму, що платіж за векселем банки здійснюють тільки у безготівковій формі.
Законодавством обмежено правосуб’єктність банків як учасників вексельного обігу. Зокрема, бути суб'єктами вексельного права, тобто брати на себе всі права й обов'язки, що випливають із змісту векселя, мають право банки зі статусом юридичної особи. Банки, які не мають статусу юридичної особи, можуть отримати від головного банку - юридичної особи повноваження на здійснення всіх або окремих операцій з векселями в порядку, установленому чинним законодавством.
Слід зауважити, що при здійсненні вексельних операцій установа банку має забезпечувати документальне оформлення руху векселів, з якими він здійснює будь-які операції, у тому числі:
складання і належне оформлення контрагентами за операціями з векселями (клієнт банку і банк) первинних документів (реєстрів, розписок, повідомлень, доручень, заявок, актів тощо);
складання регістрів аналітичного обліку (журналів, відомостей, карточок тощо), які можна вести в паперовій або в електронній формі.
При цьому незалежно від того, чи переходить право власності на векселі до банку, приймання та передавання векселів здійснюються банком на підставі відповідних первинних документів, що мають містити реєстр (опис) векселів.

§ 6. Сертифікати як об’єкт банківської діяльності

Сертифікат – це документ, який засвідчує право та володіння на цінні папери (свідоцтво права власності) або підтверджує вкладення коштів в банк на депозит.
Закон “Про цінні папери та фондову біржу” визначає ощадний сертифікат, під яким розуміє письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому.
Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним. Відповідно, в обігу можуть знаходитися лише сертифікати на пред’явника.
Вони можуть бути номінованими як в національній, так і в іноземній валюті. Ощадні сертифікати повинні мати наступні реквізити: найменування цінного паперу; найменування банку, що випустив сертифікат і його адресу; порядковий номер сертифікату; дату внесення депозиту; розмір депозиту; строк погашення вкладу (для строкового сертифікату); процентну ставку за користування депозитом; підпис керівника банку або іншої уповноваженої на це особи; перчику банку. Сертифікат повинен містити також умови випуску, оплати та обігу. Проценти по сертифікатах встановлюються у фіксованих або плаваючих розмірах.
Загальні засади випуску ощадних (депозитних) сертифікатів містяться також в Цивільному кодексі України (ст. 1065).
У міжнародній практиці в обігу перебувають також акціонерні сертифікати. Застосовується й термін “підписні сертифікати”, що являють собою право (але не обов’язок) придбати певну кількість акцій за обговореною ціною в певний період часу. Право на придбання певних акцій часто називають варрантом. Розрізняються також інвестиційні, страхові, приватизаційні майнові сертифікати. В якості компенсації вкладів в Ощадбанк випускалися компенсаційні сертифікати.
Крім того, за законодавством України в обігу можуть перебувати депозитні сертифікати центрального банку. Депозитний сертифікат Національного банку України являє собою один із монетарних інструментів, що є борговим цінним папером НБУ в бездокументарній формі, який засвідчує розміщення в Національному банку коштів банків та їх право на отримання внесеної суми і процентів після закінчення встановленого строку. Такі сертифікати можуть випускатися лише в безготівковій формі в національній валюті України терміном від 1 до 180 днів.
Сплата суми процентного доходу власникам депозитних сертифікатів здійснюється Операційним управлінням Національного банку одночасно з погашенням депозитних сертифікатів.
Умови випуску, максимальна або мінімальна сума заявки від банку, номінальна вартість депозитного сертифіката, строк, на який розміщується депозитний сертифікат, визначаються залежно від ситуації, що склалася на грошово-кредитному ринку в період оголошення про проведення аукціону, та з урахуванням перспектив її розвитку і доводяться до відома банків.
Місцем проведення аукціонів з розміщення депозитних сертифікатів є Департамент монетарної політики Національного банку України.
При цьому обмежується суб’єктивний склад учасників таких аукціонів, оскільки операції з розміщення депозитних сертифікатів здійснюються на договірній основі виключно з банками – юридичними особами. При цьому до участі в аукціоні допускаються лише ті банки, що не мають заборгованості за короткостроковими кредитами та кредитами "овернайт" НБУ, забезпечують формування резерву для відшкодування можливих втрат за активними операціями, своєчасне і в повному обсязі формування обов'язкових резервів. Для кожного окремого випуску депозитних сертифікатів може встановлювати обмеження щодо потенційних власників.
На вторинному ринку депозитні сертифікати мають право обігу лише серед банків. Водночас вони можуть використовуватися як застава на міжбанківському кредитному ринку.
Слід зазначити, що у разі суттєвої зміни на грошово-кредитному ринку Правління НБУ може прийняти рішення про дострокове погашення депозитних сертифікатів, попередньо поінформувавши про це банки – власників депозитних сертифікатів не менше ніж за два банківських дні.


Контрольні запитання:
Поясніть, чому цінні папери можуть розглядатися як об’єкт банківської діяльності?
Які операції з цінними паперами можуть здійснювати банки в Україні?
Які операції з акціями можуть здійснювати вітчизняні банки?
Які види облігацій Ви можете назвати?
В чому особливості емісії та обігу єврооблігацій?
Що таке деривативи, які види деривативів Ви можете назвати?
Які правові засади вексельного обігу застосовані в Україні?
Які види векселів Ви можете назвати?
Визначне формальні реквізити векселів?
Які операції з векселями можуть здійснювати банки?
В чому полягає діяльність розрахункових палат в операція з векселями?
Що таке ощадний сертифікат?















ГЛАВА 10
ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПЛАТІЖНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ТА ЗДІЙСНЕННЯ МІЖБАНКІВСЬКИХ РОЗРАХУНКІВ

§ 1. Платіжні системи: поняття, завдання, види

Платіжна система являє собою основну інфраструктуру сучасної ринкової економіки. Саме її ефективність та стабільність є інструментами безперебійного функціонування економічної системи країни, в тому числі грошових та фінансових ринків. Існує двостороння залежність між стабільністю фінансових та банківських ринків і стабільністю платіжних системи. Зокрема, якщо завчасно не виконуються платіжні зобов`язання на ринку внаслідок порушень у діяльності платіжної системи, це підриває не лише довіру до окремих учасників трансакцій на цьому ринку, а й ліквідність і стабільність ринку в цілому. Водночас негативні події на фінансовому ринку можуть погано впливати на функціонування платіжної системи.
Будь-яка платіжна система складається із посередників, інструментів, процедур та мереж, метою яких є виконання переводу грошових коштів від одного оператору економіки до іншого. До складу учасників, що беруть участь у здійснені процесу платежів, відносяться центральний банк з його системою спеціалізованих органів, кредитно-фінансові установи, спеціалізовані посередники та безпосередньо користувачі платіжних систем (юридичні та фізичні особи, що користуються банківськими послугами у сфері розрахунків, спеціалізовані фінансові установи чи посередники, а також державні установи, підприємства та організації тощо).
На платіжну систему покладається завдання здійснювати грошовий обіг між операторами. Платежі можуть здійснюватися кінцевими клієнтами за допомогою банкнот або банківських інструментів, зокрема, платіжних доручень, що мобілізують депозити на поточних рахунках в комерційних банках.
Платіжна система (payment system) може розглядатися як набір платіжних інструментів, інституційних та організаційних правил і банківських процедур, а також міжбанківських систем переказу коштів, що у взаємозв’язку та поєднанні між собою забезпечують грошовий обіг.
Ряд фахівців вважають, що основною метою платіжної системи є забезпечення розвитку виробництва товарів і послуг. Ефективність платіжної системи залежить від цілого ряду факторів, у тому числі від використання загальноприйнятих стандартів. Введення таких загальноприйнятих правил та операційних стандартів вимагає значної взаємодії всіх операторів системи і запровадження державного регулювання.
Тим більше, що за останні десятиріччя спостерігається тенденція досягнення міжнародного консенсусу відносно необхідності зміцнення платіжних систем шляхом відпрацювання міжнародно визнаних стандартів і практики щодо структури та функціонування таких систем. Особливу роль у цьому процесі відіграє Комітет по платіжних та розрахункових системах центральних банків країн “Групи десяти”, під егідою якого було розроблено ключові принципи для системно значущих платіжних систем.
Світова практика розробила декілька підходів щодо організації власних або міжнародних платіжних систем. Наприклад, у США існує дві основні системи переказу коштів у значних розмірах, що використовуються депозитними установами та їх корпоративними клієнтами для здійснення платежів у короткі терміни: Fedwire, що належить Федеральній резервній системі, та CHIPS – електронна система міжбанківських клірингових розрахунків Нью-Йоркської асоціації банків-членів розрахункової палати. Fedwire являє собою мережу електронної передачі грошових коштів та цінних паперів, що зв’язує 12 федеральних резервних банків з більше ніж 11 000 депозитних установ, що мають резервні або клірингові рахунки в системі Федерального резерву. Електронна система міжбанківських клірингових розрахунків (CHIPS), що перебуває у приватному володіння і яка експлуатується Нью-Йоркською асоціацією банків-членів розрахункової палати, є системою як внутрішніх, так і міжнародних грошових переказів, причому близько 90% здійснюваних через неї платежів – міжнародні платежі, пов’язані з валютними операціями і операціями з євродоларами.
У Великобританії діє CHAPS – електронна система переказів крупних сум платежу у фунтах стерлінгах для обробки розрахунків по торговельних та грошових операціях на ринку. З 1984 року система CHAPS працює як автоматизована міжбанківська система розрахунків по угодах на суму більше 7000 фунтів стерлінгів між банками – членами розрахункової системи.
В Японії ВОJ NЕТ є комп’ютеризованою загальнонаціональною системою здійснення платежів, яка надає можливість роботи в режимі реального часу. Вона є ефективною і стабільною платіжною інфраструктурою, що використовує загальнонаціональну телекомунікаційну мережу. Даною системою щоденно опрацьовується близько 231 000 операцій. Поряд із нею діють: комп’ютеризована платіжна система Зенджин, яка використовується для приватних переказів коштів, прямих депозитів, пенсійних платежів, виплат дивідендів у вигляді акцій тощо; а також система розрахунку в ієнах по операціях в іноземній валюті (FЕYSS), відома також як система "Гейтам", яка забезпечує проведення в той же день розрахунків в ієнах по операціях в іноземній валюті та іншим міжнародним фінансовим операціям. FЕYSS, об’єднана із ВОJ NЕТ, є повністю електронною.
У Німеччині Дойче Бундесбанк володіє і керує системою переказів коштів, використовуючи звичайні та електронні послуги німецького Управління пошт і телеграфу.
Французький Банк застосовує "Автоматизовану систему інтегрованої обробки і розрахунків по міжнародних операціях із застосуванням телекомунікаційних пристроїв” SAGITTAIRE. Для передачі повідомлень система використовує мережу СВІФТ. В свою чергу “Міжбанківська система телеклірингу SIT" використовується лише для масових переказів коштів.
У 1977 році почала функціонувати система СВІФТ (: Society of Worldwide Interbank Financial Telecommunications ), створена 239 банками для обміну фінансовою інформацією. Ця система свого часу отримала широке визнання у банківських колах і зараз є однією з систем, використання якої дає великий ефект, завдяки можливості швидкого зв’язку з іноземними банками-кореспондентами та отримання необхідних даних, оперативного вирішення питань. Слід зазначити, що зараз до мережі SWIFT в Україні підключені 90 банків.
Помітну роль відіграє і використання телексів, телефаксів та системи "Reuters ", яка надає оперативну інформацію про стан справ на міжнародних біржах та про курси валют. Провідне місце займає зараз і комп’ютерна мережа ІНТЕРНЕТ, яка дає широке коло можливостей для обміну інформацією та отримання необхідних даних.
Доцільно звернути увагу й на те, що на світовому валютному ринку у вересні 2002 р. була введена глобальна система міжбанківських розрахунків. Центральна роль у новоствореній системі відведена спеціально заснованому в Нью-Йорці банку “безперервно пов’язаних розрахунків”. Його засновниками виступили 36 провідних банків світу. Новий центр розрахунків напряму пов’язаний з 7-ма центральними банками, Федеральною резервною системою США, Європейським центробанком, Банком Токіо і Банком Англії. Ця система скоротила час розрахунків по операціях купівлі-продажу валюти до 5 годин. Вона змінила традиційну схему торгівлі валютою на світовому ринку, за якої на всі розрахункові операції по угодах з валютою іншої країни вимагалося близько двох днів при посередництві банку-кореспонденту.
Роль центрального банку в галузі організації платіжних систем може спиратися на юридичну основу (Німеччина, Франція), законну основу (США) або на договірну основу (Бельгія, Великобританія).

§ 2. Порядок організації діяльності платіжних систем в Україні

Забезпечення ефективності та стабільності платіжної системи є одним з пріоритетних завдань Національного банку України, яке впроваджується ним у межах здійснення грошово-кредитної політики. Оскільки засоби безготівкових розрахунків повинні мати таку ж незаперечну надійність та цінність, як і кредитні гроші (банкноти та монети). Центральний банк повинен здійснювати контроль за якісним стабільним функціонуванням платіжних систем, зокрема, за їх безпекою та вартістю використання.
В Україні базовим законом, що регулює питання функціонування платіжних систем, є Закон України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”. Він визначає платіжну систему як платіжну організацію, членів платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу грошей. Проведення переказу грошей є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система.
Поряд із ним загальні засади функціонування платіжних систем та відносини у сфері переказу грошей регулюються законами "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про зв'язок", іншими нормативно-правовими актами, у тому числі Національного банку України, а також Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів, Уніфікованими правилами з інкасо, Уніфікованими правилами по договірних гарантіях Міжнародної торгової палати та іншими міжнародно-правовими актами з питань переказу грошей.
Вітчизняне законодавство розрізняє внутрішньодержавну платіжну систему (під якою розуміє платіжну систему, в якій платіжна організація є резидентом та яка здійснює свою діяльність і забезпечує проведення переказу грошей виключно в межах України) та міжнародну платіжну систему (платіжна система, в якій платіжна організація може бути як резидентом, так і нерезидентом і яка здійснює свою діяльність на території двох і більше країн та забезпечує проведення переказу грошей з однієї країни в іншу). Слід зауважити, що вітчизняні банки у 2003 р. були відключені від системи ТОПАЗ та підключені до системи VisaNet. Міжнародною платіжною системою була визначена VISA International Акціонерного комерційного банку "Сітібанк (Україна)".
Внутрішньодержавні платіжні системи, в свою чергу, за правовою ознакою засновника, поділяються на банківські та небанківські платіжні системи. Внутрішньодержавні банківські платіжні системи включають в себе системи міжбанківських розрахунків, системи масових платежів та внутрішньобанківські платіжні системи.
Обробка та передача в межах країни електронних та паперових документів на переказ, документів за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів та документів на відкликання можуть здійснюватися за допомогою як внутрішньодержавних, так і міжнародних платіжних систем, що діють в Україні. Слід звернути увагу на те, що експерти неодноразово наголошували на високому рівні технічних можливостей платіжних систем країни, які відповідають вимогам та міжнародним технічним стандартам, і повністю можуть забезпечити потреби вітчизняної банківської системи. Зокрема, зазначені технології дозволяють обернути капітал через СЕП НБУ до одинадцяти разів за добу.
Діяльність платіжної системи (за виключенням внутрішньобанківської) визначається відповідно до правил, які приймають платіжною організацією, і повинні визначати організаційну структуру платіжної системи, умови членства, порядок вступу та виходу із системи, принципи виконання документів на переказ, відкликання документів на переказ, порядок вирішення спорів, управління ризиками в системі, систему страхування, систему захисту інформації, порядок проведення реконсиляції тощо.
Щодо внутрішньобанківської платіжної системи, то вона створюється безпосередньо самим банком з метою забезпечення найбільш сприятливих умов для проведення переказу грошей між його підрозділами. Банк самостійно визначає умови та порядок функціонування власної внутрішньобанківської платіжної системи з урахуванням вимог закону та нормативно-правових актів Національного банку України.
Ключовими аспектами, що можуть якісно впливати на стабільність та ефективність платіжної системи в цілому, є процедури міжбанківського обміну та розрахунків. Здійснюючи розрахунки за міжбанківськими платежами, банки спіткаються, як правило, з двома альтернативами: 1) вибір засобу розрахунку: гроші комерційного банку проти грошей центрального банку; 2) вибір механізму розрахунку: нетто-розрахунок, який може виконуватися або на двосторонній, або на багатосторонній основі; проти бруто-розрахунку.
Говорячи про функціонування платіжних систем, їхні клієнти постійно стикаються з клірингом. Кліринг являє собою процес передачі, перевірки і в деяких випадках підтвердження платіжних доручень або доручень на трансферт цінних паперів, що здійснюється до розрахунку. Він може також включати операції щодо взаємного заліку платіжних і трансфертних доручень та визначення остаточного розрахункового сальдо. Закон України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” визначає кліринг як механізм, що включає збирання, сортування, реконсиляцію та проведення взаємозаліку зустрічних вимог учасників платіжної системи, а також обчислення за кожним із них сумарного сальдо за визначений період часу між загальними обсягами вимог та зобов'язань.
Клірингові палати забезпечують багатосторонній “неттінг” міжбанківських платежів, тобто взаємну компенсацію зобов’язань та активів для виявлення чистої позиції. Клірингові палати працюють на щоденній основі: багатосторонні залишки розраховуються в кінці кожного операційного дня, як правило, через рахунки, що знаходяться в центральному банку.
Механізм “неттінгу” (особливо, коли мова йде про неттінг на багатосторонній основі), значною мірою скорочує кількість та вартість переказів коштів для заданого обсягу операцій, і це дозволяє банкам знизити витрати та скоротити середню сумарну кількість резервів у центральному банку. Однак операційний механізм клірингової системи на багатосторонній основі має два суттєвих недоліки: по-перше, в кінці дня банк може бути не в змозі врегулювати свій кінцевий залишок на рахунку (розрахунковий ризик); по-друге, неспроможність одного банку врегулювати свої балансові позиції може стати причиною неможливості провести розрахунок для інших банків, включаючи ті, які не працювали з першим, що не виконав свого зобов`язання, банком. Внаслідок цього може мати місце руйнування всієї системи розрахунків (системний ризик).
Якщо говорити про брутто-розрахунок, то кожна окрема операція зразу передається на рахунки до центрального банку. Такий механізм забезпечує негайну кінцевість платежу та скорочує розрахунковий ризик. У свою чергу недоліком брутто-розрахунків є значні операційні витрати та витрати ліквідності, оскільки необхідно виконання кожного індивідуального переводу фондів, збереження достатніх фондів на рахунках банків, які вони тримають в центральному банку, та виплачують по них незначний відсоток. Порівняно із системою клірингу обсяг і вартість переводів фондів є значно дорожчими в системі брутто-розрахунків. В той же час позитивним моментом для системи брутто-розрахунків є використання комп’ютерної та телекомунікаційної технології, а також специфічні заходи, що спрямовані на надання додаткової ліквідності протягом дня.
Як правило, на центральний банк покладається декілька основоположних функцій у сфері забезпечення безперебійного функціонування платіжної системи:
надання послуг у сфері випуску банкнот та регулювання розрахункових рахунків, які можуть використовуватися для врегулювання балансових позицій у кліринговій системі або мобілізуватися безпосередньо через систему брутто-розрахунків;
надання кредитних ліній банкам, які не в змозі виконати свої фінансові зобов’язання в кліринговій системі для запобігання фінансових та системних ризиків;
регулююча діяльність центрального банку, що включає в себе банківський нагляд, введення специфічних правил щодо відкриття рахунків в центральному банку, доступу до клірингової системи, заходи щодо контролю за фінансовими ризиками, для недопущення розповсюдження “морального ризику”;
координуюча діяльність, спрямована на розвиток співробітництва в галузі платіжних систем, щодо інфраструктури та операційних стандартів, через комітети і асоціації, що складаються із представників фінансового співтовариства, що очолюються центральним банком.
Надійні та ефективні платіжні системи надзвичайно важливі для ефективного функціонування фінансової системи. В країнах із ринковою економікою, що розвивається, вони набувають особливого значення, оскільки такі країни докладають зусиль на вдосконалення існуючих або створення нових систем з метою покращення обслуговування зростаючих потоків платежів як з національних, так і міжнародних фінансових ринків. Центральні банки, в силу накопиченого досвіду, відіграють провідну роль у відношенні системно значущих платіжних систем, оскільки найбільше зацікавлені у фінансовій стабільності, проведенні грошово-кредитної політики та забезпеченні довіри до національної валюти в цілому.

§ 3. Правові засади організації міжбанківських розрахунків в Україні

Кореспондентські відносини між банками є традиційною формою організації банківських зв’язків, що використовується як при обслуговуванні зовнішньоекономічних операцій, так і у внутрішньому господарському обігу. Міжбанківські кореспондентські відносини мають велике значення для учасників зовнішньоекономічної діяльності, оскільки дозволяють їм без затримання здійснювати міжнародні розрахунки та уникати включення до цього процесу третьою стороною інших банків, послуги яких вимагатимуть додаткових витрат.
Установлення кореспондентських рахунків передбачає укладення кореспондентської угод між двома банками, яка містить в собі всі умови та процедури, на підставі яких будуватимуться взаємовідносини банків. В рамках такої кореспондентської угоди можуть здійснюватися акредитивні операції, виплати грошових коштів, акцепти тратт, видача й приймання гарантій, інкасування документів та ряд інших стандартних банківських операцій. Для зручності банки-кореспонденти можуть відкривати один для одного рахунки в різних валютах.
У сучасних умовах кореспондентські відносини між банками отримують нового наповнення і значення. На відміну від попередньої позиції банків до таких рахунків, коли кореспондентським відносинам відводили другорядну, технічну роль, зараз вони розглядаються як один із інструментів зниження ризиків та важливим джерелом отримання додаткових прибутків. Крім того, значення кореспондентських відносин виросло в зв’язку з тим, що банки, виступаючи одночасно позичальниками та позикодавцями, самі виступають найбільшими споживачами банківських послуг.
Під кореспондентськими рахунками в їх сучасному виразі доцільно розуміти відносини, що опосередковують проведення між банками взаємних операцій, які вони виконують як за дорученням своїх клієнтів, так і від власного імені. В поняття кореспондентських рахунків повинні включатися також і форми, методи та умови здійснення операцій, правовий режим їх проведення. Хоча законодавство тлумачить цей термін у вузькому розумінні, оскільки розглядає під міжбанківськими розрахунками безготівкові розрахунки між банками, що обумовлені виконанням платежів клієнтів або власними зобов'язаннями одного банку перед іншим.
Поступово розширюються і принципи, на яких будуються кореспондентські відносини. До них включаються надання банком один одному можливості проведення прибуткових операцій, розширення кола послуг, що надаються (наприклад, навчання персоналу своїх кореспондентів, допомога в організації представництв, інформаційне забезпечення тощо). З метою укріплення співробітництва такі послуги можуть надаватися і безоплатно.
Правове регулювання здійснення міжбанківських розрахунків базується на статтях 7, 40 Закону “Про Національний банк України”, Законах "Про внесення змін до деяких законів України з питань відкриття та функціонування банківських рахунків", “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”, Цивільному та Господарському кодексах України тощо. Одним з базових документів, ще регулює відносини по організації розрахунків між банками, є Інструкція про міжбанківські розрахунки в Україні.
Згідно з цією Інструкцією кореспондентські відносини в країні можуть установлюватися як між банками і Національним банком України, так і безпосередньо між банками. Ці розрахунки можуть здійснюватися через:
- Система електронних платежів Національного банку України за кореспондентськими рахунками банків (філій) у територіальних управліннях Національного банку;
- банки-кореспонденти за кореспондентськими рахунками ЛОРО, НОСТРО.
Слід зазначити, що в країні вже не перший рік функціонує досить оперативна і надійна внутрішньодержавна банківська платіжна система – система електронних міжбанківських переказів (СЕМП) Національного банку України, яка включає в себе систему електронних платежів (СЕП) та систему термінових переказів (СТП). У СЕМП використовується один з двох підходів до обслуговування рахунків учасників: 1) всі учасники системи є рівноправними і виконання ними платіжних трансакцій не залежить один від одного; 2) учасниками системи є банки або уповноважені філії, через які виконують розрахунки підпорядковані їм філії.
Національним банком України була також заснована Система термінових переказів (СТП). СТП організована на сучасних технологіях і забезпечує здійснення міжбанківського переказу грошей у режимі реального часу. Вона дає змогу практично миттєво виконувати важливі платежі, гарантуючи зарахування коштів на кореспондентські рахунки банків-учасників. Учасниками СТП можуть бути тільки ті установи, які є учасниками СЕП. На даному етапі продовжується робота щодо розширення участі в СТП, приєднання до якої є добровільним та потребує відповідної готовності банку до роботи за он-лайновими технологіями. Зокрема, станом на 1 січня 2004 року учасниками СТП були лише 5 банківських установ: ВАТ “Банк “Український капітал”, ВАТ АБ “Укргазбанк”‚ ВАТ Всеукраїнський Акціонерний банк, АСУБ "Грант" та його філія "Київ-Грант".
Кореспондентські відносини з НБУ встановлюються банком шляхом укладення договору на розрахунково-касове обслуговування з відкриттям кореспондентського рахунку в територіальному управлінні Національного банку за місцезнаходженням власника рахунку. Для здійснення міжбанківських розрахунків через СЕП власнику кореспондентського рахунку на договірних умовах відкривається технічний рахунок у РП (ЦРП).
У свою чергу кореспондентські відносини між банками для здійснення міжбанківських розрахунків установлюються на підставі договору шляхом відкриття кореспондентського рахунку. Законодавство містить перелік документів, необхідних для відкриття відповідних рахунків в установах НБУ або в інших банківських установах. Слід зауважити, що при відкритті або закритті кореспондентських рахунків інформація щодо них обов’язково повинна надаватися до відповідних органів державної податкової служби протягом трьох робочих днів. Однак видаткові операції банки мають право починати здійснювати без отримання документального підтвердження органів державної податкової служби про взяття таких рахунків на облік.
Кореспондентською угодою, що передбачає відкриття рахунків банками один одному, або відкриття рахунку в одному з банків, повинен бути визначений ряд суттєвих умов.
Для здійснення розрахунків банки можуть відкривати один одному кореспондентські рахунки НОСТРО і ЛОРО, що оформлюється розпорядженням по банку. При цьому рахунок ЛОРО – це кореспондентський рахунок, який відкриває банк банку-кореспонденту та за яким банк здійснює операції списання і зарахування коштів згідно з чинним законодавством України та укладеним договором. У банку-кореспонденті цей рахунок є кореспондентським рахунком НОСТРО. Отже, банки при встановленні кореспондентських відносин поділяються, по відношенню один до одного, на два види – банк-кореспондент із рахунком та банк-кореспондент без рахунку.
Згідно з чинним законодавством відкриття кореспондентських рахунків у банках-нерезидентах в іноземній валюті повинно відбуватися в порядку, встановленому в країнах реєстрації таких банків. Дозволено також встановлювати кореспондентські відносини на підставі обміну відповідними повідомленнями по системах SWIFT, TELEX. Банкам-нерезидентам дозволено, в свою чергу, поповнювати власні кореспондентські рахунки в інших уповноважених банках України. Прикладом можуть служити прямі кореспондентські рахунки типу НОСТРО, які відкриті АППБ «Аваль» в японських ієнах (JPY) і англійських фунтах стерлінгів (GBP) у банках UFJ Bank Limited (Токио) и Citibank N.A. 
Серед вітчизняних банків, що мають розповсюджену мережу кореспондентських відносин з іншими банками, можна назвати ВАТ “Державний експортно-імпортний банк України”, який постійно розвиває і вдосконалює відносини з іноземними фінансовими установами. На початок 2004 року кореспондентська мережа Укрексімбанку охоплює практично усі регіони світу і нараховує більше 650 банківських установ. Здійснюючи міжнародні розрахунки банк використовує розгалужену, і водночас оптимально підібрану мережу банків-кореспондентів НОСТРО, що дозволяє йому оптимізувати рух платіжних потоків з мінімальними вартісними та часовими затратами як для клієнтів, так і для банків-кореспондентів, що відкрили кореспондентські рахунки в Укрексімбанку. Банк здійснює міжнародні розрахунки через 32 кореспондентські рахунки НОСТРО, що відкриті в першокласних іноземних банках, через 16 кореспондентських рахунків НОСТРО, що відкриті в країнах СНД. ЛОРО-мережа банку представлена 62 банками-резидентами, які відкрили в Укрексімбанку мільтивалютні кореспондентські рахунки, і 20 банками країн СНД (кореспондентські рахунки в гривнях). Значно розширений і перелік послуг, що надає Укрексімбанк своїм банкам-кореспондентам.
Кореспондентські відносини з банками можуть встановлюватися також і без відкриття кореспондентських рахунків. В такому випадку за домовленістю між банками розрахункові операції відображаються по рахунках, що відкриті в інших банках-кореспондентах такого банку або в банку на ім’я інших банків-кореспондентів. Зрозуміло, що такі дії супроводжуються додатковими складнощами (необхідні додаткові гарантії, розрахунки здійснюються із залученням третіх банків), що призводить до затримань здійснення платежів та збільшенню комісійних та технічних витрат.
Припинення кореспондентських відносин та закриття кореспондентських рахунків оформлюються розпорядженням за встановленою формою.
У випадку необхідності, на підставі балансових даних, для банку-кореспонденту розраховується та встановлюється ліміт на проведення певних операцій. Загальний розмір ліміту, що встановлюється, визначається на кожний день окремо і коливається від 25 до 50% від загальної суми власних коштів (капіталу) банку, залежно від необхідності, мети та досвіду проведення операцій з банком, а також від нормативів, що встановлюються Національним банком України. Зокрема, такі ліміти можуть встановлюватися на проведення депозитних, кредитних, конверсійних операцій, операцій з цінними паперами та ліміт на проведення документарних операцій.
Для узгодження роботи щодо організації міжбанківських розрахунків Національний банк веде Довідник банківських установ України, який є складовою частиною інформаційно-обчислювальної мережі НБУ і використовується при роботі всіх її програмно-технічних комплексів, у тому числі й СЕП. До довідника банківських установ України мають бути включені всі банківські установи, що належним чином зареєстровані НБУ. Крім того, за окремим рішенням Правління НБУ, до довідника можуть включатися й інші установи (мова йде, в першу чергу, про кредитні установи, що виступають учасниками платіжних систем).
При виборі іноземних кореспондентів перевага віддається національним центральним банкам та крупним комерційним, а також відділенням великих комерційних банків в даній країни, по зобов’язаннях яких їх головні контори підтверджують свою відповідальність. Крім того, при встановленні кореспондентських відносин всередині країни вибір банку-кореспонденту залежить від спектру операцій, які він збирається здійснювати.
Як уже зазначалося, міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися через СЕП НБУ. Учасниками СЕП виступають територіальні управління Національного банку та банки (філії), які мають технічні рахунки в РП або ЦРП. Для роботи в СЕП банк (філія) повинні укласти з центральним банком договори на інформаційно-розрахункове обслуговування в СЕП НБУ та про використання криптографічних засобів захисту інформації в інформаційно-обчислювальній мережі Національного банку України.
Відповідно, на Національний банк покладається обов’язок надати учасника СЕП: а) необхідні програмно-технічні комплекси СЕП; б) програмні засоби електронного зв'язку; в) апаратно-програмні засоби захисту інформації. Крім того, центральний банк відкриває банку або його філії в РП (ЦРП) технічний рахунок, і лише після цього можуть здійснюватися операції зарахування (списання) коштів за кореспондентським рахунком банку (філії).
Розрахунки організовуються із застосуванням електронних розрахункових документів, що являють собою документи на переказ, сформовані банком на підставі розрахункових документів банку, клієнтів, документів на переказ готівки, доручень на договірне списання, та представлені у формі електронних даних, що включають відповідні реквізити документа, у тому числі й електронний цифровий підпис.
Чинне законодавство передбачає можливість переходу банку на роботу в СЕП за консолідованим кореспондентським рахунком, для чого останній повинен отримати дозвіл від НБУ.
Серед платіжних інструментів, що використовуються територіальними управліннями НБУ для розрахунків, є також платіжні вимоги про списання грошових коштів банку, філії з їхнього кореспондентського рахунку. До них застосовуються аналогічні правила, встановлені для правил документообігу та порядку розрахунків платіжними вимогами, що визначені інструкцією про здійснення безготівкових розрахунків в Україні в національній валюті, з урахуванням ряду особливостей.
Міжнародні розрахунки по експортно-імпортних операціях з іноземними банками здійснюються, як правило, у формі документарного акредитиву, інкасо і банківського переказу.
Згідно зі змінами, внесеними Національним банком України 3 грудня 2003 р. до Інструкції про міжбанківські розрахунки, інформація про міжбанківські розрахунки відноситься до розряду банківської таємниці. Відповідно, державні органи, що мають право отримувати таку інформацію, зобов’язані оформлювати свій запит із дотриманням усіх встановлених законом формальностей. Письмові вимоги уповноважених державних органів на отримання інформації, що містить банківську таємницю, виконуються відповідно до вимог ст. 62 Закону “Про банки і банківську діяльність”.
Однією з суттєвих умов проведення розрахунків між банками є строки їх виконання. Згідно з розділом 8 Інструкції про міжбанківські розрахунки встановлені наступні строки:
для міжбанківських розрахунків – до трьох операційних днів (вважаються завершеними з часу зарахування коштів на кореспондентський рахунок банку одержувача);
для внутрішньобанківських розрахунків – в строк, установлений внутрішніми нормативними актами банку, який не може перевищувати двох операційних днів (вважаються завершеними з часу зарахування коштів на рахунок філії одержувача).
Чинним законодавством визначається відповідальність за порушення строків виконання розрахунків.
Як правило, по кореспондентських рахунках не сплачують відсотків (в ряді країн це навіть законодавчо заборонено) або рівень відсотків не високий. Водночас за ведення рахунку та здійснення операцій за ним банки можуть стягувати комісію. Виплата комісійної винагороди має ряд переваг порівняно з іншими видами оплати таких послуг, оскільки сплачується одразу, має стабільний характер і не настільки підпадає під коливання ставок і валютних курсів. Деякі банки на умовах комісійної винагороди проводять від 80 до 90% всіх операцій по кореспондентських рахунках. Зокрема, комісійну винагороду широко використовують банки Нідерландів, Швеції, Бельгії, Великобританії. Водночас ряд банків Швейцарії та ФРН продовжують використовувати систему мінімальних залишків і лише близько 305 кредитних установ цих країн почали застосовувати комісійну винагороду.
Для комерційних банків в умовах коливання процентних ставок і валютних курсів необхідним є раціональне використання коштів на кореспондентських рахунках шляхом постійного контролю і регулювання залишків на своїх рахунках в інших банках, і, водночас, максимально вигідно використовувати кошти за рахунках своїх кореспондентів у себе.
Відповідно, банки намагаються підтримувати на своїх рахунках НОСТРО мінімальні залишки, віддаючи перевагу в розміщенні валютних коштів на міжнародних ринках позичкового капіталу, особливо на євроринку. Для мінімізації залишків банки можуть застосовувати ряд схем, у тому числі розміщувати кошти, що перевищують так звані “робочі” залишки на депозитах на строк “овернайт”.
Водночас слід враховувати, що залишок на рахунку повинен бути достатнім для забезпечення всіх можливих платіжних вимог. У випадку відсутності або недостачі коштів на рахунку банк може надавати своєму кореспонденту короткостроковий кредит (“овердрафт”), однак відсотки за таким кредитом можуть коливатися в значних межах. В деяких країнах надання овердрафту заборонено законодавством.
Розвиток практики міжбанківських розрахунків, підняття їх ролі в організації банківської діяльності вимагають постійного вдосконалення. Серед напрямів такого вдосконалення можна визнати виділення в організаційних структурах банків спеціальних підрозділів, що займатимуться безпосередньо кореспондентськими відносинами, широке впровадження сучасних засобів автоматизації та комп’ютеризації, контроль за раціональним використанням коштів на кореспондентських рахунках, оптимізація кореспондентської мережі за кордоном та всередині країни, мінімізація кількості учасників при проведенні міжбанківських переказів тощо.

Ключові запитання:

Що таке платіжна система? Її завдання.
Які види платіжних систем бувають?
Які міжнародні платіжні системи Ви можете назвати?
Що собою являє кліринг?
Визначне правові засади створення та функціонування платіжних систем в Україні?
Що таке міжбанківські розрахунки?
Яка роль НБУ у здійсненні міжбанківських розрахунків?
Що таке кореспондентські рахунки банків?
Які види кореспондентських рахунків Ви можете назвати?



ГЛАВА 11
РОЗРАХУНКОВІ ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ

§ 1. Правове регулювання грошового обігу в Україні

Гроші існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Грошові знаки випускаються у формі банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість. Вони повинні обертатися через відповідні платіжні системи, що узаконені на території держави. Обробка та передача в межах України електронних та паперових документів на переказ, документів за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів та документів на відкликання можуть здійснюватися за допомогою як внутрішньодержавних, так і міжнародних платіжних систем, що діють в Україні.
Грошовою одиницею України відповідно до ст. 99 Конституції України є гривня. Вона виступає єдиним законним платіжним засобом в Україні, що приймається усіма юридичними та фізичними особами без будь–яких обмежень на території країни для проведення грошових трансфертів та здійснення розрахунків у готівковому та безготівковому вигляді.
Гривня дорівнює 100 копійкам. Випуск та обіг на території України інших грошових одиниць і використання грошових сурогатів як засобу платежу забороняються. Чинним законодавством не встановлено офіційного співвідношення між гривнею та золотом або іншими дорогоцінними металами.
Як єдиний платіжний засіб гривня була випущена в обіг у 1996 р. Згідно з Указом Президента України від 25 серпня 1996 р. „Про грошову реформу в Україні” гривня була випущена в обігу у вигляді банкнот номінальною вартістю 1, 2, 5, 10 і 20 гривень зразка 1992 р., а також номінальною вартістю 1, 50 і 100 гривень зразка 1994 р. Реформа проводилася від 2 до 16 вересня 1996 р. За встановленим курсом 1,76 грн /1 дол було перераховано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, вклади громадян. У 2001 р. в обіг випущена гривня номінальною вартістю 200 грн. Розмінні монети, випущені в обіг НБУ вартістю 1, 2 і 5 копійок, виготовлені із металу срібного кольору, а вартістю 10, 25 і 50 коп. – із металу жовтого кольору. Основні характеристики дизайну та захисних елементів було закріплено у Правилах визначення платіжності гривні й монет. Чинним законодавством передбачено, що банкноти і монети є безумовними зобов'язаннями Національного банку і забезпечуються всіма його активами. Слід додати, що Національний банк постійно здійснює випуск ювілейних та пам’ятних монет. Зокрема, з 1 березня 2004 р. Національним банком введено офіційний графічний знак гривні.
Регулювання грошового обігу є одним з найбільш важливих напрямів діяльності держави у сфері фінансів. Саме тому високим є рівень нормативно-правових актів, що закріплюють правові засади її обігу. В перш чергу мова йде про Конституцію України, у ст. 92 якої зазначено, що засади створення і функціонування грошового ринку, статус національної валюти, а також іноземних валют на території України встановлюються виключно законами України. У ст. 99 закріплено, що забезпечення її стабільності є основною функцією Національного банку України.
Для забезпечення стабільності національної грошової одиниці Національний банк має ряд повноважень у сфері регулювання готівкового грошового обігу, у тому числі здійснює:
1) виготовлення та зберігання банкнот і монет;
2) створення резервних фондів банкнот і монет;
3) встановлення номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків;
4) встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет;
5) встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки;
6) визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансово-кредитних установ, підприємств і організацій;
7) визначення вимог стосовно технічного стану і організації охорони приміщень банківських установ.
Національний банк України наділений виключним правом на емісію, тобто випуск в обіг грошових знаків в усіх формах. Головним каналом емісії грошей в промислово розвинених країнах є депозитно-чекова емісія: збільшення депозитів на рахунках клієнтів і відповідно маси чеків, що обслуговують безготівковий платіжний обіг. У ній беруть участь комерційні банки та інші кредитні установи, а також центральний банк.
Теорією банківського права розроблено ряд принципів організації та здійснення емісійних операцій:
– централізм у проведенні емісійних операцій, який полягає в тому, що установи банків самостійно розпоряджаються готівковими грошима, що надходять до їх кас, а емісію грошей проводять лише в межах, встановлених вищестоящими установами центрального банку;
– безумовне виконання завдань по вилученню грошей із обігу;
– своєчасне та безперебійне задоволення обґрунтованих потреб у наявних грошах підприємств, організацій та установ;
– складення всіма установами банків, що здійснюють касові операції, розрахунку можливих щоденних надходжень та видач готівкових коштів з метою попереднього визначення величини можливої емісії;
– самостійне вилучення грошей із обігу у випадках, коли фактична сума грошей, що знаходиться в оборотній касі установ банків, перевищує встановлену межову суму.
Емісійна система розглядається як законодавчо встановлений порядок випуску в обіг грошових знаків і є складовою частиною грошової системи. Регулювання емісійної системи забезпечується операціями на відкритому ринку, змінами норм обов’язкових резервів, процентних ставок та іншими інструментами грошово-кредитної політики.
Крім емісійної діяльності до повноважень Національного банку відноситься і вилучення зношених, пошкоджених, фальшивих та підроблених грошових знаків. Згідно законодавства, зношені і пошкоджені грошові знаки України приймаються й обмінюються безоплатно на нові грошові знаки Національним банком та комерційними банками України без обмежень щодо сум та строків такої заміни. Національний банк, комерційні банки України зобов'язані вилучати фальшиві, підроблені або такі, що не мають необхідних ознак платіжності, грошові знаки (банкноти, монети). При цьому закріплено, що ні Національний банк, ні комерційні банки не зобов'язані відшкодовувати знищені, загублені, фальшиві, підроблені, а також такі, що стали недійсними, банкноти та монети.
Водночас закріплено обов’язок підприємств під час здійснення розрахунків із споживачами за готівку приймати у сплату за товари (роботи, послуги та ін.) без обмежень банкноти і монети (у тому числі обігові, пам'ятні, ювілейні монети, зношені банкноти та монети) усіх номіналів, які випускає Національний банк України в обіг, що є дійсним платіжним засобом і не викликає сумніву в його справжності та платіжності.
Також Національний банк відповідно до чинного законодавства України здійснює контроль за дотриманням правил і порядку проведення операції з перевезення валютних цінностей та інкасації коштів. Порядок здійснення таких операцій регулюється нормативно-правовими актами центрального банку, у тому числі Інструкцією з організації перевезення валютних цінностей та інкасації коштів в установах банків України.
Окрім Закону „Про Національний банк України”, відносини у сфері готівкового грошового обігу регулюються і в законах України „Про банки і банківську діяльність”, „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”, „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”, а також підзаконними актами: Правилами організації розрахунково-касового обслуговування комерційними банками клієнтів і взаємовідносин з цього питання між територіальними управліннями Національного банку України та комерційними банками в національній валюті, Інструкцією про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України.
Законодавство встановлює, що основними завданнями установ банків в організації готівкового обігу є:
повне і своєчасне забезпечення потреб економіки в готівкових коштах;
забезпечення своєчасної видачі готівки підприємствам і підприємцям на оплату праці, пенсій, допомоги та на інші цілі;
створення умов для залучення готівки до кас банків;
сприяння скороченню використання готівки в розрахунках за товари і послуги шляхом упровадження прогресивних форм безготівкових розрахунків.
Готівковий обіг – це обіг у готівковій формі законних платіжних засобів (банкнот та розмінної монети), які обслуговують потреби економіки країни.
Готівкові розрахунки являють собою платежі готівкою підприємств, підприємців і фізичних осіб між собою за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) і за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.
Для уникнення зловживань у сфері обігу готівки центральним банком встановлені відповідні вимоги та нормативи щодо її обігу. Зокрема, усі підприємства та підприємці, якими відкрито поточні рахунки в установах банків, зберігають на них свої кошти на договірних умовах. Для регулювання готівкового грошового обігу та підтримання касової дисципліни чинним законодавством передбачено, що готівкова виручка, що надійшла до кас підприємств, має здаватися ними до установ банків для зарахування на їх поточні рахунки.
Здавання готівкової виручки здійснюється підприємствами (підприємцями) у денні та вечірні каси установ банків самостійно або через:
– інкасаторів Національного банку або установ комерційних банків;
– Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ України;
– підприємства поштового зв'язку для переказу на поточні рахунки в установах банків.
Для визначення сум, що можуть залишатися в касі підприємства на закінчення робочого дня, банківські установи встановлюють ліміти залишку касової готівки та умови й строки здавання готівкової виручки. Ліміт залишку готівки в касі – це граничний розмір готівки, що може залишатися в касі підприємства на кінець робочого дня, який встановлюється установою банку або самостійно визначається підприємством.
Законодавством встановлюються наступні строки здачі касової виручки:
- для підприємств, що розташовані в населених пунктах, де є установи банку і готівкова виручка здається до установ банків (а за відсутності установ банків - на підприємства поштового зв'язку), – щодня в день надходження виручки до їх кас;
- для підприємств, які через специфіку діяльності чи режим роботи, а також за відсутності відповідної домовленості з установою банку на інкасацію чи здавання виручки до вечірньої каси банку не можуть щодня здавати готівкову виручку, – наступного дня;
- для підприємств, що знаходяться в населених пунктах, де немає установ банку чи підприємств поштового зв'язку, – не рідше ніж один раз за п'ять робочих днів.
У такі ж строки повинні здавати готівку й підприємства, що самостійно встановлюють ліміти каси.
Для вдосконалення режиму обслуговування клієнтів та з метою забезпечення максимального і своєчасного здавання виручки підприємствами до установ банків останні можуть створювати вечірні каси для приймання готівкової виручки в робочі, вихідні та святкові дні.
Усі підприємства, які здійснюють операції з готівкою в національній валюті та мають поточні рахунки в установах банків, можуть тримати в своїй касі на кінець дня готівку в межах установлених їм обслуговуючими установами банків лімітів каси. Такий ліміт визначається з потреб самого підприємства і закріплюється при укладанні договору на розрахунково-касове обслуговування з банківською установою. Клієнт повинен подати до установи банку заявку-розрахунок у двох примірниках для встановлення загального ліміту каси (з урахуванням потреби його відокремлених підрозділів), строків та порядку здавання готівкової виручки. Така заявка-розрахунок є невід'ємною частиною договору на проведення розрахунково-касового обслуговування. Протягом року встановлений ліміт залишку касової готівки може переглядатися за ініціативою підприємства.
Ліміт каси для кожного підприємства визначається установами банків з урахуванням режиму і специфіки роботи підприємства, його віддаленості від установи банку, обсягу касових оборотів (надходжень і видатків) за всіма рахунками, установлених строків і порядку здавання готівкової виручки, тривалості операційного часу установи банку, наявності домовленості підприємства з установою банку на інкасацію та здавання готівкової виручки у вечірню касу банку тощо:
- для підприємств, які мають готівкову виручку зі строком здавання її в банк щодня в день надходження до каси підприємства, – у розмірах, що потрібні для забезпечення їх роботи ранком наступного дня;
- для підприємств, які мають готівкову виручку зі строком здавання її наступного дня, – у межах середньоденної готівкової виручки;
- для підприємств, що мають готівкову виручку з іншим строком здавання її в банк, – у розмірах, що залежать від установлених строків здавання виручки та її суми;
- для підприємств, ліміти каси яким установлюються згідно з фактичними витратами готівки (крім виплат, пов'язаних з оплатою праці, стипендій, пенсій, дивідендів), – у межах середньоденної видачі готівки.
Ліміт каси підприємствам (крім підприємств торгівлі, громадського харчування та послуг) установлюється установами банків за погодженням із керівниками підприємств на підставі розрахунку середньоденного надходження готівкової виручки або середньоденної видачі готівки.
Однак у випадку не встановлення лімітів каси підприємствам відповідальність покладається на банки лише в тому разі, якщо за наявності поданої підприємством заявки-розрахунку ліміт каси не був установлений. Банки не несуть відповідальності за неповідомлення підприємством своїм відокремленим підрозділам розміру установленого банком ліміту каси, порядку і строків здавання готівкової виручки.
Водночас слід звернути увагу на деякі особливості щодо встановлення лімітів касової готівки.
1. Державному казначейству, його територіальним органам та бюджетним установам і організаціям, що утримуються за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів і обслуговуються органами Державного казначейства, ліміт каси установою банку не встановлюється. Державне казначейство самостійно визначає порядок установлення такого ліміту в його касі та касах бюджетних установ і організацій, що ним обслуговуються.
2. Самостійно визначають розмір готівки, що постійно перебуває в їх касах, селянські (фермерські) господарства, повідомляючи про нього обслуговуючим установам банків. Готівку понад визначені розміри вони мають здавати до установ банків.
3. Ліміт каси для підприємств грального бізнесу, включаючи гральні будинки, казино, ігрові автомати з грошовим виграшем тощо, установлюється з урахуванням особливостей діяльності та режиму роботи цих закладів відповідно до переліку та правил ведення азартних ігор та затвердженого підприємством положення про призовий фонд у межах середньоденної видачі готівки, але не більше максимально можливого виграшу відвідувача.
4. Ліміти каси не встановлюються установами банків для фінансових установ (кредитних спілок, ломбардів, лізингових компаній, довірчих товариств, страхових компаній, установ накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційних фондів тощо) та підприємств поштового зв'язку. Зазначені установи самостійно встановлюють ліміт каси.
5. Не встановлюється також ліміт каси фізичним особам – суб’єктам підприємницької діяльності.
6. Не встановлюється ліміт каси і банкам.
Для отримання готівки зі своїх поточних рахунків підприємства та підприємці повинні зазначати в грошовому чеку цільове призначення з чітким формулюванням суті операцій, що будуть здійснюватися. Установи банків зобов'язані ідентифікувати клієнтів, які здійснюють значні та/або сумнівні операції, та відповідно до вимог законодавства України повідомляти про ідентифікацію осіб, які їх здійснили, відповідним органам згідно з законодавством, яке регулює питання боротьби з організованою злочинністю.
Для забезпечення наявності у касах банківських установ готівкових ресурсів у необхідній кількості банки повинні одержувати від підприємств (включаючи установи та організації, що обслуговуються органами Державного казначейства України) календар видачі заробітної плати, до якого підприємство включає основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Строки видачі стипендій установлюються керівниками відповідних навчальних закладів. Для регулювання касових ресурсів установи банків складають зведений календар видачі заробітної плати щодо всіх підприємств, що ними обслуговуються.
Поряд із цим у договорі на розрахунково-касове обслуговування підприємців, як правило, передбачається, що про бажання клієнта отримати певну суму готівкою, він повинен повідомити про це установу банку напередодні.
Для підвищення рівня контролю за обігом готівки та дотриманням встановлених лімітів касової готівки держава закріплює відповідні повноваження суб’єктів фінансового контролю за декількома органами, у тому числі: органами Державної податкової служби України, Національним банком України, банківськими установами та іншими органами у межах їхньої компетенції. Штрафні санкції можуть накладатися органами державної податкової служби, в тому
Розрахунки готівкою підприємств між собою та з підприємцями і фізичними особами проводяться як за рахунок коштів, одержаних з кас банків, так і за рахунок готівкової виручки і здійснюються через касу підприємств з веденням касової книги встановленої форми. Розрахунки готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб здійснюються також через установи банків шляхом переказу готівки на користь підприємств (підприємців) та фізичних осіб для сплати будь-яких платежів.
Готівкова виручка підприємств (підприємців), крім готівки, одержаної з банку та не використаної за призначенням, може використовуватися ними для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування, а також для проведення розрахунків з бюджетами та державними цільовими фондами за податками і зборами (обов'язковими платежами). Підприємства, що мають податковий борг, здійснюють виплати, що пов'язані з оплатою праці (крім виплат через екстрені (невідкладні) обставини), виключно за рахунок коштів, одержаних з установ банків.
Порядок здійснення розрахунків та ведення касових операцій регламентується Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні. Порядок ведення операцій з готівкою установами банків, у тому числі й проведення готівкових розрахунків через каси установ банків, здійснення установами банків касового обслуговування підприємств, підприємців та фізичних осіб установлений нормативно-правовим актом щодо організації касових операцій у банках України.
Крім того, з метою поступового переведення розрахунків у площину безготівкових та підвищення контролю за обсягом готівкових коштів законодавство містить обмеження максимальної суми готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) через їх каси (каси банків, інших фінансових установ, які надають послуги з переказу грошей, та підприємств поштового зв'язку), що не має перевищувати десяти тисяч гривень протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами. Платежі понад установлену граничну суму проводяться виключно в безготівковому порядку (до 2003 р. сума становила 3 тисячі гривень). Кількість підприємств (підприємців), з якими проводяться розрахунки, протягом дня не обмежується. Однак вказані обмеження на здійснення розрахунків за готівку не поширюються на розрахунки підприємств (підприємців) між собою при закупівлі сільськогосподарської продукції за встановленим законодавством переліком.
З метою забезпечення здійснення розрахунків готівкою підприємство повинно мати касу, а його керівники мають обладнати касу та забезпечити надійне зберігання готівкових коштів у ній. Якщо з вини керівників не були створені належні умови для забезпечення схоронності коштів під час їх зберігання і транспортування, то вони несуть за це відповідальність у встановленому чинним законодавством України порядку. Зберігання в касі готівки та інших цінностей, що не належать цьому підприємству, забороняється. Усі надходження і видача готівки в національній валюті підприємства враховують у касовій книзі (типова форма КО-4, затверджена наказом Мінстату), що являє собою відомості встановленої форми, передбачені для обліку руху касової готівки (надходження, витрати, залишок грошей).
Касові операції являють собою сукупність матеріально-технічних процедур, що полягають в прийнятті, зберіганні та видачі готівкових коштів.
Касові операції регулюються нормами права і являють собою окремий фінансово-правовий інститут. Залежно від того, по відношенню до яких суб’єктів здійснюється державне регулювання касових операцій, виділяють регулювання щодо операції: а) банків та інших кредитно-фінансових установ; б) підприємств, установ, організації; в) підприємств та інших організацій щодо безпосереднього прийняття від населення платежів за товари, роботи, послуги.
Для забезпечення дотримання фінансової дисципліни при проведенні касових операцій використовуються відповідні фінансово–розрахункові документи. Згідно з законодавством розрахунки готівкою підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами проводяться із застосуванням прибуткових та видаткових касових ордерів, касових і товарних чеків, розрахункових квитанцій, проїзних документів тощо, які підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, а також рахунків-фактур, договорів, угод, контрактів, актів закупівлі товарів тощо. Підприємства мають забезпечувати постійну наявність у своїх касах банкнот і монет різних номіналів для видачі здачі громадянам.
Касові операції оформляються прибутковими та видатковими касовими ордерами, типові форми і порядок заповнення яких затверджені наказом Міністерства статистики України від 15.02.96 р. N 51 „Про затвердження типових форм первинного обліку касових операцій". Зокрема, видача готівки з кас підприємств проводиться за видатковими касовими ордерами або належно оформленими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або особи, які на це уповноважені. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо. Якщо на доданих до видаткових касових ордерів документах, заявах, рахунках тощо є дозвільний напис керівника, то підпис керівника на видаткових касових ордерах не обов'язковий.
Підприємства мають право зберігати готівку в своїй касі, що одержана в установі банку для виплат, пов'язаних з оплатою праці, пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, включаючи день одержання готівки в установі банку. Для проведення цих виплат працівникам віддалених підрозділів підприємств залізничного транспорту та морських портів готівка може зберігатися в їх касах понад установлений ліміт каси протягом п'яти робочих днів, включаючи день одержання готівки в установі банку. Готівка, що одержана в установі банку на інші виплати, має видаватися підприємством своїм працівникам у той самий день. Суми готівки, що одержані в установі банку і не використані за призначенням протягом установлених вище строків, повертаються підприємством в установу банку не пізніше наступного робочого дня установи банку та підприємства або можуть залишатися в його касі (у межах установленого ліміту) і видаватися на ті самі цілі.
Видача готівки з кас підприємств проводиться виключно під звіт за умови повного звіту конкретної підзвітної особи за раніше виданими під звіт сумами, тобто в разі подання до бухгалтерії авансового звіту про витрачені (частково витрачені) кошти та одночасного повернення до каси підприємства залишку готівки, виданої під звіт. Підзвітні особи зобов'язані подати до бухгалтерії підприємства разом із невикористаним залишком готівки авансовий звіт про витрачання одержаних у касі сум у такі строки: а) за відрядженнями – протягом трьох робочих днів після повернення з відрядження; б) на закупівлю сільськогосподарської продукції, продуктів її переробки та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту), – протягом десяти робочих днів з дня видачі готівки під звіт; в) на всі інші виробничі (господарські) потреби – наступного робочого дня після видачі готівки під звіт.
Уся готівка, що надходить до кас підприємств, має своєчасно та в повній сумі оприбутковуватися в їх касах. Для обліку операцій з готівкою підприємці використовують книгу обліку доходів і витрат, форма та порядок заповнення якої встановлені Державною податковою адміністрацією України.
За порушення правил ведення касових операцій до посадових осіб застосовуються штрафні санкції, визначені статтею 164-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Штрафні санкції застосовується до підприємств (підприємців) за: перевищення встановлених лімітів каси; неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне оприбуткування) у касах готівки; перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів; витрачання готівки з виручки на виплати, що пов'язані з оплатою праці, за наявності податкового боргу; використання одержаних в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням; проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який підтверджував би сплату покупцем готівкових коштів.
Операції через касу здійснює касир. Чинне законодавство передбачає, що керівник підприємства одночасно із зарахуванням на роботу касира укладає з ним договір про повну матеріальну відповідальність та ознайомлює його під розпис, згідно якого касир несе повну матеріальну відповідальність за збереження всіх прийнятих ним цінностей. Касиру забороняється передовіряти виконання дорученої йому роботи іншим особам.
На підприємствах, які мають одного касира, у разі потреби тимчасової його заміни, виконання обов'язків касира покладається на іншого працівника за письмовим наказом керівника. З цим працівником укладається договір про повну матеріальну відповідальність на час виконання ним обов'язків касира. У разі відсутності касира (у зв'язку з хворобою тощо) цінності, що перебувають у нього під звітом, перераховуються іншим касиром, якому вони передаються, у присутності керівника та головного бухгалтера або в присутності комісії, призначеної керівником підприємства. Про результати перерахування і передавання цінностей складається акт за підписами зазначених осіб. На підприємствах, де штатним розписом не передбачена посада касира, виконання його обов'язків може покладатися відповідно до письмового розпорядження керівника підприємства на бухгалтера чи іншого працівника, з яким укладається договір про повну матеріальну відповідальність.
З метою контролю за схоронністю готівкових коштів на підприємствах проводяться інвентаризації кас. Для проведення інвентаризації каси, що має здійснюватися згідно з наказом керівника підприємства, призначається комісія, яка після закінчення інвентаризації каси складає акт. При цьому відповідальність за дотримання порядку ведення операцій з готівкою покладається на підприємців та керівників підприємств. Особи, винні в порушенні порядку ведення операцій з готівкою, притягуються до відповідальності в установленому чинним законодавством порядку. У разі виявлення порушень установленого порядку ведення операцій з готівкою органи державної податкової служби України застосовують до порушників штрафні санкції на підставі подання контролюючих органів.

§ 2. Правові засади здійснення безготівкових розрахунків в Україні

Безготівкові розрахунки займають провідне місце в операціях підприємств, установ, організацій не залежно від форм власності та видів діяльності. Близько ? припадає на розрахунки за товарними операціями, інша частина – розрахунки з бюджетами усіх рівнів, державними органами та кредитними установами.
Безготівкові розрахунки здійснюються шляхом перерахування відповідних сум з рахунків платників на рахунки отримувачів. Вони дозволяють значною мірою прискорити обіговість грошових коштів, знизити витрати їх обігу.
Правові засади організації та проведення безготівкових розрахунків в Україні визначені законами України „Про банки і банківську діяльність”, „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”, нормативно–правовими актами НБУ, у тому числі Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті № 135.
Безготівкові розрахунки здійснюються через банки (їх філії) та інші кредитні установи, в яких відкриті відповідні кореспондентські рахунки, якщо інше не випливає із закону і не обумовлено формою розрахунків, що використовується. Правовими формами, у яких можуть здійснюватися безготівкові розрахунки, виступають: акредитивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді.

<< Предыдущая

стр. 3
(из 5 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>