<< Предыдущая

стр. 4
(из 5 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>

Допускаються розрахунки і в інших формах, що передбачені законом, встановленими у відповідності із ним банківськими правилами та застосовуваними в банківській практиці звичаями ділового обороту. Наприклад, для розрахунків за участю фізичних осіб можуть використовуватися кредитні картки.
У договорі сторони мають право обрати та встановити за домовленістю будь-яку із зазначених форм розрахунків. За угодою сторін можуть здійснюватися і заліки взаємних вимог.
Правила, форми, строки та стандарти здійснення безготівкових розрахунків встановлюються Національним банком України. Слід зауважити, що загальний термін банківських розрахунків не повинен перевищувати трьох операційних днів в межах України.
Суттєвим моментом здійснення банками операцій по рахунках клієнтів є те, що кошти з таких рахунків можуть списуватися лише за дорученнями власників цих рахунків або за розпорядженнями стягувачів у встановлених законодавством випадках. Доручення платників та розпорядження стягувачів про списання коштів з рахунків платники та стягувачі складають на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються Інструкцією № 135. Платник може давати доручення про списання коштів зі свого рахунку в формі електронного розрахункового документа, якщо це передбачено договором між ним і банком.
Доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків приймаються банками до виконання виключно в межах наявних на цих рахунках коштів або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності/недостатності коштів на цих рахунках. У разі відсутності/недостатності коштів на рахунку платника банк не здійснює облік заборгованості платника, не сплаченої в строк, та не веде реєстр розрахункових і виконавчих документів, не оплачених у строк у зв'язку з відсутністю коштів на рахунку платника, за винятком здійснення банком таких операцій в межах укладених ним цивільно-правових договорів і в порядку, визначеному цими договорами.
Будь-який розрахунковий документ (за винятком розрахункового чека) виписується в кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків (але не менше ніж два), з використанням електронно-обчислювальних та друкарських машин, за один раз із використанням копіювального або самокопіювального паперу. Дозволяється заповнення розрахункового документа від руки (кульковою ручкою, чорнилом темного кольору). Перший примірник розрахункового документа (незалежно від способу його виготовлення) має містити відбиток печатки (якщо наявність печатки передбачена) та підписи/підпис відповідальних осіб/особи. Під час підписування розрахункового документа не дозволяється використання факсиміле, а також виправлення та заповнення розрахункового документа в кілька прийомів. Усі текстові елементи бланків на здійснення безготівкових розрахунків мають бути виконані українською мовою.
Банки приймають до виконання тільки розрахункові документи:
– своїх клієнтів, які подають їх у банк у порядку, передбаченому договорами про розрахунково-касове обслуговування цих клієнтів;
– клієнтів інших банків або органів державного казначейства, якщо документи надсилають безпосередньо інші банки або органи державного казначейства.
Платежі з рахунків клієнтів банк здійснює в межах залишків коштів на цих рахунках на початок операційного дня.
До платіжних інструментів, що використовуються при безготівкових розрахунках, чинне законодавство відносить: платіжні доручення; платіжні вимоги-доручення; платіжні вимоги; розрахункові чеки; меморіальні ордери; акредитиви. Для здійснення безготівкових розрахунків клієнти банків самостійно обирають платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів.
Платіжне доручення – розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача. Платіжне доручення оформляється платником за встановленою формою згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, та подається в банк, що обслуговує його, не менше ніж у двох примірниках. Платник має право зазначати в платіжному дорученні дату валютування, яка не може бути пізніше десяти календарних днів після складання платіжного доручення (день складання не враховується). Банк платника не приймає платіжне доручення, якщо визначена в ньому дата валютування пізніше 10 календарних днів після складання платіжного доручення.
Банк отримувача до настання дати валютування, що зазначена в електронному розрахунковому документі, зараховує переказані кошти на відповідний рахунок і не пізніше ніж наступного робочого дня згідно з порядком, передбаченим у договорі, повідомляє отримувача про надходження на його адресу коштів та дату їх валютування. Банк, що обслуговує отримувача, зобов'язаний зарахувати кошти на рахунок отримувача на початок операційного дня, який визначений датою валютування.
Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами:
– за фактично відвантажену/продану продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо);
– у порядку попередньої оплати - якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством та/або обумовлено в договорі;
– для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше строку, установленого чинним законодавством;
– для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках;
– для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та/або державних цільових фондів;
– в інших випадках відповідно до укладених договорів та /або чинного законодавства.
Фізичні особи використовують платіжні доручення в разі перерахування коштів зі своїх поточних та вкладних/депозитних рахунків згідно зі встановленим законодавством режимом використання цих рахунків.
Платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом десяти календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується. Банк приймає до виконання платіжне доручення від платника за умови, якщо сума цього платіжного доручення не перевищує суму, що є на його рахунку. Платіжні доручення платника у разі відсутності/недостатності коштів на його рахунку банк приймає лише тоді, якщо порядок приймання та виконання таких платіжних доручень передбачено договором між банком та платником.
Водночас платіжне доручення на перерахування заробітної плати на рахунки працівників підприємств, відкриті в установах банків, грошові чеки на отримання заробітної плати платник подає в банк разом з платіжними дорученнями на одночасне перерахування платежів, утриманих із заробітної плати працівників та нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету і зборів до державних цільових фондів або документальним підтвердженням їх сплати раніше.
Якщо фізична особа не має рахунку в банку або розрахунки безпосередньо з фізичною особою чи підприємством через банк неможливі, то платник також може здійснювати розрахунки з ними через підприємство поштового зв'язку шляхом перерахування відповідної суми на рахунок з переказних операцій підприємства зв'язку. Через підприємства поштового зв'язку здійснюються перекази:
на ім'я окремих фізичних осіб - коштів, що належать їм особисто (пенсії, аліменти, заробітна плата, витрати на відрядження, авторський гонорар тощо);
підприємствам - коштів на виплату заробітної плати, для організованого набору працівників, заготівлі сільськогосподарської продукції тощо в тих населених пунктах, у яких немає банків.
Платіжна вимога-доручення – розрахунковий документ, який складається з двох частин: верхньої - вимоги одержувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів; нижньої - доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача. Платіжні вимоги-доручення можуть застосовуватися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків. Верхня частина вимоги-доручення оформляється одержувачем коштів за встановленою формою згідно з вимогами до заповнення реквізитів розрахункових документів, і передається безпосередньо платнику не менше ніж у двох примірниках. У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину і подає до банку, що його обслуговує. Сума, яку платник погоджується сплатити одержувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суму, яку вимагає до сплати одержувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.
Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем. Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, що зазначена платником, перевищує суму, що є на рахунку платника.
Розрахунковий чек – розрахунковий документ, що містить письмове доручення власника рахунку (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів. Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи та надані послуги). Розрахункові чеки використовуються тільки для безготівкових перерахувань з рахунку чекодавця на рахунок одержувача коштів і не підлягають сплаті готівкою. Як виключення існує можливість фізичних осіб обмінювати розрахунковий чек на готівку або отримувати здачу із суми розрахункового чека готівкою (але не більше ніж 20 відсотків від суми цього чека).
Розрахункові чеки виготовляються на замовлення банку Банкнотно-монетним двором Національного банку чи іншим спеціалізованим підприємством на спеціальному папері з дотриманням усіх обов'язкових вимог, передбачених Інструкцією, за затвердженим НБУ зразком. Розрахункові чеки брошуруються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів. Чекову книжку на ім'я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент видає на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця. Один або кілька розрахункових чеків на ім'я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент може видати на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена ним готівкою. Строк дії чекової книжки – один рік, розрахункового чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, – три місяці з дати їх видачі. День оформлення чекової книжки або розрахункового чека не враховується. Розрахункові чеки, виписані після зазначеного строку, вважаються недійсними і до оплати не приймаються. Строк дії невикористаної чекової книжки може продовжуватися за погодженням з банком-емітентом, про що він робить відповідну відмітку на обкладинці чекової книжки (у правому верхньому куті), яка засвідчується підписом головного бухгалтера і відбитком штампа банку. Чекова книжка може видаватися для розрахунків з будь-яким конкретним постачальником або з різними постачальниками.
Розрахунковий чек обов'язково має містити всі реквізити, що передбачені його формою Інструкцією НБУ № 135 і заповнюється від руки (кульковою ручкою, чорнилом темного кольору) або з використанням технічних засобів (місяць видачі та сума розрахункового чека мають зазначатися словами). Унесення в розрахунковий чек виправлень та використання замість підпису факсиміле не дозволяється. Розрахунковий чек, що заповнюється із порушенням встановлених правил, вважається недійсним і без виконання повертається банку чекодавця у встановленому порядку.
Розрахунковий чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів (день виписки розрахункового чека не враховується). Розрахунковий чек приймається чекодержателем до оплати безпосередньо від чекодавця, на ім'я якого оформлені документи, що підтверджують отримання ним товарів (виконання робіт, надання послуг).
Забороняється передавання розрахункового чека/чекової книжки його/її власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписання незаповнених бланків розрахункового чека і проставляння на них відбитка печатки юридичними особами. За бажанням фізичної особи розрахунковий чек може виписуватися на ім'я іншої особи, яка стає в цьому разі його власником. Видача розрахункових чеків на пред'явника не проводиться.
Акредитив – договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива і не повинні суперечити чинному законодавству, у тому числі нормативно-правовим актам Національного банку. Якщо це передбачено в тексті договору, то розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів в редакції 1993 року (публікація Міжнародної торгової палати N 500 у частині, що не суперечить чинному законодавству, у тому числі нормативно-правовим актам Національного банку.
За операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.
Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:
покритий – акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку.
непокритий – акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.
Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це зазначається на кожному акредитиві. У разі відсутності такої позначки акредитив вважається безвідкличним. Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банком-емітентом від гарантування платежів за акредитивом). Усі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній – бенефіціара.
Безвідкличний акредитив – це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банку-емітента. Безвідкличний акредитив є твердим зобов'язанням банку-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива, якщо документи, що передбачені ним, подано до банку, зазначеному в акредитиві, або банку-емітенту та дотримані строки та умови акредитива.
Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заяву на акредитив за встановленою формою не менше ніж у трьох примірниках, та в разі відкриття покритого акредитива – відповідні платіжні доручення. Акредитив має містити лише ті умови, які банк може перевірити документально. Реквізити, що передбачені формою заяви, є обов'язковими, і тому в разі відсутності одного з них акредитив не відкривається і заява повертається заявнику без виконання. Якщо відкривається покритий акредитив, депонований у виконуючому банку, який не є банком-емітентом, то заявник подає до банку-емітента крім заяви платіжне доручення на перерахування коштів для бронювання їх у виконуючому банку. Акредитив вважається відкритим після того, як здійснено відповідні бухгалтерські записи за рахунками та надіслано повідомлення про відкриття та умови акредитива бенефіціару.
Дата виконання платіжних доручень, наданих разом із заявою на акредитив, і дата повідомлення бенефіціару мають збігатися. Банк-емітент інформує виконуючий (авізуючий) банк про відкриття акредитива шляхом надсилання йому електронною поштою (електронне повідомлення), або іншими засобами зв'язку, що передбачені договорами між банками, заяви або повідомлення. Заяву або повідомлення банк-емітент надсилає авізую чому банку не пізніше наступного робочого дня після отримання заяви від клієнта. Повідомлення має містити номер акредитива, усі його умови, спосіб платежу, місце виконання та строк дії акредитива. У повідомленні мають чітко зазначатися повноваження авізуючого банку щодо виду акредитивної операції.
Про відкриття та умови акредитива виконуючий (авізуючий) банк повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітента (авізую чого банку).
Після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіціар подає виконуючому банку потрібні документи, що передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом. Виконуючий банк ретельно перевіряє подані бенефіціаром документи щодо дотримання всіх умов акредитива і в разі порушення хоча б однієї з умов не проводить виплати за акредитивом, про що інформує бенефіціара і надсилає повідомлення до банку-емітента для отримання згоди на оплату документів з розбіжностями. Зазначене повідомлення має містити повний перелік розбіжностей з умовами акредитива, виявлених під час перевірки.
У разі неотримання відповіді протягом семи робочих днів після відправлення повідомлення або надходження негативної відповіді виконуючий банк повертає бенефіціару всі документи за акредитивом, зазначивши на зворотному боці першого примірника реєстру документів за акредитивом причини повернення документів і засвідчивши цей запис підписами відповідального виконавця та працівника, на якого покладено функції контролера, і відбитком штампа банку.
Меморіальний ордер – розрахунковий документ, який у випадках, передбачених законодавством, складається банком для оформлення внутрішньобанківських операцій, операцій щодо списання коштів з рахунку платника, здійснення договірного списання коштів з рахунку свого клієнта на підставі його письмового доручення або розпорядження стягувача про списання коштів з рахунку платника.
За несвоєчасне списання/зарахування коштів з рахунків/на рахунки клієнтів банки несуть відповідальність згідно з чинним законодавством та укладеними договорами. Платник несе відповідальність перед банком, що його обслуговує, згідно з укладеним між ними договором.
Банк, що обслуговує ініціатора, у разі виникнення обґрунтованої підозри ініціювання переказу без законних підстав має право дати (письмово або в електронному вигляді) вказівку банку, що обслуговує отримувача, зупинити зарахування суми переказу на рахунок отримувача або, якщо вона вже зарахована, заблокувати на строк до п'яти робочих днів відповідну суму коштів на рахунку отримувача до з'ясування всіх обставин.
За необґрунтованість примусового списання (стягнення) коштів, недостовірність даних, зазначених у розрахункових документах, стягувач несе відповідальність згідно з чинним законодавством та відшкодовує збитки, завдані внаслідок безпідставного примусового списання (стягнення) коштів, у порядку, передбаченому чинним законодавством.

§ 3. Операції банків з платіжними картками

В якості платіжних інструментів можуть також розглядатися банківські платіжні картки. Загальні засади емісії та здійснення операцій із застосуванням платіжних карток регулюються нормами законів України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”, Положенням про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затверджене постановою Правління Національного банку України від 27.08.2001 № 367, іншими законодавчими актами України.
Чинним законодавством передбачено, що на території України застосовуються платіжні картки, емітовані членами внутрішньодержавних платіжних систем, та платіжні картки, емітовані членами міжнародних платіжних систем (резидентами та нерезидентами України). Для здійснення безготівкових розрахунків та видачі готівки із застосуванням платіжних карток в Україні можуть створюватися внутрішньодержавні банківські одноемітентні та багатоемітентні платіжні системи.
При цьому функціонування внутрішньодержавних платіжних систем здійснюються з урахуванням вимог та рекомендацій міжнародних стандартів, прийнятих Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO), Європейського комітету із банківських стандартів (ECBS), а також рішень міжнародних платіжних систем. Технічні засоби, що використовуються в платіжній системі, мають відповідати вимогам відповідних державних або міжнародних стандартів. На програмне забезпечення, крім програмного забезпечення власної розробки, вимагається відповідна ліцензія від виробника.
Платіжна організація розробляє Положення про внутрішньодержавну платіжну систему, що визначає правила її діяльності. У цьому Положенні визначаються організаційна структура платіжної системи, умови членства, порядок вступу та виходу з неї, опис платіжних засобів, правила виконання розрахунків за операціями з цими платіжними засобами, управління ризиками та безпекою в системі, порядок вирішення спорів та інше, визначене платіжною організацією. Положення про внутрішньодержавну платіжну систему, що визначає правила діяльності одноемітентної або багатоемітентної внутрішньодержавної платіжної системи, обов'язково узгоджується платіжною організацією цієї системи з Національним банком України до початку емісії платіжних карток.
Платіжна картка - це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу грошей з рахунку платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування грошей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання грошей у готівковій формі в касах банків, фінансових установ, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків та через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Вид платіжної картки, що емітується членом платіжної системи, тип її носія ідентифікаційних даних (магнітна смуга, мікросхема тощо), реквізити, що наносяться на неї в графічному вигляді, визначаються платіжною організацією відповідної платіжної системи, у якій ця картка застосовується, з урахуванням вимог, установлених відповідними державними стандартами України та міжнародними стандартами, прийнятими Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO).
Правовідносини, що виникають у зв'язку з емісією платіжних карток, здійсненням операцій з їх застосуванням, а також із проведенням розрахунків за вказаними операціями в межах України, регулюються як чинним законодавством країни, так і правилами платіжних систем та договорами, що укладаються між учасниками платіжних систем.
Використання пластикових карток має цілий ряд переваг порівняно зі здійсненням розрахунків за готівку. Так, картки є найбільш безпечним і зручним способом розрахунків (хоча, з іншої сторони в Україні збільшується кількість несанкціонованих знять коштів з карткових рахунків клієнтів). Картковий рахунок може вестися одночасно в декількох валютах (гривні, доларах, євро), що створює додаткову економію на конвертації. За допомогою карток торговельні операції можна здійснювати в багатьох країнах світу (у тому числі і через Інтернет), як і знімати готівку через банкомати. При цьому немає потреби тримати у себе значну кількість готівкових коштів. На карткові рахунки може перераховуватися заробітна плата або інші доходи клієнта банку. Значно полегшується і переміщення коштів через кордони, оскільки митні органи не наділені повноваженнями обмежувати громадян на вивіз пластикових карток. Значна кількість банків при укладенні договорів на карткові рахунки передбачає відсотки, що нараховуються на залишки коштів.
Позитивним моментом є й незалежність клієнта від часу роботи банку, оскільки здійснити операції з пластиковими картками можна в будь-який термін за умови роботи терміналів або банкоматів. Ряд банків передбачає для держателів певних видів карток знижки в торгівельних та сервісних мережах. До позитивних рис карток можна віднести і можливість систематизації власного фінансового обігу за допомогою щомісячної виписки з переліком здійснених операцій.
Банки, клірингові установи, а також інші установи, що надають фінансові послуги із застосуванням платіжних карток, мають право укладати договори з платіжними організаціями міжнародних платіжних систем про членство або про участь у цих системах. Укладення таких договорів здійснюється згідно з чинним законодавством України. Емісія платіжних карток і здійснення операцій з їх використанням у межах України проводиться банками, що мають банківську ліцензію Національного банку України. За наявності такої ліцензії банки мають право здійснювати емісію платіжних карток і здійснювати операції з їх використанням без отримання дозволу на здійснення цих операцій. Банки-резиденти мають право укладати договори з платіжними організаціями міжнародних платіжних систем і здійснювати емісію платіжних карток міжнародних платіжних систем, призначених для застосування за межами України, при наявності банківської ліцензії і за умови отримання письмового дозволу Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями.
Слід зауважити, що Кримінальним кодексом України передбачена відповідальність за незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200).
Строки проведення переказу за допомогою платіжних карток визначаються правилами платіжної системи та договорами, що укладаються між членами та учасниками платіжної системи. При цьому строк виконання міжбанківського переказу, що здійснюється на підставі клірингових вимог, виконується в строк до трьох операційних днів. Внутрішньобанківський переказ виконується в строк, установлений внутрішніми нормативними актами банку, але не може перевищувати двох операційних днів.
Законодавство передбачає декілька видів платіжних карток. Зокрема, фізичним особам, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, емітент надає особисті платіжні картки, а юридичним особам і фізичним особам-підприємцям – корпоративні платіжні картки. У разі застосування дебетової схеми обслуговування для клієнтів відкриваються окремі картрахунки, що ведуться в режимі поточних рахунків, з урахуванням обмежень, установлених законодавством. У разі застосування кредитної схеми клієнтам відкриваються окремі картрахунки.
Одним з заходів, спрямованих на розширення безготівкового обігу коштів, є запровадження системи безготівкової виплати заробітної плати державним службовцям. Наприклад, така система була Указом Президента України від 20 березня 2001 року N 183/2001 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 січня 2001 року "Про заходи щодо детінізації економіки". На виконання зазначеного Указу Президента України міністерствами та відомствами реалізуються за участю комерційних банків зарплатні проекти із застосуванням платіжних карток. В свою чергу, Державне казначейство України зазначило, що обслуговування зарплатних проектів може здійснюватися на підставі угоди між бюджетною установою та будь-яким комерційним банком. Для укладання такої угоди статус уповноваженого на готівкове обслуговування бюджетних коштів для банку не потрібний.
Клієнти та їх довірені особи застосовують платіжні картки відповідно до умов договору з емітентом як засіб для безготівкової оплати за товари (послуги), для перерахування коштів зі своїх картрахунків на рахунки інших осіб, для розрахунків у системах електронної комерції, а також як засіб для одержання готівки в касах банків, фінансових установ, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків та через банкомати.
Отримати готівку можна як в банківській установі, так і через встановлений термінал, а також банкомат. Законодавство передбачає обов'язкові реквізити чека банкомата: ідентифікатор банку або інші реквізити, що дають змогу його ідентифікувати; номер банкомата; дата здійснення операції; сума та валюта операції; реквізити платіжної картки (допустимі правилами безпеки платіжної системи); код, що ідентифікує операцію в платіжній системі. Клієнти-резиденти можуть відкривати картрахунки за межами України й отримувати платіжні картки, емітовані нерезидентами, з урахуванням обмежень, установлених законодавством України про валютне регулювання. Зняття готівки в банкоматах, як правило, здійснюється з утриманням комісії на користь банку-емітенту (в середньому до 1% від суми зняття).
При знятті готівки в банкоматах інших банків власник картки платить комісію, встановлену „своїм” банком за зняття готівки в банкоматах інших банків; комісію, встановлену банком-власником банкомату, в якому клієнт знімає готівку (наприклад, 1% від суми зняття + 3 грн.).
Розрахунки за операції з платіжними картками, виконані на території України як резидентами, так і нерезидентами, між еквайрами й торговцями, а також між платіжними організаціями небанківських платіжних систем-нерезидентів і торговцями, здійснюються лише у валюті України згідно з правилами, визначеними платіжною організацією платіжної системи і в порядку, обумовленому в договорі. Виняток становить одержання клієнтами - держателями платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем готівки в іноземній валюті зі своїх картрахунків в іноземній валюті в касах і банкоматах уповноважених банків-емітентів. Операції з видачі готівкової іноземної валюти за платіжними картками міжнародних платіжних систем здійснюються відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України з питань валютного регулювання.
У 2003 р. декількома вітчизняними банками було заплановано запустити пілотний проект переходу на більш сучасний стандарт платіжних карток – EMV. Цей стандарт прийнятий основними платіжними системами: Europay, MasterCard та Viza International для дебетових і кредитних карток. Міжнародні платіжні системи встановили закінчення терміну переходу банків на чипові системи – 2005-2006 рр. Водночас, згідно даним Української Міжбанківської Асоціації членів EUROPAY, в Україні на кінець 2003 р. було видано більше 7,9 млн. пластикових карток систем VISA, MasterCard& Maestro. Кількість банкоматівв перевищила 3,7 тис.
Серед лідерів на ринку пластикових карток можна назвати ПриватБанк, Аваль, Надра. Крім того, більше 92% цього ринку контролює 10 банківв: ПриватБанк, Аваль, Надра, Промінвестбанк, ПУМБ, Правекс, Укрсоцбанк, Ощадний, Укрексімбанк, Фінанси і кредит.
Новацією даного ринку стало підписання угоди між двома державними банками - Ощадбанком та Укрексімбанком угоди про те, що починаючи з березня 2003 р. їхні клієнти зможуть не лише отримувати готівку по платіжних картках VISA і MasterCard в будь-якому банкоматі мережі Укрексімбанк-Ощадбанк, але й платити при цьому пільгові комісійні, які будуть нижче ринкових. Слід зауважити, що Ощадбанк видає готівку по пластикових картках через 130 банкоматів і більше 1 тис. відділень; Укрексімбанк – через 180 банкоматів і майже 100 структурних підрозділів.
Враховуючи потенціал ринку пластикових карток комерційні банки намагаються розширити перелік послуг, що надаються ними клієнтам. Наприклад, клієнти Приватбанку мають можливість управляти своїми картковими рахунками (отримувати виписки, перераховувати кошти тощо), знаходячись в будь-якій країні світу, за допомогою послуг GSM-banking (для власників мобільних телефонів компанії Kyivstar GSM) або Internet-banking (для користувачів мережі Інтернет). Для цього клієнту необхідно укласти окремий договір на обслуговування за даними послугами.

§ 4. Підстави та порядок списання коштів з рахунку клієнту. Арешт коштів на рахунку клієнту

Накладення арешту та звернення стягнення на грошові кошти, що перебувають в банку, є самостійними стадіями обмеження (а потім і припинення) права власника рахунку або вкладника, що передбачені законодавством.
Накладення арешту на грошові кошти є діями уповноважених посадових осіб або державних органів та банку, які в передбачених законодавством випадках тягнуть припинення видаткових операцій за рахунком власника рахунку або вкладника. Звернення стягнення на майно, що знаходиться в банку, - це примусове відчуження (вилучення) його у випадках і порядку, встановлених виключно законом.
Примусове списання, стягнення, примусову оплату коштів з рахунків платників, відкритих у банках, відповідно до законів України, ініціюють:
- державні виконавці, які отримали відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів;
- банки на підставі своїх наказів про примусову сплату боргового зобов'язання з рахунків клієнтів-боржників, якщо це передбачено кредитними договорами.
Розпорядження про примусове списання, стягнення коштів не менше ніж у трьох примірниках стягувач оформляє на бланку платіжної вимоги за встановленою формою. Платіжна вимога – розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або при договірному списанні отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.
Банки виконують платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з усіх рахунків підприємств (у тому числі поточних, депозитних, відкритих за рахунок цього підприємства для здійснення розрахунків за акредитивами) та платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з вкладних (поточних і депозитних) рахунків фізичних осіб. Банк стягувача приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів з дати їх складання, а банк платника – протягом 30 календарних днів з дати їх складання. При цьому сума переказу, що обліковується в банку, який обслуговує отримувача, до настання дати валютування не може бути об'єктом примусового списання, стягнення, примусової оплати, що застосовуються до отримувача.
При стягненні коштів в примусовому порядку закріплено права клієнта. Зокрема, банк не пізніше ніж наступного робочого дня зобов’язаний повідомити платника про надходження платіжної вимоги на примусове списання, стягнення коштів з його рахунку (якщо умова про таке повідомлення передбачена договором про розрахунково-касове обслуговування цього платника, у порядку, передбаченому договором).
На відміну від інших платіжних документів, банк платника повинен прийняти до виконання платіжну вимогу стягувача незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платника.
Порядок виконання платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів з платників, рахунки яким відкриті в органах Державного казначейства, визначається і регулюється нормативно-правовими актами Державного казначейства України. У разі надходження до банку платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів з цих рахунків вони передаються для виконання відповідному органу державного казначейства, якщо це передбачено договором між банком та цим органом державного казначейства, в іншому випадку повертаються без виконання в передбаченому законодавством порядку.
Зупинення видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється уповноваженими державними органами відповідно до законів України і виключно у випадках, передбачених ними. Відновлюються такі операції за рахунками тільки органом, який прийняв рішення про їх зупинення, або за рішенням суду. У разі надходження до банку рішення суду про стягнення коштів з рахунків юридичних чи фізичних осіб, за якими уповноваженим державним органом зупинено видаткові операції, воно підлягає негайному виконанню, за винятком випадків введення мораторію відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Списання коштів з рахунку платника, залежно від конкретного випадку, документально оформляється в банку платника розрахунковим документом, а у випадках, передбачених законодавством, – меморіальним ордером або реєстром чеків чи реєстром документів за акредитивом. Розпорядження стягувачів про примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників приймаються банками незалежно від наявності на них достатнього залишку коштів та виконуються ними частково в межах наявного залишку коштів, а у невиконаній сумі повертаються стягувачам.
Рішення (розпорядження) про зупинення видаткових операцій уповноважених відповідно до законів України державних органів виконуються негайно та безпосередньо тими банками (філіями, відділеннями), у яких відкриті рахунки юридичних або фізичних осіб. Ці рішення (розпорядження) банк обліковує на відповідному позабалансовому рахунку. Відновлюються такі операції за рахунками лише органом, який прийняв рішення (розпорядження) про їх зупинення, або за рішенням суду, або в разі закінчення граничного терміну накладення адміністративного арешту, установленого відповідним законом України.
Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні передбачена черговість зупинення операцій по рахунку клієнта залежно від органу, що прийняв відповідне рішення. Водночас, якщо на кошти на рахунках клієнта накладено арешт відповідно до рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця, то рішення (розпорядження) про зупинення видаткових операцій з рахунків такого клієнта, що надходитимуть від уповноважених згідно із законами України державних органів, банк не пізніше наступного робочого дня повертає без виконання разом з листом про причину його повернення (облік на відповідному позабалансовому рахунку та виконання раніше одержаного рішення про арешт коштів). Після вжиття заходів щодо арешту коштів банк приймає до виконання розпорядження уповноваженого державного органу про зупинення видаткових операцій з рахунків клієнта, що надходитимуть від уповноважених згідно із законами України державних органів.
Крім того, передбачено, що банк, який обслуговує ініціатора, у разі виникнення обґрунтованої підозри ініціювання переказу без законних підстав має право дати (письмово або в електронному вигляді) вказівку банку, що обслуговує отримувача, зупинити зарахування суми переказу на рахунок отримувача або, якщо вона вже зарахована, заблокувати на строк до п'яти робочих днів відповідну суму коштів на рахунку отримувача до з'ясування всіх обставин.
Відповідальність за невиконання вказівки про зупинення зарахування суми переказу на рахунок отримувача або, якщо вона вже зарахована, про її блокування банк, що обслуговує отримувача, і його керівництво несуть відповідно до закону. У разі відсутності коштів на рахунку отримувача на час надходження такої вказівки банк, що обслуговує отримувача, і його керівництво відповідальності не несуть.
Примусову оплату суми боргового зобов'язання за кредитним договором у разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування позичальником, що є клієнтом цього банку і отримав у ньому кредит, банк здійснює з рахунку позичальника, який відкритий саме в цьому банку, на підставі свого наказу, якщо це передбачено кредитним договором.
Списання коштів з рахунку боржника на підставі свого наказу банк оформляє меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначає назву, номер і дату наказу, номер і дату кредитного договору, за яким видавався кредит, а також назву і статтю закону, який передбачає таке списання.
Наказ про примусову оплату боргового зобов'язання може бути пред'явлений до виконання протягом одного року з наступного дня після видачі його банком. Банк-кредитор має право скасувати свій наказ до часу оплати суми боргового зобов'язання і вжити до позичальника інших заходів щодо повернення цієї суми.
Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" на кошти, що знаходяться на рахунках клієнтів банку, може накладатись арешт. Суттєвою умовою є те, що арешт може накладатися тільки на підставі рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця, за умови її безпосереднього надсилання до банку, в якому відкрито рахунок клієнта, на кошти якого накладено арешт. Якщо арешт накладає господарський суд, то крім рішення (ухвали) ним має бути виданий також наказ.
Залежно від змісту юридичного документу про арешт, він може накладатися на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, або на кошти на будь-якому конкретному рахунку, на кошти на рахунку в цілому і на конкретно визначену суму.
Заходи щодо здійснення арешту коштів виконуються банком негайно після отримання рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця. Для забезпечення його виконання на час накладення арешту банк відкриває клієнту на тому самому балансовому рахунку, що й рахунок, на який накладено арешт, окремий аналітичний рахунок (спеціальний рахунок).
У разі недостатності коштів на рахунку для виконання рішення банк перераховує наявну на цьому рахунку суму коштів на спеціальний рахунок, оприбутковує рішення на відповідному позабалансовому рахунку, та не пізніше ніж наступного робочого дня письмово повідомляє суд (слідчого, державного виконавця) про недостатність коштів з метою прийняття ним відповідного рішення. У разі відсутності коштів на рахунку для виконання рішення банк оприбутковує рішення на відповідний позабалансовий рахунок та не пізніше ніж наступного робочого дня письмово повідомляє суд (слідчого, державного виконавця) про відсутність коштів з метою прийняття ним відповідного рішення. При цьому в разі надходження коштів на рахунок відповідача здійснюється їх накопичення на спеціальному рахунку до остаточного вирішення цього питання судом, звільнення з-під арешту або накопичення зазначеної в рішенні суми.
Окремо законодавством регулюється порядок зупинення операцій, арешт та примусове списання коштів в іноземних валютах та банківських металах. Слід зауважити, що за зазначеним положенням органи Державної податкової служби не мають права вимагати від банків списувати кошти за рахунків в іноземній валюті в безакцептному порядку. Хоча до останнього часу близько 30% усіх розпоряджень про списання надходили, за словами банкірів, якраз за зверненням податківців. Новим положенням ліквідувався й раніш застосовуваний механізм договірного списання. Він обирався для вирішення питань, пов’язаних з погашенням кредитів, коли з валютних рахунків позичальника за угодою з клієнтом списувалися кошти в рахунок погашення боргу по позиці.
Крім того, слід звернути увагу, що арешт може бути накладений не лише на рахунок клієнта банку, а й на рахунок самого банку. Зокрема, у ч. 1 ст. 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках накладається виключно за санкціонованою прокурором постановою слідчого, за постановою державного виконавця у випадках, передбачених законами України, або за рішенням суду. В той же час, ч. 4 ст. 59 Закону визначає, що накладати арешт на кореспондентські рахунки банку або зупиняти операції по цих рахунках забороняється.
Встановлена заборона накладення арешту на кореспондентські рахунки комерційних банків без зазначення конкретної суми, є логічною, оскільки, враховуючи специфіку комерційних банків, кошти, які знаходяться на їх кореспондентських рахунках належать не тільки банку і припинення усіх операцій на них зачіпає інтереси як банку, так і його клієнтів. Тобто, постановами слідчого, санкціонованими прокурором, постановами державного виконавця або рішеннями суду можливе накладення арешту лише на кошти, які знаходяться на кореспондентському рахунку банку, у конкретно визначеній сумі.
Банківським аконодавством визначена технологія виконання територіальним управлінням засобами СЕП документів про обмеження права банку (філії) розпоряджання кореспондентським рахунком у разі прийняття рішення про арешт грошей. Документи про обмеження права банку або його філії розпоряджатися кореспондентським рахунком приймаються територіальним управлінням і виконуються відповідно до порядку, що визначений нормативно-правовим актом НБУ, який регулює здійснення безготівкових розрахунків в Україні в національній валюті, з урахуванням ряду особливостей. Зокрема, територіальне управління виконує документи про арешт грошей банку в день їх надходження в межах залишку грошей банку на його кореспондентському рахунку на початок поточного операційного дня.
Арешт грошей банку виконується засобами СЕП шляхом установлення ліміту технічного рахунку банку на визначену суму арешту.

Контрольні запитання:
Які повноваження має НБУ у сфері регулювання готівкового грошового?
Що таке касові правила?
Який порядок встановлення лімітів касової готівки?
Визначне правові засади здійснення безготівкових розрахунків?
Які правові форми безготівкових розрахунків Ви можете назвати?
Розкрийте зміст операцій банків з платіжними картками?
Який порядок накладення арешту та списання коштів з рахунків клієнтів, що відкриті у банківських установах?
Який порядок арешту коштів на кореспондентські рахунки банків?


ГЛАВА 12
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ

§ 1. Валютне регулювання: поняття, зміст

Одним з найважливіших засобів реалізації валютної політики держави є валютне регулювання, яке може здійснюватися як на національному, так і на міждержавному рівнях. Валютний ринок відноситься до одного з найважливіших складових елементів грошового ринку держави і тому потребує проведення державного регулювання.
В Україні валютне регулювання базується, в першу чергу, на Конституції України, Законах „Про Національний банк України”, „Про банки і банківську діяльність”, „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, Декреті Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", а також на підзаконних нормативно-правових актах, що визначають правові засади організації валютного регулювання й контролю. Свого часу Україна як незалежна держава заявила про прагнення забезпечити конвертованість національної валюти, підписавши ще в 1992 р. Статті Угоди Міжнародного валютного фонду (Статут МВФ) та взявши на себе зобов’язання щодо організації власної валютної системи, передбачені Статтею ХІУ Статуту. 24 вересня 1996 р. Україна заявила про прийняття зобов’язань за Статтею УІІІ Статуту МВФ, що засвідчило про офіційне міжнародне визнання гривні конвертованою за поточними операціями.
Аналізуючи положення теорії фінансового та господарського права, можна зробити висновок, що валютна система являє собою державно-правову форму організації міжнародних валютних (грошових) відносин держав. Національна валютна система складається з таких елементів: 1) національна валюта; 2) умови обрання „мостів” валюти держави; 3) паритет національної валюти; 4) режим курсу національної валюти; 5) наявність або відсутність валютних обмежень в країні; 6) національне регулювання міжнародної валютної ліквідності країни; 7) регламентація використання міжнародних кредитних коштів обігу; 8) режим національного валютного ринку і ринку золота; 9) державні органи, що обслуговують та регулюють валютні відносини країни.
Чинне законодавство визначає валюту України як грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.
Відповідно, іноземна валюта – це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.
В якості інструменту обігу використовуються також платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в національній або іноземній валюті або банківських металах.
Банківські метали – це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.
Всі вони разом включаються до поняття „валютні цінності”, з якими здійснюються валютні операції.
Валютними операціями називають певні банківські та фінансові операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності. Чинне законодавство відносить до валютних операцій наступні:
– пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;
– пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;
– пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.
Учасниками валютних операцій виступають центральний банк держави; валютні біржі; банківські установи; підприємства та кредитно–фінансові установи, що здійснюють зовнішньоекономічні операції; підприємства, міжнародні корпорації та фінансові установи, що здійснюють іноземні вкладення активів; фізичні особи; валютні брокерські фірми. Всі вони виступають агентами валютного ринку. Валютний ринок як економічна категорія відображає певну сукупність відносин, пов’язаних зі здійсненням операцій з купівлі–продажу валютних цінностей та руху іноземних капіталів.
Під валютним регулюванням розуміється діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків та порядок здійснення операцій з валютними цінностями. Ринкове і державне валютне регулювання доповнюють одне одного: при цьому ринкове регулювання засноване на конкуренції й породжує стимули розвитку; відповідно валютне регулювання спрямоване на визначення негативних наслідків ринкового регулювання валютних відносин.
Здійснення валютного регулювання покладається чинним законодавством на органи державної влади, що проводять економічну та грошово-кредитну політику. Зокрема, Кабінет Міністрів України у сфері валютного регулювання: визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України; бере участь у складанні платіжного балансу України; забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей; забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду України; визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, які використовуються у неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України.
Національний банк України є головним органом, який визначає валютну політику. Відповідно до законодавства у сфері валютного регулювання Національний банк:
- здійснює валютну політику на підставі принципів загальної економічної політики України;
- складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;
- контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;
- визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;
- нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;
- видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;
- визначає способи встановлення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях.
Центральний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його. Для регулювання курсу гривні щодо іноземних валют Національний банк використовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери, встановлює і змінює ставку рефінансування та застосовує інші інструменти регулювання грошової маси в обігу.
Центральний банк країни забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні. Економічну суть золотовалютних резервів складають фонди коштів, що створюються для забезпечення стабільності власної грошової одиниці та платоспроможності держави. Золотовалютні резерви України як централізовані фонди коштів держави включають: Державний валютний фонд України; Державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи та коштовного каміння; Державний валютний фонд уряду (кошти валютного фонду КМУ); Золотовалютні резерви Національного банку України, основою яких є Офіційний валютний резерв центробанку.
Чинне законодавство (ст. 47 Закону „Про Національний банк України”) включає до структури золотовалютного резерву НБУ: монетарне золото; спеціальні права запозичення; резервну позицію в МВФ; іноземну валюту у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном; цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті; будь-які інші міжнародно визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності.
Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні. Економічну суть золотовалютних резервів складають фонди коштів, що створюються для забезпечення стабільності власної грошової одиниці та платоспроможності держави. Вважають, що правовий статус, склад та призначення золотовалютних резервів України на даний час не мають єдиного законодавчого врегулювання.
До 23 жовтня 1994 р. в Україні дотримувалися системи множинних курсів, включаючи офіційний валютний курс, який визначався НБУ, і ринковий, який встановлювався на валютних аукціонах. Із 24 жовтня 1994 р. офіційний курс встановлювався за результатами торгів на Українській міжбанківській валютній біржі. З 19 березня 1999 р. НБУ встановив офіційний обмінний курс гривні щодо долара США як середньозважений між курсами за операціями уповноважених комерційних банків на міжбанківському валютному ринку. У межах своєї загальної відповідальності за забезпечення стабільності національної валюти НБУ може впливати на формування офіційного обмінного курсу шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютному ринку.
Отже, центробанк використовував кілька режимів – від множинного до фіксованого з подальшим переходом до керованого плаваючого курсу, який і був офіційно запроваджений на початку 2000 р. Введення плаваючого курсу та запровадження на міжбанківському ринку торгової сесії поглибили лібералізацію валютного ринку та зменшили обсяг арбітражних операцій, забезпечили стабілізацію обмінного курсу, подальший розвиток безготівкового і готівкового валютного ринків, а також зовнішньоекономічної діяльності, збільшення припливу валюти до України та збереження міжнародних валютних резервів НБУ.
Структура міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України визначені НБУ у Правилах здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України.
Відповідно до зазначених Правил операції на міжбанківському валютному ринку України дозволяється здійснювати лише суб'єктам цього ринку, до яких належать НБУ, уповноважені банки (комерційні банки, які отримали ліцензію Національного банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями); уповноважені кредитно-фінансові установи (які отримали ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями) та валютні біржі. Національний банк України встановлює офіційний обмінний курс гривні до іноземних валют та міжнародних розрахункових одиниць відповідно до Положення про встановлення і використання офіційного обмінного курсу гривні до іноземних валют.
Слід розуміти, що ринкове і державне валютне регулювання доповнюють одне одного: при цьому ринкове регулювання засноване на конкуренції й породжує стимули розвитку; відповідно валютне регулювання спрямоване на визначення негативних наслідків ринкового регулювання валютних відносин. З початку 2003 р. НБУ поставив на меті лібералізацію валютного ринку країни, яку продовжує реалізувати й досі.
Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання та валютного контрою” та Закону України „Про банки і банківську діяльність” валютні операції здійснюються банками та іншими фінансовими установами на підставі ліцензії Національного банку. Залежно від тривалості дії ліцензій, характеру та тривалості валютних операцій можуть видаватися індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій.
Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції:
а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком:
– вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами – резидентами іноземної валюти на суму, що визначається Національним банком України;
– вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами – резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;
– платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя;
– платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;
– вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності;
б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України в межах, встановлених законодавством;
в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;
г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави;
д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком:
- відкриття фізичними особами - резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном;
- відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками;
- відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами;
е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину.
Чинним законодавством встановлено заборону Національному банку обмежувати права суб'єктів валютного ринку на здійснення операцій з іноземною валютою, гарантовані їм законом.
Після отримання ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій уповноважені банки України можуть відкривати кореспондентські рахунки, порядок відкриття та використання яких в іноземній валюті передбачений відповідним Положенням НБУ про відкриття та функціонування кореспондентських рахунків банків – резидентів та нерезидентів в іноземній валюті та кореспондентських рахунків банків – нерезидентів у гривнях.
Суб’єкти міжбанківського валютного ринку купують іноземну валюту для власних потреб і за дорученням клієнтів (резидентів і нерезидентів). Операції з купівлі–продажу іноземної валюти за іноземну валюту здійснюються суб’єктами ринку на міжнародних валютних ринках та/або на міжбанківському валютному ринку України.
З метою лібералізації і подальшого впорядкування здійснення операцій з банківськими металами на міжбанківському валютному ринку України Правління Національного банку України змінило порядок організації торгівлі банківськими металами на валютному ринку України.
Передбачено, що уповноважені банки на підставі письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями в частині проведення операцій з банківськими металами на валютному ринку України та з урахуванням вимог Положення мають право здійснювати такі види операцій з банківськими металами:
а) відкриття кореспондентських рахунків у банківських металах в інших уповноважених банках, у Національному банку та проведення операцій за ними;
б) відкриття та ведення кореспондентських рахунків у банківських металах інших уповноважених банків;
в) відкриття та ведення поточних та вкладних (депозитних) рахунків клієнтів у банківських металах;
г) купівля-продаж банківських металів за гривні;
ґ) залучення банківських металів на вклади (депозити) клієнтів (крім банків);
д) залучення та розміщення міжбанківських депозитів у банківських металах;
е) надання та отримання міжбанківських кредитів у банківських металах;
є) надання кредитів у банківських металах резидентам (юридичним особам та фізичним особам – суб'єктам підприємницької діяльності);
ж) надання та отримання банківських металів у заставу;
з) відповідальне зберігання банківських металів у Національному банку (Державна скарбниця України), в інших уповноважених банках, у власному сховищі;
и) перевезення банківських металів;
і) обмін зливків (зливку) банківського металу на зливки (зливок) цього самого металу меншої (більшої) маси (загальна маса банківського металу залишається незмінною);
ї) конвертація одного банківського металу в інший.
Водночас уповноважені банки на підставі письмового дозволу Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями в частині проведення операцій з банківськими металами на міжнародних ринках та з урахуванням вимог Положення мають право здійснювати такі види операцій з банківськими металами:
а) відкриття кореспондентських рахунків у банківських металах у банках-нерезидентах та проведення операцій за ними;
б) купівля-продаж банківських металів за іноземну валюту;
в) розміщення міжбанківських депозитів у банківських металах;
г) отримання міжбанківських кредитів у банківських металах;
ґ) надання та отримання банківських металів у заставу;
д) відповідальне зберігання банківських металів у банках-нерезидентах.
Операції з фізичною поставкою банківських металів уповноважені банки можуть здійснювати лише за умови наявності сертифіката якості цих металів в порядку, встановленому законодавством.
Національним банком України встановлено правила здійснення фізичними особами переказів іноземної валюти в межах України. Відповідно до норм законодавства фізичним особам-резидентам дозволяється переказувати іноземну валюту з їх поточних рахунків в іноземній валюті, відкритих у банках, як на поточні рахунки в іноземній валюті інших фізичних осіб-резидентів, так і на власні поточні або власні вкладні (депозитні) рахунки в іноземній валюті. Зазначені перекази здійснюються виключно в межах коштів, що є на відповідних рахунках.
Без відкриття поточних рахунків фізичним особам-резидентам дозволяється переказувати на користь інших фізичних осіб-резидентів суму, що не перевищує в еквіваленті 1000 доларів США, в один операційний день. Такі перекази здійснюються при поданні документів, що підтверджують джерело походження коштів.
До компетенції НБУ відноситься також встановлення порядку переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, платіжних карток через митний кордон України.
Фізичним особам дозволяється вивезення за межі України валюти України:
а) за умови усного декларування митному органу фізичними особами-резидентами на одну особу (незалежно від віку) коштів у сумі, що не перевищує 1000 гривень, – з урахуванням ювілейних і пам'ятних монет із недорогоцінних металів, номінал яких виражено в гривнях;
б) з обов'язковим зазначенням у митній декларації фізичними особами – резидентами та нерезидентами на одну особу (незалежно від віку) коштів у сумі, що не перевищує 10000 гривень, у тому числі:
– коштів у сумі, що не перевищує 5000 гривень (за номінальною вартістю), – з урахуванням ювілейних і пам'ятних монет із недорогоцінних металів, номінал яких виражено в гривнях;
– коштів у вигляді ювілейних і пам'ятних монет із золота та срібла, номінал яких виражено в гривнях, загальна сума яких за номінальною вартістю не перевищує 5000 гривень.
Вивезення валюти України фізичними особами – резидентами та нерезидентами в сумі, яка перевищує встановлені норми, а також у випадках, не передбачених Інструкцією, дозволяється на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку, копія якої надсилається відповідним структурним підрозділом НБУ Державній митній службі України. Аналогічний порядок передбачається і для ввезення громадянами України готівкової гривні назад в країну.
Юридичні особи-резиденти, яким належать (орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні) транспортні засоби, що здійснюють пасажирські рейси за межі України, можуть вивезти через підзвітну фізичну особу коштів у сумі, що не перевищує 3000 гривень, для забезпечення розрахунків на транспортних засобах за надані послуги та/або реалізовані товари. Якщо сума буде вищою, необхідна індивідуальна ліцензія НБУ. В зазначених випадках вивезення національної валюти підлягає обов’язковому декларуванню.
Дозволяється вивезення за межі України фізичними особами - резидентами та нерезидентами з обов'язковим зазначенням у митній декларації іноземної валюти, чеків, банківських металів, що ввезені раніше в Україну на законних підставах (за наявності митної декларації на їх увезення).
Чинним законодавством дозволяється також вивезення за межі України фізичними особами – резидентами та нерезидентами коштів у загальній сумі до 6 000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком на день перетинання митного кордону.
При цьому за умови усного декларування митному органу іноземної валюти готівкою та/або дорожніми чеками для фізичних осіб-резидентів можна вивозити коштів на суму до 3 000 доларів США і для фізичних осіб-нерезидентів на суму до 1 000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті. Якщо сума більша, для її вивезення необхідно отримати довідку уповноваженого банку на вивезення іноземної валюти (довідка видається про зняття коштів з власного рахунку фізичної особи, про придбання такої валюти через касу або пункт обміну валюти уповноваженого банку, про придбання дорожніх чеків тощо). У такому випадку вивезення валюти зазначається у митній декларації. Готівкова іноземна валюта вивозиться фізичними особами незалежно від віку.
Щодо платіжних карток, то для їх вивезення також існують спеціальні правила. Зокрема, дозволяється вивезення за межі України:
а) за умови усного декларування митному органу фізичними особами – резидентами і нерезидентами – платіжних карток, емітованих банками України (у тому числі міжнародних платіжних систем);
б) з обов'язковим зазначенням у митній декларації фізичними особами-резидентами – платіжних карток, емітованих іноземними банками, на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку на відкриття рахунку в іноземному банку (пред'являється відповідному митному органу).
Слід зазначити, що й самі банківські установи для ввезення або вивезення готівкової іноземної валюти, бланків дорожніх чеків та банківських металів зобов’язані мати індивідуальну ліцензію та спеціальний дозвіл Національного банку відповідно до встановлених правил.
Для обслуговування фізичних осіб – резидентів та нерезидентів з метою купівлі–продажу іноземної валюти, уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію НБУ, а також інші юридичні особи – резиденти, що уклали агентську угоду з уповноваженим банком, організовують пункти продажу іноземної валюти. Правове забезпечення їх діяльності визначається Положенням про пункти обміну іноземної валюти. Порядок здійснення валютно-обмінних операцій регулюється відповідною Інструкцією НБУ.
Для обмінного пункту банк встановлює ліміт авансу в національній та іноземній валютах у розмірі, що забезпечує дотримання пунктами ліміту грошового авансу. Обмінні пункти мають право утримувати у своїй касі залишок розмінних купюр у розмірі до 200 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за офіційним курсом, встановленим Національним банком України. Щоденно, у встановленому банком порядку касир обмінного пункту здає до каси уповноваженого банку залишок іноземної і національної валюти, який перевищує ліміт, необхідний для роботи обмінного пункту з одночасним здійсненням відповідних бухгалтерських записів.
Не допускається відмова у здійсненні валютно–обмінних операцій пунктом обміну іноземної валюти за наявності коштів для здійснення цих операцій. Курси купівлі та продажу готівкової іноземної валюти в обмінних пунктах і банківських касах протягом дня зміні не підлягають. У березні 2003 р. НБУ скасував обмеження на 5%-ве відхилення курсу гривні від офіційного при здійсненні операцій купівлі-продажу готівкової іноземної валюти, яке було введено у вересні 2001 р.
Водночас з 1 травня 2004 р. банки зобов’язані забезпечити введення в обмінних пунктах касових апаратів. На погляд представників АУБ банки поки технічно не готові адаптувати програмне забезпечення, що використовується в обладнаних комп’ютерами обмінних пунктах, для переходу на касові апарати. Вважають, що результатом їх введення стане зменшення кількості обмінних пунктів та подорожчання послуг по обміну валюти.
Крім того, Національний банк попередив комерційні банки, що почне карати касирів банків та пунктів обміну валюти за відмови у прийнятті незначно зношених іноземних банкнотів. Критерії зношеності були прописані центробанком наприкінці лютого 2004 р. Якщо касири обмінних пунктів або банків відмовляться придбати у громадян банкноти з незначними пошкодженнями, останні мають можливість повідомити про це на гарячу лінію НБУ і на місце можуть виїхати контролери. За два виявлених порушення в обслуговуванні населення обмінний пункт можуть позбавити ліцензії на право роботи.
Використання готівкової іноземної валюти в Україні здійснюється у відповідності з Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими поставною Правління НБУ від 26.03.1998 р. № 119.
Правове регулювання розрахунків в іноземній валюті здійснюється відповідно до Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”. До основних моментів, що характеризують розрахунки в іноземній валюті, відносяться наступні:
обов’язкове зарахування виручки в іноземній валюті на валютні рахунки одержувачів коштів;
дотримання строків, встановлених законодавством, для зарахування валютної виручки: зокрема, виручка, що надходить у терміни виплати заборгованостей, зазначені у зовнішньоекономічних контрактах, але не пізніше 90 днів від дати митного оформлення або підписання акту, що засвідчує виконання робіт, надання послуг тощо;
оплата контрактів резидентами за рахунок придбаної для розрахунків іноземної валюти через уповноважений банк протягом 5 робочих днів з моменту зарахування її на власні валютні рахунки;
обов’язковий продаж валютної виручки тощо.
У 1998 році в Україні з метою стабілізації ситуації на валютному ринку країни було введено обов’язковий продаж 50 відсотків надходжень в іноземній валюті (першої групи Класифікатора іноземних валют НБУ) на користь резидентів (юридичних осіб та фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності). Продаж валютної виручки здійснюється через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України в порядку, встановленому Національним банком України. Не підлягають обов'язковому продажу кошти в іноземній валюті, що надходять у вигляді кредитів та інвестицій; придбані на МВР України через уповноважені банки та уповноважені фінансові установи протягом строку, встановленого валютним законодавством України для розрахунків з нерезидентами; кошти, що надійшли на користь резидентів-посередників за договорами комісії, доручення, консигнації або за агентськими угодами і які підлягають перерахуванню резидентам та нерезидентам; що належать уповноваженим банкам та уповноваженим фінансовим установам; а також депозити, що розміщені резидентами в уповноважених банках та уповноважених фінансових установах (включаючи проценти, нараховані за ними), а також інвестиції, здійснені резидентами за межі України у разі їх повернення власнику.

§ 2.Правові засади проведення в Україні валютного контролю
Валютні операції, в яких беруть участь резиденти та нерезиденти, а також уповноважені банки та інші фінансові установи, підлягають валютному контролю. Декрет КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” визначає повноваження державних органів у сфері валютного регулювання і валютного контролю, включаючи до їх складу Національний банк України, який визначається головним органом валютного контролю; а також уповноважені банки, органи державної податкової служби України, Міністерство зв’язку України та Державну митну службу України.
Відповідно до розмежування компетенції повноваження у сфері валютного контролю закріплені за органами держави наступним чином:
Національний банк України:
– здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів;
– забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки.
Державна податкова служба України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України.
Міністерство зв'язку України здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України.
Державна митна служба України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.
До законодавства, що визначає повноваження у сфері валютного контролю і встановлює право на застосування санкцій за порушення валютного законодавства, відносяться: Закони України „Про Національний банк України”, „Про державну податкову службу України”, "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті", „Про банки і банківську діяльність”, „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”, інші закони, Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", нормативно-правові акти Національного банку України, Державної податкової служби, Державної митної служби та інших органів державної влади.
Нормами Закону України від 23 вересня 1994 р. N 185/94-ВР „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (зі змінами) передбачено обов'язковість зарахування виручки резидентів у іноземній валюті на їх валютні рахунки в уповноважених банках у встановлені терміни. Перевищення зазначених термінів потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України. Відповідно до ст. 4 зазначеного Закону, порушення резидентами встановлених термінів, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Пеня застосовується у разі порушення 90-денного терміну надходження на валютний рахунок в уповноваженому банку виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, відлік якого починається з моменту оформлення вивізної вантажної митної декларації. Єдиним виключенням із зазначених правил є виникнення форс-мажорних обставин, за яких перебіг строків припиняється до їх закінчення.
Ст. 73 Закону "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки НБУ відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ або здійснення речових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, НБУ має право застосовувати такий захід впливу, як накладення штрафу на банки, відповідно до положень, затверджених Правлінням НБУ, в розмірі не більше 1 % від суми зареєстрованого статутного фонду.
Положення про валютний контроль визначає основні засади здійснення Національним банком України функцій головного органу валютного контролю згідно з повноваженнями, наданими йому Законом України "Про Національний банк України" та Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Чинним законодавством передбачаються наступні санкції за порушення валютного законодавства.
Здійснення комерційними банками або фінансово-кредитними установами операцій з валютними цінностями, без одержання генеральної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій, з виключенням банку з Державного реєстру банків або без такого виключення.
Здійснення резидентами і нерезидентами операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензії НБУ згідно з вимогами законодавства, без одержання індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій, за винятком ряду операцій, зазначених у Положенні.
Торгівля іноземною валютою банками та іншими фінансово-кредитними установами без одержання ліцензії НБУ та (або) з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених НБУ, тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій, з виключенням банку з Реєстру банків, їх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ або без такого виключення.
Невиконання уповноваженими банками зобов'язань щодо купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зобов'язань резидентів, тягне за собою позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі 25% від суми (вартості) іноземної валюти, що була зафіксована у дорученні резидента.
Нездійснення уповноваженими банками функцій агента валютного контролю в частині запобігання проведенню резидентами і нерезидентами через ці банки незаконних валютних операцій тягне за собою позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі 25% від суми (вартості) валютних операцій, здійснених резидентами та нерезидентами через ці банки з порушенням чинного законодавства. Якщо згідно із законодавчими та нормативно-правовими актами дозволено проводити окремі валютні операції у визначених сумах, то розрахунок розміру штрафу здійснюється із суми, що становить різницю між сумою проведеної валютної операції та сумою, що є нормативно визначеною (дозволеною). У разі використання в розрахунках іноземної валюти штраф сплачується у валюті України за обмінним курсом Національного банку України на день складання відповідного протоколу порушення валютного законодавства.
Нездійснення уповноваженими банками функцій агента валютного контролю в частині своєчасного інформування у випадках та в порядку, установленому законодавством, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов'язаного з проведенням ними валютних операцій, тягне за собою штраф у розмірі 5% від суми (вартості) валютних операцій, про які уповноважений банк згідно зі встановленим порядком зобов'язаний був проінформувати відповідні державні органи.
Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту без участі уповноваженого банку або здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України без одержання індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу на резидента в розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій (при розрахунках у валюті України – на суму таких розрахунків).
Якщо нерезиденти мають на території України представництва, яким відкрито рахунки типу "Н" або типу "П" у валюті України, то здійснення розрахунків у валюті України через ці рахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту не потребує індивідуальної ліцензії НБУ. Використання іноземної валюти у зазначених розрахунках за участю таких представництв є використанням іноземної валюти як засобу платежу на території України і потребує індивідуальної ліцензії НБУ.
Невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою таку відповідальність:
– порушення строків декларування – накладення штрафу в розмірі 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний день порушення;
– порушення порядку декларування – накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Порушенням порядку декларування є подання недостовірної інформації або перекручення даних, що відображаються у відповідній декларації, якщо такі дії свідчать про приховування резидентами валютних цінностей та майна, що знаходяться за межами України. Неподання або несвоєчасне подання резидентами України декларації (за відсутності валютних цінностей та майна за межами України) не тягне за собою застосування фінансових санкцій.
Несвоєчасне подання, приховування або перекручення встановленої Національним банком України звітності про валютні операції тягне за собою накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів без реєстрації договорів тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній одному відсотку розміру одержаного кредиту чи позики і перерахованій у національну валюту України за офіційним обмінним курсом Національного банку України на день одержання кредиту, позики, з подальшою обов'язковою реєстрацією зазначених договорів.
Штрафні санкції застосовуються в кожному випадку порушення.
Положенням про валютний контроль визначено порядок притягнення до відповідальності за порушення валютного законодавства та застосування штрафу. У разі виявлення порушень валютного законодавства з боку банків або фінансово-кредитних установ, уповноваженими працівниками НБУ складається протокол, який вручається керівникові (посадовій особі, яка виконує його обов'язки) банку або фінансово-кредитної установи, чи їх відокремленого структурного підрозділу, де безпосередньо здійснювалась відповідна перевірка.
У разі виявлення державними органами валютного контролю та державними контрольними і правоохоронними органами порушення банками або фінансово-кредитними установами валютного законодавства складається акт чи довідка про перевірку, які разом з копіями документів, що підтверджують факт порушення, надсилаються до територіальних управлінь НБУ за місцем проведення зазначених перевірок. Уповноважені працівники територіальних управлінь НБУ здійснюють аналіз отриманих матеріалів та в разі наявності складу правопорушення здійснюють дії щодо їх протоколювання.
Санкції у вигляді позбавлення ліцензії, виключення з Державного реєстру банків, застосування штрафу, що перевищує суму (вартість), еквівалентну 100 тис. доларів США, перераховану у валюту України за обмінним курсом НБУ на день складання відповідного протоколу порушення валютного законодавства, застосовуються виключно на підставі постанови Правління НБУ.
Постанова про стягнення штрафу, яка складається за встановленою формою, надсилається територіальним управлінням НБУ порушнику, який протягом п'яти днів після її отримання має перерахувати суму штрафу до Державного бюджету України. В разі несплати комерційним банком або фінансовою установою штрафу в зазначений строк постанова підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби. Постанова про притягнення до відповідальності може бути оскаржена в судовому порядку. Відповідачем в цьому випадку виступає Національний банк України. Оскарження постанови не припиняє її виконання.
Слід звернути увагу і на Положення Національного банку України „Про затвердження Положення про здійснення уповноваженими банками контролю за проведенням резидентами та нерезидентами, до яких застосовані спеціальні санкції згідно зі статтею 37 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність”, валютних операцій через ці банки”. Під спеціальними санкціями розуміється застосування до конкретних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування або тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно до Положення спеціальні санкції застосовує Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності згідно зі статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", за рішенням судових органів України або за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів та Національного банку України. Застосування, зміна виду, відновлення дії та скасування, призупинення дії до резидентів та нерезидентів спеціальних санкцій здійснюється в порядку, передбаченому нормативно-правовими актами Міністерства економіки.
Згідно з чинним законодавством незаконні скуповування, продаж, обмін чи використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто вчинення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії),якщо наявність такого дозволу (ліцензії) є обов’язковою, тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність.
Так, відповідно зі ст. 207 КК України злочином є умисне ухилення службових осіб підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності або осіб, які здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи, від повернення в Україну у передбачені законом строки виручки в іноземній валюті від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг), або інших матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки, а також умисне приховування будь-яким способом такої виручки, товарів або інших матеріальних цінностей.
Згідно зі ст.208 КК України незаконне, з порушенням встановленого законом порядку, відкриття або використання за межами України валютних рахунків фізичних осіб, вчинене громадянином України, що постійно проживає на її території, а так само валютних рахунків юридичних осіб, що діють на території України, вчинене службовою особою підприємства, установи чи організації або за її дорученням іншою особою, а також вчинення зазначених дій особою, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, - караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років, з конфіскацією валютних цінностей, що знаходяться на зазначених вище рахунках.


Контрольні запитання:
Що включає в себе поняття „валютне регулювання”?
Які операції відносяться до валютних операцій?
Які органи в Україні уповноважені здійснювати валютне регулювання?

<< Предыдущая

стр. 4
(из 5 стр.)

ОГЛАВЛЕНИЕ

Следующая >>